72. Запорізька Січ в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки московським урядом в останній чверті XVIII століття

Запорізька Січ, що існувала на території нижнього Подніпров'я у середині XVI ст. – 1775 p., відіграла значну роль в історії українського народу. Вона була формою української державності у період наступу на Україну Польщі, Кримського ханства, Московії. Республіканська форма правління, участь найширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських та суспільних питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм. Висока виживаність Січі протягом довгого часу в умовах тиску іноземних держав забезпечувалася внутрішньою демократією, рівністю всіх козаків перед звичаями та традиціями. Саме запорізьке козацтво розпочало боротьбу за українську державність у кінці XVI – на початку XVII ст., підтримало Б. Хмельницького в ході Визвольної війни. Запорізький полково-сотенний устрій та принципи демократії були використані Б. Хмельницьким при розбудові Гетьманщини. Щоправда козацтво ніколи не хотіло бути підпорядкованим гетьманській владі, намагалося зберегти свою самостійність від Гетьманщини, що послаблювало сили українства. Конфлікти між Січчю та Гетьманщиною використала у своїх цілях царська Росія.  На Січі стали формуватися нові соціально-економічні умови. Ту виникло і розвивалося хутірське господарство – зимівники, що було більш прогресивною формою господарювання, ніж використання селян-кріпаків. Козаки стали вільним станом в умовах феодальної Польщі, а пізніше Росії. Саме ці причини – демократизм та вільне землеволодіння на Січі ніяк не вписувалися в умови існування Російської імперії.  Уперше Січ зруйнував Петро І, коли частина козацтва перейшла на бік гетьмана Мазепи. Потім наміри зруйнувати Січ з'явилися в російських урядовців у 60-і pp. XVII ст. однак на перешкоді стали внутрішні негаразди – Селянська війна під проводом О. Пугачова. Тільки після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 pp., коли Росія отримала вихід до Чорного моря, ці наміри були проведені у життя. З приходом до влади в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару – 8 червня 1775 р. царські полки чисельністю 100 тис. чол. під командуванням генерала П. Текелія зруйнували останній осередок української державності – Запорізьку Січ. Козакам було запропоновано записатися до селянського чи міщанського стану, багато старшин зазнали переслідувань.

73. Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XIX – початку XX століття

В Україні побудовані визначні споруди – оперний театр в Одесі (архітектори Ф. Фельнер, Г. Гельмер), Києві (В. Шредер), Львові (3. Горголевський), резиденція митрополита у Чернівцях (Й, Главк).  Українські архітектори, використовуючи мотиви народної архітектури, створили прекрасні зразки українського модерну – будинок Полтавського земства (архітектори В. Кричевський і К. Жуков, розписи С Васильківського, М. Самокіша, М. Беркоса, М. Уварова), будинок товариства «Дністер» у Львові (І. Левицький), перший в Україні критий ринок – Бессарабський (Г. Гай), меморіальний храм під Берестечком на Волині (В. Максимов), «Народний дом» у Дрогобичі (О. Лушпинський).  У царині образотворчого мистецтва працювали талановиті художники: І. Труш (серія портретів діячів української культури – І. Франка, Л. Українки, В. Стефаника, М. Лисенка), М. Пимоненко, К. Трутовський, К. Костанді, К. Устиянович. Український художник С Васильківський створив близько 3,5 тис. картин і зарисовок чудової української природи, героїчного минулого українського народу, його побуту. Видатним російським художником став виходець з України І. Рєпін, автор знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Твори цього періоду проникнуті демократизмом, любов'ю до простого народу, його історії. Відомою на всю Росію була школа образотворчого мистецтва О. Мурашко.  Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Б. Хмельницькому в Києві. Автор – російський скульптор М. Мікешин.