- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
23. Способы приобретения гражданства.
Існують два основних способи набуття громадянства: за народженням - філіація (від лат. Filia - дочка, films - син) і натуралізація (укорінення) (лат. naturalis - справжній, законний) - прийом до громадянства уповноваженими на це органами держави; зазвичай це робиться від імені глави держави (президента, монарха), хоча в США громадянство за натуралізації надається на основі рішень окружних федеральних судів. У свою чергу, набуття громадянства за народженням має дві підстави: право крові (jus sanguinis) і право грунту (jus soli). Перше означає набуття дитиною громадянства батьків незалежно від місця його народження. Проблема виникає лише тоді, коли батьки дитини мають різне громадянство (наприклад, мати - італійська громадянка, батько - громадянин Франції). Це питання в більшості країн вирішується тільки на підставі письмової угоди батьків про вибір громадянства дитини. До цього він може залишатися особою без громадянства або (що частіше) може набути громадянство за місцем народження. Принцип права грунту застосовується до вузького кола осіб, переважно до тих, громадянство батьків яких або батьки яких невідомі, а часто до народилися на території даної країни дітям громадян іншої держави, якщо тільки батьки не перебували в даній країні по службі (наприклад, дипломати), не були у службовому відрядженні чи туристами. У більшості країн законодавство передбачає обидва підстави набуття громадянства за народженням: і право крові, і право грунту.
Натуралізація можлива за законом (усиновлення, в рідкісних випадках при вступі в шлюб при дотриманні ряду умов), але зазвичай вона здійснюється за заявою. Заява подається особою в компетентні органи тієї держави, громадянство якої вона бажає придбати. У ряді випадків необхідна також подання заяви до органів держави тієї країни, з громадянства якої особа бажає вийти. Обидва ці заяви зазвичай подаються до місцевих органів міністерства внутрішніх справ або юстиції, але частіше за все вони повинні бути написані на ім'я глави держави (іноді питання про зміну громадянства вирішує міністр внутрішніх справ). Прийом до громадянства можливий при дотриманні ряду умов: до цього необхідно кілька років жити в країні, громадянство якої особа бажає отримати (в Угорщині - 3 роки, в Алжирі і Великобританії - 7 років, у Німеччині - 8 (до 1999 р. було 15 років ), Іспанії і Норвегії - 10, у Швеції - 12, у Франції та в Республіці Чад - 15 років); знати мову цієї країни (досить складний іспит передбачений законодавством Латвії та Естонії); бути психічно здоровим і не мати деяких хвороб (наприклад, СНІДу); не бути зареєстрованим - зокрема, у документах Інтерполу - як терориста; не належати до партій, що виступають за насильницьку зміну конституційного ладу; в ряді країн - мати житло (Німеччина), засоби до існування (Австрія), "хороший характер "(Великобританія) та ін В окремих арабських країнах (Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія та ін) до громадянства можуть бути прийняті тільки мусульмани, а обличчя інших віросповідань, в тому числі подружжя, для прийому до громадянства повинні змінити свою релігію. Законодавство про громадянство окремих країн Тропічної Африки вимагає, щоб натуралізується "укоренився" в громаді, дотримувався ті звичаї, якими керуються оточуючі.
Вступ до шлюбу, як правило, не тягне автоматичного надання громадянства (видається дозвіл на проживання, у Франції та Італії на 5 років), хоча і полегшує його отримання. Надання права притулку особам, переслідуваним за політичними мотивами, за їх наукову, громадську, культурну діяльність, також не тягне автоматичного надання громадянства. Поряд з розглянутими існують і інші, менш поширені способи набуття громадянства. Наймасовіший з них - визнання громадянства (всі жителі території, якщо вони не відмовляються від цього, на день утворення нової держави визнаються його громадянами); оптація (вибір громадянства тієї чи іншої країни у зв'язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою); трансферт (перехід території супроводжується зміною громадянства без права вибору, що буває рідко, але мало місце в деяких державах після Другої світової війни); реєстрація (вона передбачає спрощений порядок набуття громадянства, наприклад, якщо батьки даного особи були або є громадянами країни або особа служить у збройних силах, займає державну посаду); відновлення громадянства (для колишніх громадян цієї держави). Громадянство дітей при зміні громадянства батьків змінюється в залежності від віку дітей. Зазвичай діти до 14-річного віку (у деяких країнах встановлено більш низький вік) автоматично слідують за батьками, набуваючи без додаткових формальностей нове громадянство. Складнощі виникають, якщо громадянство змінює один з батьків. У такому випадку громадянство малолітньої дитини зберігається або змінюється за письмовою згодою батьків. При зміні громадянства дітей у віці 12-14-18 років (іноді до 21 року) зазвичай запитують їх згоди у присутності представника судового відомства, нотаріуса, іншого представника державних органів, а також педагога. Діти старше 18 років (у деяких країнах старше 20, 21 року) змінюють своє громадянство на загальних підставах, хоча якщо вони роблять це разом із батьками, то процедура дещо спрощується.