Держава в неокласичній системі

Неокласичний напрямок висунув у XX ст. чимало видатних учених. Серед них - засновник напрямку англійський економіст A. Маршалл, американці Е. Чемберлин, Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен (два останніх - лауреати Нобелівської премії).

Концепції державного регулювання економіки завжди визначаються методологією напрямку і трактуванням сутності і ролі ринкового координуючого механізму. Менш за все засновників і сучасних представників неокласичного напрямку цікавлять питання соціального розвитку, історичний аспект аналізу. Свою задачу вони бачать у тім, щоб досліджувати, як "економічна людина", фірма, господарство будуть діяти при незмінних соціальних і довгочасно стійких умовах. Головним мотивом дії людини вони вважають власний (іноді підкреслюється навіть - егоїстичний) інтерес. Економіка розглядається як рівноважна і відносно гармонічна система, у якій компетентний егоїзм усіх її членів за посередництвом вільної конкуренції веде до найбільшого добробуту всього суспільства (принцип "невидимої руки"). У такому випадку усяке втручання держави в дії ринкових сил наносить їм величезний збиток, утрудняючи досягнення індивідуумом, а отже, і всім суспільством свого оптимуму (відзначимо, що мова йде лише про умови вільної конкуренції).

Отже, ринок - система вільних цін, прибутків і збитків - це той бог, до якого звернені погляди економістів-неокласиків. "Рушієм" ринкової системи виступає капіталіст-підприємець, від успішної, прибуткової діяльності якого залежить процвітання всіх інших груп населення, та й самої держави.

2.Конституція та інші нормативно-правові акти України про державний вплив на економіку.

Господарська діяльність регулюється системою господарського законодавства, що представляє сукупність законів і інших нормативно-правових актів, які містять правові норми, що регулюють господарські відносини.

У науковій літературі система господарського законодавства визначається як комплексне утворення, що виникає як наслідок взаємодії різних галузей права у регулюванні відносин у сфері господарювання. Подібна точка зору є дискусійною, оскільки не враховує повною мірою предмета правового регулювання господарського законодавства. Наприклад, ст. 1 ЦК України як предмет регулювання цивільного законодавства визначає регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Такі відносини реально виникають і в господарській сфері. Але цим господарська діяльність та виникаючі відносини не обмежуються. Стаття 3 ГК України кваліфікує господарські відносини, як відносини у сфері суспільного виробництва, що суттєво впливає на характер та якість виникаючих майнових відносин, незважаючи на формальну рівність учасників таких відносин, їх значення для суспільства. Відносини з управління та контролю за господарською діяльністю, які іноді кваліфікують як адміністративні, визначаються не тільки як вертикальні відносини, пов'язані із реалізацією владних повноважень компетентними органами управління, але й як такі, що мають насамперед майновий зміст та впливають на ринкову систему з точки зору економічного результату в цілому. Яскравим прикладом у цьому плані виступає економічна конкуренція.

Тому система господарського законодавства функціонує як складне утворення, що включає в одному акті різнорідні (приватні та публічні) норми, які мають мету комплексного регулювання відносин суспільного виробництва; останні складаються як сукупність усіх відносин, що виникають між учасниками господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності.

Функціонування системи господарського законодавства обумовлене реалізацією господарсько-правових норм та забезпеченням господарського правового порядку. Нормативно-правовим актом, що визначає основи господарського законодавства, є Господарський кодекс України. Це базовий комплексний нормативно-правовий акт, який визначає систему господарського законодавства.

Аналізуючи норми ГК України, можливо виокремити певні завдання (мету) правового регулювання щодо:

- встановлення та реалізації основних напрямів державної економічної політики;

- управління господарською системою, в першу чергу державним та комунальним секторами економіки;

- встановлення заходів державного впливу на економіку;

- господарського нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів господарювання, що виконується спеціальними органами у господарській сфері;

- стимулювання певних сфер економіки та створення умов для діяльності суб'єктів підприємництва, реалізації їх приватних прав та інтересів;

- забезпечення прав споживача, у першу чергу на якісну та безпечну продукцію, та ін.

Основні вимоги до управління та здійснення контролю за господарською діяльністю конкретизуються у спеціальних законах, що регулюють окремі сфери господарської діяльності, наприклад в Законах України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про зерно та ринок зерна в Україні" та в багатьох інших.

Крім законів господарська діяльність регулюється Указами Президента України з економічних питань, деякі з яких видані відповідно до п. 4 розділу 15 "Перехідні положення" Конституції України та мають силу законів. Сьогодні Президент України відповідно до ст. 106 Конституції України не має повноважень щодо регулювання господарської діяльності.

Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України є Декрети Кабінету Міністрів України, видані в 1993 - 1994 роках відповідно до Закону України від 18.11.92 р. "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання", що мають силу законів, постанови і розпорядження, видані згідно з ч. 1 ст. 117 Конституції України, які є обов'язковими для виконання.

Органи державної влади і управління у випадках, передбачених законом, видають відомчі нормативно-правові акти, які є обов'язковими для всіх учасників господарських відносин. Наприклад, відповідно до ст. 47 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами; можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Відповідно до ст. 23 ГК України правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання всіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

До інших нормативних актів відносяться державні стандарти та технічні умови, видані відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 р. "Про стандартизацію і сертифікацію".

До локальних нормативно-правових актів належать також статутні документи суб'єкта господарської діяльності або внутрішні документи, що прийняті відповідно до вимог статуту.