- •Суб'єктом медичних правовідносин - пацієнтом - може вважатися особа за умови, що вона:
- •Зміст медичних правовідносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які реалізуються в поведінці суб'єктів медичних правовідносин.
- •4. Розглядаючи питання соціального регулювання медичної діяльності необхідно пригадати види соціальних норм, які регулюють суспільні відносини що склалися в суспільстві, а саме:
- •Клятва лікаря
- •Стаття 79. Міжнародне співробітництво в галузі охорони здоров'я
- •Устав (Конституция) Всемирной организации здравоохранения
- •Загальна декларація прав людини
Зміст медичних правовідносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які реалізуються в поведінці суб'єктів медичних правовідносин.
Наприклад, суб'єктивне право хворої людини у сфері медичних правовідносин полягає в праві погодитися або не погодитися на запропонований лікарем метод лікування, а юридичний обов'язок - виконувати медичні приписи, правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я.
В той же час у медичного працівника через особливості професії яскраво виражений обов'язок надавати медичну допомогу громадянам, що мають у цьому потребу, а також суб'єктивне право - відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.
4. Розглядаючи питання соціального регулювання медичної діяльності необхідно пригадати види соціальних норм, які регулюють суспільні відносини що склалися в суспільстві, а саме:
- норми моралі – правила поведінки встановлені в суспільстві відповідно до уявлень людей про добро і зло;
- звичаї – правила поведінки,що встановлені в суспільстві в результаті їх багаторазового повторення і тому стали звичними для людей;
- корпоративні норми – правила поведінки, що встановлюються різними громадськими організаціями і регулюють відносини тільки між членами цих організацій;
- норми права – правила поведінки, що встановлюються і регулюються державою і є обов»язковими для виконання усіма особами.
Регулювання суспільних відносин в медичній сфері має свої соціальні рівні, а саме:
-
лікарська етика
-
біоетика
-
медичне право
У процесі багатовікової лікарської практики склалися особливі норми взаємин між лікарем і хворим, що сприяло формуванню лікарської етики і деонтології.
Під лікарською етикою (від грец ethos — звичай, характер) слід розуміти вчення про моральність лікаря і норми його поведінки.
Медична деонтологія (від грец. deon — повинен, logos — вчення) — це вчення про необхідну поведінку лікаря (медичного працівника) в процесі надання медичної допомоги.
Питання лікарської етики і медичної деонтології потрібно розглядати в єдності, тісному взаємозв'язку, оскільки ці поняття відрізняються лише за обсягом.
Виходячи з цього, медичну деонтологію слід розглядати як частину лікарської етика. Ці поняття дуже тісно пов'язані між собою, проте мають деякі несуттєві відмінності.
Біоетика – це міждисциплінарна наука, що займається вивченням морально-етичних, соціальних і юридичних проблем медичної діяльності в контексті захисту прав людини.
Фундатором біоетики вважається американський біолог В.Поттер, який в 1971 р. опублікував книгу «Біоетика, міст у майбутнє», де висвітлював цю науку в ракурсі біологічних знань і загальнолюдських цінностей.
Норми поведінки лікарів у взаєминах із хворими, колегами, з усіма членами суспільства формувались протягом багатьох сторіч. Вони передавались із покоління в покоління, закріплялись у традиціях і письмових джерелах, поступово оформлюючись в особливі професійні кодекси, які були різними для кожної епохи і кожної держави.
Основні гуманістичні принципи лікарської етики і деонтології почали формуватись ще на початку становлення медицини. Видатна роль у цій справі належить основоположнику наукової медицини давньогрецькому лікарю Гіппократу (460-377 pp. до н.е.). Ідеї, висловлені ним у відомій "Клятві", книжках "Про лікаря", "Про благопристойну поведінку" та ін., не втратили своєї актуальності і дотепер. Кращі представники світової медицини вважали за честь бути нащадками етичних принципів цього видатного лікаря давнини.
Можна лише дивуватись, наскільки сучасно звучать думки, висловлені 25 сторіч тому: "Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості... В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекий від усього зловмисного, несправедливого і згубного...
Щоб при лікуванні — а також і без лікування — я не побачив і не почув про життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею".
Гіппократ вважав, що лікар повинен бути скромним і стриманим, добрим і привітним, постійно поповнювати свої знання, вбачаючи свою мету не в здобутті пошани і грошей, а в полегшенні страждань і зціленні хворих, у намаганні допомогти людям, які звертаються до нього по допомогу і пораду.
(Не будемо багато часу приділяти вивченню даного питання, оскільки на попередніх курсах ви вивчали лікарську етику і деонтологію, біомедичну етику).
Водночас варто зазначити, що період демократичних перетворень в Україні характеризується прийняттям низки документів, присвячених морально-етичному і деонтологічному регулюванню медицини. Звертаю вашу увагу на:
Присягу лікаря ст. 76 ЗУ «Основ законодавства України про охорону здоров»я» (затверджується ПКМУ - текст відсутній!?),
Клятву лікаря затверджена Указом Президента України 15.06.1992р.