Чергування голосних звуків.
До специфічних випадків чергування голосних звуків належать:
– чергування о, е з і:
вози-
віз
о,е- у відкритому складі, і – у закритому
село- сіл
о, е - з нулем звука:
садок
- садка
кінець - кінця при зміні слова о,е в суфіксі випадає
3.Чергування е з о після шиплячих:
женити - жонатий; шести- шостий; чотири- четвертий;
4.Чергування о з а: ломити- ламати; котити – катати. Це чергування відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з О позначають одноразову, закінчену дію, дієслова з А – повторювану, багаторазову дію: гонити - ганяти, допомогти - допомагати. Але більшість дієслів має кореневий О, що не чергується з А: вимовити- вимовляти; простити - прощати; 5.Чергування е з і теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: Е виступає в префіксних морфемах дієслів доконаного виду: вигребти - вигрібати; викоренити - викорінювати; пекти - випікати; І - у словах недоконаного виду; 6.Чергування е з и виникло ще в дослов'янський час і було пов'язане із змінами наголосу: під наголосом було Е, яке в ненаголошеній позиції змінюється на О. У слов'ян це чергування набуло граматичного значення: у дієсловах на означення нетривалої, одноразової дії маємо Е (нести, везти), а в дієсловах на означення тривалої, повторної дії – О. Це чергування спостерігається і в похідних формах: нести – ношу. Чергування у-в, і-й, з-із-зі(зо), називається позиційним, бо вживаються звуки та відповідні їм літери стосовно позиції, яку займають між іншими.
7. Чергування У-В. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) Між приголосними: Наш учитель. Десь у хлібах кричав перепел.
б) На початку речення перед приголосним: Увійшли до хати. У лісі стояв гамір, пахло квітами. в) Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв: Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга. г) Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапкою, перед приголосним: Це було …у Києві. Стоїть на видноколі мати - у неї вчись (Б.Олійник). В вживається для того, щоб уникнути збігу голосних: а) Між голосними: Прочитала в оголошенні. Була в Одесі. б) На початку речення перед голосними: В його очах світилася надія. в) Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв): Пішли в парк. Кинулися врозтіч.
У - В не чергуються:
а) У словах, що вживаються тільки з В або У: вдача – удача; вклад – уклад; вступ – уступ.
б) У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Удовиченко, ультиматум, ( в художніх творах поряд із звичайною формою слова Україна іноді вживається Вкраїна).
Чергування І-Й.
Сполучник І та початковий ненаголошений І в ряді випадків чергуються з Й у тих же позиціях, що й у – в.
І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хати. – І я в сивині, як у сні(Павличко).
б) На початку речення: І сьогодні ще стояла спека..
Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) Між голосними: Вулицею йшли Ольга й Андрій.
б) Після голосного перед приголосним: На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки. (Щоголів).
Так само чергуються початковий ненаголошений І з Й у словах: імення-ймення, імовірний - ймовірний, іти - йти, ітися - йтися (ідеться - йдеться).
І - Й не чергуються:
а) При зіставленні понять: дні і ночі; батьки і діти; війна і мир;
б) Перед словом, що починається на Й, Є, Ї, Ю, Я : Ольга і Йосип - друзі; Куди, для чого, хто і як? ( М.Рильський).
в) На початку речення: І раптом майнула людська тінь.
9. Чергування з – із – зі (зо). Варіанти цих прийменників ґрунтуються на тій же підставі, що й В - У, І – Й.
З – вживається:
а) Перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружився. (Глібов).
б) Перед приголосними (крім С,Ш), рідше - сполученням приголосних на початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення: Плугатарі з плугами йдуть. (Шевченко). З її приїздом щось змінилося. (Л.Українка).
ІЗ - вживається переважно із шиплячими та свистячими звуками (з,с,ц,ч,ш,щ) та між групами приголосних (… разом із сходом сонця; із шовку; із стріх).
ЗІ - вживається в основному перед з, с, ш, щ (зі столу, зі зброєю, зі Сходу).
ЗО - як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при прислівниках два, три: зо дві сотні; може виступати й при займеннику МНОЮ: зі(зо) мною, але тільки зі Львова.
10. Чергування е з и в коренях слів.
Ненаголошені [е] та [и] у вимові звучать нечітко [сеило], [леигкий], а іноді таке явище спостерігається внаслідок чергування цих звуків. Причому, наголосом перевірити написання таких слів неможливо. Тому слід пам’ятати, що чергування е з и відбувається у небагатьох дієслівних коренях, якщо з’являється суфікс -а-, тоді буквосполучення -ер- переходить в -ира: беру – збирати, простерти – простирати, вмерти – вмирати, підперти – підпирати, дерти – здирати, жерти – пожирати.
Подібне чергування [е] з [и] відбувається також у словах: стелити – застилати, клену – проклинати..
Правопис ненаголошених е та и в корені слова.
Е завжди пишеться:
а) У групах -ере-, -еле-: берег, серед, шелест.
б) Коли е при зміні слова випадає: вітер - вітру, мітел - мітла, хлопець – хлопця.
в) Пишемо е, якщо при змінюванні неясний звук чергується з [і] : осені бо осінь, каменя бо камінь.
Але на межі кореня і суфікса може бути сполучення -ери-,-ели-: меливо (мел+иво), великий (вел+икий).
И пишеться:
а) У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: гриміти, бриніти, глитати; інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- можна перевірити наголосом: кришити (кри΄хта, кри΄шка), тримати (стри΄мувати).
б) В кількох дієслівних коренях, коли ненаголошений [и] випадає: згинати бо зігну, відтинати бо відітну, засинати бо засну.
Ненаголошені е та и в префіксах
У написанні е, и в більшості префіксів труднощів не виникає, за винятком префіксів пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать однаково:
а) Префікс пре - вказує на перебільшену ознаку і пишеться в основному в прикметниках, а також в прислівниках та іменниках, похідних від них: предобрий, премудро, препоганий, премудрість.
Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах: презирство, преподобний, престол і похідних від них.
б) Е пишеться у префіксах без-, не-, пе-, ре-, перед-, пре-, серед-: перебільшення, недописане, безмовний.
Треба мати на увазі, що пре- виступає на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові цей префікс не виділяється: преамбула, президент, престиж, претендент, претензія, преферанс.
в) В усіх інших випадках буде префікс при-, який вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикурити; прибуття, притулок, привабливо; прив’ялий, пристаркуватий.
г) Префікс прі- пишеться тільки в словах прізвище, прізвисько, прірва.
Ненаголошені е та и в суфіксах
Для вірного написання е та и в суфіксах слід пам'ятати такі основні правила:
а) И пишеться у суфіксах -ик, -ин, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників: ударник, ударниця, Петрович, житнище.
При творенні нових слів буква и в цих суфіксах зберігається: кошик – кошичок, рушник - рушничок, палиця – паличка.
! Виняток становить слово далеч, бо далекий.
б) Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменників середнього роду -ив (о) : мереживо, плетиво, паливо, куриво, печиво.
! Виняток становлять слова марево, мревота; різновживані маєво (
Можливе сплутування ненаголошених суфiксiв -ин- i -ен-:
а) Ненаголошений суфiкс -ин- виступає в iменниках жiночого роду: довжина, мiлина, чужина, ярина, городина, бувальщина, козаччина. Є вiн i в iменниках чоловiчого роду типу: харкiв’янин, татарин, але у множинi суфiкс -ин- у них випадає: харкiв’яни, татари.
За допомогою суфiкса -ин- творяться присвiйнi прикметники від загальних назв: сестра – сестрин, свекруха – свекрушин, невiстка–невiстчин. В iнших випадках вживаємо суфiкс, у яких завжди пишемо е:
а) Е пишеться у суфiксах iз зменшено-пестливим значенням ( -ечк-, -еньк-, -есеньк-): стрiчечка, донечка, вiконечко, бiлявенький, бiльшенький.
б) Завжди пишеться буква е в суфiксах типу -ен-, -енн-:
- у дiєприкметниках: утворений, зачинений;
- в iменниках середнього роду IV вiдмiни: зайченя, пташеня, рученята;
- в iменниках середнього роду, утворених вiд дiєслiв: звершення, мислення, оголошення, попередження;
- в iменниках типу: iмена, племена, письмена.
в) Завжди з буквою е пишуться суфiкси –езн (ий), -ер (о), -тель: довжелезний, товстелезний; п’ятеро, шестеро; вчитель, вихователь.
Розрiзнення е та и в закiнченнях дiєслiв
У першiй особi однини (що роблю?) дiєслова обох дiєвiдмiн мають однакове закiнчення -у (-ю) : пишу, бачу, творю.
В усiх iнших особах за характером закiнчень дiєслова дiляться на двi дiєвiдмiни:
а) І-шу iз голосними -е (-є), -у- (-ю-) в закiнченнях: пише, пишуть; спiває, спiвають;
б) ІІ-гу iз голосними -и- (ї), -а- (я) в закiнченнях: бачить, бачать; стоїть, стоять.
Причому дiєвiдмiна дiєслова весь час залишається тою самою. Тому, щоб перевiрити, яку букву написати в закiнченнi (е, и, є чи ї), досить за будь-якою особою визначити дiєвiдмiну цього дiєслова.
Наприклад, чуємо [диш(е,и)мо], змiнюємо дiєслово: [дише] – виразно чується закiнчення е, отже й у попереднiй формi треба написати е: дишемо.
Так само чуємо [с(и)д(е,и)те], а пишемо сидите, бо в закiнченнi форми сидить чiтко звучить и.
Найчастiше правопис закiнчень перевiряють за 3-ю особою множини: несемо бо несуть (I дiєвiдмiна), сидимо бо сидять (II дiєвiдмiна).
Але iнодi важко визначити дiєвiдмiну дiєслова за особовими закiнченнями – вони чуються невиразно: в дiєслові бореться в третiй особi множини чуємо i [бор`ац:а] i [бор`уц:а]. У такому разi дiєвiдмiну дiєслова визначаємо за його неозначеною формою.
Якщо в неозначенiй формi перед -ти дiєслово має суфiкс -i-(-ї-),-и- або пiсля шиплячого -а- i цей суфiкс у першiй особi однини (що роблю?) випадає, то це дiєслово належить до II дiєвiдмiни. Iншi дiєслова належать до I дiєвiдмiни.
З цього правила є винятки: дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати, жати, слати і похiдні належать до І дієвідміни: хочуть, гудуть, сопуть, ревуть, іржуть.
М`ЯКИЙ ЗНАК ПИШЕТЬСЯ ПІСЛЯ ПРИГОЛОСНИХ Д, Т, З, С, Ц, Л, Н:
для пом`якшення приголосних в кінці складу: гляньте, тінь, осінь;
для пом`якшення приголосних перед о: сьомий, трьох, сьогодні;
у суфіксах –ськ(ий-), цьк(ий-), -зьк(ий-): український, європейський;
у суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: легенько, маленько, самісінька;
після м`якого звука [л] перед наступним м`яким: читальня, стільця;
у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь, виносьте;
у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, читають, пишуть.
М`який знак не пишеться:
у кінці складу після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: голуб, сім, степ, ніч (іменники); ріж, їж, ріжте ( форми дієслова);
після р у кінці складу: Харків, писар, гіркий ( але Горький);
між приголосними, якщо перший пом`якшується під впливом другого: сонця, пісня, радість;
у буквосполученнях нш, нж, нч, нщ: тонший, менший, кінчик;
між подовженими м`якими приголосними: сіллю, міддю.
Апостроф ставиться:
після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї: дев`ять, п`ять, торф`яний;
після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї: від`їзд, з`єднати, без`ядерний, але безіменний, загітувати, зекономити;
у складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний, а друга починається на я, ю, є, ї: двох'ярусний, пів`яблука;
після р перед я, ю, є, ї: подвір'я, матір`ю, кар`єра, але ряд, крюк, Рєпін (відбувається пом’якшення попереднього приголосного [р’а], [р’е], [р’у])
у словах Лук`ян і похідних від нього: Лук'янов, Лук'янівка.
Апостроф не ставиться:
Коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.
Додаток 2