3.2 Види рецидиву злочинів

Види рецидиву злочинів. На відміну від сукупності злочинів та їх повторності, рецидив злочинів може бути поділено на види за кількома окремими підставами. Такими підставами, зокрема, є:

а) характер суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив;

б) кількість судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив; в) суспільна небезпечність самого рецидиву1.

За характером суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив, останній поділяється на загальний рецидив — "його" злочини є різнорідними і спеціальний рецидив — "його" злочини є тотожними чи однорідними.

За кількістю судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив, останній поділяється на простий рецидив — якщо у зазначеної особи є лише одна судимість за вчинений злочин (злочини), і вона знову вчиняє злочин, і складний (багаторазовий) рецидив — якщо у зазначеної особи є принаймні дві судимості (при послідовному їх "об'єднанні"), і вона знову вчиняє злочин. Приклад простого рецидиву — вчинення розбою особою, судимою за грабіж, складного (багаторазового) рецидиву — вчинення вимагання особою, двічі судимою за розбої.

За суспільною небезпечністю самого рецидиву розрізняють рецидив злочинів, не пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі, і рецидив злочинів, пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі (так званий пенітенціарний рецидив). Різновидом пенітенціарного рецидиву є особливо небезпечний рецидив, з яким кримінальне законодавство України пов'язує цілий ряд негативних кримінально-правових наслідків. Порядок, підстави та умови визнання особи особливо небезпечним рецидивістом передбачені в ст. 34 КК. [ 1. с.153]

У літературі наявність особливо небезпечного рецидиву інколи пов'язується не з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, а з вчиненням нового злочину особою, раніше визнаною вироком суду особливо небезпечним рецидивістом. При цьому такий висновок обґрунтовується положенням, сформульованим у КК про те, що його статті, які передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину. Уявляється, що таке розуміння особливо небезпечного рецидиву є неточним. На наш погляд, філологічне тлумачення вжитого в ст. 34 терміна

— рецидивом злочинів — виступають наступні дії особи, злочини і судимості якої утворюють особливо небезпечний рецидив, і систематичне його тлумачення — з якими

наслідками пов'язується визнання особи особливо небезпечним рецидивістом

— свідчать на користь позиції, яка наявність особливо небезпечного рецидиву пов'язує саме з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він по-діляється на такі два види:

1) загальний рецидив

2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засу-джена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі. [ 13. с.67]

ВИСНОВКИ

Аналіз проведеного дослідження дозволяє узагальнити основні результати комплексної кримінально-правової характеристики сукупності злочинів, як форми їх множинності та її специфічних ознак, передбачених ст. 33 КК України . Підводячи підсумки в даній роботі, я можу сказати, що сукупність злочинів це - вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними частинами однієї статті Особливої частини Кримінального кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності. Згідно з КК сукупність можуть утворювати лише ті злочини які тягнуть за собою кримінально відповідальність, тобто, щодо яких не закінчились строки давності, немає акта амністії, немає інших обставин що є передбачені в статтях 36-43 КК. Так в процесі дослідження було виділено три ознаки сукупності злочинів:

а) вчинення особою двох і більше злочинів, при чому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину;

б) злочини які утворюють сукупність повинен бути передбачений самостійною статтею КК або частиною статті , яка містить власну санкцію і третьою ознакою є вимога, щоб за жоден із злочинів особа не була засуджена, тобто це означає, що всі злочини, винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них. Взагалі науковці поділяють сукупність злочинів на два види: ідеальну та реальну, але такий поділ не є цілком однозначний, деякі вчені теоретики вирізняють змішану тобто реально-ідеальну сукупність. Кваліфікація сукупності злочинів має свою специфіку

– відповідно до статті 33 КК при сукупності кожен злочин підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті.

Немаловажне значення має призначення покарання за сукупністю злочинів. Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1) суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення у таких аспектах:

а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання, призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотності покарання;

б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі, коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один із злочинів;

в) це дає змогу правильно застосовувати положення кримінального закону про його зворотну дію в часі;

г) у разі прийняття закону про амністію він надає можливість чітко визначити злочин, що підпадає під амністію. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Тому правильність кваліфікація є дуже важливою при призначенні покарання за сукупністю злочинів.

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної ради. – 2011. - № 18-22. – ст.. 141

2. Кримінальний кодекс України від 01.09.2001// Відомості Верховної Ради. – 2012. - № 25-26. ст. 144

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р., із змінами та доповненнями станом на 12.07.20010 р.

Спеціальна література:

4. Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Бенківський В. В. та ін.; загал. частина за ред. П. С. Матишевського та ін. Кримінальне право України. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

5. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Х.: Право, 2009. 128с.

6. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Конспект лекций. – С. 144-145.

7. Баулін Ю.В., В.І. Борисов та ін.; за ред. проф. М.І. Бажанова , В.В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і допов. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник— К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.

8. Блум М.И. Понятие и признаки совокупности преступлений // Вопросы уголовного права и процеса.

9.Зинченко И.А. Составные преступления. – Х.: Видавництво СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 176.

10. Игнатов А.И., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекцин. — М., 1996.

11. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К., 1999.

12. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2009.

13. Криволапов Г.Г. Множественность преступлений по уголовному праву. М., 1974. ― 462 с.

14. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972.

15. Малков В.П. Совокупность преступлений.

16. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2010. – С. 280.

17. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. – К., 1999.

18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / Відпов. Редактор С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001.

20. Тишкевич И.С. Совокупность преступлений (вопросы квалификации) П.,2000.

21. Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками. – Х.: Видавництво СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005. – 176.

22. Юшков В.Н. Назначение наказания по совокупности преступлений и приговоров. ― М., 2001. ― 259 с.

23. Яковлев А.М. Совокупность престлений. – М., 1960.

Матеріали практики:

24. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання' від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 14-20.

25. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 16 травня 1991 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів України в кримінальних справах. – 1993. – № 4. – С. 40-42.