Тема 6
.pdfЯкщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона вийде заміж. «Первоцвіт – вісник дівочого весілля».
На Поділлі вважають, що пролісок – символ надії, Щастя, молодої краси. Хто знайде пролісок на Благовіщення й зірве його, повинен покласти за пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!» потрібно вийняти із пазухи й покласти під іконами на щастя.
На Харківщині вважали, що хто хоче бути красивим, повинен на Благовіщення рано-вранці налити в миску холодної води, покласти пролісок і вмитися.
Уцей день дівчата виводили після обіду біля церкви перший весняний хоровід – «кривий танець».
Головним весняним святом у народі завжди вважався Великдень – свято, котре пізніше християнська церква встановила як Воскресіння Христове. Воно досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та церковні обряди. Великдень – це цілий обрядовий цикл, який включає такі основні компоненти: Страсний тиждень, що у свою чергу поділявся на Вербну неділю (або суботу) і Чистий четвер; Великдень (Паска) та Світлий (Великодній) тиждень, до якого входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Волочильний) понеділок.
УВербну неділю освячували в церкві лозини верби, якими потім шмагали домочадців та худобу, приговорюючи: «Верба хльос, бий до сльоз, рости на здоров'я»; або: «Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко». Четвер напередодні Паски (Чистий, або Великий) пов'язувався
зочищувальними обрядами і особливо був насичений магічними та символічними діями. Зокрема, люди обливалися водою, принесеною з джерела до схід сонця, – «поки ворон дітей не купав». Прийнято було дзвонити у дзвони, щоб відлякати нечисту силу, та влаштовувати гуляння на церковному подвір'ї. Починаючи з п'ятниці дзвони замовкали, але люди все ж калатали довбеньками у сухі дошки.
Страсний тиждень. Останній перед Великоднем тиждень називається Страсним, на спомин святих страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події – Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найсуворішого посту. Не можна не те що вживати скоромного а й, навіть, співати, танцювати. Щоправда такі заборони стосуються будь-якого з постів, але найбільше їх потрібно дотримуватись саме перед Великоднем. Розглянемо кожен з днів цього тижня.
Упонеділок треба до Великодня підготувати свою оселю – пофарбувати, помити, почистити.
Увівторок треба підготувати одяг, випрасувати білизну.
Усереду завершуються всі господарські роботи. Треба прибрати хату, винести все сміття. Треба також заготовити яйця для крашанок та писанок, підготувати все необхідне для їх виготовлення знаряддя.
Найбільше ж обрядів, дійств та прикмет припадає на Страсний, або так званий Чистий четвер. Традиційно цього дня випікають паски. Паска, то не просто ритуальний хліб, вона символізує тіло Христове і до її виготовлення треба ставитись з особливим натхненням та трепетом. Перед тим як випікати
11
необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли. На Чистий четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів. Виготовлена на Чистий четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, тих хто в ній мешкає від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня запалюють у церквах. Необхідно будь-що, і ні в якому разі не загасивши, донести тепло великоднього вогника до свого будинку. Існує повір`я, що на Чистий четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли відсвяткувати «Мертвецький Великдень». Отож зайшовши пізно вночі до церкви можна, за народною уявою побачити, як покійники славлять Воскресіння Христове, а церковну службу служать священники, що померли. Тільки зустрічатися з ними не потрібно, бо вони в цей час набувають особливої агресивності.
Найсумніший день тижня, то п`ятниця, бо саме в цей день Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, не співати, не слухати музику. Ввечері треба йти до церкви де виносять Плащаницю, що символізує тіло померлого Христа. Не можна шити, прати, будь-що різати. Порушивши цю заборону Ви отримаєте дуже великий гріх.
У страсну суботу йдуть приготування до Великодньої святкової трапези. Для господарок це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати, зпекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють писанки. Про красу української писанки відомо всім, їй навіть стоїть пам`ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний колір, бо це символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не викидається а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25 днів воно припливе у щасливі рахманські краї і повідомить душам праведників, що там проживають про Світле Христове Воскресіння.
Великдень сприймали як найсвітліше свято. У цей день знову по всіх усюдах розносився церковний благовіст (при цьому вважалося, що чим гучніше дзвонити, тим багатший буде врожай) і казали: «Як Христос воскрес, сонце з радості не заходило, і день був великим, тому й назва Великдень. На Воскресіння Господнє одне одного цілуємо з червоним яйцем і мовимо: один – «Христос воскрес!», другий – «Воістину творець неба і землі і всього світу воскрес із мертвих!»
Загалом весняний обрядовий цикл, присвячений небесним силам та їхнім персоніфікованим образам, мав, як правило, аграрне заземлення. Навіть звичайні виробничі дії люди намагалися, бодай символічно, приурочити до певних святих: до Єремії Запрягальника – першу оранку, до Юрія – перший випас худоби і т. д.
Близьке до обрядових дій Масляни давнє весняне свято Юрія (св. Георгія), що відзначається 6 травня. Як і багато інших дохристиянських свят, воно канонізувалося, однак по суті існують два різних свята: церковне й апокрифічне. Функції давнього свята Юрія надзвичайно широкі; найголовніше ж призначення цього святого вбачається у відмиканні навесні неба та землі: «Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить».
12
Довкола цієї ідеї будувалася вся система обрядів, ритуалів та прикмет: «на Юрову росу» вперше виганяли в череду худобу, на ній качалися, бо вона цілюща, а дівчата вмивалися нею для краси. Гуцули під Юрія палили вогні, а череду освячували водою; в інших регіонах України влаштовували в полі хороводи, а також громадські трапези.
22 травня - весняного Миколая. У народному календарі, як відомо, існує два дні Миколая, це зимовий Миколай (19 грудня) та весняний (22 травня). Весною церква вшановує перенесення мощей Миколая чудотворця з міста Лікія до італійського міста Бар.
Миколай – покровитель водної стихії. Він опікується моряками та рибалками. Так само як і на день Юрія особливу увагу приділяли обрядам пов`язаним з тваринництвом. Найбільше цей день святкують на Заході України.
Від Миколи до літа дванадцять приморозків.
Вознесіння Господнє. Одним iз найбiльших передвижних весняних свят українцiв є празник Вознесiння Iсуса Христа на небеса. Це свято випадає в четвер, на сороковий день по Великоднi. У цей день, за пророком Давидом, «Спаситель довершив дiло вiдкуплення i вознiсся на небеса». Церква дуже урочисто вiдзначає це свято Всеночною, Великою Вечiрнею, денною Службою Божою. У храмах цього дня виносять і ховають плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатись словами: «Христос Воскрес!».
У суботу по цьому святi відзначається панахида по усопших, так, як Христос, який вознісся на небесний престол, вiдчинив за собою небеснi ворота, i в них можуть увiйти душi всiх тих, хто томився у чистилищi. У народi повiдають легенду, що тої глибокої ночi, коли пiдiйти до глибокої криницi, то можна почути ангельський спiв, який зустрiчає прощенi душi у райському саду.
4. ЛІТНІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. СВЯТКУВАННЯ ВОЗНЕСЕННЯ, ТРІЙЦІ ТА ІВАНА КУПАЛА.
Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки (29 серпня). Він включає такі свята: русалії, Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Ілліч день, Пантелеймона Цілителя, Спаса, а також нині призабуті свята – богів Лада (з 25 травня по 15 червня), Ярила (3 червня), Громові свята та ін. Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Саме довкола них вибудовувалися обрядові й магічні дії, пов'язані з шануванням сонця, рослинності, предків і покликані забезпечити врожай. На це спрямовувалися і русалії – перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами. У народі він сприймався як Навський Великдень, коли русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат.
З міфологізаціею русалок пов'язаний не тільки русалчин тиждень, а й усі Зелені свята: на русалії дівчата укладають з мавками тимчасовий посестринський союз, на Семик (сьомий четвер після Великодня) здійснюють обряди на честь як русалок, так і всіх залежних покійних. Причому поминки визначалися особливою веселістю й гучністю, аби відлякати нечисту силу. В
13
українців прийнято було перед Трійцею розмальовувати яйця у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам'ять померлих «наглою смертю» дітей.
Дохристиянське свято Купайла збіглося з пізнішим християнським святом Іоанна Хрестителя, об'єднавшись у єдине свято Івана Купала. Купальські свята визначаються особливою поетичністю та чарівністю, адже у цей час пробуджувалася всіляка нечиста сила, дозрівало чудодійне зілля, розквітала папороть... Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Отож, у ніч на Купала (7 липня) сміливі шукали в лісі папороть, дівчата ворожили на вінках, молодь десь над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська вода мали цілющу та очищувальну силу.
Один із купальських обрядів-ворожінь поетично описав наш сучасник – митрополіт Іларіон: «А на Купайла рано сонце, сходячи, «грає – Купайла звеличає»: міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Надвечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне – помре. Пускають вінки і з свічами, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають...»
Центральне місце у святі займало прикрашання ритуального деревця – купайли (купайлиці, гільця, марени). Ним слугувала гілка верби, вишні або ясеня, прикрашена польовими квітами, паперовими стрічками, запаленими свічками. Довкола купайлиці дівчата водили кругові танки, співали про кохання та сватання. Подекуди його «купали» у воді, а потім розламували й роздавали кожній дівчині – «щоб багатство велося».
Уся купальська обрядовість наскрізь просякнута символікою, яка поєднує елементи солярного культу, аграрної магії, очищувальних та еротичних обрядів: купальські вогні – це відгомін культу сонця, купальська вода – символ цілющої сили, папороть – символ щасливої долі, чудодійна Іванівська роса забезпечувала красу й кохання, а купальське дерево – родючість та щастя.
12 липня - Петра і Павла. На честь першоверховних апостолів Христових Петра і Павла церква встановила великий празник, який святкується 12 липня. У народі цей день вважається традиційним початком жнив. До цього дня треба підготувати свою оселю, навести в ній порядок. До Петрового дня випікається спеціальне печиво – «мандрика». Саме «мандрикою», за легендою, вдавилась зозуля, коли намагалась поцупити її у св. Петра. Отож, з цього дня вже не можна чути голос зозулі.
Святий Петро вважається покровителем тваринництва та жнив. Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.
2 серпня - пророка Іллі. Непомітно закінчується найтепліша та найприємніша пора року. Хоча на дворі ще досить тепло, але все відчутніше, особливо вечорами, холодний подих золотої пори. На серпень припадає найбільша кількість літніх свят, а перше найбільше день пророка Іллі.
Святий Ілля покровитель блискавок та грому. Саме він за допомогою грізної зброї – блискавки, ганяє по небу знахабнілих чортів.
14
На день пророка Іллі, і після нього, категорично забороняється купатися у будь-яких водоймищах, бо святий Ілля дозволяє володарювати у воді лише душам померлих праведників, або ж обмити гріхи померлим грішникам. Суворо карає Ілля тих хто не дотримається заборони – у них на спині може вирости вербове гілля, або ж один із мерців може забрати в екскурсію на той світ. У цей день до обіду літо, а по обіді осінь.
Найбільшою мірою аграрно-магічна функція проявлялася в літніх святах жнив – обжинках (дожинках). Ці свята базувалися на вірі в те, що польові божества живуть в останньому снопі, – звідси й священне до нього ставлення. Згідно з українськими традиціями, з останніх колосків робили сніп та вінок, оздоблювали їх стрічками та квітами, а вінок вдягали найвродливішій жниці. З піснями її супроводжували до села, де жницю одарювали, а для всіх улаштовували колективну трапезу. Було прийнято зберігати обжинковий сніп до весни, аби зачати з його зерен нову багату ниву.
До жнивних свят належать також Маковія (14 серпня) та Спаса (19 серпня). На Маковія святили мак, зілля та збіжжя, на Спаса – також плоди і мед. Цими святами, власне, й завершувався цикл літньої обрядовості.
9 серпня – день святого Великомученика Пантелеймона, або «святого
Палія».
За народними віруваннями, Пантелеймон вважається оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо хати, яка горить, тричі обносять ікону святого Пантелеймона, вірячи, що пожежа припиниться, особливо у це вірять, якщо пожежа виникла від грому.
У цей день селяни перед образом святого Пантелеймона запалюють свічку, «щоб у полі копи зберіг від пожежі». Існує повір'я, що той, хто цього дня возитиме хліб додому,– неодмінно втратить його. Цей день ще називається «Паликопа». Знахарі в цю пору збирають трави для лікування свійських тварин.
14 серпня святкується день Семи Святих Мучеників Маккавеїв, або, як кажуть в народі, «Маковея». В цей день у церквах святять воду, квіти і мак. Після освяти квіти й мак кладуть за образами, і вони зберігаються аж до весни, ними ж прикрашають хрест на Йордань (18 січня), їх же дівчата вплітають в коси на Благовіщення, а мак розсівають по городі. Обрядовою їжею в цей день є «шулики» – ламані коржі з маком і медом.
Маковея – давнє козацьке свято. У Києві колись цього дня чоловіки, які приходили святити воду, були обов'язково у козацькому вбранні.
Дев'ятнадцятого серпня відзначається Преображення Господнє, або Спаса. У цей день у церкві святили груші, яблука, мед і обжинкові вінки – жмут колосся жита і пшениці.
Колись селяни до цього дня не їли садових фруктів – це вважалось гріхом. Повернувшись із церкви, сідали за стіл, їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином. Спаса – день поминання померлих, за віруваннями, це третій вихід душ, померлих після Страсного Четверга та Зелених Свят.
На Спаса закінчуються жнива, тож у такі роки якраз на Спаса справляють обжинки. Женці та жниці ходять по ниві й збирають колоски, потім сплітають
15
вінки і зберігають їх до наступного року, коли з них виб'ють зерно і посіють на лану. Обжинки справлялись всім селом.
28 серпня – свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, Перша Пречиста. Протягом осіннього періоду є три Пречисті, що про них у народі говорять: «Перша Пречиста жито засіває, Друга – дощем поливає, а Третя – снігом покриває». Після Першої Пречистої дівчата вже звільняються від важкої праці і готуються зустрічати сватів, оскільки це якраз початок пори весіль.
5. ОСІННІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ , ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.
Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.
Розпочинається осінній цикл із свята Семена (1 вересня), котре колись збігалося з новим церковним роком. Увесь цикл включає такі свята та обряди: Семена, Покрови (1 жовтня / 14 жовтня), св. Димитрія (Дмитра; 26 жовтня / 8 листопада), Кузьми та Дем'яна (1 листопад / 14 листопадаа), Введення (21 листопада / 4 грудня).
Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля (дівчата казали: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку»). Цей сезон тривав до Пилипівки (14 / 28 листопада), після чого не можна було вже вінчатися: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри». Те, що весілля припадали саме на перші місяці осені, не є випадковим: вони збігалися зі шлюбними сезонами давнини, і недарма день покровителів шлюбу Козьми та Дем'яна відзначався саме у цей період. Інші свята осіннього циклу також пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, і на Катерини, і на Андрія, причому «арсенал» цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.
Крім суто родинного спрямування, свята осіннього циклу позначали і стадіальність природи, так би мовити, «колесо часу». Найбільш виразно це проявлялося у святі Дмитра. Символічно, але саме св. Дмитро, згідно з уявленнями, тримає у себе ключі, якими замикає землю аж до приходу св. Юрія. Останній, приїхавши на білому коні, відмикав тими ключами землю на весну. Отже, коло аграрного календаря замикалося, і все починалося спочатку.
21 вересня вшановується свято Різдво Пресвятої Богородиці Пріснодіви Марії (Мала Пречиста, Друга Пречиста) – відноситься церквою до двунадесятих свят.
За християнськими письмовими джерелами, батьки Марії довго були бездітними, вони молили Бога про народження дитини. Коли народилася дочка, вони назвали її Марією. На честь її народження «принесли великі дари, жертви й всеспалення» й влаштували багатий бенкет. У пам'ять про цю подію й було установлено свято Різдва Богородиці.
Святкування Різдва Богородиці в часі співпало із закінченням основних польових робіт. Богородицю вшановували й дякували в цей день за зібраний
16
урожай, адже вона є покровителькою землеробства. В цей день Богородицю дякували як подательку всякого благополуччя й покровительку сім'ї й особливо материнства. Не випадково в деяких регіонах України свято Різдва богородиці вважали «бабським святом».
У цей час в Україні часто йдуть дощі, а тому й примовляють у народі: «Друга Пречиста дощем поливає»
Покрова. За народним календарем у жовтні закінчувалася осінь і тому він був перехідним від осені до зими. Початком зими в українському селі вважалося свято Покрова (14 жовтня) – Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії. Свято відзначається на честь події, що відбулася цього дня у Візантії в X столітті. Як повідомляють християнські автори, імперія в цей час вела війну із сарацинами. Константинополю загрожувала небезпека. І здавалося, становище його захисників уже безнадійне, якби не сталося чудо. Вранці 1/14 жовтня 910 року святий подвижник Андрій Юродивий, що молився всю ніч у Влахернському храмі, побачив у небі над містом Матір Божу Із сонмом святих. Богородиця опустила додолу омфор (покривало у вигляді широкого шарфа, котрий звичайно жінки носили навколо шиї) й накрила ним християн. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів.
В Україні свято Покрови мало велику популярність. Із ним пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, приказок, прислів'їв. У цей час не залишалося жодного птаха, який прилітав із півдня. Закінчуються оранка, сівба, господарі ховають на зиму плуги, борони. З'являється можливість трохи перепочити від безперервної виснажливої праці. У зв'язку із цим в народі говорили: «Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться», «як прийшли жнива, жінка як нежива», «а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».
За станом погоди в цей день намагались передбачити характер наступної зими: «Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна, і з хуртовинами, якщо з півдня, – то тепла». Говорили також, що «Покрова покриває або листом, або снігом». Хто не встигав засіяти озимину до свята, про такого говорили: «Хто сіє на Покрові, той не має що дати корові». Звертаючись із проханням, промовляли: «Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати І ногам по болоті ляпати!»
Дослідники вважають, що культ Покрови – покровительки й заступниці – сформувався на основі давніх культів слов'ян – язичників на честь жіночого божества продовження роду, плодючості (Лади, Живи). Відголоски цього культу добре простежуються в дівочих заклинаннях – молитвах, приурочених до цього свята. Жовтень був порою весіль. Якщо дівчину сватали до Покрови, то можна було ще протягом трьох тижнів (до Дмитра 8 листопада) зіграти весілля. Далі розпочинався піст – Пилипівка. І можливо, пісня, яку співали дівчата на Покрову на Харківщині, і є тією давньою й вічною жіночою молитвою.
На Поділлі свої прохання-молитви про заміжжя дівчата висловлювали і в Іншій формі, дотепно, з гумором: «Свята Покрово, почорніть мені брови, а личко біле єсть, якби іще був мені тесть». Або: «Святая Покрово, покрий
17
голову, хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не лишилася дівкою. Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув».
Як покровительку і заступницю православного воїнства, Матір Божу Покрову шанували козаки, закладаючи церкви саме на честь цього свята.
В Україні поширений апокриф про допомогу Богородиці будівничим Печерської лаври. Нібито 39 днів підряд клали стіни лаври монахи, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав братії; «Ходімо подивимось, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати – значить, Богу це не вгодно». Вийшли вони на двір і побачили: стіни на місці! А на небі – Богородиця, яка каже їм: «Це я молила Бога, щоб стіни в землю входили,– щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, зробіть дзвіницю, а тоді і стіни із землі вийдуть». Так і сталося.
Тому, коли починали будівництво хати, намагались закінчити його до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах – покров: «Тоді Покрова покриє всіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із хати, і весь рік буде спокійно», – так вважали на Київщині. Через те й закликали Покровительку в кожний дім: «Покрово коханко, ходи до нас в хатку. Будеш ти співати, та нас звеселяти».
День Дмитра. У листопаді земля сповна віддавши людям усе, що і вродило, спочиває до нового врожаю, укрившись листом чи снігом. На цей час у господарстві меншає робіт, комори повняться хлібом і гримлять по селах весілля. А щоб завжди була щедрою осінь і багатою земля, хлібороб, за звичаєм споконвічним, складав подяку родичам-заступникам–Дідам, усім предкам, що й із того світу опікуються живими. Саме з цієї давньої традиції вшанування померлих перед зміною пори року, закінченням чи початком важливого трудового процесу постали християнські поминальні звичаї.
Звичай осіннього поминання померлих календарно поєднаний до дня пам'яті великомученика Дмитра Солунського (8 листопада) і відзначається в суботу напередодні.
Великомученик Дмитро Солунський за християнську віру був 8 листопада 306 року пронизаний списами імператорових воїнів.
В Україні у так звану Дмитрову суботу («на осінні Діди») поминають не тільки померлих членів родини, а й усіх тих, хто помер наглою смертю. Як правило, зранку нічого не варять і не їдять. А вже надвечір готують вечерю й неодмінно – коливо – ритуальяу їжу. Вся сім'я сідає до столу, хтось один читає поминальну молитву і в тиші (щоб на тому світі покійні мали спокій) вечеряють. Посуд зі стравою, а також ложки залишають на столі для предків, які мають прийти вночі.
На Волинському Поліссі ритуальною стравою було не коливо, а млинці. Їх пекли відчинивши двері, чи вікна, щоб солодкий і смачний хлібний дух виманив Дідів додому. Вони ж бо, стільки літ живуть під землею, в темряві, стали погано бачити, і за пахощами млинців їм буде легше втрапити до рідні.
Таким чином, переддень св. Дмитра став днем поминання покійних. У православному церковному календарі є сім таких днів шанування предків (ці дні називають звичайно «родинними суботами»): на Масляному тижні, перед Трійцею, перед днем св. Дмитра й на Радоницю.
18
У ці дні служаться вселенські, тобто всезагальні панахиди–спеціальні служби, які присвячені пам'яті покійних. «Родинні суботи» – це безумовно пережиток стародавнього культу мертвих, коли вважалося, що душі померлих потребують їжі й узагалі турботи й догляду із боку живих і самі в свою чергу, спроможні надавати допомогу живим.
Як бачимо, в основі цих і нині сущих звичаїв лежать давні уявлення наших предків про єдність світобудови і безперервність життя. Від Дмитра вже не засилали сватів, бо скоро починався Пилипівський піст, і весіль не гуляли. Святий Дмитро вже приносить зиму.
6. ПОНЯТТЯ ПРО УКРАЇНСЬКУ ТРАДИЦІЙНУ СІМ`Ю. ОСНОВНІ ТИПИ ТА ФУНКЦІЇ ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ`Ї.
Сім'я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла значно раніше від класів, націй, держави ще в надрах первіснообщинної формації. У Київській Русі існували великі родини, в яких були діди, батьки і кілька одружених дітей зі своїми дітьми. Середньостатистична сім'я часів Київської Русі складалася з шести–восьми осіб.
Багатий матеріал про весільну обрядовість подає Густинський літопис*. Автор описує вірування давніх слов'ян, у тому числі розповідає про Богів шлюбу і Роду, яким вклонялися наші Предки, приносячи пожертви, щоб шлюб був добрий. Таким Божеством літописець називає Ладо: «Богь пекельний, cero вірили бытн богомъ женитвы, веселія, угішенія і всякого благополучія, я коже Еллины Бахуса; сему жертвы нриношаху хотя щіп женитися, дабы его помощію брак добрый и любовный былъ»
Деякі дослідники (Яків Головацький, Олександр Знойко та ін.) вважають Ладу жіночим Божеством гармонії в природі і в любові, матір'ю- годувальницею. Лада є матір'ю близнят Лелі (Дани), яка втілює воду, і Полеля, який втілює світло (вогонь). Тобто це Богиня-мати, яка народила першопричини світобудови.
За значенням цій Богині тотожні індійська Бгавані, Фрігійська Кі-бела, давньогрецька Лето, римська Венера.
Згадки про Ладу (Ладо) збереглися до сьогодні у піснях та веснянках. Так називають подружжя, кохану або коханого (пор., звертання Ярославни у «Слові о полку Ігоревім»).
Чоловіче Божество Ладо («Дід-Ладо»), вірогідно, відображає культ Предка.
Здавна в Україні існували різні форми шлюбу:
1)викрадення дівчат;
2)шлюб-купівля;
3)договірне весілля;
4)матріархальний шлюб (сватання дівчини до хлопця);
5)сватання через сваху;
6)звільнення шляхом шлюбу від смертної кари.
Цікавим звичаєм є сватання дівчини до хлопця: відмовляти дівчині («дати їй гарбуза») вважалося гріхом, адже застосовувався цей звичай тоді, коли
19
дівчина була вагітна, а хлопець не хотів одружуватися із нею. Ця форма шлюбу була рятівною для дівчини.
Звільнення від страти шляхом шлюбу – це народна українська традиція, що існувала в системі Звичаєвого Права. У писемних правових статутах її не було, тобто це був неписаний закон.
Рятувати від страти могла дівчина або вдова, якщо мали стратити хлопця, а також хлопець, якщо засудженою була дівчина При цьому шлюб дозволявся лише тоді, коли була взаємна згода Зберігся такий переказ, записаний на Слобожанщині: юрбі, яка супроводила козака на місце страти, «назустріч вийшла дівчина під білим покривалом. Вона підійшла до засудженого і прилюдно заявила, що хотіла б вийти за нього заміж. Юрба пристає і чекає на відповідь засудженого. Козак зажадав, аби дівчина піднесла покривало. Коли вона піднесла, козак подивився і сказав: «Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу!» – і зажадав, щоби його швидше вішали».
Шлюбний вік у XIX ст. для парубків становив 18-25 років, для дівчат 16– 23 роки, але траплялося, що дівчата виходили заміж і в 14–15 років. Існував звичай спочатку віддавати заміж старших дочок, потім молодших. Якщо молодша виходила заміж раніше, це вважалося ганьбою для старшої дочки. Так само за старшинством одружували і синів. За стародавніми звичаями слов'ян, весна була найкращим часом для шлюбу, адже пробуджується природа, народжується рік. Після християнізації шлюб перенесли на осінь: з 15 серпня до 14 листопада, а також від 6 січня до посту у березні. За законами народної етики, починати весілля серед тижня – непристойно, тому найчастіше їх проводять у вихідні або на свята.
7.ОСОБЛИВОСТІ ВЕСІЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ ТА ФОРМИ ШЛЮБУ.
Увесільній обрядовості українців збереглося чимало прадавніх язичницьких елементів, які часто вже втратили свій первісний смисл, але народ їх дотримується за традицією, «бо так треба». Вважалося, що шлюб буде щасливим тільки в тому випадку, коли молоді та їхня численна рідня виконають певні ритуали з походами, танцями, піснями, діями, примовками тощо. Прийоми цієї весільної магії збереглися в Україні аж до нашого часу.
Весільні обряди та звичаї. Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість, у якій відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом багатьох століть. Наприклад, збір дружини молодим, імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої – це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старости про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, бгання короваю…
За традицією українське весілля поділяється на три цикли:
передвесільний, весільний і післявесільний. Передвесільний цикл складався з низки обрядів: сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір; власне весілля – із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перейми, рядження.
20