Тема 10. Фінансовий менеджмент

1.Теоретичні основи фінансового менеджмента.

2. Суб’єкти і об’єкти фінансового управління на підприємстві.

3. Фінансова інформація та її використання в діяльності підприємства

4.Фінансове планування

1.Теоретичні основи фінансового менеджмента

Управління фінансами будь-якого об’єкта має на увазі оцінку виробничих і фінансових напрямків його діяльності, пошук і мобілізацію джерел отримання коштів для її забезпечення, фінансові розрахунки з всіма контрагентами, що мають інтерес до певного об’єкта (держава, власники, інвестори, кредитори та ін.).

Виходячи з викладеного вище, фінансовий менеджмент (як наука, що містить теоретичне й практичне спрямування) поєднує розгляд таких проблем:

• фінансовий аналіз і планування;

• фінансовий ризик і його оцінка;

• оцінка поточного фінансового стану компанії;

• поточне і перспективне планування фінансово-господарської діяльності;

• поточне управління фінансами компанії;

• управління активами;

• оцінка привабливості інвестиційних проектів;

• управління оборотними активами;

• управління фінансовими інвестиціями:

• оцінка становища компанії на ринку капіталу;

• управління портфельними інвестиціями;

• управління власним капіталом;

• управління позиковим капіталом;

• оцінка вартості і структури капіталу;

• особливості управління фінансами компанії у разі зміни її організаційно-правової форми;

• управління фінансами компанії в умовах банкрутства;

• управління фінансами компанії в умовах цінових змін;

• особливості управління фінансами некомерційних організацій.

теорії і практики фінансового менеджменту.

Сьогодні управління фінансами на підприємстві здійснюється за двома напрямками:

1) управління активами (як розпорядитися наявними фінансовими ресурсами);

2) управління пасивами (як залучити необхідні фінансові ресурси на підприємство).

Фінансовий менеджмент дозволяє відповісти на питання: якими мають бути структура активів, співвідношення товарно-матеріальних цінностей і грошових ресурсів, як організувати рух оборотних коштів з метою найбільш ефективного їх використання на всіх стадіях кругообігу. Управління пасивами означає не лише пошук можливих джерел отримання коштів, але і формування їх оптимальної структури, що забезпечує максимальну віддачу на кожну вкладену грошову одиницю в розвиток діяльності підприємства.

Мистецтво фінансового управління полягає в поєднанні дій і рішень по забезпеченню стійкого поточного фінансового становища підприємства, його платоспроможності і ліквідності, а також перспектив розвитку, підкріплених довгостроковими джерелами фінансування, що формують структуру активів. Оперативне реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів, особливо в умовах становлення ринку, обов’язкова вимога для ефективного фінансового управління.

Таким чином, фінансовий менеджмент як наука є системою знань щодо ефективного управління грошовими фондами і фінансовими ресурсами підприємств для досягнення стратегічних цілей і вирішення тактичних завдань.

Як система управління, фінансовий менеджмент організовує взаємини всередині підприємства і за його межами. Всередині підприємства формується відповідна мотивація співробітників, що поєднує цілі підприємства і суб’єкта управління — фінансового менеджера на основі особистої зацікавленості в збільшені прибутковості, а також можливості кар’єрного зростання.

Дієвість фінансового менеджменту розкривається у виконуваних ним функціях. Будучи складовою частиною загальної системи управління, він покликаний вирішувати завдання з організації, планування, мотивації і контролю.

Водночас, фінансовий менеджмент має виражену специфіку — управління грошовими потоками, тому його функції значною мірою зумовлені завданнями фінансів підприємств. Виконання розподільної функції зосереджене на забезпеченні ефективної структури капіталу підприємства та формуванні фондів фінансових ресурсів. Будучи пріоритетною системою в загальній структурі управління, фінансовий менеджмент покликаний організувати фінансові потоки таким чином, щоб забезпечити ефективний і безперебійний відтворювальний процес на підприємстві. Забезпечення достатності грошових коштів для нормального функціонування підприємства, збалансованість матеріальних і фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу досягаються завдяки відтворювальній функції фінансового менеджменту.

Друга функція фінансового менеджменту — організаційна. Її реалізація забезпечує системний підхід до організації управління грошовими потоками і фондами, взаємодії функціональних структур підприємства з метою досягнення наміченого фінансового результату. Організаційна функція передбачає взаємозв’язок ресурсів у просторі та часі.

Фінансове планування як функція фінансового менеджменту визначає кількісну оцінку передбачуваних процесів і заходів. Базуючись на аналізі господарської діяльності підприємства, фінансове планування формує конкретні показники, задає економічні пропорції розвитку завдяки розподілу фінансових ресурсів. Це дуже дієвий інструмент забезпечення стійкого розвитку, за допомогою якого можна визначити, скільки і яких ресурсів слід залучити, щоб забезпечити відповідні обсяги виробництва і продажу для задоволення платоспроможного попиту споживачів.

Як самостійну функцію фінансового менеджменту можна назвати прогнозування. Довгостроковий прогноз показників фінансової діяльності підприємства і кінцевих результатів заходів, що проводяться, дозволяє виявити певні тенденції, що складаються на ринку. Екстраполюючи їх на тривалий період, можна розробити варіанти стратегії й тактики для досягнення наміченої мети підприємства.

Стимулююча функція фінансового менеджменту забезпечує необхідну мотивацію як власникам, так і колективу підприємства загалом. Зацікавленість у високій результативності власної праці забезпечується відпо відною організацією системи оплати. Використання ресурсів стає ефективним, якщо особистий внесок працівника в нарощування капіталу забезпечується помітним його заохоченням.

Контрольна функція фінансового менеджменту відображає стан кругообігу ресурсів, ефективність господарювання, забезпечує контроль за управлінськими рішеннями в галузі фінансів, передбачаючи аналіз чинників, що стали причиною відхилення від запланованих параметрів. Контроль і аналіз дозволяють визначити закономірності і тенденції в динаміці натуральних і вартісних показників, розкрити наявні внутрішні резерви.

Таким чином, контрольна функція є зв’язуючим елементом всіх сторін фінансового менеджменту, забезпечуючи їх взаємодію на підприємстві: регулювання процесу, організацію виробництва з реальною структурою управління, планування і прогнозування, зацікавленість в результатах ефективного господарювання. Формами відповідальності за наслідками фінансового контролю можуть бути штрафи, пені, неустойки, що стягуються

при порушенні договірних зобов’язань, несвоєчасному погашенні кредитів, виникаючих неплатежах. Крайнім заходом щодо неефективно працюючого підприємства може стати процедура оголошення його банкрутом.

Ефективність фінансового менеджменту залежить від правильного використання функцій, знання прийомів управління, стандартів обліку і регулюючих актів діяльності підприємства, уміння і навиків оцінки конкретних фінансових ситуацій, використання сучасних інформаційних систем та їх програмного забезпечення.

4. Суб’єкти і об’єкти фінансового управління на підприємстві

Як система управління фінансовий менеджмент передбачає наявність суб’єкта і об’єкта управління. Як суб’єкти управління на підприємстві можуть виступати посадові особи фінансової служби або працівники, в компетенцію яких входить управління організацією грошового обороту на підприємстві. Фінансова діяльність може бути розподілена між службами і виконавцями, що перебувають на різних ієрархічних рівнях управління.

Оскільки малий бізнес не передбачає глибокого розподілу управлінських функцій, то суб’єктами фінансового менеджменту можуть виступати керівник підприємства і бухгалтер.

На великих підприємствах для управління фінансами створюються самостійні підрозділи — фінансові служби і дирекції. Фінансовий директор (віце-президент з фінансових питань) — головний відповідальний фінансист. Функції суб’єкта фінансового управління можуть бути також делеговані фінансовому менеджеру, головному бухгалтеру, адміністративному директору, керівнику фінансово-збутової служби та іншим уповноваженим.

Створення фінансової дирекції, визначення кола її завдань і можливостей є__ прерогативою найвищого органу управління підприємства — ради директорів чи наглядової ради.

Об’єктами управління у фінансовому менеджменті є грошові надходження і виплати, які складають грошовий фонд підприємства. Керований

грошовий потік є замкнутим циклом припливу і відтоку коштів підприємства, розміри якого залежать від обсягу продажів, розміру дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідних запасів, структури капіталу, фінансових ресурсів тощо. Потоки грошових коштів підприємства мають певні джерела: власний капітал, позикові засоби, інші пасиви. Напрямок використання коштів передбачає створення різних активів. Грошовий фонд підприємства складається в процесі руху грошових коштів, що обслуговують найрізноманітніші господарські операції. Всі операції можуть бути згруповані за основними напрямками економічної діяльності підприємства: поточною, інвестиційною і фінансовою. Це означає, що організований рух грошових коштів у кожному конкретному випадку покликаний вирішувати певні завдання і загальна результативність господарювання залежатиме від успіхів у здійсненні кожного напрямку діяльності. Звичайно, результати поточної діяльності багато в чому визначають можливості підприємства, але й інші види діяльності також можуть сприяти подоланню виникаючої фінансової скрути.

Таким чином, об’єктами фінансового управління є активи і пасиви (фінансові зобов’язання) підприємства, що формуються в процесі поточної діяльності та здійснення інвестицій.

При створенні підприємства пріоритетним завданням є визначення розміру засобів, необхідних для фінансування новостворюваних активів.

При цьому вирішується завдання оптимізації джерел фінансування, формування такої структури, яка забезпечить необхідну фінансову стійкість

підприємства при низьких значеннях вартості капіталу. Надалі власні фінансові ресурси визначатимуть можливості підприємства у вирішенні

стратегічних завдань. Основна увага в управлінні власними фінансовими ресурсами має бути приділена формуванню чистого прибутку і амортизаційним відрахуванням. Але не лише власні джерела обумовлюють розмір грошового потоку, неабиякою мірою фінансова ефективність залежить від поєднання власних і позикових коштів в обороті. Це висуває перед фінансовим менеджментом завдання визначення загальної потреби в позикових коштах та оптимізації співвідношення короткострокової і довгострокової заборгованості.

Оборотні і необоротні активи є суттю будь-якого підприємства. Виступаючи як об’єкти фінансового управління, вони мають бути передусім

визначені в абсолютних значеннях по своїх видах, оскільки від цього залежать масштаби діяльності самого підприємства, а також розміри і фінансова структура капіталу. Водночас принципові відмінності кругообігу окре мих складових частин активів вимагають різних підходів до управління оборотними і необоротними активами. Визначення тривалості оборот окремих видів фінансових активів створює передумови раціонального управління запасами товарно-матеріальних цінностей, дебіторською заборгованістю і оборотними коштами загалом.

У складі необоротних активів питому вагу займають основні фонди. Управління цією частиною активів передбачає аналіз структури і ефективності використання окремих їх видів, а також заходи щодо забезпечення поточного і капітального ремонту, своєчасного оновлення, заміни машин і обладнання.

Управління необоротними активами вимагає вирішення такого завдання, як управління реальними інвестиціями. Для цього необхідно здійснити оцінку інвестиційної привабливості розроблених проектів, розглянути їх ефективність з погляду доцільності капіталовкладень.

На особливу увагу у фінансовому менеджменті заслуговує діяльність підприємства на фондовому ринку. Формування і оперативне управління портфелем цінних паперів означають не тільки можливість отримання додаткових прибутків, але і наявність ризиків, характерних для цієї діяльності. Вибір фінансових інструментів, формування оптимальної структури інвестиційного портфеля, що дозволяє збалансувати ризик і прибутковість, основні напрямки управління цією частиною активів підприємства. Ризики супроводжують не лише фінансову діяльність, вони є характерним

фактором практично будь-якого виду бізнесу. Фінансове управління стає ефективним тільки тоді, коли визначений перелік супутніх підприємству ризиків, встановлена їх структура і можливі наслідки настання ризикових подій. Управління ризиками означає також проведення превентивних заходів, мінімізацію передбачуваних фінансових ризиків, забезпечення страхового захисту за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Об’єкти фінансового менеджменту — активи і пасиви підприємства тісно пов’язані між собою. Рішення про здійснення вкладень в певні активи передбачає наявність джерел фінансування. Ціна джерел, що залучаються, може бути різною, і це відіб’ється на рішенні, що приймається.

Власні ресурси, на відміну від позикових, не можуть бути оцінені з погляду плати за ресурси, але можуть використовуватися достатньо ефективно при виборі ефективного варіанту інвестування. Отже, об’єкти фінансового менеджменту перебувають в постійній взаємодії і їх взаємообумовленість ставить перед суб’єктом управління завдання розробки варіантів можливих дій, забезпечуючи раціональну мобілізацію і використання грошових коштів. Питання: де взяти необхідні кошти і як із найбільшою вигодою ними розпорядитися — ніколи не матиме однозначної відповіді. Пошук альтернатив, найбільш вигідних варіантів рішень — мистецтво фінансового менеджера.

5. Фінансова інформація та її використання в діяльності підприємства

Фінансове управління на підприємстві може бути ефективним лише у випадку, якщо суб’єкти управління матимуть чітке уявлення про засоби і зобов’язання підприємства, виручку і витрати, прибутки і податки, грошові фонди і фінансові ресурси. Фінансова інформація, що відображає виробничогосподарську діяльність підприємства, є системою показників про рух грошових коштів. Така система вивчається як зовнішніми, так і внутрішніми користувачами в процесі фінансового аналізу, планування і ухвалення рішень. Фінансові звіти містять лише ту інформацію, яка виражена в грошовому вимірі.

Сумарність показників забезпечується завдяки спільній вартісній одиниці - грошам, що дозволяють підсумовувати і комбінувати отримувані відомості, відтворювати та аналізувати події, які відображають фінансові показники.

Проте не всі характеристики господарської діяльності можуть бути виражені в грошових одиницях. Це стосується асортименту продукції, ефективності використання основних фондів, кадровому потенціалу, маркетинговим дослідженням і т.п. Виникаюча невідповідність нівелюється здатністю управлінського обліку відображати не лише вартісні, але і натуральні показники. Періодичність представлення відомостей в цьому випадку підпорядкована лише необхідності ухвалення оперативних управлінських рішень, а змістовна частина представляє комерційну таємницю і призначена для внутрішнього використання. Уміння читати, розуміти і тлумачити фінансову звітність й супутню інформацію дозволяє реконструювати господарські операції, що сталися, і на цій підставі готувати прогнози та варіанти майбутніх фінансових рішень. Таким чином фінансовий аналіз є одним із найважливіших конструктивних елементів фінансового менеджменту, а його результати є підставою для ухвалення обґрунтованого фінансового рішення.

В основі внутрішніх джерел інформації — бухгалтерська звітність, яка завдяки своїй уніфікованій формі та спільним стандартам використовується для оцінки майнового і фінансового становища підприємства. Проте частота отримання такої інформації зазвичай пов’язана з підготовкою квартальної або річної звітності. Фінансовий стан в такому випадку оцінюється за показниками, що характеризують основні результати господарювання,

зміну активів, склад і структуру капіталу. Оцінкою фінансової результативності є прибуток, отриманий від операційної діяльності, позареалізаційної діяльності, реалізації майна тощо. Загальний підсумок — це отриманий підприємством прибуток або збиток за звітний період.

Склад і структуру активів характеризують показники, що відображають стан необоротних активів, виробничих запасів і незавершеного виробництва, готової продукції та коштів у розрахунках. Довгострокові пасиви, власні і прирівняні до них кошти, інші показники джерел і зобов’язань підприємства дають уявлення про динаміку капіталу. Складність використання інформації у фінансовому управлінні пояснюється обов’язковістю щоквартального представлення балансу підприємства, звіту про фінансові результати та інших форм звітності.

Фінансова інформація про діяльність підприємства міститься не лише в звітних формах, що розробляються зі встановленою періодичністю. Вона є і в оперативних відомостях про стан банківських рахунків, планових і фактичних даних про обсяги виробництва, відвантаження і продажу, даних про щоденні зміни дебіторської і кредиторської заборгованостей, розміри проведених закупівель сировини, матеріалів та інших матеріальних цінностей, про динаміку виробничих запасів і т.п.

Споживачі фінансової інформації про діяльність підприємства можутьудаватися до різних джерел її отримання, причому повнота відомостей ви-значатиметься специфікою функцій кожного з них щодо господарюючого суб’єкта. Для фінансового менеджера інформація має бути доступною і повною. Для контрагента (підприємства — постачальника) головною є інформація про платоспроможність. Кредиторів, передусім, цікавлять кредитоспроможність позичальника, перспективи повернення наданих коштів.

Інвестори зацікавлені в інформації, що характеризує підприємство як об’єкт надійного розміщення коштів, здатний реалізувати інвестиційну програму. Для власників, передусім, цікава оцінка рентабельності, прибутковості підприємства, а також рівень ризику втрати капіталу. Здатність підприємства до стійкого розвитку та забезпечення нарощення прибутку в майбутньому об’єднує всіх потенційних користувачів інформації про йогофінансовий стан.

6. Фінансове планування

Плануванням є процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру та визначення шляху найбільш ефективного їх досягнення. Ці установки, що розробляються найчастіше у вигляді дерева цілей, характеризують бажане майбутнє і за можливості чисельно ви- ражаються набором показників, які є стрижневими для певного рівня управління.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами. Назвемо три з них: невизначеність майбутнього, координуюча роль плану та оптимізація економічних наслідків.

Дійсно, якби майбутнє компанії було абсолютно передбачуване, не було б потреби постійно розробляти плани, удосконалювати методи їх складання і структуризації. Звідси, до речі, видно, що головна мета складання будь-якого плану — не визначення точних цифр і орієнтирів, оскільки зробити це неможливо в принципі, а ідентифікація по кожному з найважливіших напрямків деякого «коридору», у межах якого може варіюватитой або інший показник.

Зміст координуючої ролі плану полягає в тому, що наявність добре структурованих, деталізованих і взаємопов’язаних цільових установок дисциплінує як перспективну, так і поточну діяльність, приводить її до певної системи, дозволяє господарюючому суб’єктові працювати без суттєвих збоїв. Ця роль особливо помітна в найбільших компаніях, що мають складну структуру управління, а також у компаніях, що активно використовують систему постачання сировини «точно в строк», коли обсяг поточного наявного запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів розрахований, виходячи з потреб виробництва на декілька найближчих годин.

Суть оптимізації економічних наслідків в тому, що будь-яке порушення координації в діяльності системи вимагає фінансових витрат (прямих або непрямих) на її подолання. Ймовірність настання подібної неузгодженості набагато нижча, якщо робота здійснюється за планом.

В основі фінансового планування — стратегічний і виробничий плани.

Стратегічний план передбачає формулювання мети, завдань, масштабів і сфери діяльності компанії. Нерідко ці цілі формулюються на якісному рівні або у вигляді дуже загальних кількісних орієнтирів.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного плану і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної і інвестиційної політики.

Термін «стратегічне планування» почав застосовуватися порівняно недавно: вважається, що вперше він з’явився в 60-і роки як одна з головних характеристик діяльності ряду транснаціональних корпорацій з штаб-квартирами в США. На сьогодні відомі різні концепції і трактування цього поняття залежно від широти цільових установок. Зокрема, мова може йти про суто економічну природу стратегічного планування або до уваги беруться і соціально-політичні аспекти діяльності корпорації.

У межах стратегічного планування цільові установки можуть упорядковуватися в різні способи, проте, як мінімум, розрізняють чотири типи цілей компанії:

ринкові — який сегмент ринку товарів і послуг планується охопити, які пріоритети в основній виробничо-комерційній діяльності компанії;

виробничі — які структури виробництва і технології забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості;

фінансово-економічні — які основні джерела фінансування і прогнозовані фінансові результати обираної стратегії;

соціальні — якою мірою діяльність компанії забезпечить задоволення певних соціальних потреб суспільства загалом або окремих його шарів.

У будь-якому випадку серед основних цілей, для досягнення яких розробляються стратегічні плани, завжди присутня комбінація «товар —ринок». Іншими словами, основне призначення подібного плану — обґрунтування: по-перше, який товар повинен вироблятися, і по-друге, де він може бути реалізований. Природньо, план не обмежується лише констатацією цілей, він також поєднує їх обґрунтування, у тому числі і ресурсне.

Саме тому складовою частиною будь-якого стратегічного плану є фінансова складова.

Необхідно зазначити, що термін «стратегічний» зовсім не рівнозначний терміну «довгостроковий» — перший набагато об’ємніший другого в концептуальному і змістовному сенсах, хоча, безумовно, стратегічне планування здійснюється з позиції довгострокової перспективи. Стратегічний план може мати таку структуру:

Розділ 1. Зміст і цільові установки діяльності фірми — визначається призначення і стратегічна мета діяльності фірми, масштаби і сфера діяльності, тактичні цілі і завдання.

Розділ 2. Прогнози і орієнтири — наводять прогноз економічної ситації на ринках капіталів, продукції і праці, намічені перспективні орієнтири за основними показниками.

Розділ 3. Спеціалізовані плани і прогнози: виробництво, маркетинг, фінанси (фінансовий план), кадрова політика, інноваційна політика (науково-дослідна і конструкторські розробки), нова продукція і ринки збуту.

Фінансовим планом є документ, що характеризує спосіб досягнення фінансових цілей компанії і який пов’язує її доходи і витрати. В процесі фінансового планування: а) ідентифікуються фінансові цілі та орієнтири фірми; б) встановлюється міра відповідності цих цілей поточному фінансовому стану фірми; в) формулюється послідовність дій із досягнення поставлених цілей.

Розрізняють два фінансових плани: довгостроковий і короткостроковий. Основне цільове призначення першого — визначення допустимих із позиції фінансової стійкості темпів розширення фірми; метою другого є забезпечення постійної платоспроможності фірми.

Розрізняють такі етапи процесу фінансового планування: а) аналіз фінансового становища компанії; б) складання прогнозних кошторисів і бюджетів; у) визначення потреби компанії у фінансових ресурсах; г) прогнозування структури джерел фінансування; д) створення і підтримка дієвої системи контролю і управління; е) розробка процедури внесення змін до системи планів.

Із позиції практики рекомендується готувати декілька варіантів фінансового плану: песимістичний, найбільш вірогідний і оптимістичний. При підготовці плану потрібно враховувати: а) наявність обмежень, із якими стикається підприємство (вимоги по охороні довкілля; вимоги ринку за об’ємом, структурою і якістю продукції; технічні, технологічні і кадрові особливості певного підприємства); б) дисциплінуючу роль плану для роботи фінансового менеджера; в) умовність будь-яких планів через природню невизначеність розвитку економічної ситуації в глобальному і локальному масштабах.

У найбільш загальному вигляді фінансовим планом є документ, що містить такі розділи:

1. Інвестиційна політика:

Політика фінансування основних засобів.

Політика фінансування нематеріальних активів.

Політика відносно довгострокових фінансових вкладень.

2. Управління оборотним капіталом:

Управління грошовими коштами і їх еквівалентами.

Фінансування виробничих запасів.

Політика стосунків із контрагентами та управління дебіторською

заборгованістю.

3. Дивідендна політика і структура джерел.

4. Фінансові прогнози:

Характеристика фінансових умов.

Доходи фірми.

Витрати фірми.

Прогнозна фінансова звітність.

Бюджет грошових коштів.

Загальна потреба в капіталі.

Потреба в зовнішньому фінансуванні.

5. Облікова політика.

6. Система управлінського контролю.

Як бачимо, фінансовий план досить складний як за структурою, так і за змістом; крім того, для його розробки потрібні зусилля різних підрозділів компанії.

1

1