Тема 2. Процесуальний порядок формування сільськогосподарських підприємств

для розташування садиб фермерських господарств;

• не повинні утруднюватись умови діяльності інших госпо­дарств;

• відокремлені земельні ділянки повинні бути достатніми для організації не менше одного товарного господарства певної спеціалізації;

• масиви земель для організації фермерських господарств повинні розташовуватись узгоджено з масивами земель запасу.

Для кожного з новостворених господарств визначаються ділянки першочергового виходу з них членів, якщо в цьому буде необхідність. Ділянки першочергового виходу повинні визначатись площею не менш 10% площі сільськогосподарських угідь господарства.

Розгляд проектних рішень попереднього проекту формування землеволодінь і землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств та їх затвердження полягає у ознайомленні членів господарств з усіма аспектами формування по кожному із опрацьованих варіантів.

З цією метою варіанти імовірного формування землеволодінь і землекористувань визначаються на кресленні, до якого додаються організаційно-виробничі показники, зокрема:

& площі земель, в тому числі сільськогосподарських угідь (приват­них, спільної сумісної власності, які знаходяться у постійному користуванні і тимчасово використовуються на правах оренди);

*=> кількість зайнятих, у тому числі з належними їм земчями та майновими паями, а також тих, хто буде залучений до роботи за контрактом;

°> спеціалізація виробництва, обсяги виробництва, в тому числі тваринницької і рослинницької продукції;

& потреба в засобах механізації і собівартість продукції, імовірна прибутковість.

Розробники попереднього проекту доповідають його на засіданні відповідної комісії господарства, приймають участь у роз'ясненні його положень членам господарства, надають консультації щодо найбільш доцільних організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва та сервісного обслуговування, можливих варіантів виробничої та іншої кооперації.

При розгляді проектних рішень узгоджуються спірні питання щодо

Земельно-правовий процес

меж, площ та складу земельних угідь майбутніх господарств.

В результаті обговорення в господарстві варіантів проектних рішень опрацьовується узгоджений варіант, який виноситься на затвердження загальних зборів. У разі, коли при обговоренні проектних рішень залишаються спірні питання щодо розподілу землі, вони розглядаються на загальних зборах.

Загальні збори затверджують узгоджений варіант формування землеволодінь і землекористувань.

Оформлення проектної документації і посвідчення новоствореним господарствам права власності на землю і користування нею.

На основі узгодженого варіанта проектних рішень складається проектний план розмежування земель міжновоствореними господарст­вами. На проектному плані:

• показуються межі цих господарств;

• визначаються території та обраховуються площі земельних і сільськогосподарських угідь (загальні та в розподілі за формами власності і користування, в тому числі на умовах оренди);

• показуються основні рішення щодо облаштування агроланд-шафтів та екологічні, технологічні і спеціальні обмеження господарської діяльності в них;

• наносяться система захисних і охоронних насаджень, в тому числі суцільних, які повинні створюватись внаслідок консервації малопродуктивних і деградованих угідь;

> визначається основна сітка магістральних доріг. Проектний план розмежування погоджується керівниками

новостворених господарств та районним (міським) відділом земельних ресурсів.

Місцеві ради за ініціативою створених сільськогосподарських структур приймають рішення про оформлення права власності на землю, а також про передачу їм земель у власність чи оренду.

Організація території новостворених господарств здійснюється, як правило, на їх замовлення. В окремих випадках, коли на території господарств, що мають складні ландшафтні умови та велике антропогенне навантаження, необхідно виконати комплекс заходів, пов'язаних з охороною земель, замовником робіт може виступати обласне (міське) управління земельних ресурсів.

При опрацюванні проектних пропозицій враховуються специфічні особливості і відміни у використанні земель різних форм власності, якими користується новостворене господарство, а також імовірні зміни в землекористуванні, в зв'язку з подальшим розвитком його подрібнення в перехідний період.

Проектна документація розробляється на основі апробованих методів контурно-меліоративної організації території.

В процесі реструктуризації заходи по організації території новоство­рених господарств доцільно опрацьовувати в ув'язці з рішеннями щодо оптимізації землекористування в суміжних господарствах та на території сільської (селищної) ради в цілому.

При проектуванні елементів устрою території сільськогосподарських угідь рекомендується використовувати методичні рекомендації:

> "Методические рекомендации по разработке почвозащитной системы земледелия с контурно-мелиоративной организацией территории", Держагропром УРСР, ВАСГНШ, 1989;

• "Техническая документация по внутрихозяйственному земле­устройству сельскохозяйственных предприятий в Украинской ССР", МінсільгоспУРСР, 1984;

• "Временные методические указания по организации территории сельскохозяйственных землевладений и землепользовании, подвергшейся радиоактивному загрязнению вследствие аварии на Чернобыльской АЭС", Институт землеустройства, УНИИСХР, Институт радиоэкологии, 1992.

Зазначені рекомендації використовуються в частині, що не втратила значення в сучасних умовах.

В залежності від конкретних природно-кліматичних, економічних і соціальних умов, рівня існуючого протиерозійного устрою території та територіальних умов, які виникли після реструктуризації, проекти організації території новостворених господарств складаються в повному обсязі, передбаченому чинною технологією складання проектів внутрігосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств, або здійснюється лише удосконалення сівозмін та організації використання природних кормових угідь.

За бажанням замовника організація території новоствореного госпо­дарства може обмежитись лише встановленням диференційованого розподілу земель за інтенсивністю використання та обгрунтуванням екологічних, технологічних і спеціальних обмежень господарської діяльності в агроландшафтах.

При організації території новостворених господарств необхідно враховувати наступне:

^ польові сівозміни, де концентрується вирощування основних товарних сільськогосподарських культур, доцільно розміщати повністю на землях однієї форми власності;

°> при одночасному використанні в сівозміні земель різних форм власності, орендованих земель останні повинні складати, як правило, окремі поля;

*=> найбільш доцільною є організація сівозмін з короткою ротацією, що дозволяє здійснювати поглиблену спеціалізацію господарства.

При цьому тривалість ротації сівозмін з культурами, які мають довгий період повернення на попереднє місце вирощування (наприклад, з льоном, соняшником), може бути зменшена шляхом вирощування цих культур на половині поля з поперемінним їх розміщенням на кожній половині через рік; сівозміни з короткою ротацією повинні, по можливості, узгоджуватись з мережею населених пунктів з метою максимального наближення місць роботи до місць проживання населення.

Як правило, на кожний населений пункт, з урахуванням трудових ресурсів та наявних виробничих потужностей, повинна проектуватись окрема сівозміна, достатня за розмірами для забезпечення наявними працівниками для здійснення повного виробничого циклу без залучення додаткової робочої сили.

На підставі обґрунтування організації території, намірів щодо організації виробництва розробляються економічні плани діяльності новостворених господарств (бюнес-плани).

При цьому необхідно враховувати перспективи розвитку підробки і переробки сільськогосподарської продукції, створення на селі допоміж­них промислів, організації сервісних структур.

Крім того, повинна встановлюватись доля орендованих земельних угідь.

В економічних планах доцільно обґрунтовувати маркетингову політику господарств (ринки збуту, обсяги замовлень, посередницька діяльність тощо).

При обґрунтуванні чисельності працівників в нових господарських формуваннях необхідно встановлювати:

> кількість членів господарства, які мають в ньому земельні та майнові паї і будуть працювати в них;

• кількість членів господарства, які мають в ньому земельні і (або) майнові паї і власною працею не прийматимуть з тих чи інших причин участі у виробничих процесах;

• кількість найманих працівників, які працюватимуть за контрактами.

2.5. Здійснення угод з земельними частками (паями)

Власник земельної частки (паю), в тому числі посвідчених серти­фікатами Львівського зразка, мають право здати свій земельний пай в оренду юридичним і фізичним особам, фермерським господарством, господарським товариствам, приватним агрофірмам тощо.

Між орендодавцем і орендарем укладається договір, який містить інформацію про умови оренди, права і обов'язки сторін, розмір орендної плати інше.

Договір повинен пройти державну реєстрацію. Як відомо, в оренду можна давати лише конкретний об'єкт (земельна ділянка). Оренда земельної частки (паю) здійснюється за тим самим правилом, що й оренда земельної ділянки. Це єтимчасове явище, поки не будуть замінені сертифікати на земельну частку (пай) на державні акти на право власності на землю.

Як правило в оренду земельні ділянки беруть конкретні підприємства, фермерські господарства. Якщо особа передала свою земельну частку в оренду конкретному користувачу, то в подальшому, при заміні сертифіката на державний акт на право власності на земельну ділянку, як правило, вона отримає державний акт, який прив'язаний до ділянки цього користувача.

В договорі оренди повинно бути вказано:

• орендар;

• орендодавець;

• умови оренди;

• права і обов'язки сторін;

• розмір і форма орендної плати;

• відповідальність сторін при дії непереборних сил (повінь, землетруси);

• термін договору оренди.

Договір оренди може бути нотаріально посвідчений за вимогою однієї із сторін, але обов'язково пройти державну реєстрацію.

Земельні частки (паї) можуть використовуватись лише для сільсько­господарських потреб.

Орендар не має права земельну частку продавати, заставити або відчужити іншим методом, якщо інше не передбачено угодою сторін. При цьому слід враховувати пункт 15 Перехідних положень Земельного кодексу України про мараторій на продаж землі.

Спадкування земельних часток (паїв) здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України.

Угоди з купівлі-продажу земельних часток (паїв) можливі за загаль­ними правилами купівлі-продажу, тобто з нотаріальним посвідченням, але Земельним кодексом України, пунктом 15 перехідних положень, сказано, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності зе­мельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. (Пункт 15 розділу X із змінами, внесеними згідно із Законом N 2059-IV (2059-15) від 06.10.2004).

Окремим групам громадян, які цього бажають, виділення земельних часток (паїв) може здійснюватись масивами або у складі майнових комплексів. Крім цього можлива передача землі спільну часткову власність, коли одна особа отримує державний акт, а інші є спів­власниками.

2.6. Передача земельних часток (паїв) в натурі

Передача земельних часток (паїв) в натурі здійснюється в процесі заміни сертифікатів на державні акти. Основою для встановлення меж земельних ділянок є землевпорядна документація. Правовою основою її розробки є Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5.06.2003 року №899-10.

Підставою для виділення земельної частки в натурі є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особа, яка хоче отримати земельну частку (пай) повинна подати до відповідної ради заяву про виділення земельної частки (паю).

Виділення як правило проводиться одним масивом, але допус­кається виділення двох земельних ділянок із різним складом сільськогосподарських угідь (рілля і сад, рілля і пасовище).

У разі виходу власників більшості земельних часток (паїв) у межах населених пунктів розробляється проект землеустрою. У проекті визначається:

• місце розташування земельних ділянок;

• обмеження, щодо їх використання;

> виключаються деградовані, техногенного забруднені земельні ділянки, що підлягають консервації, заболоченні і земельні ділянки, іцо недоцільно використовувати для сільськогосподарських цілей (при цьому в окремих випадках при згоді всіх власників сертифі­катів можливе уточнення розміру земельної частки (паю).

Проекти підлягають проходженню державної експертизи (20% проектів) термін експертизи не повинен перевищувати 20 днів.

Списки учасників виділення земельних ділянок в натурі оприлюд­нюються за 10 днів до початку проведення розподілу. Розподіл земельних ділянок проводиться за згодою 2/3 учасників, у випадку відсутності згоди проводиться жеребкування, при цьому звертається увага на те, щоб розподіл здійснювався із забезпеченням гласності. Результати розподілу оформляються протоколом.

Оформлення державних актів, щодо власності земельних часток (паїв) здійснюється організацією, яка виконала землевпорядні роботи із розподілу земельних ділянок між власниками сертифікатів. Власнику однієї або більше земельних часток у межах земель, що перебувають у користуванні одного підприємства і видається державний акт.

Тема З

Процесуальний порядок створення та діяльності фермерського господарства

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Загальні положення.

2. Право на створення фермерського господарства.

3. Процесуальний порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

4. Склад земель фермерського господарства, їх приватизація та викуп.

5. Права та обов'язки фермерського господарства та його

членів.

6. Державна підтримка фермерських господарств.

7. Майно фермерського господарства.

8. Діяльність фермерського господарства.

9. Припинення діяльності фермерського господарства.

3.1. Загальні положення

Фермерство — нова для сучасного періоду форма господарю­вання на землях сільськогосподарського призначення. Отже, це явище, яке характеризує сільськогосподарський сектор економіки, а через нього - всієї економіки України.

Певні зародки фермерства в Україні (особливо в західному її регіоні) існували давно, але від переходу в 30-х роках (на Галичині - в 50-х) до суцільної колективізації сільського господарства вони були придушені монополією колгоспів і фактично зникли.

Сильний поштовх розвиткові фермерських господарств дало проголо­шення України суверенною незалежною державою та пов'язані з цим радикальні економічні реформи.

Принципово важливим положенням нового Земельного Кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року, щодо фермерських господарств є те, що розміри земельної ділянки, яка

може перебувати у власності, або в оренді фермерського господарства не обмежуються.

Нині в Україні зареєстровано біля 36 тисяч фермерських господарств. Вони використовують 1004,2 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, але це лише біля 2% від їхньої загальної площі. У середньому в Україні на одне господарство припадає 28 гектарів земель.

Найбільше фермерських господарств зареєстровано в Одеській (4329), Миколаївській (4203), Херсонській (2998), Дніпропетровській (2755), Кіровоградській (2036) областях. Певною мірою це зумовлено наявністю значних площ земель сільськогосподарського призначення в цих областях, а тому багаті на земельні масиви там і фермерські господарства (у середньому від 49 до 25га). Станом на початок липня 1998 р. у Львівській області існує понад 1200 фермерських господарств (середня площа сільгоспугідь -19 га), Закарпатській -13 51 (4 га), Івано-Франківській-632 (15 га), Волинській —537 (17 га), Рівненській-436 (13 га).

Невелика поки що питома вага виробництва продукції фермерськими господарствами: 7,5 — 3,0% до всієї продукції рослинництва. І все ж таки фермерство сьогодні стало загальним всеукраїнським явищем.] Головна причина цього полягає в тому, що воно яскраво відображає якісно нові процеси, що відбуваються в сучасний період в економіці.

Правовою основою створення фермерського господарства є Закон України "Про фермерське господарство", який був прийнятий 19.06.2003 року № 973-ГУ Дія цього Закону не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Земельним кодексом 1992 року та відповідним Законом України вжи­вався термін "селянське (фермерське) господарство" Зараз за Земель-: ним кодексом 2001 року вживається термін "фермерське господарство"; Ці два терміни говорять про одну і ту ж форму господарювання.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельний ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

3.2. Право на створення фермерського господарства

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягай 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського госпо­дарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Лмовою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Він представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Він укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Голова фермерського господарства може письмово доручати никонання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Право на створення фермерського господарства мас кожний] ^ дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, % виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.

З

74

емельно-правовий процес

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпе­чується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського госпоА дарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газон і водопостачальних систем.

Переселенцям, які створюють фермерське господарство в трудо-недостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомога за рахунок; державного бюджету у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою.

Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств затверджується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань аграрної політики і з питань праці та соціальної політики за погодженням з Асоціацією фермерів та приватних землевласників України.

До складу професійної комісії з питань створення фермерських господарств включаються представники:

• органів державної влади;

• органів місцевого самоврядування;

• Асоціації фермерів та приватних землевласників;

• громадських організацій та інші.

Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду ісмельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Членами фермерського господарства можуть бути: подружжя, ЇХ батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського госпо­дарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

3.3. Процесуальний порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського госпо­дарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються:

• бажаний розмір;

• місце розташування ділянки;

• кількість членів фермерського господарства;

• наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність;

• обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Заява адресується до сільської, селищної, міської ради або райдерж-пдмінісграції (за місцем розташування земельної ділянки). Вона подається від громадянина України з зазначенням його прізвища, імені, і ю батькові, року народження, адреси та соціального стану, <

До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогоспо­дарської кваліфікації. Комісія також з'ясовує основний напрям вико­ристання земель і характер господарювання (рослинництво, тварин­ництво тощо).

Подана заява повинна бути зареєстрована за місцем її прийняття з зазначенням дати прийняття.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Розробником проекту землеустрою може бути фізична або юридична особа, яка моє ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону Проект землеустрою розробляється відповідно до затверд­женого завдання.

Проект землеустрою складається з:

1. завдання на виконання робіт;

2. пояснювальної записки;

3. графічних матеріалів;

4. акт польового обстеження і погодження меж;

5. матеріалів погодження та затвердження проекту. Погоджений проект землеустрою підлягає державній експертизі

відповідно до законодавства.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверд­жується відповідно до закону. Він погоджується відповідно до 123 статті Земельного кодексу України зі:

-емлекористувачем;

-органом по земельних ресурсах;

-природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами;

-рганами архітектури та охорони культурної спадщини.

І після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Чемельні ділянки для ведення фермерського господарства переда­ються громадянам України у власність і надаються в оренду Ь чемель державної або комунальної власності.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського і господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення Позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім іс м л екористувачем.

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогоспо­дарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. І |,е положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на ісмельну частку (пай).

Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського тсподарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, слектро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільсько­господарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих — до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих — до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у ииконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки.

Для державної реєстрації фермерського господарства голова фермер­ського господарства або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:

а) засновницькі документи (установчий договір про створення фермерського господарства та Статут фермерського госпо- дарства);

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;

в) копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

г) документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства. \

Для реєстрації фермерського господарства забороняється вимагати інші документи або відомості, ніж перелічені у цій частині.

Підписи громадян на установчих документах про створення фермер- і ського господарства посвідчуються нотаріусом.

Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського! господарства.

Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства їй] копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному*! податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підпри- ] ємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини і з підприємствами, установами та організаціями, визнається органами і державної влади та органами місцевого самоврядування як самос­тійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального! розвитку регіону.