39). Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст.

На Півдні України в 1812 р. царський уряд утворив Миколаївську (згодом перейменовану в Херсонську), Катеринославську і Таврійську губернії. Ці губернії, разом з утвореним після приєднання до Росії Бесарабським округом, становили Ноиоросійсько-Бе-сарабське генерал-губернаторство з центром в Одесі. Такий поділ України створював царизмові сприятливі умови для здійснення шовіністичної політики, а також русифікації українського населення і затримував прогресивний процес формування української буржуазної нації.

Колонізація Росією півдня України в кінці XVIII cm. Заселення та розвиток Південної України стали можливими тільки після звільнення її від турецько-татарського володіння. Заселення відбувалось за декількома напрямками. Одною з найважливіших була народна колонізація. Тобто Північне Причорномор'я заселялось, перш за все, завдяки самовільному переселенському рухові з Лівобережної і Правобережної України. Вирішальну роль у заселенні регіону відіграли українці. Цьому сприяло надане їм право переходу на нові землі, географічна близкість і звичні умови життя на новому місці. До середини 30-х років XIX ст. переселенський рух мав землеробський характер, проте швидкий ріст міст і вичерпання вільних резервів казенних земель збільшили роль неземле-робського міграційного руху в міста.

Ще одним видом колонізації була іноземна. Царський уряд з метою швидкого освоєння Півдня України запросив іноземних переселенців.

Так, у степах України були створені цілі колонії німців, сербів, греків, болгар. Селились тут вірмени і грузини, а також старообрядці з Росії, які втекли звідтіля від переслідувань влади. Останніх в ті часи називали розкольниками, тому що вони розкололи єдину православну церкву.

Місто Одеса було засновано в 1794 р. Будівництво порту, гавані і міста здійснювалось за проектом Ф. Де-волана, під загальним керівництвом адмірала Й. Дерибаса. Спочатку місто називалось Хаджи-бей, за ім'ям татарської фортеці. У 1795 р. його перейменували на Одесу від назви стародавньої грецької колонії Одесос, яка буцімто була колись на березі Тилігульського лиману. Насправді ж ця колонія існувала в Болгарії, в районі міста Варна.

40.Адміністративний поділ та соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України в першій половині XIX

Унаслідок 3х поділів Польщі до Австрії відійшли такі укр. землі: Галичина, Буковина та Закарпаття.

Влада Австрії, здійснюючи адміністративно-територіальний поділ, як і царський уряд, не зважала на етнічний склад населення. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі (де у більшості були поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю «Королівство Галіції і Лодомерії» з центром у Львові. У представницькому органі краю переважала польська шляхта, хоч вона і не була вирішальною силою місцевого управління. Повнота, влади зосереджувалася в руках губернатора, що призначався австрійським імператором. «Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів. Окремим округом до королівства до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу на Північну — українську і Південну — румунську); Закарпаття входило до складу Угорщини, що була частиною Австрійської імперії.

У багатонаціональній Австрійській імперії західноукраїнські землі, в свою чергу, самі були багатонаціональними. Разом із представниками корінної нації — українцями — тут жило багато поляків, євреїв, німців, румун та ін. Але на соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці знаходились на нижніх щаблях, оскільки здебільшого були представлені феодально залежним селянством. Щодо них провадилась асиміляторська політика.

Політичний курс російського царизму стосовно України зумовив заселення українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей.