- •2.Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській
- •3.Взаємовідносини держави та громадянського суспільства за різних політичних режимів
- •4.Виборча система сучасної України
- •5. Виборчі технології, зміст та сучасні форми
- •6. Види політичної стабільності.
- •8.Визначення тоталітарного режиму, його головні характеристики.
- •9.Генеза та еволюція поняття «геополітика»;
- •10.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику
- •2.1. Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства
- •2.2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин
- •2.3. Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації
- •12. Головні характеристики традиційних політичних систем
- •13.Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи
- •14. Демократичні політичні режими.
- •15. Джерела легітимності влади
- •16. Засоби боротьби з тероризмом
- •17. Зміст системного підходу до вивчення політики
- •18. Зовнішньополітичні пріоритети україни
- •19. Інформаційне суспільство, загальна характеристика
- •20. Критерії загального виборчого права : історія і сутність. Голосування: пряме і непряме. Цензи
- •21. Легальність та легітимність політичної влади
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів
- •23.Модернізація: поняття та теорії модернізації
- •24. Нації як суб’єкт політики
- •25. Обєднання громадян різновиди та методи впливу на владу
- •26. Ознаки політичної напруги та політичної кризи
- •27.Основні елементи політичної культури
- •28. Основні концепції походження держави
- •29. Основні методологічні підходи до вивчення політики.
- •34 Основні форми правління
- •35.Основні функції політики
- •38. Політична еліта та лідерство…
- •39. Політична етика
- •40. Політична ідеологія
- •41. Політична поведінка та фактори що її зумовлюють
- •36.Політична психологія
- •43. Політичний процес та його суб’єкти
- •44. Політичний режим поняття та значення.
- •46.Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти.
- •47.Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів
- •48. Поняття стратегії та тактики
- •49. Поняття та ознаки партії.
- •50. Поняття та типи політичної участі
- •51. Предмет політології
- •52. Принципи правової держави
- •53.Причини та умови виникнення тероризму
- •54. Проблеми політично еліти в науці: внески у вивчення еліти Конфуція, Аристотеля, Платона, мАкіавелі
- •55.Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •56.Реформа, революція, переворот, трансформація
- •57. Рівні політичної культури
- •58. Рівні потреб за шкалою маслоу
- •59. Роль змі в політиці. Їх основні функції
- •60. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі
- •61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- •62. Соціальне партнерство зміст та значення
- •63. Способи рекрутування в еліту.
- •64.Стилі лідерства
- •65 Структура політичної партії
- •66. Структура політичної влади
- •67.Структура та організація політичного процесу
- •68.Структурні компоненти політичної системи.
- •69.Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
- •70. Субєкти та об’єкти політики
- •71 .Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування
- •72. Сутність демократії цінності, інститути, процедури
- •73. Сутність політики основні теоретичні підходи
- •74. Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери
- •75. Сутність соціальної держави
- •77. Сутність та форми авторитаризму
- •78. Сутність, структура, рівні політичної свідомості
- •80. Теорії демократії( колективістські теорії, ліберальні та елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії)
- •81.Теорії еліт( Моска, пАрето, Михельс).
- •82. Теорії конфліктів.
- •83.Теорії лідерства.
- •84.Теорії походження держави.
- •85. Тероризм як чинник політики
- •86. Типи виборчих систем у світові практиці. Переваги та недоліки кожної виборчоъ системи
- •87. Типи партійних систем.
- •88. Типи політичних культур.
- •89.Типологія партій. Перспективи розвитку партій різних типів.
- •90.Типологія політичних конфліктів
- •91 Типологія політичних систем
- •92.Форми демократії
- •93.Форми державного устрою
- •94. Форми тоталітарних режимів
- •1. Комуністичний тоталітаризм
- •2. Фашизм.
- •95. Функції політичних партій
- •96. Функції політичного лідера
- •97. Функції політичної влади
- •98. Функції політичної еліти
- •99. Характерні риси багатопартійності в україні.
68.Структурні компоненти політичної системи.
трактування “політичної системи” виходять з того, що це – сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, що організують політичну владу та механізми взаємозв’язку громадян і держави.
Політична система містить такі компоненти:
інституційний – складається з різних соціально-політичних інститутів та установ. Перш за все, це – держава, її органи й установи, політичні партії, громадські рухи, організації, об’єднання, різноманітні інституції представницької та плебісцитарної /безпосередньої/ демократії;
функціональний – сукупність функцій, які здійснюються окремими соціально-політичними інститутами та їх групами /політична участь, діяльність, здійснення влади, вплив на громадське життя, політична соціалізація/
регулятивний – комплекс політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємин між суб’єктами політики /звичаї, традиції, ритуали, політичні принципи, настанови тощо/;
комунікативний – сукупність різноманітних відносин між суб’єктами політичної системи /діалог, конкуренція, конфлікт і т.ін./, що стосуються влади, а також опрацювання і здійснення політики;
ідеологічний – сукупність політичних ідей, теорій, концепцій, стратегій і доктрин /політична свідомість, культура, ідеологія, правова культура, політична наука
69.Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
До числа суб'єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті. Ними можуть бути громадянин та організація, суспільний клас і партія, етнос і держава. Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Така позиція, по суті справи, обмежує коло суб'єктів політики лише політичними інститутами, елітами й лідерами, залишаючи поза його межами абсолютну більшість рядових виборців, особливо тих, хто з різних причин узагалі не бере участі в голосуванні. Проте й у такій неучасті проявляється політична суб'єктність громадян, яка може полягати в пасивній протидії офіційно здійснюваній політиці.
Від участі в політиці у будь-яких її формах не може відмовитися ніхто. По досягненні певного виборчого віку кожний громадянин так чи інакше стає її суб'єктом. Інша справа — ступінь участі в політиці, наділення владними повноваженнями. Вона може коливатися в межах від рядового виборця до наділеного величезними повноваженнями глави держави.
Відповідно виокремлюються три типи суб'єктів політики. Перший тип називають паройкіальним (від грецьк. «пара» — навколо та «ойкос» — дім, господарство). Цей тип суб'єктів політики живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його представників украй обмежене або взагалі відсутнє усвідомлення політичної системи як чіткого та спеціалізованого утворення.
Другий тип — це суб'єкт-підданий, для якого характерним є свідоме виконання наказу, обов'язку. Представники цього типу можуть усвідомлювати значення багатьох
управлінських ролей, проте не володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на політичну систему.
Нарешті, третій тип політичних суб'єктів — це учасник, або партисипант (від франц. participant — учасник). Це найактивніший і найсвідоміший суб'єкт політики, що формує низку спеціальних ставлень до політичних інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.
У російській та українській політологічній літературі набула поширення класифікація суб'єктів політики за характером і місцем, яке вони посідають у суспільній структурі. За цією ознакою виокремлюються три групи суб'єктів політики: соціальні, інституціональні та функціональні13.
Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності. Існує п'ять основних груп таких спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.
Інституціональні суб'єкти політики, якими є політичні інститути, навпаки, виступають результатом свідомої цілеспрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є такі політичні установи, як держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти політики похідні від соціальних, вони називаються ще вторинними, тоді як соціальні — первинними.
Функціональні суб'єкти політики є такими суспільними інститутами, які не виконують політичну функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов, вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це, наприклад, церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо. Так, у демократичних державах церква має опікуватися моральним вихованням громадян і безпосередньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає активним чинником політичного життя, а в деяких країнах, наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний інститут стоїть навіть над державою.
Армія є складовою держави і тому не повинна виступати окремим, самостійним суб'єктом політики. Проте в деяких країнах вона відіграє самостійну роль у політичному житті, а в окремих випадках, здійснюючи воєнний переворот, перебирає на себе всю повноту державної влади. За звичайних умов більшість громадських організацій не здійснюють політичну функцію. Але у разі взаємодії з політичними інститутами вони стають суб'єктами політики як групи інтересів. Ті засоби масової інформації, що виконують політичну функцію постійно, є інституціональними суб'єктами політики, а ті, які виявляють причетність до політики лише ситуативно, виступають її функціональними суб'єктами.
Зазначене розмежування суб'єктів політики, особливо другої і третьої груп, звичайно, не є абсолютним. Функціональні суб'єкти політики можуть перетворюватися на інституціональні, і навпаки. Політична суб'єктність багатьох соціальних спільностей, наприклад класів чи націй, виявляється лише через політичні інститути.