45. Входження усрр до складу срср.

Входження України до складу Союзу PCP

Після більшовицького перевороту 1917 р. на території колишньої Російської імперії виникли окремі радянські республіки. Головувала поміж них Росія, яку на початку 1918 р. проголосили федерацією, до котрої входили автономні утворення - республіки, області, комуни тощо.

Спочатку між республіками і РФСРР було укладено військовий союз, що його на початку 20-х років доповнив господарський союз. У серпні 1922 р. під головуванням В. Куйбишева створено спеціальну комісію для визначення основ об'єднання республік за нових умов. У вересні цього ж року комісія прийняла запропонований И. Сталіним проект об'єднання (так званий "проект автономізації"), який передбачав входження всіх радянських республік, зокрема УСРР, до Російської Федерації на правах автономій. На вимогу В. Леніна проект автономізації незабаром переробили, але вже тоді чітко проявилася зневага Й. Сталіна до національних інтересів неросійських народів. Для юридичного оформлення союзної держави було скликано І з'їзд Рад СРСР, що відбувся 30 грудня 1922 p. у Москві. Від України на ньому були 364 делегати. Й. Сталін у доповіді запропонував повний текст "Договору про утворення СРСР". Після цього від імені повноважних делегацій республік виступив із промовою делегат від України М. Фрунзе. Схваливши загалом документ, він зазначив, що делегації вважають за необхідне ввести в нього додаткові гарантії суверенітету республік. Утворення нової союзної держави потребувало й нового Основного закону. Основою першої загальносоюзної Конституції мали стати Декларація і Договір про утворення СРСР. II Всесоюзний з'їзд рад 31 січня 1924 р. затвердив нову радянську Конституцію, чим завершилося конституційне оформлення єдиної союзної держави. Створення СРСР і прийняття загальносоюзної Конституції спричинили істотні зміни у правовому полі радянських республік, які мали відкоригувати власні Основні закони. В Україні у 1925 р. було внесено зміни і доповнення до чинної Конституції (1919 р.), а у травні 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд рад затвердив нову Конституцію УСРР. Центральними органами влади в УСРР, як і за попереднім Основним законом, проголошено Всеукраїнський з'їзд рад, ВУЦВК та РНК. Нововведенням серед вищих органів влади була Президія ВУЦВК, до компетенції якої належало видання декретів, постанов і розпоряджень, а також затвердження декретів та постанов Рад нар кому УСРР. Президія отримала право законодавчої ініціативи у вищих органах влади СРСР, скасування будь-яких рішень РНК і наркоматів УСРР та окружних виконкомів. Місцеві органи влади змін не зазнали.

Права і свободи людини, як і раніше, проголошувалися лише для трудящого люду. Конституція декларувала недопустимість пригнічення чи обмеження рівноправ'я національних меншин, можливість для всіх користуватися рідною мовою, створювати національні адміністративно-територіальні одиниці.

47. Проголошення Карпатської України та її значення.

Карпа́тська Украї́на (до 26 жовтня 1938 Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939, Українська незалежна держава на Закарпатті в березні 1939. До 1938 року Закарпатська Україна належала до Чехо-Словаччиги і офіційно називалася Підкарпатською Руссю. Після адміністративної реформи 1928 її почали називати Підкарпатським краєм. Назва «Закарпатська Україна» була заборонена, оскільки підтверджувала належність цієї землі до України, що лежала за Карпатами. У 1938 році після Мюнхенської змови почалося членування Чехо-Словаччини. Лідери українофілів, русофілів та локалістів домовилися між собою і звернулися до Праги зі спільною вимогою: надати автономію Підкарпатському карю. Празькй уряд затвердив першу автономію на чолі з русофілом А. Бородієм вона швидко дискредитувала себе надто відвертими зв’язками з Польщею та Угорщиною, тому крайовий уряд очолив Августин Волошин, лідер українофілів, ініціатор створення товариства «Посвіта», священник, викладач, письменник, драматург.

У січні 1939 було створеноУкраїнське національне об’єднання – політичну органцізацію закарпатського населення, яка виступала за створення суверенної держави.

На 13 лютого 1939 року призначили вибори до парламенту – сейму Карпатської України. У них взяли участь 92,5% населення, з них 92,4% проголосували за Українське національне об’єднання. 85% населення підтримали сувернітет.

15 берзня 1939 року на засіданні сейму було проголошено самостійність Карпатської України. Сейм ухвалив закон:

1) Карпатська Україна є незалежна Держава.

2) Карпатська Україна є республікою з президентом, вибраним сеймом.

3) Державна мова Карпатської України – українська.

4) Барви державного прапора Карпатської України – синя та жовта.

5) Герб Карпатської України – тризуб.

6) Національний гімн – «Ще не вмерла Україна».

Президентом Карпатської України став А. Волошин.

Але вже 14 березня 1939 року угорські війська вдерлися в Закарпаття. Німеччина дозволила їй анексувати Закарпатську Україну. Тільки після цього правлячі кола Великої Британії заявили про «віроломство» Гітлера, як висловився Чемберлен у промові в Чемберлені 17 березня 1939 року. Тобто саме діяльність на заході України відкрили світовій громадсбкості очі на справжні наміри фашистів. Героїчний опір чинила Карпатська Січ – армія Карпатської України. Ще у вересні 1938 року в Ужгороді було створено Українську національну оборону, яка після Віденського арбітражу вже в Хусті була реорганізована у «Карпатську Січ», очолювану Д. Климпушем. Січові гарнізони було створенов Королевім, Іршаві, Торуні, Ставному, Перечині. Але, не зважаючи на існування сейму та армії, державність Карпатської України не була стійкою. Закарпатська Україна була окупована Угорщиною за підтримки фашистської Німеччини. А. Волошин разом з урядом змушений був емігрувати. У травні 1945 року радянська військова контррозвідка силоміць захопила в Празі А. Волошина і вивезла його до Москви. 70-річний священик не витримав допитів і на 52-й день після арешту помер у Бутирській тюрмі.

Проголошення незалежної держави в Закарпатті продемонструвало непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, але й показало, що за умов політичної ізоляції та важкої міжнародної обстановки ця держава не могла існувати без зовнішньої підтримки.