- •Міністерство освіти і науки України
- •Змістовий модуль і. Світовий фінансовий ринок
- •Тема 1. Система міжнародних фінансів.
- •1. Призначення міжнародних фінансів.
- •2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі.
- •3. Формування світових фінансових центрів.
- •Тема 2. Еволюція світової фінансової системи
- •1. Національна та світова валютні системи
- •2. Паризька система золотомонетного стандарту та Генуезька система золотодевізного стандарту
- •3. Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи
- •Тема 3. Світовий фінансовий ринок і його структура План.
- •2. Міжнародний валютний ринок
- •3. Міжнародний ринок позичкових капіталів
- •Контрольні запитання і завдання
- •2. Міжнародний ринок акцій
- •3. Міжнародний ринок облігацій. Євроринок
- •4. Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів
- •Змістовий модуль іі.
- •1. Світові ринки золота
- •2. Операції на девізних ринках
- •3. Міжнародні розрахункові операції
- •Тема 6. Міжнародний кредитний ринок та технології кредитування
- •2. Міжнародний фінансовий лізинг
- •3. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування
- •Тема 7. Ринок міжнародних інвестицій План.
- •1. Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути
- •2. Типи іноземних інвестицій
- •3. Особливості залучення іноземних інвестицій в економіку України
- •4. Інвестиційна діяльність у вільних економічних і офшорних зонах
- •Тема 8. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин План
- •1. Валютно-фінансова політика держави
- •2. Валютні обмеження та валютні ризики
- •3. Стратегічні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інституцій
- •Змістовий модуль ііі.
- •2. Структура платіжного балансу
- •3. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу
- •Тема 10. Фінанси транснаціональних корпорацій
- •3. Транснаціональне фінансування
- •Тема 11. Оподаткування в системі міжнародних відносин План
- •1. Загальні риси та специфіка оподаткування в різних країнах світу
- •2. Оподаткування в промислово розвинутих країнах
- •3. Податки в транзитивних економічних системах
- •4. Міжнародне подвійне оподаткування та шляхи його врегулювання
- •5. Договори про уникнення подвійного оподаткування як інструмент мінімізації податків
- •Тема 12. Україна у світовому фінансовому ринку План
- •1. Місце України в світовому фінансовому ринку
- •2. Об'єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів
- •3. Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями
- •Перелік основної і додаткової навчально-методичної літератури Основна література
- •Додаткова література
- •Чимирис Станіслав Васильович Міжнародні фінанси
- •83050, М.Донецьк-50, вул. Щорса, 31,
- •83023, М.Донецьк, вул..Харитонова, 10
Тема 10. Фінанси транснаціональних корпорацій
План
1. Сутність фінансів транснаціональних корпорацій
2. Фінансовий менеджмент ТНК. Особливості інвестиційної діяльності
3. Транснаціональне фінансування
Ключові терміни: транснаціональна корпорація (ТНК), внутрішньофірмове фінансування, міжнародна торгівля, зарубіжні інвестиції, прямі іноземні інвестиції (ПІІ), фінансова стратегія, фінансовий менеджмент ТНК, міжфірмова кооперація, транснаціональне фінансування, євровалютні комерційні цінні папери, євроноти
Література: 1, 22, 23, 28, 29, 33, 35, 37, 39, 40, 41, 44, 45, 46
Сутність фінансів транснаціональних корпорацій
Для розкриття сутності данного питання розглянемо спочатку, що являє собой транснаціональна корпорація (ТНК) і як здійснюється її розвиток на міжнародному ринку.
Транснаціональні корпорації являють собою найбільші компанії переважно з однонаціональним акціонерним капіталом і характером контролю над діяльністю всієї компанії. ТНК здійснюють свою ділову активність в інших країнах за допомогою організації там філій і дочірніх компаній, що володіють самостійними службами виробництва і збуту продукції, науково-дослідними центрами і т.ін. Типовими прикладами подібних міжнародних корпорацій є американські фірми «Дженерал моторс», «Форд», ИБМ (IBM) і «Экссон», швейцарський харчовий концерн «Нестле» і ін.
Кінцевою метою транснаціональних корпорацій є присвоєння прибутку. Для досягнення цієї мети в них мається безліч переваг у порівнянні з іншими учасниками міжнародних економічних відносин. Насамперед – збільшення території своєї дії. Розширення сфери діяльності дозволяє їм мати наступні переваги:
вони ставлять собі на службу природні і людські ресурси, а також науково-технічний потенціал інших країн;
проникають на ринки інших країн «зсередини», минаючи митні бар'єри закордонних країн додатка свого капіталу;
маючи філії в різних країнах, переборюють обмеженість внутрішнього ринку країн своєї резиденції, збільшуючи розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до найбільш прибуткового рівня.
Переважною рисою розвитку транснаціональних корпорацій є розвиток у їхніх рамках внутріфірмових відносин. Так, широке поширення одержала внутріфірмова торгівля між окремими філіями і дочірніми компаніями ТНК, розташованими в різних країнах, що за своєю формою є міжнародною торгівлею. Внутрікорпоративний торговий обмін між різними підрозділами транснаціональних фірм обгороджує їх від впливу міжнародної конкуренції, тим самим роблячи великий вплив на весь товарообіг.
Крім того, внутріфірмовий обмін дозволяє транснаціональним корпораціям уникати впливу тарифних бар'єрів при імпорті в країну свого базування товарів, зроблених її філіями й іншими підрозділами. ТНК нерідко звільняються від сплати пошлин на раніше вивезені матеріали.
ТНК одержують чималі переваги і від того, що внутрішньокорпоративні комерційні відносини вони здійснюють на базі так званих трансферних цін. Внутріфірмові трансферні ціни – це такий вид цін, що одержали широке поширення при обміні товарами і послугами в рамках міжнародних корпорацій. Як правило, конкретні дані про ці ціни складають комерційну таємницю, тому що їхній рівень значно відрізняється від цін при постачаннях такої ж продукції між незалежними підприємствами, що не входять у структури транснаціональної корпорації. По деяким даним, трансферні ціни приблизно в 3 – 4 рази нижче світових цін на такі ж товари.
В умовах розширення виробничої діяльності транснаціональних корпорацій роль внутрішньофірмових трансферних цін як інструмента міжнародного обміну незмінно збільшується. ТНК використовують ці ціни для такого калькулювання витрат виробництва й інших економічних показників, що дозволяють мінімізувати доходи, з яких необхідно виплачувати податки, а також фінансувати діяльність одних виробників ТНК за рахунок інших. Варто підкреслити, що по каналах міжнародного внутріфірмового обороту в даний час проходить одна третина світової торгівлі. Це означає, що ТНК помітно змінили характер світової торгівлі, третя частина якої здійснюється не між відособленими власниками, а усередині транснаціональних корпорацій.
Таким чином, транснаціональні корпорації, формуючи міжнаціональні виробничі комплекси, одержують можливість ширше використовувати переваги міжнародного поділу праці і міжнародної кооперації виробництва і впливати на весь характер міжнародних економічних відносин, у тому числі і на стан світової торгівлі.
Виходячи із вищенаведенного визначення і опису ТНК слід відзначити, що він є багатогалузевим комплексом створення фінансових відносин. Тому стає дуже важливим розгляд сутності фінансів ТНК, як економічної категорії.
Так, якщо фінанси - це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їхній на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.
Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхню діяльність.
Тоді, фінанси ТНК можна розглядати як відносини з приводу володіння, користування і розпорядження коштами, що надходять з різних джерел (від інвесторів, що вкладають свої кошти в капітал компанії, кредитів, доходів, отриманих внаслідок діяльності фірми) і спрямовуються на різні цілі (придбання основних коштів, створення товарних запасів, придбання цінних паперів, готівкові гроші тощо), а також управління таким рухом капіталу. А їх сутність проявляється в виконанні ТНК таких специфічних видів операцій:
зарубіжна інвестиційна діяльність, що включає в себе:
фінансове планування, тобто процес оцінки і вибору інвестицій довгостровкового призначення, ПЗІ;
управління інвестиційним ризиком;
управління портфельними інвестиціями і визначення диверсифікації портфеля за країнами;
складання кошторисів міжнародних капіталовкладень з визначенням їх окупності;
вибір джерел та оптимального рівня фінансування;
визначення валюти, отримання й виплата позики;
фінансування міжнародної торгівлі;
визначення вартості капіталу і прибутку на інвестований капітал4
грошові операції між філіями в різних країнах;
купівля-продаж іноземної валюти;
управління валютно-кредитним і валютно-фінансовим ризиком;
визначення шляхів зниження фінансового ризику ТНК;
питання оподаткування;
постійний зв’язок з ринками іноземних валют, євровалюти, єврооблігації і т. ін.;
визначення дивідендної політики.
При здійсненні цих операцій особливо важливе значення для успішного розвитку ТНК має принцип адаптації до умов зовнішнього середовища, принцип контролю і швидкого отримання повної інформації про зміни внутрішнього і зовнішнього середовища корпорації і принцип соціального партнерства менеджерів, працівників, акціонерів і споживачів.
Сутність фінансів ТНК проявляється також в фінансових відносинах які складаються з головною компанією і дочірніми підприємствами. Ці відносини носять характер фінансування.
Основним джерелом для фінансування зарубіжних філій є внутрішні джерела: нерозподілений прибуток, амортизація, внутрішньофірмові позики і випуск нових акцій. Зовнішні джерела використовуються, як правило, при тимчасовій потребі в коштах. Діапазон їх широкий: від позик комерційних банків в межах країни місцезнаходження філії до позик міжнародних кредитних агентств.
ТНК використовують фінансові зв’язки між своїми організаційними одиницями для оптимізації процесу фінансування своєї міжнародної діяльності, залучаючи зовнішні і внутрішні джерела фінансування, а також використовуючи їх різновиди.
Внутрішньофірмове фінансування у вигляді позик і випуску нових акцій за рахунок внутрішніх джерел забезпечує переміщення фінансових коштів як між головною компанією і дочірніми підприємствами, так і між останніми. Через посередництво таких внутрішніх переказів ТНК здійснюють контроль за значною частиною діяльності дочірніх підприємств. Перевага випуску нових акцій віддається в тому випадку, якщо головна компанія хоче посилити контроль над діяльністю дочірнього підприємства. Фінансування за допомогою внутрішніх позик використовується як механізм регулярної виплати відсотків і основної суми позики, тобто “репатріації” накопичених дочірньою компанією грошових коштів. З податкової точки зору корпорація переміщуватиме кошти таким чином, щоб мінімізувати оподаткування всієї системи. Вона може здійснити такий переказ у формі дивідендів, відсотків і винагород, а також шляхом встановлення трансфертних цін тощо. Дивіденди, як джерело транснаціонального фінансування, можуть переміщуватись як від головної компанії до філії, так і з філії у головну компанію.
Таким чином, фінанси – це категорія яке не обминає нічого, вона пронизує все навколо, також не є виключенням і ТНК який складає базу для створення і розвитку фінансових відносин між різними суб’єктами господарювання. А розгляд його діяльності відображає сутність фінансів ТНК як економічної категорії.
Фінансовий менеджмент ТНК. Особливості інвестиційної діяльності
Основними видами міжнародного бізнесу є міжнародна торгівля і зарубіжні інвестиції, насамперед прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Одним з головних суб'єктів міжнародного бізнесу є ТНК, що виступають як частина системи глобального підприємництва, які включають в себе постачальників, клієнтів, конкурентів. На ТНК і її діяльність безпосередньо впливають: відстані, тарифні бар'єри, валютні курси, відмінності в рівнях відсоткових ставок і темпів інфляції в різних країнах, мова, політичні проблеми і т. ін.
Ареною діяльності ТНК можуть бути науково-технічна, виробничо-інвестиційна, торговельна, валютно-фінансова та кредитна сфери. ТНК глобальної орієнтації звичайно охоплюють усі види і сфери діяльності.
Сьогодні ТНК займають панівне становище в міжнародному бізнесі. В практиці управління корпоративними фінансами ТНК специфіка міжнародного фінансового менеджменту та його функцій представлена в найбільш повному вигляді.
Реалізація завдань ТНК визначається вибором географії міжнародного ринку, для якого характерним є:
- еластичність, тобто на ринку діє достатня кількість кредит них інструментів та фінансових інститутів, що швидко відкликаються на зміни відсоткових ставок та умови кредитування;
- акумулювання вільних фінансових ресурсів;
- стабільність фінансових важелів та інструментів, несприйнятливість відсоткових ставок до зовнішньоекономічних процесів;
- низька вартість участі в операціях на ринку, тобто існує невелика різниця між ставкою відсотка за кредитом та відсотком за депозитом;
- легке прогнозування умов розміщення коштів на даному ринку та умов кредитування;
- порівняно легкий доступ до фінансових ресурсів ринку міжнародних облігацій.
Підприємницька стратегія ТНК будується, виходячи з її глобальної мети (місії) і має п'ять напрямів:
стратегію в галузі дослідження і розвитку;
операційну стратегію;
фінансову стратегію;
маркетингову стратегію;
стратегію людських відносин.
Згідно з цим виділяються три основні функції менеджменту: виробничий менеджмент, котрий охоплює перший, другий і п'ятий напрями, маркетинговий менеджмент та фінансовий менеджмент.
В управлінні ТНК ці функції утворюють систему, в якій усі функції головні, рівнозначні і взаємообумовлені підсистеми (підрозділи) єдиної системи управління, котрі діють (повинні діяти) в інтересах організації в цілому. її загальним завданням є досягнення поставленої мсти якомога ефективніше і продуктивніше, ніж конкуренти.
Управління виробництвом покликане забезпечити ефективне функціонування виробничих систем для реалізації загальної мети фірми в заданих межах щодо витрат і прибутку. Виробничий менеджмент пов'язаний з функцією пропозиції.
Маркетинг безпосередньо пов'язаний з функцією попиту, що визначає зміст виробничої діяльності фірми. Його місце визначається тим, що загальна стратегія забезпечення конкурентоспроможності фірми і стратегічні рішення в галузі виробничої і фінансової діяльності приймаються тільки після ретельного аналізу і визначення потреб і самого продукту. Функцією фінансового менеджменту є взаємопов'язання попиту і пропозиції в рамках фінансів фірми. Управління щодо ефективного розподілу коштів в активах підприємства та їх збільшення є головним завданням фінансового менеджменту. В його віданні знаходяться важелі фінансового регулювання, а також фінансовий облік і контроль, який дозволяє кожну операцію в корпорації виміряти в показниках прибутку і збитків і кожному менеджеру пред'явити позов за успіх або невдачу на довіреній йому дільниці. Зв'язок фінансового менеджменту з виробничниками йде по лінії управління матеріально-технічними засобами, насамперед в частині системи управління запасами «точно в строк», котра залежить від коливань валютного курсу, обмеження експорту, великих відстаней, відмінностей у відносних витратах на робочу силу і валюти оплати праці в різних країнах. З маркетингом фінансовий менеджмент пов'язаний по лінії фінансування міжнародної торгівлі, ціноутворення і коливань обмінних курсів.
Фінансовий менеджмент ТНК виконує як загальні для всіх фірм функції (хоча вони й мають свої особливості в рамках ТНК), так і функції, притаманні лише міжнародному менеджменту, котрі зумовлені функціонуванням в неоднорідному середовищі, в умовах валютного ризику, обмежень на міжнародну торгівлю й інвестиції, політичного ризику, особливих умов оподаткування й обліку.
Якщо фірму розглядати як сукупність капіталів, що надходять з різних джерел (від інвесторів, що вкладають свої кошти в капітал компанії, кредитів, доходів, отриманих внаслідок діяльності фірми) і спрямовуються на різні цілі (придбання основних коштів, створення товарних запасів, придбання цінних паперів, готівкові гроші тощо), то управління таким рухом капіталу і є функцією фінансового менеджменту.
Основними специфічними операціями, які виконуються фінансовим менеджментом ТНК, є такі:
- зарубіжна інвестиційна діяльність, що включає в себе:
• фінансове планування, тобто процес оцінювання і вибору інвестицій довгострокового призначення, прямих іноземних інвестицій:
управління інвестиційним ризиком;
управління портфельними інвестиціями і визначення диверсифікації портфеля за країнами:
- складання кошторисів міжнародних капіталовкладень з визначенням їх окупності;
- вибір джерел та оптимального рівня фінансування;
- визначення валюти отримання позики й виплати позики;
- фінансування міжнародної торгівлі;
- визначення вартості капіталу і прибутку на інвестований капітал;
- грошові операції між філіями в різних країнах;
- купівля-продаж іноземної валюти;
- управління валютно-кредитним і валютно-фінансовим ризиком;
- визначення шляхів зниження фінансового ризику ТНК;
- питання оподаткування;
- постійний зв'язок з ринками іноземних валют, евровалюта, єврооблігацій і т. ін.;
- визначення дивідендної політики.
Інвестиційна діяльність ТНК насамперед пов'язанна із здійсненням прямих іноземних інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції здійснюються, як правило, за допомогою або кредитування, або придбання акцій зарубіжного підприємства, яке знаходиться значною мірою у власності інвестора або під його контролем.
У сучасних умовах розповсюдженою формою ПІІ стають неречові, рухомі активи. Останні існують при невеликому первісному фінансуванні, а то й без будь-якого переміщення фінансового капіталу за кордон.
Названа форма ПІІ передбачає передавання підконтрольній філії управлінських навичок, торговельних секретів, технологій, права використання торговельної марки батьківської компанії тощо. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на технологічний трансфер.
Технологічний трансфер включає не лише появу на ринку нового устаткування, а й уміння працювати на ньому (техніки виконання операцій на ньому). В галузях промисловості, в яких роль інтелектуальної власності істотна, таких як фармакологія або освіта, медицина, наукові дослідження, доступ до ресурсів і розробок материнської компанії призводить до отримання вигод. які набагато перевищують ті, котрі могли бути отримані внаслідок вливання капіталу. Це пояснює інтерес багатьох урядів до того, щоб ТНК розміщували науково-дослідницькі центри (потужності) в їхніх країнах.
Інтегральною частиною технологічного трансфера є менеджерські здібності, котрі виступають найбільш значним компонентом ПІІ.
До принципів технологічного трансфера відносять:
корисність відповідної технології.
сприятливі соціальні й економічні умови, які забезпечують передавання;
готовність і здатність приймаючої сторони використати і пристосувати (адаптувати) технологію.
В індустріальних країнах складні технологічні пронеси відповідають рівню їх соціально-економічного розвитку. Фахівці цих країн здатні вирішувати проблеми, що виникають при введенні нових технологій. В країнах, що розвиваються, технологічний трансфер зіштовхується з рядом проблем, зокрема з нестачею кваліфікованих кадрів. Для них технологічний трансфер економічно й соціально виправданий лише в тому випадку, якщо технологічні новини будуть пристосовані до місцевих умов.
Вплив ПІІ на розвиток міжнародних економічних відносин, на стан світового виробництва країни-інвестора і країни-реципієнта неоднозначний.
Загальний економічний ефект ПІІ проявляється в тому, що переміщення інвестицій з однієї країни до іншої збільшує обсяг сукупного світового виробництва внаслідок ефективнішого перерозподілу і використання чинників виробництва. При цьому в країні, що вивозить капітал, доходи власників капіталу зростають, а доходи власників інших чинників виробництва (праці й землі) скорочуються. В країні, яка ввозить капітал, доходи власників капіталу зменшуються, а доходи власників інших чинників виробництва збільшуються.
На окремі приймаючі країни країни-інвестори ПІІ справляють як позитивний, так і негативний вплив. В приймаючих країнах ПІІ справляють позитивний вплив на нагромадження капіталу, приносячи разом з інвестиціями нову технологію виробництва й управління, зменшуючи розміри безробіття, стимулюючи внутрішню конкуренцію. Позитивно впливають ПІІ і на стан платіжного балансу, зменшуючи залежність країни від імпорту за рахунок внутрішнього виробництва і на певний час скорочуючи дефіцит за поточними операціями. Негативний вплив ПІІ на приймаючі країни полягає в тому, що вони створюють небезпеку:
залежності від впроваджуваної нової технології;
відпливу розумів у дослідницькі центри головного підприємства в країні базування;
придушення конкуренції;
порушення трудового законодавства;
збільшення імпорту товарів, необхідних транснаціональній корпорації;
економічного і політичного втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.
Негативні наслідки ПІІ досить істотні, особливо для країн, що розвиваються, однак за умов нестачі інвестиційних ресурсів більшість приймаючих країн прагне залучити іноземний капітал шляхом надання податкових та інших пільг.
Для країни базування позитивний ефект ПІІ перевищує такі негативні наслідки, як утрата робочих місць для трудящих, виведення з-під оподаткування частини прибутку ТНК, можливість втрати останніми конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок недостатнього використання технологічних переваг. Для ТНК ПІІ є інструментом створення системи міжнародного виробництва, розміщеного в багатьох країнах, але контрольованого з одного центру.
У наступний час зростає роль ТНК на міжнародному ринку інвестицій. На їх частку припадає переважна кількість угод. Прямі іноземні інвестиції здійснюються, як правило, шляхом створення нових підприємств або придбання існуючих місцевих фірм, що забезпечує зростання обсягів виробництва. Список провідних ТНК за показником «іноземні активи» наведений у
Здійснюючи ПІІ транснаціональні корпорації беруть до уваги насамперед стан розвитку міжнародного ринку інвестицій.
Важливим чинником, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій і полегшує міжнародну міграцію капіталу, є проведення національними урядами й міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвестиційних процесів. Вони містяться як у двосторонніх, так і в багатосторонніх міждержавних, регіональних угодах про захист і заохочення капіталовкладень, які діють у рамках міжнародних економічних організацій, зокрема СОТ. До норм державного регулювання ПІІ можна віднести:
- по-перше, надання державних гарантій як країною базування, так і приймаючою країною. Гарантією інвестицій на багатосторонньому рівні займається Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій, створене під егідою Світового банку. Гарантії інвестицій містяться в Ломейській конвенції, підписаній між країнами ЄС і багатьма країнами, що розвиваються. В угоді «Про торговельні аспекти інвестиційних заходів (TRIMS), підписаній країнами-членами COT, міститься пряма заборона на використання по відношенню до іноземних інвесторів заходів державної промислової політики;
- по-друге, врегулювання інвестиційних спорів. Так, у рамках Країн — членів ОЕСР прийнято принцип міжнародного арбітражу, оскільки часто врегулювання спорів на базі національного законодавства не влаштовує як країни базування, так і приймаючі країни;
- по-третє, усунення подвійного оподаткування;
- по-четверте, страхування зарубіжних інвестицій;
- по-п'яте, дипломатична та адміністративна підтримка. Наприклад, урядові переговори із зарубіжними партнерами про створення найбільш сприятливих умов за рубежем для національних інвесторів або запрошення представників міжнародного бізнесу до складу міжнародних делегацій для обговорення економічних питань.
Щодо України, то прямі іноземні інвестиції ще не почали суттєво впливати на її економічний та політичний розвиток. Разом з тим. останні тенденції свідчать про поступове збільшення обсягу залучених ПІІ, що обов'язково приведе і до загального підвищення впливу діяльності ТНК на розвиток країни.
Країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою прагнуть привернути інвестиції за рахунок створення пільгового режиму господарювання для іноземного інвестора, використовують заходи промислової політики, пов'язані зі стимулюванням міжфірмової кооперації між вітчизняними та іноземними інвесторами, заохочують експортну діяльність підприємства з іноземною участю тощо.
Найбільш ліберальний підхід до залучення ПІІ серед країн, що розвиваються, характерний для Латинської Америки.
Із країн, ринок яких ще формується, найбільш привабливими для іноземного інвестора є Бразилія, Аргентина, Мексика, Польща, Чехія.
В основному транскордонне інвестування в країнах, що розвиваються, здійснюється в рамках інтеграційних об'єднань, а вивезення капіталу з країн, що розвиваються, в розвинуті країни незначне.