План лекції

1. Історіографія страхування здоров'я і життя в Україні.

2. Страхова медицина і організаційно-економічні передумови розвитку медичного страхування в країні.

3. Механізм медичного страхування, об'єкти і суб'єкти страхування.

Основні поняття теми лекції

Соціальна медицина, страхова медицина, договір медичного страхування, обов'язкове медичне страхування, добровільне медичне страхування, страховий внесок, страхувальник, страховий поліс, страховий ринок медичних послуг, ліцензування страхової діяльності, менеджмент соціального страхування.

1. Історія розвитку страхування здоров’я та життя в Україні

Історія розвитку страхування в Україні співпадає з історією розвитку й становлення самої держави. За періодами вона може бути розділена на період Київської Русі, царської Росії, колишнього СРСР і нарешті незалежної України. Відомо, що у ХІІІ ст. до появи залізниці вантажі на далекі відстані перевозилися на возах чумаками, які зусиллями всієї групи відшкодовували збитки потерпілому або його сім’ї у випадках смерті чумака або вола, руйнування або поломки воза, пограбування, втрати вантажу та ін. До Росії епохи капіталізму класичне страхування прийшло із Західної Європи у XVIII столітті.

Формування соціальної медицини з так званої фабрично-заводської починається з 26 серпня 1866 р., коли у зв’язку з поширенням епідемії холери в Росії було прийнято тимчасове положення, відповідно до якого власники фабрик і заводів зобов’язувалися побудувати для своїх робітників лікарні (із розрахунку 1 ліжко на 100 осіб).

З розвитком земства в Росії починає формуватися система земського страхування, що поділялося на обов’язкове, додаткове й добровільне.

Індивідуальне страхування виникає в 30-х роках ХХ ст. У 1906 р. був прийнятий закон про проведення страхування життя людей державними ощадними касами. У 1894 р. було встановлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств, а через рік створене перше спеціалізоване «Товариство російського перестрахування». Таким чином, у дореволюційній Росії вже існували всі відомі на той час види страхування й форми роботи страхувальників.

Спроба створити систему медичного страхування в Україні була здійснена в 1912 році, коли Державною Думою Росії був прийнятий закон «Про соціальне страхування на випадок хвороби», що був результатом колективної боротьби робітників, прогресивної громадськості, у тому числі й лікарів і надав поняттю «лікарняні каси» офіційного значення внаслідок затвердження статусу про їх діяльність. Саме це дало змогу лікарняним касам стати організаційними осередками надання медичної допомоги працюючому населенню за страховим принципом, що й започаткувало формування системи медичного страхування дореволюційного періоду в Україні.

Лікарняні каси відкривалися у великих промислових центрах України, окремих повітах, губерніях і навіть у селах. Загалом у дореволюційний період в Україні була створена дієва система медичного страхування. Після жовтневого перевороту 1917 р. система соціального страхування на короткий час відчула на собі його наслідки, зазнала випробувань, пережила підйоми й падіння і в решті решт прийшла до державної монополії. Ця діяльність отримала назву державна монополія.

«Новела Тимчасового уряду» від 25 липня 1917 року розпочала другий етап у врегулюванні взаємовідносин між робітниками і працедавцями у сфері соціального страхування – внески робітників і працедавців стають однаковими.

Зміну ролі лікарняних кас в організації медичної допомоги засвідчує декрет Ради Народних комісарів від 14 (27) листопада 1917.р. «Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних установ підприємств». Зміна структури та підпорядкування лікарняних кас перетворило їх на нові демократичні медичні установи.

Декрет Раднаркому «Положення про страхування на випадок хвороби» від 2 травня 1918 р. запровадив страхування у вигляді грошової допомоги всім особам, які працюють у галузі народного господарства. Страхування здійснювали загальноміські та окружні каси за рахунок внесків роботодавців (10 % від фонду заробітної плати) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безкоштовну медичну допомогу робітникам, забезпечували їх ліками та перев’язувальним матеріалом.

Однак, система охорони здоров’я країни того часу дійшла висновку про неприпустимість паралельного існування двох форм медичного забезпечення – «страхового» та «державного». «Положення про соціальне забезпечення працюючих» від 31 жовтня 1918 р., а потім постанова Раднаркому «Про передачу всієї лікувальної частини колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров΄я» (1919 р.) стали основою для « стримання » страхових організацій та ліквідації лікарняних кас.

На початку 1921 р. в Україні були повністю ліквідовані лікарняні каси. Протести працівників лікарняних кас з цього приводу не мали успіху через державну політику, в основі якої лежала теза про необхідність боротьби з меншовиками та за єдність радянської охорони здоров’я.

Головну роль у відродженні в Україні медичного страхування відіграв декрет Раднаркому Україні від 10 грудня 1921 р. «Основні положення про соціальне забезпечення робітників і службовців на випадок хвороби годувальника,тимчасової і постійної втрати працездатності ним та членів його родини». Відповідно до цього документа страхуванню підлягали робітники промислових підприємств, а також ті, які були зайняті в сільському господарстві та перебували у підпорядкуванні промислових підприємств. Бюджет охорони здоров’я на період існування робітничої медицини в Україні складався з чотирьох головних джерел фінансування: державних асигнувань, коштів місцевого бюджету, страхового фонду медичної допомоги та особистих коштів громадян.

Мережа лікувально-профілактичних установ робітничої медицини була тісно пов’язана з працюючими через страхові каси фабричними та заводськими комітетами, працівники яких входили до складу адміністративно-господарських комісій при поліклініках – основній ланці робітничої медицини. Зауважимо, що кількість робітничих поліклінік в Україні зросла з 54 (на момент їх створення) до 101 у 1923 р. Упродовж 1924-1925 рр. у їх системі перебувало 207 амбулаторій, 301 фабрично-заводський медичний пункт, 18 тубдиспансерів, 10 санаторіїв.

Однак, система робітничої медицини України, яка активно використовувала принципи медичного страхування та елементи ринкових відносин, так само, як і сама система медичного страхування, зазнала чергової невдачі.