2. Види і властивості економічної інформації.

Властивості економічної інформації слід брати до уваги при розробці комп'ютерних систем обробки даних, при визначенні вимог до всіх видів даних систем.

Економічна інформація налічує багато різновидів (типів), які виділяють­ся на основі відповідних класифікаційних схем за обраними критеріями.

Економічну інформацію розрізняють за належністю до сфери матері­ального виробництва і невиробничої сфери, за галузями народного господарства і підгалузями згідно з прийнятим групуванням господарства.

Різновиди економічної інформації розглядаються також за її належністю до галузей народного господарства і їх ланок. Із цих позицій поділяється інформація міністерств та відомств, об’єднань та підприємств, цехів, дільниць та ін.

Розглядаються також види інформації за належністю до органів регіонального управління та інших підрозділів народного господарства.

Економічна інформація класифікується за стадіями відтворення та елементами виробничого процесу, що розглядаються як об'єкт управління. Тому виділяється інформація постачання і розподілу, поділ за матеріальними і трудовими ресурсами тощо.

Економічну інформацію розглядають за стадіями управління, виділяючи різновиди прогнозної, планової, облікової, нормативної інформації та інформації для аналізу господарської діяльності, оперативного управління.

Прогнозна інформація пов'язана з функцією прогнозування, планова - з плануванням (перспективним, техніко-економічним, оперативно-виробничим), облікова - з бухгалтерським, фінансовим, господарським обліком, інформація аналізу господарської діяльності - з функцією економічного аналізу, оперативного управління і регулювання - з відповідними функціями.

Нормативна інформація використовується і виникає на стадіях технічної підготовки виробництва, а також в інших випадках, наприклад, при формуванні цін, тарифікації. Нормативна інформація містить всілякі норми і нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад, заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян тощо).

Така інформація використовується переважно при виконанні будь-яких функціональних управлінських робіт: прогнозування, планування, облік та ін.

Такі ж властивості має частина економічної інформації, яка належить усім функціональним різновидам. Прикладом є назви підприємств, міністерств, відомств, перелік працівників на підприємстві чи в установі, перелік постачальників і покупців тощо. Цю інформацію називають довідковою. Як правило, її формують разом із нормативною, створюючи особливі фонди нормативно-довідкової інформації (НДІ), призначені для розв'язування різноманітних управлінських задач.

Економічна інформація за критерієм відповідності до відображуваних явищ поділяється на вірогідну та невірогідну.

З позицій стадій виникнення економічна інформація буває первинна та повторна. Первинна виникає під час дії джерел інформації, до яких належить діяльність народного господарства і його ланок, діяльність органів загальнодержавного управління та інших громадських організацій. Тому первинна інформація за джерелами виникнення поділяється на виробничо-господарську та директивну, а також на колективну та індивідуальну залежно від характеру джерела інформації.

Повторна інформація виникає в результаті обробки первинної та іншої повторної, або лише первинної, або лише повторної. Безпосереднього зв'язку з джерелами інформації тут не вимагається. Серед повторної розрізняють проміжну та результатну інформацію. Результатна інформація і є метою обробки даних. Проміжна інформація, роль якої значна, виникає під час досягнення цієї мети. Часто на базі такої інформації робиться вибір варіанта завершення обробки даних у тому чи іншому напрямку.

За повнотою економічна інформація поділяється на достатню, надмірну й недостатню. Для розв'язування задач потрібна досить конкретна за змістом мінімальна інформація - достатня. Надмірна – містить зайві дані, що або зовсім не використовуються при розв'язуванні конкретних задач, або виконують контрольно-дублюючі функції. При розмові доцільно позбутися інформації, що не використовується, та всіляко обмежувати розміри дублюючої надмірної інформації.

Економічна інформація поділяється за стабільністю на постійну (сталу), умовно-постійну та змінну. Постійна інформація не змінює своїх значень (наприклад, звітні дані); умовно-постійна зберігає їх протягом тривалого періоду (наприклад, нормативи, норми), а змінна характеризується частою зміною своїх значень (наприклад, відомості про нарахування заробітної плати). При цьому важливо підкреслити, що період стабільності має конкретний характер для певних задач, управлінських робіт. Так, стабільність можна, встановлювати за часовим періодом (наприклад, місяць) або за іншими факторами.

З позицій технології розв'язування економічних задач розрізняють інформацію вхідну, проміжну і вихідну. Інформація, яка підлягає оброб­ці (предмети праці), в управлінському процесі називається вхідною, або вхідними даними, наприклад: первинна і повторна інформація та константи - постійні величини. До вхідної інформації може належати не лише змінна, а й умовно-постійна інформація при особливо великій ролі умовно-постійної. Вихідна інформація є підсумком обробки (продуктом праці) вхідних даних, але вона містить, поряд із результатною інформацією, деякі первинні дані. Специфічного значення набуває проміжна інформація, яка потрібна для розв'язування цих же задач у наступних періодах.

Відомі й інші схеми класифікації економічної інформації: вхідна і вихідна, внутрішня і зовнішня, алфавітна, цифрова, алфавітно-цифрова, оперативна тощо.

Різновиди економічної інформації слід враховувати при організації обробки даних, побудові комп'ютерних інформаційних систем, виборі варіантів технології розв'язування тих чи інших економічних задач.

3. Структура економічної інформації. Логічна фізична структура даних.

Структурою економічної інформації визначається її будова, виділення тих чи інших елементів. Ці елементи називаються інфор­маційними одиницями. Із простих інформаційних одиниць утворюються складні. Дуже часто серед таких одиниць встановлюється ієрархічна залежність від простих до складних і навпаки.

З погляду логіки управління економічними об’єктамирозрізняють логічну, - розміщення даних на носіях - фізичну структуру даних.

Під логічною розуміють структуру, яка враховує погляд користувача (управлінця) на дані, тобто таку, що будується на логіці управління, а не на його техніці. Як правило, вона багаторівнева і виділяти інформаційні одиниці можна як з нижчого, так і з вищого рівня. Наприклад, для логічних структур даних у порядку агрегування (укрупнення) характерне таке відокремлення елементів даних (рис. 1):

Символ		Реквізит		Показник
Інформаційна база		Інформаційний потік		Масив

Рис. 3.1. Елементи логічної структури даних

Символ - це елемент даних, який не має змісту. Це елементарний сигнал інформації (літера, цифра, знак).

Реквізит (атрибут) - це інформаційна сукупність найнижчого рангу, яка не підлягає поділу на одиниці інформації. Доцільність виділення такої інформації пояснюється тим, що потрібна однобічна характе­ристика конкретних об'єктів управління - або лише кількісна, або лише якісна. Тому реквізити бувають двох видів: реквізити-основи (реквізити-величини) та реквізити-ознаки. Реквізит-основа розкриває абсолютне або відносне значення реквізиту-ознаки. Реквізит-ознака відображає якісні властивості сутності і характеризує обставини, за яких відбувався той чи інший господарський процес.

Розрізняють форму і значення реквізитів. Форма реквізиту виявляється в його назві (наприклад, професія, сума), а значення реквізиту «професія» - це назва конкретної професії (наприклад, апаратник, ливарник, зварювальник тощо).

Реквізити-основи і реквізити-ознаки мають різне призначення в процесі обробки інформації: над реквізитами-основами виконуються арифметичні операції, над реквізитами-ознаками-логічні.

Із простих інформаційних одиниць утворюються складні (СОІ)

Сутність економічної інформації розкривається через економіч­ний показник, що є інформаційною сукупністю з мінімальним складом реквізитів-ознак і реквізитів-основ, достатнім для створення елементарного документа (документорядка).

Загальний вигляд показника. Показник є структурна одиниця, яка характеризує будь-який конкретний об'єкт управління з кількісного та якісного боку. Тому показник має назву, яка розкриває його форму, і значення, яке доповнює форму кількісно-якісними її характеристиками.

Економіч­ний показник - розкриває суть явища, процесу чи події та є інформаційною сукупністю, складеною з різної кількості реквізитів-ознак і одного реквізита-основи. Це — найменша інформаційна одиниця, що має економічний сенс., достатня для створення елементарного документа (документорядка).

Загальний вигляд показника

- де

Р -реквізити-ознаки; Q - реквізит-основа показника, 1:N – розмірність масиву (кількість значень, що приймає показник).

Напр, «кількість матеріалу певного виду, що надійшла від деякого постачальника на вказаний склад підприємства»

Масив даних - набір взаємопов'язаних даних однієї форми з усіма її значеннями. Напр., сукупність даних про рух грошових коштів на підприємстві.

Набір взаємопов'язаних даних однієї форми (однієї назви) з усіма її значеннями є масив даних. Прикладом масиву може бути сукупність даних про рух грошових коштів на підприємстві.

Сукупність масивів даних, що стосуються однієї й тієї самої ділянки управлінської роботи, називають інформаційним потоком.

Сукупність економічних показників утворює документ (запис), який має самостійне змістовне значення та характеризується повним складом необхідних атрибутів і показників.

Прикладом масиву даних є сукупність даних про надходження матеріалів на підприємство від постачальників.

Набір пов’язаних між собою однорідних економічних показників однієї форми утворює масив, що є основною інформаційною сукупністю, якою оперують в інформаційних процедурах.

Найбільшими інформаційними одиницями (одиницями найвищого рангу) є ті, які співвідносяться передусім з поняттям об'єкта управління. За такий об'єкт у сфері економіки беруть народне господарство та його ланки. Тому об'єктом управління вважають галузь народного господарства, галузь промисловості, промислове об'єднання (підгалузь), підприємство, комер­ційну структуру тощо.

З позицій підприємства (комерційної структури) є уся сукупність інформації одиницею вищого рангу (рівня). Такою самою одиницею вищого рівня є сукупність інформації будь-якого іншого об'єкта управління. Ця одиниця відома під назвою інформаційна база (ІБ) відповідного об'єкта і тлумачиться досить вільно. Крім об'єктів управлін­ня ними можуть бути будь-які інші, наприклад планування, облік і аналіз господарської діяльності як функціональні управлінські роботи. Тому доречно говорити і про їх ІБ. Інформаційна база становить основу інформаційної системи будь-якого об'єкта, передусім об'єкта управління, тому вона є частиною інформаційної системи (1C). 1C, крім інформаційної бази, містить у собі ще і й організацію в реальних умовах, її зазначене функціонування. Інформаційною системою передбачається склад джерел формування ІБ, її взаємодія з іншими ІБ, цільове призначення.

Необхідно також розрізняти вживання понять “інформаційна база” і “база даних”. Інформаційна база притаманна всім без винятку об'єктам незалежно від рівня управлінської техніки. А ось поняття бази даних (БД) пов'язується лише з організацією даних на принципах автоматизованої бази даних (АБД) і застосування ЕОМ. Інформа­ційна база в умовах використання ЕОМ може бути побудована як єдина база даних або як сукупність кількох таких баз (що особливо часто буває на практиці). Зауважимо, що в спеціальній літературі відомі інші погляди на поняття ІБ та співвідношення його з поняттям БД.

Щодо видів управління інформаційна база об'єкта (наприклад, підприємства) поділяється на ІБ того чи іншого виду управління (наприклад, організаційно-економічного, соціального, технологіч­ного). З позицій структурних підрозділів об'єкта управління, використо­вуваних ресурсів вирізняють ІБ його підрозділів (виробничих, комер­ційних) за такими ознаками: предметами та засобами праці тощо. Згідно зі стадіями (функціями) управління розрізняють інформаційні бази прогнозування, планування, обліку та ін. Отже, ІБ об'єкта поділяється на ряд підсистем, що розглядаються як об'єкт управління, тобто самостійні системи.

Фізичний підхід розуміє виділення структурних одиниць даних залежно від носія даних і способу їх фіксації (одиниці наведено у порядку укрупнення): символ  поле  агрегат даних  запис  файл  база даних.

За фізичного підходу до структури економічної інформації (тобто з позиції її подання на носіях) відповідні структурні одиниці виділяються залежно від носія інформації та способу її фіксації.

Наприклад, якщо за основну одиницю інформації взято паперовий доку­мент, то можна виділити одиниці інформації вищого та нижчого рівня. Оди­ницями вищого рівня е документаційне господарство об'єкта управління. Одиницями нижчого рівня є зона документа, рядок, графа, позиція.

При створенні інформаційних систем обробки даних великого значення набувають машинні структури даних. Це пов'язано з розміщенням масивів даних у пам'яті ЕОМ.

Внутрішньою структуризацією масивів даних, як правило, виділяють такі одиниці інформації (від нижчого до найвищого).

Символ		Поле		Агрегат даних
База даних		Файл		Запис

Рис. 3.2. Внутрішня структуризація інформаційних масивів

Поле - поєднання символів, яке приводить до створення мінімального семантичного елемента масиву (дата, цех, дільниця).

Агрегат даних - це поіменована сукупність двох і більше елементів нижчого рівня. Загалом до агрегату даних можуть належати як елементи, так і інші агрегати даних (наприклад, адреса, дата народження).

Запис - поіменована сукупність полів, об'єднаних за змістовним принципом, яка є об'єктом та результатом одного кроку обробки даних. Прикладом запису можуть бути відомості про робітника.

Файл (інформаційний масив) - поіменована сукупність записів для об'єктів одного типу. Записи, що входять до файлу, мають однакову структуру. Прикладом файлу можуть бути відомості про всіх робітників.

Агрегати даних і записи реалізуються на практиці організацією списків, черг, таблиць.

База даних - поіменована сукупність взаємопов'язаних файлів із мінімальною надмірністю, яка призначена для одночасного використа­ння багатьма користувачами. Прикладом може бути гіпотетична база цеху, яка об'єднує файли «робітники», “верстати”, “вироби”. Між записами цих файлів існують зв'язки типу: робітник працює на верстаті; робітник випускає виріб.

За характером взаємозв'язку елементів усі структури даних можна поділити на лінійні та ієрархічні, або нелінійні. В лінійних структурах усі елементи розміщені на одному рівні, у нелінійних - на кількох рівнях.

До лінійних структур належать послідовні та рядкові структури. Елементи послідовної структури даних розміщуються в тому порядку, який необхідний при їх обробці. Наприклад, файл нарядів зберігається в пам'яті ЕОМ у порядку зростання номерів цехів. Послідовні структури можуть бути упорядковані і неупорядковані.

Рядкові (стрічкові) структури даних є частковим випадком спискової структури, тому стрічковою структурою даних називається список, елементами якого є записи.

До нелінійних структур належать складні списки, дерева, мережі, табличні та гібридні структури.

Складні спискові структури даних - це списки, елементами яких можуть бути інші списки меншого розміру, так звані підсписки. Крім того, у мережах кожного підсписку можна визначити упорядкованість його елементів, тобто вони бувають упорядковані і неупорядковані.

У деревоподібних структурах елементи розміщуються на різних рівнях і сполучаються за допомогою адреси зв'язку. Якщо з їх допомогою можна звернутися лише до двох елементів, то такі деревоподібні структури називають бінарними. Небінарні дерева називаються загальними.

Мережеві структури даних – це розширення дерева за рахунок нових адрес зв'язку.

Табличні структури даних призначені для зберігання інформації про ключові ознаки даної інформаційної сукупності.

Гібридні структури даних містять фрагменти двох різних структур.

Економічна інформація має бути зафіксована певним чином, щоб можна було оперувати нею у процесах управління. Це називається поданням (зображенням) інформації. Під формою подання розуміють спосіб фіксування інформації. Вибір форми подання залежить від властивостей інформації, її цільового призначення, методології, техніки обробки та інших факторів. Насамперед розрізняють форми подання усної та письмової інформації.

Для фіксування усної інформації призначені відповідні форми подання, які називаються сигналізаторами. Для письмового фіксування інфор­мації використовуються реєстратори, індикатори, графопобудовники. Реєстратори забезпечують запис точних значень інформації у вигляді неперервних величин, при цьому фіксування їх переважно лінійне; графопобудовники зображують інформацію умовно у вигляді геометричних фігур і відношень між ними.

Письмове фіксування інформації потребує наявності матеріаль­ного середовища, в якому, власне, і подається інформація. Роль такого середовища відіграють носії (засоби) відображення інформації.

Подання економічної інформації здійснюють по-різному, залежно від багатьох факторів, серед яких неабияке значення види інформації. Подан­ня здійснюється під час збирання первинної інформації (результатів розв'язування задач та інших даних) та в процесі її обробки. Якщо для фіксування первинної інформації використовуються переважно паперові документи, то перероблена (вторинна) інформація фіксується машинним шляхом на різних носіях відображення.