§ 3. Правове забезпечення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Важливою гарантією прав власників землі та землекористувачів є відшкодування завданих їм збитків у порядку та на умовах, які передбачені нормами глави 24 ЗК. Вони як норми про захист зе­мельних прав також мають свої конституційні підстави, які засно­вані на ст. 66 Конституції, згідно з якою кожен зобов'язаний відшкодовувати завдані ним збитки. У загальноюридичному ро­зумінні завдані збитки є поширеною цивільно-правовою кате­горією. Так, відповідно до змісту ч. 2 ст. 203 чинного ЦК під збит­ками розуміються понесені витрати, втрата або пошкодження майна, а також неодержані доходи, які були б одержані, якби зо­бов'язання було виконане належним чином.

Оскільки у земельному законодавстві відсутнє визначення збитків, доводиться використовувати їх цивільно-правове розу­міння. Проте у земельному законі визначені підстави відшкоду­вання збитків власникам землі та землекористувачам. Так, згідно зі ст. 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодову­ються збитки, завдані внаслідок: вилучення (викупу) сільськогос­подарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським вироб­ництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісо­вих земель та чагарників для інших видів використання; встанов­лення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршен­ня якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приве­дення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У наведеній нормі міститься перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, включаючи орен­дарів земельних ділянок. Причому треба зазначити, що більшість підстав та порядок відшкодування збитків передбачені ЗК. Так, пе­релік підстав вилучення (викупу) земельних ділянок та порядок здійснення цього встановлено статтями 146—151, тимчасового зай­няття земель для інших видів використання, наприклад, для про­ведення розвідувальних робіт, — ст. 97, тимчасового зайняття зе­мель у порядку користування земельним сервітутом — норми гла­ви 16, а наслідки тимчасового самовільного зайняття земельних ділянок — ст. 212. Встановлення обмежень щодо використання зе­мельних ділянок врегульовано главою 18, погіршення якості земель оцінюється за даними державного земельного кадастру, зокрема стан якості ґрунтів — у порядку бонітування відповідно до ст. 199, приведення земель у стан, непридатний для використання, напри­клад, техногенне забруднений, деградований або малопродуктив­ний, закріплено у главах 27—28; неодержані власником землі або землекористувачем доходи за час тимчасового невикористання зе­мельної ділянки внаслідок правомірних або протиправних дій дер­жавних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних або фізичних осіб відшкодовуються за правилами відшкодування втра­ченої вигоди.

Згідно зі ст. 440 ЦК шкода, заподіяна особі або майну громадя­нина та установи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством. Однак треба відрізняти шкоду, заподіяну винними протиправними діями, від шкоди, заподіяної безвинними правомірними діями. Шкода, за­подіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у ви­падках, передбачених законом. Такі випадки перелічені у ст. 156 ЗК. Проте закріплені у ній підстави відшкодування збитків можна віднести як до правомірних, так і до протиправних дій або без­діяльності. Так, вилучення або викуп земельної ділянки є пра­вомірною дією. Однак вона породжує необхідність відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відшкодування правомірної шкоди регулюється лише земель­ним законодавством. А відшкодування протиправної шкоди пе­редбачене не тільки земельним, а й цивільним та екологічним за­конодавством, правда, у тій частині, яка не охоплюється нормами земельного законодавства. Власникам землі та землекористувачам мають бути відшкодовані будь-які збитки, якщо Інше не передба­чене законодавством. Тому перелік підстав відшкодування збитків, передбачений у наведеній земельно-правовій нормі, не є вичерпним.

Зазначений висновок підтверджується фактами відшкодування екологічної шкоди, заподіяної землевласникам та землекористува­чам. Ця шкода має свої особливості, визначені екологічним зако­нодавством. Вона може мати місце у разі забруднення земель, погіршення їх якості, порушення природних екологічних зв'язків на конкретній земельній ділянці тощо. Земельно-правова шкода не завжди є екологічною, наприклад, шкода, заподіяна власнику землі чи землекористувачу вилученням або викупом земельної ділянки, не є екологічною. У таких випадках не порушуються еко­логічні зв'язки і не відбувається погіршення якості земельної ділянки.

Треба зазначити, що відповідно до ст. 69 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічна шкода відшкодовується, як правило, у повному обсязі, без застосування норм зменшення розміру стягнення, зокрема ст. 454 чинного ЦК. Вона підлягає стягненню незалежно від сплати збору за забруд­нення довкілля, наприклад, за розміщення відходів на земельній ділянці. Збитки землевласників та землекористувачів, яких вони зазнали внаслідок виконання угоди про розподіл продукції, підля­гають відшкодуванню у порядку, визначеному ст. 29 Закону "Про угоди про розподіл продукції". При цьому згідно з ч. 5 ст. 68 За­кону "Про охорону навколишнього природного середовища" за­стосування заходів дисциплінарної, адміністративної або криміна­льної відповідальності не звільняє від компенсації екологічної шкоди.

Що стосується неекологічної шкоди, заподіяної землевласнику або землекористувачу, то треба зазначити, що відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 "Про практику застосування судами земельного законодавст­ва при розгляді цивільних справ" у виняткових випадках може за­стосовуватися передбачене ст. 454 чинного ЦК зменшення розміру відшкодування. При цьому право на відшкодування такої шкоди мають лише власники земельних ділянок та юридичне оформлені землекористувачі. Адже згідно з ч. 1 ст. 212 ЗК затрати, понесені особами, які самовільно зайняли земельні ділянки, відшкодуванню не підлягають. Навпаки, ці особи зобов'язані відшкодувати збитки власнику земельної ділянки або землекористувачу. Більше того, відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 січня 1990 р. № 1 "Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону приро­ди" у випадках, коли за час самовільного використання земельної ділянки правопорушником одержано прибутки, які недоодержані землевласником або землекористувачем, вони підлягають стягнен­ню на користь останніх.

Відшкодування збитків, завданих власникам землі та землеко­ристувачам, треба відрізняти від відшкодування втрат сільськогос­подарського та лісогосподарського виробництва. Згідно з ч. 4 ст. 207 ЗК останні підлягають компенсації незалежно від відшкодуван­ня збитків власникам землі та землекористувачам. Зазначені види відшкодування відрізняються не тільки за своїм змістом, а й за суб'єктами. Збитки відшкодовуються власникам землі та землеко­ристувачам, а втрати — місцевим радам. На це, зокрема, звер­тається увага у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду Україні від 25 грудня 1996 р.

Відповідно до Порядку визначення втрат сільськогосподарсь­кого і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкоду­ванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1279 (зі змінами, внесеними постано­вою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2274і), відшкодування таких втрат не є видом правової відповідальності. Воно, як правило, застосовується за правомірні дії та за своєю природою є економічним заходом. Згідно з вимогами земельного закону місцевим радам компенсуються втрати сільськогоспо­дарського та лісогосподарського виробництва, завдані тим, що земельна ділянка не використовується для виробництва сільсько­господарської продукції або для задоволення лісогосподарських потреб.

Відповідно до п. 7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" збитки є грошовим вираженням шкоди. Тому на відшкодування зе­мельно-правових збитків поширюються загальні правила відшкоду­вання шкоди, встановлені цивільним законодавством. Такий вис­новок випливає з п. 5 зазначеного роз'яснення та пунктів 15 і 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику роз­гляду судами справ про відповідальність за порушення законодав­ства про охорону природи", згідно з якими при вирішенні питань відшкодування земельно-правової шкоди треба керуватися прави­лами земельного законодавства. При вирішенні питань, не врегу­льованих земельним або екологічним законодавством, необхідно виходити з норм цивільного законодавства, а також роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища".