4)Програма розвитку к.Д. КАвеліна,як науки про зовшній культури прояви людського духу.

К. був опонентом Сеченова у розумінні завдання і шляхів розвитку психології. У своїй праці «нарис юридичного побуту древньої Русі»

Намітиі план етнографічних і етнопсихологічних досліджень припускаючи, що провове свідомість людини обумовлена особливостями історичних і соціальних умов : антипатія.

Етнографічних дослідження привели автора до думки, про те,що аналіз продуктів народної творчості може бути методом вивчення національної психології, а аналіз продуктів індивідуальної творчості може бути методом вивчення психіки окремого суб’єкта. Вчений обґрунтував основний принцип культурного прогресу ВІД МОЖЛИВОСТЕЙ ТАМ ДЕ розвинута особистість.

Психологія на думку автора,повинна стати наукою,яка пояснює, моральний духовний світ людини безвідносно до матеріального субстрату. Вивчала діяльність мозку призводить тільки до розуміння фізіологічної сторони психічного. Зовнішні враження та внутрішні відчутя тільки спонукають психічну діяльність до активності, в чому полягає зміст цієї активності і які її закони – це і є основним завданням сучасної психології. Якщо психіку людини виводи тільки з фізіології, то вона не отримує свого самостійного значення і фізіологічне витіснить психологію. Показуючи самодостатність психологічного, автор, проте не обмежує психологію тільки методом самоспостереження. Вчений стверджував, що відкриття рефлексів витіснило проблему недовільних рухів, розкрило їхній механізм, але воно нездатне пояснити всіх тих явищ, а основне коло не може пояснити довільність людських вчинків.

К. вважає, що саме матеріалізм заперечує ідею вільної волі, тому у своїх працях він намагається роєднати коло і необхідність.

Психологія перетворюється ( в його працях) на позитивну науку лише після того, як зробить об’єктом вивчення зовнішні прояви людського духу. Автор вважає, що людина складається з двох організмів: тіло і душа. Така ідея відповідає теорії психофізіологічного паралелізму (за допомогою якої намагались розв’язати проблему душі і тіла, стверджуючи, що кожному психічному процесу відповідає фізичний процес).

Програма розвитку психології як науки про еволюційні зв’язки між свідомістю і зовнішнім середовищем (Г. Спенсера).

Дана ідея була представлена у праці «Основи психології». Поняття про еволюцію Спенсер трактує дуже широко, розуміючи під ним будь-який розвиток. Все існуюче, відповідно до його поглядів визначається загальним законом еволюції – від невизначеної галогенності до визначеної гетерогенності.

Поєднання психологічних задач з ідеями нової еволюційної теорії, дозволила Спенсеру розробти план перетворення психології. Психологічні явища на його думку, це один із видів життєвих процесів. У процесі пристосування організму до середовища, тому психіка за Спенсером, як і життя в цілому, є пристосуванням внутрішніх відносин до зовнішніх. Психіка отримує реальну функцію, що полягає у здійсненні зв’язку організму із середовищем. Співвідношення між внутрішніми явищами, це предмет фізіології між зовнішніми – предмети інших наук, а предмет психології – це співвідношення між цими двома відносинами.

У процесі пристосування на думку автора утворюється рефлекс, інстинкт, пам’ять, розум, воля. Вони виступають як фази психологічного розвитку. І як стадії пристосування. Інтелект – це вища фаза душевного розвитку за допомогою якої пристосування розширюється у просторі і часі, зростає його спеціалізація, воно робиться тільки точним і складнішим. Людську психіку Спенсер розглядає в основних поняттях психологічної еволюції. Хоча підкреслює той факт, що людина існує не тільки в природньому, але й у соціальному середовищі, до якого також пристосовується. Соціальна еволюція за Спенсером є частиною загальної еволюції, тому закони і механізми пристосовуються до соціальних умов, тільки ускладнюються завдяки появі нових факторів – мови, науки, моральних та естетичних категорій. Заслуга Спенсера у психології полягає в тому, що він увів 2 його види. Одна – об’єктивна психологія має справу з психічними явищами у тварини і людини, що виявляються у діях пристосування у зовнішньому середовищі. Її метод – це зовнішнє спостереження. Друга – суб’єктивна психологія. Займається станами свідомості за допомогою внутрішнього спостереження. Побудоване на основі еволюційної теорії. Програма психології Спенсера стоїть на біологізаторських позиціях у розумінні розвитку людської психіки.

період відкритої кризи у психології.

1. Розвиток психології,як експериментальної науки, поява нових емпіричних даних боротьба думок в теоретичній сфері, зростання сфер практичного застосування психології на прикінці 19 у меншій половині 20 ст. привело до росту протиріч між суб активно- ідеалістичними і конкретно- науковими результатами проведених досліджень. Ситуація, коли теорія почала істотно відставати у своєму пояснені даних психологічних досліджень привела до розвитку кризи у психології. Це була методологічна криза основ психології.

Наприкінці 19 ст. початку 20 ст. були зроблені фундаментальні відкриття у фізиці, хімії, медицині та інших науках. У філософії поширими були ідеї А.Шапенгаузера і Ніцше. Криза у психології збігається із періодом загострення економічних і соцільно – політичних протиріч у буржуазному суспільстостві, обумовлених його переходом до імперіалізму. У таких умовах суспільної ситуаціїі положення в самій науці психологія на початку 10 років 20ст. вступила у період кризи. Можна говорити про 3 грнупи факторів у контексті яких виникла криза психології: 1 група. суспільно- культурні та історичні фактори.

2група. Положення в науці і філософії

3грапа. Ситуація в самій психологічній науці.

2. Перший переод кризи- 70роках 19ст., 1 десятиліття 20 ст- теоретичні ідеї яких базувалася психологія Вундта. Найбільш розповсюджений напрямок у Європейській психології з моменту свого обґрунтування відрізнялися подвійністю. Запровадивши у психологію експеримент, що було позитивним фактором, Вундт. разом з тим обчислив можливість його застосування сферою тільки елементарних процесів. Чим успішнішою буоа робота у психології емпірична,яка розміряла поле психічних явищ, тим очевиднішою ставала невідповідність її версії прро свідомість, як як замкнуту с-му, що досліджується методам інтроспекції. Із запровадженням експерименту очевидним ставало, що не свідомість є предметом психології, і не інтроспекція є її основним методом.

Таким чином криза центрувалась навколо пролеми свідомості і була підсумком розвитком психол.,як науки про свідомість, яку ще започаткував Декарт.

На початку 10 рю20 ст. психологія вступила в 2 період кризи, що продовжувалась до середини 30 рр 20 ст. В даний період почали виникати і форми нові теоретичні напрями, які прийшли на зміну Бундівській психології.

Розвиток експерименту супроводжувався швидким нагромадженням нових фактів,які вимагали нових теоретичних узагальнень.

У Європі Форм. психологія функцій штумпфа, оформлюється Вюрцбурська школа психології мислення. В Америці великий вплив одержала с-ма поглядів В. Джеймса. Таким чином на зміну пануйочому асоціанізму приходить поява таких напрямів, як :структуралізм, Функціоналізи,біхевіоризм,гештальт психологія. Отже,основним змістом періоду відер. кризи у психол. було виникнення нових психол. напрямків,які вплинули на розвиток науки.

3) період кризи х-ся занепадом напрямків, змішання одних із іншими, розмивання чітких кордонів між ними. алі період розпочався із сер. 30 р. 20 ст. і триває на даний ммомент. Даний період х-ся відсутністю заг. психологічної теорії і сумнівом, що вона колись буде знайдена.

Змінити розуміння свідомості, пояснити умови її виникнення і ф-ння, це те завдання вирішення якого дозволило перебороти кризу. Це вимагає нових методів логічних орієнтиутивів. Саме таким шляхом у свій час відбувалось подолання кризи в радянській психології. Радянські психологи нову методологіююю вбачали в основах марксизму.

Опора ра.псих. на марксизсько-ленінську теорію значала перебудову фундаменту психології, що передбачала вирішення основних проблем у психології.

3. Структуралізм напрямок заснований учнем Вундта Е. Тітчером.

Представники даного напряму основним завданням псих. вважали експериментальне дослідження структури свідомості поняття структури передачає наявність відповідних елементів та їх заявок. Тому завдання школи були спрямовані на пошук їх структурування.

Тетчер визначав свідомість як загальний підсумок досвіду особистості, який існує певний момент, а протягом усього життя від народження і до смерті. Згідно з поглядами тітчерова предметом психології повинен бкти свідомий досвід,оскільки саме він залежить від піддослідного суб акта. Для пояснення такого твердження автор розглядає простий приклад (темп в приміщені 32 градуси, вона не буде залежати від того чи присутній хтось в приміщені, але якщо в приміщені присутні люди,які скаржаться на жару,то таке сприймання залежить від температури і переживання і відчуттів людини. Тетчер твердив, що при вивчені свідомості не потрібно допускати « помилку стимулу», тобто змішування псих. процесів сприймання об єктів і впливу самого об єкта. Тітченер вважає, що інтроспекція також повинна бути експериментальна. Його метод самоспостереження довірявся піддослідним,які вміли описувати стани своєї свідомості, а не стимули, які сприймаються.Він висунув проти си-ми Вунда в якій оновна увага приділялась кількісними показниками оскільки був впевнений,що такий метод не дає можливості виявити елементарні почуття і образи, які викликають у свідомості. Основним елементами структури свідомості Тетчер запропунуваввважати: відчуття, образи та емоційні стани, мають якість і залежать від органів чуття. Ускладненням процесу відчуття, є акт сприймання, а на його ґрунті з являються ідеї, почуття та емоції виступають, як відношення людини до того світу, що формується у сприйманні і осмислюються за допомогою ідей. Тетчер вважав, що перед психол. стоїть завдання: 1)поділ процесів свідомості на прості складові;

2)Встановлення законів за якими відбувається їх об єднання

3)Зв'язок елементів і свідомості із фізіологічними станами.

Таким чином цілі Тітчерівської псих. співпадають з цілями природничих наук. Природничо- науковий нахил його теорії примушує вченого твердити,що умовою психологічних законів слугують відомі фізіологічні процеси, а психічне можна пояснити так само, як це відбувається у фізиці або фізіології. У питанні про співвідношення душі і тіла Тетчер переконаний в тому,що психічні явища без відповідних нервових явищ не можливі, тобто мислить в дусі психофізичного паралелізму, який констатує факт,але не пояснює зв'язок тіла і душі.

Освальд Кюльпе нород в Латвії і після навчання у Вунда став його асистентом. Незабаром віен очолив групу студентів,що виступала проти обмежень Вундівської психології і хоча такий рух не ув революційним. однак його можна вважати «декларацією свободи» у психології. Всю кар’єру він присвятив саме питанням,які Бундівська психологія відкидала. Вчений прийшов до висновку,що милительні процеси можна вивчати експериментальним шляхом, аналогічно до того як вивчалась пам ять.

Відмінність досліджень Кюльпе стосувалась явища інтроспекції. Вчений запропонував метод, який назвав систематичною есперментальною інтроспекцією. Він полягав в тому,що перед підослідним ставилося складне завдання (Н: встановити логічний зв'язок між поняттями і вимагають розповісти, які саме процеси протікали в його свідомості перед тим,як він формував судження або промовляв слова. Отже, систематична експериментальна інтроспекція – це метод який передбачає неоднозначне розгортання процесу мислення і спостереження цього процесу, а ретроспективне спостереження – уже пережитого. Систематичним цей метод був тому,що пережите розділялось на певні проміжки, аналогічні завдання проводилися кілька разів, щоб можна було перевірити результати спостеперження.

Інтроспекція Вундта спиралася на кількісні критерії – такі як часові моменти появи реакцій чи судження про вагу вантажу, у методі Кюльпе увага зверталасьна суб активні описи піддослідними характеру їх мислитель них процесів.Результати експериментів Кюльпе підтверджував,що думка можлива без усілякого сенсорного чи образного змісту. На основі таких ідей виникла теорія безобразної чи не наочної думки: відчуття та образи виконують у мисленні допоміжну функцію. Пізніше завдяки експериментам Кюльпе стало можливим говорити про наявність не сенсорної форми свідомості

Функціоналіз – це науковий напрямок, зо займається проблемами пов язаними із роллю психіки в адаптації органзму дл умов середовища.

Функціональна психологія бере свій початок із робіт Дарвіна і Гальтона.

Важливо, що даний напрямок розпочався ще до виникнення Вундтівської психології. У науковій трилогії Дарвіна « Походження видів» «видозміни домашніх тварин і культурних рослин» «походження людини і статевий відбір», закладено основи еволюційного вчення як загально-біологічні теорії думка про те,що всі види живих організмів змінюються іі роз виваються сяає ще 5 ст до н. е., однак на прикінці 18 ст н.е. воля набула тстатусмунаукової гіпотези

У 1809р. франц. натуралізм ламарк сформував теорію розвитку живою природи в якій основний акцент зробив на зміну зовн. Вигляду тварин, викликані необхідністю пристуватись.

У 1809р. анггеолог Лайєль вводить поняття еволюції у геологію. На ґрунтітакиї науковий ідей постає питання і чому після багатьох віків безумовного прийнятя решгійної моделі виникнення і розвитку світу зявилися спроби дати зовсім інше пояснення цього процесу? Одна із причин- це поява інформації про раніше не відомих тварин, по-друге ,було виявнено багато решток вимерлих тварин. Це наводило на думку. що всі живі істоти не могли весь час зберігатися в первинному вигляді.

Суспільний і науковий клімат того періоду став сприятливим для прийняття ідеї еволюційного розвитку природи. Відмітивши факт мінливості живих істот Дарвін робить висновки

про передачу відмінностей від покоління до покоління. На його думку відмінність між люд. і твариною включаючи багатогранність психічної діяльності має не якісний характер, а кількісний ха-тер. Він підкреслює – саме кількісні відмінності між розумовою діяльністю людини і вищих тварин . пам ять, мислення, почуття, емоції, здібності можна у зародку, а іноді і у добре розвиненому вигляді віднайти у вижчих тварин.

Дарвін впевнений, що мінливість розумових і моральних здатностей людини має тенденцію передаватись спадково. Ці здатності були важливими для первісної люд.,а пізніше вони вдосконалювались під впливом статевого відбору. Також на ґрунті статевого відбору Д. розглядає виникнення індивідуальних особливостей людей, формування розуму, мови і моральних якостей. Він вказує, що у люд. постійно виявляються відмінності,як в її тілі так і в розумових здібностях. Ці відмінності автора пояснює дією закону спадковості. Найбільша спадковість яка виникла перед дослідником, коли він робить висновок про походження людини, це високий рівень розумових здібностей людини. Проте, коли хто визнає принцип еволюції повинен бачити, що розумові здібності вищих тварин якісно такі самі, як і у людини, але можуть бути різними, щодо рівня розвитку.

Сучасники Дарвіна підкреслюють видатну заслугу вченого у доведені спорідненості людини з її тваринним предками. Однак, наголошувалась, що Д. не вдавалось розкити справжні причин6и перетворення мавпи у людину. Роботи Д. значною мірою вплинули на формув сучасної психології, що відображаються у таких змінах: 1)теорія еволюції відкрила для науковців різноваманітні можливості пов язані із нерозривністю психічних процесів у людини і тварини

2) вчені чітко побачили, вивчення поведінки представників фауни має значення для розуміння поведінки людини

3) важливим було те,що вдбулися зміни в предметі дослідження психології.

Структуралісти основну увагу звертали на аналіз змісту свідомості. Роботи д. стимулювали науковців вивчати функції, які виконує свідомість;

4. роботи Д. дали змогу позширити набір методів дослідження.які авали змогу отримати результати, що застосовувались,як до нюд. так і до тварини. Теорія містила докази того, що психіку можна вивчати мотодами відмінними від інтроспекції, що сприяло накопиченю експериментального матеріалу;

5. вплив теорії еволюції на психологію проявився у зростанні інтересу до індивідуальних відмінностей людей.

Ф. Гальтон

заслуга Г. у психології полягає в тому, що він створив техніку вивчення індивідуальних відмінностей і запропонував у психологію статистичний метод. Перша книга Г. «спадковий геній» була опублікована у 1869р. і основна думка цієї праці полягала в тому,що що у геніальних батьків родяться геніальні діти. Більшість біографічних даних на які посилається вчений відносяться до родоводів відомих вчених і лікарів.

Його дослідження показали, що кожний вчений успадковує не тільки геніальність, але й її особливу форму, тобто видатний вчений родиться в сімї, яка стала відомою завдяки науці. Метою Г. було так зване створення «якісних особистостей» З цією метою він створив особливу науку Євгеніку, яка вивчала фактори, що могли покращити якості людей,які успатковуються. Г. пропонував розробити спеціальні тести для відбору високоінтелектуальних чоловіків і жінок.

У спробах перевірит и свою Євгеніку він звернувся до статистики. У книзі «Спадковий геній» автор сотує людей за рівнем обдарованості. Г. вдалося дослідити що із 4 тис дітей обдарованих батьків 977 стали знаменитими.що пояснюється, на його думку,виключно спадковістю.

Кетле першим застосував закон нормального розподілу величин при аналізі біологічних і соціальних процесів. Він увів поняття середня людина показуючи,що виличина зросту виміряна у 10тис люд ґрунтується навколо середнього значення, а кількість інших даних зменшується по мірі їх відхилення від цієї величини.

Гальтон припустив, що в такий спосіб може бути описана велика к-сть оцінок ха-стик людей. Він запропунував2 величини, якими можна описати ці х-ки: 1)середня оцінка розподілу