2.3. Події 1655 - 1657 pp.

У 1654 – 1655 рр. для України на чільне місце висуваються завдання недопущення союзу Польщі і Криму та координації дій козацької та московської армій для військового розгрому Польщі і повного возз'єднання українських земель. Перше завдання виконати не вдалося - влітку Крим і Польща підписали "Вічний договір" про взаємодопомогу. Над Україною нависла загроза одночасного удару із заходу та з півдня. Незважаючи на постійні прохання Б.Хмельницького прискорити направлення в Україну московського війська, цар зволікав, і найсприятливіший час для наступу було втрачено. В листопаді-грудні 1654 р. поляки встигли спустошити Поділля і з'єднались з татарською ордою. Лише в кінці січня 1655 р. українсько-московське військо вирушило на захід і відразу ж під Охматовим вступило у важкі бої з супротивником. Відійшовши на Брацлавщину, польсько-татарське вйсько за два місяці перетворило край на безлюдну руїну: як свідчили сучасники, було вбито не менше 10 тис. немовлят і 200 тис. чоловік взято в ясир. І тільки відхід татар в Крим дозволив звільнити цю територію від поляків. [21, с. 290].

Розділ 3. Військове мистецтво козаків.

3.1.Військо

Козацьке військо розвивалося в специфічних умовах. З одного боку - це Великий кордон, де не було мирного життя, де кожної хвилини козак мав бути готовий до нападу кочівників. З іншого відсутність власної державності і, не рідко ворожість влади Речі Посполитої до козацтва унеможливлювали стабільне забезпечення всім необхідним, ускладнювали створення постійної госпітальної служби та ін. Все це вплинуло на вольові та професійні якості українського вояка, стимулювало його віру у власні сили та міць товариства. В умовах постійного очікування небезпеки народжувався новий тип вояка -універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не це не менш важливо, такого, що сприймав свою військову діяльність крізь призму боротьби. Поступово виробилася стратегія, так і тактика козацького війська. Основу військової воєнної діяльності козацтва на кордоні становили: 1 )захист України від вторгнення турецько-татарських військ, 2) напади на території Оманської імперії та її васалів; 3) визвольна боротьба українського народу. Первинною структурою козацького війська були ватаги. Вже з кінця 15 ст. козаки формують у загонах прикордонних урядників і королівських військ. Про перші походи козаків джерела згадають побіжно. Перша згадка про окремі козацькі загони з власними ватажками на чолі припадає на 1533 р. З розвитком козачини збільшувалася і кількість загонів та ватаг, поступово змінювалася їхня внутрішня організація. Вже в 60-х pp. 16 ст., під час Лівонської війни, литовський уряд набирає набирає окремі козацькі роти, сотні і хоругви, які, своєю чергою, поділялися на десятки. З виникненням Запорізької Січі з'являються більші за розміром тактичні одиниці - полки. Чітка структура війська запорожців формуються в кінці 16 ст. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Маючи, на перший погляд не чисельний старшинський склад, козаки мали інші внутрішні важелі управління і нагляду за порядком під час бою - а саме апарат товаришів. Товариш - старший козак, ветеран - виступав кістяком десятку, був опорою для молодих і менш досвідчених вояків. Це давало можливість уникати зайвих під час бою команд і збільшувало відповідно мобільність пересічного вояка. Паралельно із запорожцями із запорожцями з 80-х. pp. 16 ст. розвивається реєстрове козацтво. Його специфікою воєнної організації було те, що полково-сотенний поділ тут виконував не лише тактичну, а й адміністративну функцію. Остаточне усталення реєстрового війська відбулося у 1624 р. коли його було поділено на 6 полків.

У 16 ст. найбільші козацькі армії не перевищували 2-3 тис. чоловік. У першій чверті 17 ст. внаслідок низки внутрішніх і зовнішніх чинників збільшується чисельність козацького війська. Наприклад, під Хотин Сагайдачний приводить 42-тис. військо - найбільший військовий контингент козацької доби до Національної Революції. Військова дисципліна є необхідним інструментом існування будь якого війська. Не було винятком і козацтво. Зважаючи на те, що будь-який непослух щодо наказу, погане виконання службових обов'язків, низький моральний стан кожного окремого вояка можуть мати важкі наслідки для всього війська підпорядковувалося досить жорстким законам. Найпоширенішими покараннями були смерть та побиття киями. Однак було б неправильно зводити козацьку дисципліну тільки до карності. Чимале значення для козацького війська мала ідеологія, суть якої зводилася до того, що козацтво є оборонцем християнської віри від невірних. Під час війн із поляками до релігійних лозунгів на захист православ'я додалася ще й національна ідея звільнення Русі. Таке ідеологічне підґрунтя було серйозною опорою для дисципліни і порядку у війську. Підсумовуючи питання дисципліни, можна визначити три основні, так би мовити, кити, на які вона спиралася: карність, ідеологія й осуд товариства. Козацьке військо не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком, тож правильно буде вести мову про спосіб бою. Такі особливі якості окремих вояків тільки зміцнювали багатогранність і універсальність війська в цілому. За ним польський уряд збільшив козацький реєстр з 6-8 тисяч, у 20-30-х. pp. 17 ст. до 40 тисяч, тобто видавати їм платню. Відтоді реєстрове козацтво утворювало окремий суспільний стан, незалежний і привілейований. Тим переписом було охоплено великі землі Наддніпрянської України, які щойно входили до Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, на цьому терені виникла українська держава, що мала в своєму складі 6 полків. Полкові й сотенні міста стали військовими й адміністративно-територіальними одиницями, скрізь було заведено козацьке самоврядування. Дослідник Хмельниччини академік Івана Крип'якевич зазначає, що у квітні 1648 р. Богдан вирушив із Запорожжя з 4-5 тис. військом, а в серпні 1649 р. напередодні складання «реєстру», повстанське військо під Зборовом, за підрахунками гетьмана, мало не менше 300 тисяч і цією силою визволить - Львів, Галич, Холм, навіть вийде на берег Вісли. Король Ян 2 Казимир наприкінці серпня 1649 р. дав Хмельницькому грамоту-привілей «Декларація ласки», якою змушений був тимчасово задовольнити всі 18 вимог гетьмана. Це й стало юридичною підставою для складання «Реєстру» і підписання Зборівського договору. Роботу очолювали генеральний обозний Іван Чернята і генеральний писар Іван Виговський, полковники, їхні писарі та сотенний старшина. Записували насамперед заслужених козаків, тому потрапила до реєстру й незначна, кількість українізованих православних чужоземців, що здавна мешкали в Україні або ж на порубіжні, зокрема з Молдовою. Козацькі писарі не з пам'яті чи з паперів, а безпосередньо на місцях з народних вуст занотовували безліч сіл, містечок, міст, річок та сорок тисяч чоловічих національних імен і майже стільки ж прізвищ, прізвиськ - своєрідних, барвистих, дотепних, що, віками відстоявшись, були ще юридично не затвердженні, а жили в океані рідної мови і передавалися згідно з нормами українського звичаєвого права з покоління в покоління. Історія мовби подарувала нам зі своїх першопочатків корені нації, статистичне джерело етнічного складу населення Української козацької держави середини 17 ст., а точніше - національний паспорт 40 тисяч голів родин. За таких умов самий розвиток війська в інституційному плані був значною мірою стихійним, а рівень його стану козаків. Держава мала мінімум зобов'язань щодо матеріального забезпечення, дбаючи лише про його використання й кадрову політику в ньому. Решта залежала від того, наскільки соціально активним і економічно благополучним виявиться сам козацький стан. В організаційному сенсі військо поділялося на окремі полки - вищі адміністративно-територіальні та військові одиниці Питання щодо кількості реєстрових полків, особливо ж утворених після 1648 р. й досі чекає на своє вирішення, зумовлюючи дискусії серед фахівців. Вагомою причиною такої невизначеності є брак джерел по окремих періодах або ж суперечливість їхніх відомостей. Наприклад у Зборівському реєстрі вміщено списки козаків 16 полків, однак за інформацією, що походила з гетьманського оточення, відомо, що того самого року Хмельницький мав під Збаражем 23 полки, хоча й ця цифра може бути не остаточною, оскільки водночас ще декілька козацьких формувань перебували на Поліссі. Вочевидь, розв'язання цих суперечностей слід шукати в неусталеності кордонів Війська Запорозького та його внутрішнього поділу, особливо часто змінюваного до кінця 60-х. pp. 17 ст. Крім цього , значна частина полків могла мати екстериторіальний характер, формуючись не з осілого населення, а з повстанських загонів і покозачених. їхню основу становили, таким чином, не реєстрові козаки, що відбували службу, а ви пищики чи добровольці «охотники». До таких, що їх іноді дослідники помилково ототожнюють зі звичайними реєстрово-козацькими, належать подільські полки -Звягельський, Лисянський, Могилівський та ін., а також полісько-сіверські -Мозирський, Брагинський та Овруцький. Організаційну основу козацького війська до поділу Гетьманату на право - та лівобережну частини утворювали полки, зафіксовані Зборівським реєстром 1649 р.: Білоцерківський, Брацлавський, Кальницький, Канівський, Київський, Корсунський, Кропивенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський Полтавський Прилуцький, Чернігівський, Уманський, Черкаський та Чигиринський. Якщо до війни кожен із 6 реєстрових полків мав фіксовану чисельність, то після 1648 р. вона була довільною й не регламентувалася жодними приписами коливаючись залежно від територіального складу самого полку. Про чисельність кожного з полків свідчать дані Зборівського реєстру 1649 p. Як відомо, практика складання «генеральних» реєстрів у Гетьманаті не прижилася через соціально-політичні причини: що новий реєстр мав супроводжуватися «виписом» зайвих козаків з виписуванням нових проходило з численними зловживаннями, що з обох випадках спричиняло заворушення в середовищі «черні», загрожуючи втратою влади не тільки полковиками, а й гетьману. Вочевидь кількість козацького війська в 40 або 60 тис. встановлена відповідно Зборівською угодою та «Березневими статтями», була умовною не завжди відповідаючи кількості козаків, що її насправді міг мобілізувати уряд. Вона значною мірою залежала від матеріального становища козаків, різко знижуючись під час посух, неврожаїв чи епідемій а також через небажання козаків брати участь у походах, їхнє невдоволення гетьманською політикою тощо. Як і полки, сотні й курені не мали сталої чисельності, налічуючи згідно з даними Зборівського реєстру, відповідно під 100 до 300 й від 10 до 40 чоловік. Кількість сотень у полку коливалася від 10 до 22. Нижчою неподільною одиницею війська був курінь - вояцька корпорація, що зазвичай об'єднувала козаків однієї місцевості.

Висновок: Як уже зазначено, в організаційну будову війська було покладено полковий принцип, Полки своєю чергою, ділилися на сотні й курені різної чисельності, що являли собою вже не тільки військо-адміністративні, а й тактичні одиниці, виступаючи в окремих бойових порядках, або об'єднуючись під час походів у самостійні відділи , групи й корпуси.