4.2. Запорізька Січ

Уривок з “Опису України” Гійома Левассера де Боплана про козаків¹ (1660 р.)

Важливу групу джерел з життя козаків становлять праці іноземних мандрівників. Надзвичайно інформаційним у цьому плані є “Опис України” французького військового інженера Боплана. Працюючи на будівництві фортеці Кодак, він паралельно збирав дані щодо побуту, традицій, звичаїв козаків, малював карти України. Сьогодні це невичерпне джерело, з якого можна дізнатися про події минулого, дослідити особливості козацького устрою та військової справи.

Ось як вони вибирають кошового отамана. Скликавши усіх старих шановних полковників і старших козаків, які мають у них авторитет, кожен з них віддає голос за того, кого вважає найбільш відповідним, і той вибирається більшістю голосів. Якщо ж той, кого обрали, не погоджується добровільно, пояснюючи свою відмову невмінням, браком досвіду чи похилим віком, ніщо йому не допомагає... називають свого отамана, їхньою мовою гетьманом. Влада його абсолютна, він має право стинати голови і карати на полі тих, хто провинився. Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради…

Коли козаки задумують свій морський похід, то не мають дозволу від короля, але дістають його від свого гетьмана і скликають військову раду. На ній вибирають наказного гетьмана, який має очолити їхній похід; робиться це так само, як під час вибору гетьмана, однак похідний отаман вибирається тільки на певний час. Далі вони рушають до Військової Скарбниці, яка є місцем їхнього збору. Там будують човни близько 60 стіп² завдовжки, 10 чи 12 завширшки і 12 завглибшки. Ті човни не мають корми, зводяться із стовбура човнового дерева – верби або липи – завдовжки 45 стіп. Боки обрамовуються і доповнюються дошками 10-12 стіп завдовжки і на одну стопу завширшки. Вони скріплюють їх дерев’яними цвяхами, настеляючи один ряд на другий, так, як це робиться у звичайних річкових човнах... Звичайно, на їхньому човні є десять-п’ятнадцять пар весел з кожного боку, і пливуть ті човни швидше, ніж турецькі веслові галери. На човнах також ставлять щоглу, на яку напинають доволі незграбне вітрило, котре розпускають лише в гарну погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати... Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також чотири-шість фальконетів¹, необхідна для походу живність. Одягнені козаки в сорочки і шаровари, ще мають змінний одяг із благенькою свитою та шапкою; беруть шість фунтів пороху, достатню кількість свинцю, ядра для своїх гармат. У кожного є компас... Турки, звичайно, попереджені про похід і тримають у гирлі Дніпра наготові калька галер, щоб не дати козакам вийти з лиману. Але хитрі козаки виходять темної ночі, коли має з’явитися на небі місяць-молодик, і переховуються в очереті за три-чотири милі від гирла Дніпра, куди не заходять турецькі галери. Турки ще чекають їх біля гирла, але завжди залишаються обдуреними...

Оповівши про доблесть козаків, доречно буде сказати про їхні звичаї і заняття. Майте на увазі, що серед цих козаків взагалі трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, шевці, бондарі², кравці та інші. Вони дуже добре виготовляють селітру, якої вельми багато на цих землях, і роблять з неї чудовий гарматний порох, їхні жінки прядуть льон і вовну, роблять з них полотно і тканини для щоденного вжитку. Всі вони добре вміють обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту³ тощо. Нема серед них жодного, незалежно від віку, статі чи становища, хто б не хотів перевершити свого товариша у вмінні пити й гуляти. Нема також серед християнських народів подібного народу, який так мало дбає про завтрашній день. А взагалі, слід визнати, що всі вони розуміються на багатьох ремеслах, хоча одні вправніші в якомусь фаху, ніж інші; трапляються і такі, що мають більш обширні знання, ніж загал. Одне слово, усі вони досить кмітливі, але саме в тих справах, які вважають для себе корисними й необхідними, головним чином, що пов’язане з їхнім селянським життям.

Із родючих земель вони збирають стільки зерна, що часто не знають, що з ним робити; тим паче, що не мають судноплавних рік, які впадали б у море, за винятком Борисфену, але навігація на ньому припиняється за 50 миль нижче Києва через 13 порогів. Останній з цих порогів віддалений від першого на сім великих миль, або на один день дороги, як це бачимо з карти. Саме ця причина перешкоджає їм везти збіжжя до Константинополя.., [ 6; с. 66-70 ].

Уривок з праці П’єра Шевальє “Розвідка про землі…” з описом місцевості навколо Запорізької Січі (1653 р.)

Козаки намагалися будувати Січ у важкодоступних місцях. Переважно її зводили на дніпровських порогах, що виступали природним бар’єром від ворогів. Такі місця цінувалися не лише через їх розташування, а й через багатство тваринного світу. Вони давали усе необхідне для харчування козаків і заняття промислами.

За порогами Борисфена є багато островів. Серед них нижче гирла річки Чортомлик височить один, оточений понад десятьма тисячами інших малих острівців; на деяких з них один сухий ґрунт, а на інших – болотяний; всі вони заросли очеретом – ось чому не можна виразно розпізнати проток, які їх поділяють. Саме в цьому лабіринті козаки мають пристанище, яке вони називають військовою скарбницею, тобто по-французькому Lresor de Parmee, де вони ховають усю здобич, що привозять зі своїх походів на Чорне море; доступ до цього місця такий утруднений і небезпечний, що численні турецькі галери, які гналися туди за козаками, там і загинули, [ 85; с. 167 ].

Уривок з опису Запорозької Січі невідомим сучасником (1740 р.)

Запорізька Січ завжди привертала увагу іноземців. В історії українського козацтва вона неодноразово змінювала місце розташування через напади ворожих військ. Однак незмінними залишалися її дух та закони. Політична й адміністративна структура Січі була унікальним симбіозом, що давав їй змогу за потреби швидко трансформуватися з демократичної республіки на вишколену, організовану армію.

При Запорозькій Січі завжди є військова старшина і кошовий отаман – 1, військовий суддя – 1, військовий писар – 1, військовий осавул – 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук – 1, при артилерії – гармаш – 1 , підосавул – 1, довбуш – 1.

Коли з їхнього складу старшин посилають у походи, тоді на їхнє місце вибирають від усього війська наказну старшину, яка залишається в Січі…

При Запорозькій Січі у згаданих козаків є будівлі; у побудованому замку – церква обряду грецької віри. У цьому замку куренів¹ є 38, до них приписані всі запорозькі козаки, і при кожному курені мають визначених отаманів, тобто своїх командирів.

При Запорозькій Січі є майстри: слюсарі, ковалі, шевці, теслі й інші… виконують свої роботи за гроші, бо без грошей вони нікому не повинні робити.

Їхнє військо за способом ведення життя поділяється на різні частини. Одні з них живуть у військових куренях… У тому курені готують свою їжу і для послуг мають кухаря; у кожному курені у них є один кухар, і допомагають йому курінні малі хлопці, які воду носять і казани обмивають, а кухар лише варить їсти для козаків… Інші живуть у форштаті¹ зі своїми господарствами і ведуть промисел…

…А інші живуть у зимівниках біля своїх коней і товару, інші займаються рибальством, скотарством, ловлять птицю, також багато з них мають пасіки, і кожен живе за рахунок свого промислу, [ 101; с. 456 ].

З листа французького посла у Стамбулі Франсуа де Гарле барона Сезі до короля Людовика ХІІІ про морські походи козаків (І пол. XVІI ст.)

Важливим напрямком діяльності козаків були морські походи на турецькі міста. Невеличкими човнами – чайками козаки легко та непомітно підходили до турецьких галер і портів. Завдяки ефекту раптовості, вони завдавали сильних ударів по Стамбулу, Варні, Трапезунді, Синопу, а 1616 р. взяли найбільший невільничий ринок Кафу. Усі ці походи здійснювалися під керівництвом видатного кошового отамана П. Сагайдачного. Він доклав чимало зусиль для зміцнення козацької слави і зростання авторитету козаків у світі.

… 9 серпня (1620 р.) козаки з’являються щоразу поблизу в Чорному морі, незважаючи на свої слабі сили, захоплюють нечувану здобич. Вони користуються такою славою, що потрібні удари кийками, аби змусити турецьких вояків виступити проти них на кількох галерах, які великий султан споряджає туди з великим трудом.

25 серпня козаки на 150 човнах спустошили усе узбережжя Чорного моря, пограбували і повністю спалили Варну…

…Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді й повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях, [ 98; с. 161 ].