23. Способы приобретения гражданства.

Існують два основних способи набуття громадянства: за народженням - філіація (від лат. Filia - дочка, films - син) і натуралізація (укорінення) (лат. naturalis - справжній, законний) - прийом до громадянства уповноваженими на це органами держави; зазвичай це робиться від імені глави держави (президента, монарха), хоча в США громадянство за натуралізації надається на основі рішень окружних федеральних судів. У свою чергу, набуття громадянства за народженням має дві підстави: право крові (jus sanguinis) і право грунту (jus soli). Перше означає набуття дитиною громадянства батьків незалежно від місця його народження. Проблема виникає лише тоді, коли батьки дитини мають різне громадянство (наприклад, мати - італійська громадянка, батько - громадянин Франції). Це питання в більшості країн вирішується тільки на підставі письмової угоди батьків про вибір громадянства дитини. До цього він може залишатися особою без громадянства або (що частіше) може набути громадянство за місцем народження. Принцип права грунту застосовується до вузького кола осіб, переважно до тих, громадянство батьків яких або батьки яких невідомі, а часто до народилися на території даної країни дітям громадян іншої держави, якщо тільки батьки не перебували в даній країні по службі (наприклад, дипломати), не були у службовому відрядженні чи туристами. У більшості країн законодавство передбачає обидва підстави набуття громадянства за народженням: і право крові, і право грунту.

Натуралізація можлива за законом (усиновлення, в рідкісних випадках при вступі в шлюб при дотриманні ряду умов), але зазвичай вона здійснюється за заявою. Заява подається особою в компетентні органи тієї держави, громадянство якої вона бажає придбати. У ряді випадків необхідна також подання заяви до органів держави тієї країни, з громадянства якої особа бажає вийти. Обидва ці заяви зазвичай подаються до місцевих органів міністерства внутрішніх справ або юстиції, але частіше за все вони повинні бути написані на ім'я глави держави (іноді питання про зміну громадянства вирішує міністр внутрішніх справ). Прийом до громадянства можливий при дотриманні ряду умов: до цього необхідно кілька років жити в країні, громадянство якої особа бажає отримати (в Угорщині - 3 роки, в Алжирі і Великобританії - 7 років, у Німеччині - 8 (до 1999 р. було 15 років ), Іспанії і Норвегії - 10, у Швеції - 12, у Франції та в Республіці Чад - 15 років); знати мову цієї країни (досить складний іспит передбачений законодавством Латвії та Естонії); бути психічно здоровим і не мати деяких хвороб (наприклад, СНІДу); не бути зареєстрованим - зокрема, у документах Інтерполу - як терориста; не належати до партій, що виступають за насильницьку зміну конституційного ладу; в ряді країн - мати житло (Німеччина), засоби до існування (Австрія), "хороший характер "(Великобританія) та ін В окремих арабських країнах (Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія та ін) до громадянства можуть бути прийняті тільки мусульмани, а обличчя інших віросповідань, в тому числі подружжя, для прийому до громадянства повинні змінити свою релігію. Законодавство про громадянство окремих країн Тропічної Африки вимагає, щоб натуралізується "укоренився" в громаді, дотримувався ті звичаї, якими керуються оточуючі.

Вступ до шлюбу, як правило, не тягне автоматичного надання громадянства (видається дозвіл на проживання, у Франції та Італії на 5 років), хоча і полегшує його отримання. Надання права притулку особам, переслідуваним за політичними мотивами, за їх наукову, громадську, культурну діяльність, також не тягне автоматичного надання громадянства. Поряд з розглянутими існують і інші, менш поширені способи набуття громадянства. Наймасовіший з них - визнання громадянства (всі жителі території, якщо вони не відмовляються від цього, на день утворення нової держави визнаються його громадянами); оптація (вибір громадянства тієї чи іншої країни у зв'язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою); трансферт (перехід території супроводжується зміною громадянства без права вибору, що буває рідко, але мало місце в деяких державах після Другої світової війни); реєстрація (вона передбачає спрощений порядок набуття громадянства, наприклад, якщо батьки даного особи були або є громадянами країни або особа служить у збройних силах, займає державну посаду); відновлення громадянства (для колишніх громадян цієї держави). Громадянство дітей при зміні громадянства батьків змінюється в залежності від віку дітей. Зазвичай діти до 14-річного віку (у деяких країнах встановлено більш низький вік) автоматично слідують за батьками, набуваючи без додаткових формальностей нове громадянство. Складнощі виникають, якщо громадянство змінює один з батьків. У такому випадку громадянство малолітньої дитини зберігається або змінюється за письмовою згодою батьків. При зміні громадянства дітей у віці 12-14-18 років (іноді до 21 року) зазвичай запитують їх згоди у присутності представника судового відомства, нотаріуса, іншого представника державних органів, а також педагога. Діти старше 18 років (у деяких країнах старше 20, 21 року) змінюють своє громадянство на загальних підставах, хоча якщо вони роблять це разом із батьками, то процедура дещо спрощується.