- •1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права.
- •11. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб’єктивного цивільного права і цивільного обов’язку
- •2. Європейські системи приватного права
- •5. Поняття цивільного законодавства України. Акти цивільного законодавства.
- •3. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права
- •6. Загальна характеристика Цивільного кодексу України
- •4. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна
- •7. Дія цивільних законів в часі, просторі та за колом осіб
- •8. Застосування цивільного законодавства по аналогії. Тлумачення цивільно-правових норм
- •9. Поняття та особливості цивільного правовідношення
- •13. Виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин
- •10. Елементи цивільних правовідносин
- •12. Види цивільних правовідносин
- •15. Загальні положення про фізичну особу
- •14. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів
- •16. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право.
- •17. Дієздатність громадян. Обсяг дієздатності фізичних осіб.
- •18. Обмеження дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною
- •19. Поняття та значення місця проживання
- •23. Поняття та ознаки юридичної особи
- •20. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •22. Поняття громадянського стану. Акти громадянського стану. Порядок переміни та виправлення актових записів.
- •21. Опіка та піклування
- •24. Сутність юридичної особи. Теорії юридичної особи
- •25. Види юридичних осіб
- •27. Органи юридичної особи
- •26. Правосуб’єктність юридичних осіб
- •29. Філії та представництва юридичних осіб
- •28. Види та зміст установчих документів юридичних осіб
- •31. Припинення юридичних осіб
- •32. Визнання юридичної особи банкрутом. Процедура банкрутства
- •33. Юридичні особи приватного та публічного права
- •34. Правове положення господарських товариств
- •35. Поняття та види кооперативів
- •36. Об’єднання громадян як суб’єкти цивільних правовідносин
- •38. Поняття держави як суб’єкта цивільного правассссс
- •37. Правовий статус релігійних організацій
- •39. Загальні принципи участі держави, арк, територіальних громад у цивільних правовідносинах
- •40. Причини правосуб’єктності держави Україна. Державний імунітет: внутрішній та зовнішній
- •41. Форми участі держави у цивільних правовідносинах
- •42. Види цивільних правовідносин, в яких держава виступає суб’єктом
- •43. Автономна Республіка Крим як суб’єкт цивільних правовідносин
- •44. Правове становище територіальної громади як суб’єкта цивільних правовідносин
- •45. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •46. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Загальні положення про об’єкти цивільних прав (правовідносин)
- •47. Поняття та класифікація рече. Майно. Єдиний майновий комплекс
- •48. Гроші та цінні папери як об’єкти цивільних прав
- •49. Дії та результати дій як об’єкт цивільних прав
- •50. Продукти творчої діяльності як об’єкт цивільних прав
- •51. Поняття та зміст особистих немайнових прав фізичної особи як об’єкта цивільних прав
- •52. Характеристика інших об’єктів цивільних прав
- •55. Види правочинів
- •53. Поняття і ознаки правочинів. Умови дійсності правочинів.
- •54. Зміст правочинів. Тлумачення змісту правочину
- •56. Умовні правочини. Строки в правочинах
- •57. Форма правочинів. Юридичні наслідки порушення форми правочинів.
- •5. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
- •60. Поняття представництва, його значення та зміст.
- •58. Поняття та види недійсних правочинів
- •59. Наслідки визнання правочинів недійсними
- •61. Суб’єкти представництва. Повноваження представника
- •62. Виникнення та види представництва. Співвідношення інституту представництва з договором поруки, суміжними інститутами.
- •63. Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень
- •64. Довіреність та її види. Форми довіреності. Передоручення
- •65. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності. Скасування довіреності.
- •66. Поняття та значення строків і термінів у цивільному праві
- •67. Класифікація строків (термінів) у цивільному праві.
- •68. Порядок числення строку. Початковий і кінцевий момент його течії
- •69. Поняття позовної давності і її значення. Застосування позовної давності
- •70. Види строків позовної давності
- •71. Початок і кінець течії строків позовної давності
- •72. Призупинення перерва і відновлення строків позовної давності
- •73. Наслідки спливу позовної давності
- •74. Вимоги на які позовна давність не поширюється
- •75. Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових прав.
- •76. Зміст та здійснення особистих немайнових прав
- •77. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Глава 21 особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •78. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Глава 22 особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •79. Захист особистих немайнових прав
- •80. Загальна характеристика та види речових прав
- •81. Поняття власності та права власності
- •82. Суб’єкти та об’єкти права власності
- •83. Зміст права власності
- •84. Способи виникнення права власності
- •85. Припинення права власності
- •Глава 25 цк визначає підстави припинення права власності Відповідно до ст.346 цк право власності припиняється у разі:
- •87. Загальна характеристика речових позовів для захисту права власності
- •88. Захист титульних посесорів (володільців)
- •86. Поняття захисту права власності. Співвідношення поняття «захист права власності» і «охорона права власності»
- •89. Захист прав на чужі речі (захист прав заставоутримувача, забудовника, тощо)
- •90. Поняття права приватної власності
- •91. Загальні положення про державну власність. Види державної власності
- •92. Поняття права державної та комунальної власності
- •93. Підстави виникнення та припинення окремих видів права власності
- •94. Об’єкти та суб’єкти окремих видів права власності
- •95. Право власності на землю
- •96. Речові права на чуже майно. Загальна характеристика прав на чужі речі
- •97. Сервітути: поняття та види
- •98. Емфітевзис.
- •99. Суперфіцій
- •100. Володіння та право володіння
- •103. Захист прав на чужі речі
- •101. Поняття іпотеки як права на чужі речі
- •102. Похідні речові права (право господарського відання, право оперативного управління, право оперативного використання майна)
- •104. Поняття, юридичний статус права спільної власності
- •105. Види права спільної власності
- •106. Право спільної часткової власності: поняття, підстави її виникнення та припинення
- •107. Право спільної сумісної власності: поняття, підстави виникнення та припинення
- •108. Порядок володіння, користування та розпорядження спільним майном
- •109. Виділ долі зі спільної власності та її відчуження. Особливості захисту права спільної власності.
- •110. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності. Дискусійні питання до поняття об’єктів інтелектуальної власності
- •111. Право інтелектуальної власності. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності
- •112. Поняття і джерела авторського права. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі
- •1. Відтворення творів,
- •113. Об’єкти авторського права. Види об’єктів, що охороняються авторським правом
- •114. Суб’єкти авторського права. Співавторство
- •115. Суміжні права, поняття і види
- •116. Поняття і джерела промислової власності. Об’єкти правової охорони
- •117. Суб’єкти права промислової власності. Оформлення прав на об’єкти промислової власності.
- •118. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обігу, та ознаки товарів та послуг
- •119. Поняття цивільно-правової відповідальності. Види відповідальності. Форми відповідальності
- •120. Умови цивільно-правової відповідальності
- •121. Моральна шкода
- •123. Випадки обмеженої відповідальності
- •122. Збитки та їх відшкодування. Принцип повного відшкодування
- •124. Відповідальність за дії третіх осіб. Випадки відповідальності незалежно від вини. Підстави звільнення від відповідальності
85. Припинення права власності
Підставами припинення права власності є юридичні факти певні обставини), з якими закон пов'язує ліквідацію права власності взагалі або перехід його до іншої особи. При цьому одні й ті ж юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності у однієї особи й підставами виникнення права власності у іншої. Наприклад, договір купівлі-продажу є підставою припинення права власності у продавця І підставою виникнення права власності у покупця.
Глава 25 цк визначає підстави припинення права власності Відповідно до ст.346 цк право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу пам'яток історії та культури;
6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю,
7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене,
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника,
9) реквізиції;
10) конфіскації.
Слід звернути увагу на те, що наведений перелік не є вичерпним. Згідно з ч.2 ст.346 ЦК право власності може бути припинене також у інших випадках, встановлених законом. До них належить, наприклад, придбання майна проти волі власника добросовісним набувачем (ст.388 ЦК), смерть власника (ст. 1216 ЦК).
Залежно від значення волі власника усі підстави припинення права власності можна поділити на дві групи:
1) припинення права власності з волі власника;
2) припинення права власності незалежно від волі власника.
Припинення права власності з волі власника найчастіше відбувається внаслідок передачі цього права іншій особі на підставі правочинів (договорів купівлі-продажу, дарування тощо). Можливі також знищення речі власником (шляхом її споживання, переробки в іншу річ, фізичної ліквідації) і безадресна відмова від права власності на майно (дерелікція).
Припинення права власності незалежно від волі власника може бути двох різновидів:
а) припинення права власності з об'єктивних причин (загибель речі, загублення речі власником; сплив строку набувальної давності);
б) припинення права власності внаслідок волевиявлення інших суб'єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на нього за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). При цьому слід дотримуватися положення Конституції: "Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності" (ст.41).
Відчуження власником свого майна поряд із знищенням речі внаслідок її споживання є однією з найтиповіших для приватного права підстав припинення права власності. У цьому разі власник шляхом свого волевиявлення реалізує правомочність розпорядження річчю, тобто визначає її подальшу юридичну долю.
Відмова власника від права власності. Як встановлює ст.347 ЦК, особа може безадресне відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
Відмова від права власності можлива двома способами: а) шляхом спеціальної заяви про це; б) шляхом вчинення дій, що зрозуміло свідчать про намір відмовитися від права на майно.
Власник, який відмовився від своєї речі, може пізніше змінити «мір, але за умови, що у іншої особи не виникло права власності на цю річ.
Припинення права власності особи на майно, яке не може їй мати (ст.348 ЦК). Якщо з підстав, не заборонених законом, а набула право власності на майно, яке за законом, що був прийнятий пізніше, не може їй належати (наприклад, обмеження оборотоздатності речі), це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Така сама вимога до власника висувається у випадках, коли з підстав, не заборонених законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, що прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а у його видачі цій особі було відмовлено. Умовами застосування цієї норми є:
• правомірність підстави виникнення права власності на момент його набуття;
• недопущення законом, який був прийнятий пізніше, перебування певної речі у власності певної особи (встановлення вимоги наявності спеціального дозволу);
• надання зазначеному закону зворотної сили;
• відмова у видачі спеціального дозволу (у випадках, коли такий дозвіл потрібний);
• невідчуження зазначеного майна протягом строку, встановленого законом (тобто відсутність волевиявлення власника на добровільне відчуження майна).
Якщо майно не відчужене власником у встановлені строки, воно за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. Порядок відчуження залежить від призначення та виду майна, що продається. Його можна реалізувати через комісійну торгівлю, з публічних торгів тощо. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу за вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
Знищення майна (ст.349 ЦК) може бути результатом дій власника або інших осіб. Зокрема, це може бути таке використання майна, внаслідок якого воно повністю і назавжди втрачає свої властивості, індивідуальні ознаки тощо. Знищення майна може статися і незалежно від волі власника (наприклад, у результаті випадку, непереборної сили, неправомірних дій інших осіб).
У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру (ч.2 ст.349 ЦК). Отже, припинення права власності на таке майно пов'язується з наявністю юридичної сукупності: дії або події, що спричинили знищення речі; правочину — звернення власника до відповідного органу; адміністративного акта — рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру.
Таке рішення навряд чи можна визнати вдалим, оскільки пов'язування припинення права власності з формальним моментом (виключенням з реєстру) загрожує виникненням “фантомних” об'єкта права власності. Реальною може стати ситуація, коли буде провадитися купівля-продаж не реальних об'єктів, а права на них, яке існує лише завдяки документам, тим паче, що підстав для визнання такого правочину недійсним ЦК не передбачає. Зокрема він не може бути визнаний, як здається, фіктивним за правилами ст.234 ЦК, оскільки у його сторін є намір створити правові наслідки.
Очевидно, у разі знищення майна право власності на нього існувати не може. Воно має припинятися незалежно від того, як далі поводиться власник.
Припинення права власності у зв'язку з викупом майна у власника. Викуп земельної ділянки посідає особливе місце серед підстав припинення права власності, оскільки має виражені публічно-правові ознаки, ґрунтуючись на врахуванні публічних інтересів шляхом обмеження прав приватних осіб. Визначальними тут є положення ч.5 ст.41 Конституції, згідно з якими примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
У ЦК припинення права власності шляхом викупу майна передбачає дві ситуації:
1) викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (а також викуп нерухомості, що знаходиться на цій земельній ділянці);
2) викуп пам'ятки історії та культури.
Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю. Ні Конституція, ні ЦК не містять визначення поняття суспільної необхідності, яка є підставою для припинення права власності на землю. Натомість примусове відчуження земельної ділянки у ст.146 ЗК іменується викупом земельних ділянок для суспільних потреб (спорудження будівель, споруд органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; спорудження об'єктів оборони та національної безпеки; будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури тощо).
Викуп може бути здійснений добровільно (у разі наявності згоди власника ділянки) або примусово (за рішенням суду з ініціативи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень).
У випадках примусового викупу орган, який ухвалив рішення о викуп земельної ділянки, зобов'язаний письмово повідомити її власника про викуп, який передбачається здійснити, не пізніше к за один рік до викупу. Цей строк імперативне визначений законом (ч.3 ст.350 ЦК) і не може бути скороченим державним органом
Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), визначається за домовленістю сторін. Межі її встановлені Методи - грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213, і Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1531. їх застосування є обов'язковим для органу, який ухвалив відповідне рішення про викуп. Але остаточне визначення викупної ціни відбувається шляхом встановлення ринкової вартості земельної ділянки і нерухомого майна, під якою мається на увазі та ціна, за якою зазначене майно могло бути реалізованим у певній місцевості за умовами вільного продажу на момент викупу. При цьому має враховуватись категорія земель, місцезнаходження земельної ділянки тощо.
Якщо власнику земельної ділянки належить нерухоме майно, розташоване на цій ділянці, то викупна ціна має включати його ринкову вартість. Вимога про викуп зазначеної нерухомості підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої у зв'язку із суспільною необхідністю, є неможливим без припинення права власності на це майно Суд може постановити рішення про знесення жилого будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх за бажанням власника на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо.
У разі знесення або перенесення зазначених об'єктів на іншу земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на поліпшення якості земельної ділянки та упущеної вигоди. Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю, земельної ділянки в межах цього населеного пункту. Знесення жилого будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї, а також особи, яка проживала у ньому як наймач, та членів її сім'ї помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом. До набрання законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю власник має право розпорядитися жилим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці на власний розсуд (ст.351 ЦК).
Якщо майно, розташоване на ділянці, не належить її власникові, то питання про його викуп вирішується за правилами ст.351 ЦК за умови залучення власника цього майна до участі у справі. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі.
За домовленістю з власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю, може надати йому іншу земельну ділянку, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.
Викуп пам'ятки історії та культури допускається, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення.
У цьому разі державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури робить власнику пам'ятки відповідне попередження. І якщо такий власник не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом зазначеного органу може постановити рішення про її викуп і перехід у власність держави. При цьому не має значення характер поведінки власника (наявність його вини в безгосподарному утриманні культурних цінностей тощо).
У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.
Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а у разі спору — судом (ст.352 ЦК).
Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника є підставою припинення права власності у випадках, встановлених нормами зобов'язального права.
Наприклад, у випадку невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ст.589 ЦК). У цьому разі звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлене договором або законом. Заставлене майно може бути реалізоване з публічних торгів або іншим чином у порядку, встановленому договором сторін чи законом (ст.ст.590, 591 ЦК). Але у кожному разі право власності заставодавця (боржника) на річ, яка була предметом застави, припиняється.
Припинення права власності шляхом звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника має також місце у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність річ, визначену індивідуальними ознаками. У цьому випадку згідно зі ст.620 ЦК кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Припинення права власності на таку річ відбувається з моменту винесення судом рішення про примусове виконання зобов'язання боржником шляхом передання конкретної речі, визначеної індивідуальними ознаками, кредитору.
Реквізиція — це примусове відчуження майна у власника на підставі та у порядку, встановлених законом, за умови попереднього повного відшкодування його вартості. При цьому реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.
Мета реквізиції полягає у забезпеченні безпеки громадян, врятуванні майна, знищенні заражених тварин для недопущення поширення епідемії або епізоотії тощо. Тому вона допускається у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності.
В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.
У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо ж після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разі повернення майна у особи поновлюється право власності на нього, водночас вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
Конфіскація — це позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
На відміну від реквізиції, конфіскація має безоплатний характер (майно переходить у власність держави безоплатно) і може застосовуватися лише у вигляді санкції за скоєний злочин. Держава не відповідає за зобов'язаннями попередніх власників конфіскованого майна, якщо останні виникли після вжиття державними органами заходів щодо охорони майна і без згоди зазначених органів. За зобов'язаннями колишнього власника держава відповідає лише у межах активу майна, що перейшло до неї. Відносини, які виникають при конфіскації, врегульовані спеціальними нормативними актами, зокрема Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 25' серпня 1998 р. № 1340.
Від конфіскації як заходу кримінального покарання та адміністративного стягнення слід відрізняти стягнення судом коштів у дохід держави в порядку регресу (чч.2, 3 ст. 1191 ЦК) тощо.