1.3. Методика дослідження

Рекреаційно-туристські ресурси — об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовують-ся для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природ-них, природно-технічних, соціальні економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і технік; економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно - лікувальних послуг. У структурі рекреаційних ресурсів виділяють основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності). Характеристика рекреаційних ресурсів включає дані про якість природних умов, площу (або об'єм), на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.

Питання комплексної оцінки рекреаційних територій не знайшло широкого відображення у вітчизняній науковій літературі. Методика розроблялась на основі експертних оцінок і значного експедиційного досвіду (польові сезони 1978 – 1986 рр. – дослідження Українського Подніпров'я 1986 – 1997 – експедиції в Причорномор'я та Приазов'я, на Сіверський Донець, 1993, 1998 рр. – польові дослідження на Шацьких озерах, 1997 – експедиція на дельту Дунаю, на о. Джарилгач (найбільший в Україні), 1998р. – експедиції в Карпати, на Поділля, Карпатський півострів, Волинь).

Методика дослідження базувалась на обробці експедиційних матеріалів, аналізі картографічних і статистичних джерел, на розробці та узагальненні таких технологій :

1) використання стандартизованих таблиць;

2) використання топографічних карт;

3) застосування карто метричних приладів і ПК для обробки відповідної інформації;

4) побудова матриць природних РТР, створення ряду математико – картографічних моделей основних складових ресурсно – рекреаційного поля;

5) об’єктивне трактування основних спірних моментів;

6) розробка ресурсно – рекреаційних паспортів суб'єктів адміністра-тивно – територіального поділу України;

7) створення узагальнюючої матриці ресурсно – рекреаційного рейтингу суб'єктів адміністративно – територіального поділу України. [1, с.47 - 48].

Методологічно характеристика рекреаційних зон повинна відображати наступні аспекти:

• географічне розташування зони і територій, які входять у її склад;

• дія основних факторів розвитку туризму на даній території ( рекреаційні потреби місцевого населення, умови їх задоволення, рекреа-цыйны ресурси);

• характеристику рекреаційного потенціалу – природних рекреаційних ресурсів ( ландшафтів, біоклімату, гідромінеральних ресурсів), екологічного стану природної середи, історико – культурного потенціалу ( пам'ятників культурного наслідування і об'єктів соціальної інфраструктури), ступінь розвитку туристичної інфраструктури і матеріальної бази туризму;

• функціональну структуру туризму і домінуючі напрямки; проблеми і перспективи рекреаційного освоєння.

Можливість інженерного освоєння території оцінюється з урахуванням економічних показників ( наявність шляхів сполучення, тривалості можливих строків експлуатації рекреаційних об'єктів, спеціалізація району, наявність цікавих екскурсійних об'єктів).

До основних факторів, які впливають на рекреаційну оцінку території, відносяться: тривалість сприятливих температурних умов, наявність морського узбережжя, характер рельєфу, наявність лісів, річок, озер і водосховищ, забезпеченість транспортними магістралями.

Додаткові фактори: наявність виходу підземних вод, характеристика пляжів, екскурсійні об'єкти природного і антропогенного характеру.

На першому етапі рекреаційної оцінки придатності території проводиться робота по виділенню районів існуючого і перспективного розвитку рекреації. На другому етапі проводиться вивчення географічних характеристик районів, і виділяють фактори, які сприяють рекреаційному розвитку і фактори, які його затримують.

Кожен район включає в себе ряд рекреаційних місцевостей з неоднаковими рекреаційними можливостями, оцінка яких має суттєве практичне значення.

Функція рекреаційної місцевості – здатність природного комплексу надати відпочиваючим можливість використання різних видів рекреаційної діяльності.

Знаючи суму функцій, на які здатен рекреаційний район, можна здійснити оцінку рекреаційної місцевості. Програма робіт з рекреаційної оцінки місцевості включає наступні етапи:

1. вивчення і підсумок усіх видів рекреаційної діяльності, можливих для даної місцевості;

2. визначення суми функцій рекреаційної місцевості;

3. визначення коефіцієнта придатності даної місцевості.

Коефіцієнт придатності визначається по формулі:

КПР = Сфр/Сфм

Де Сфр – сума функцій району, Сфм – сума функцій місцевості[8].

На початку 70 – х років з'явилась «результатна» концепція економічної оцінки природних ресурсів. Прихильники цієї концепції вважали, що оцінку природних ресурсів можна визначити, виходячи з вартості продукції, виробленої на основа їх використання.

Необхідно відмітити, що оцінка природних ресурсів за вартістю продукту є не зовсім коректною у зв'язку з різним значенням часового лагу використання природних і матеріально – трудових ресурсів, які беруть участь у створенні вартості продукту, виробленого на цій, чи іншій ділянці. Це добре довели В.Н. Герасимович і А.А. Голуб.

Дещо пізніше в економічній літературі з'явились методичні підходи до оцінки природних ресурсів, які базуються на поєднанні затратної і результатної концепції. Тільки діалектичне поєднання ( а не просто сумування) затратного і результатного аспектів оцінки природних ресурсів дозволить правильно їх оцінити. Найбільш успішно поєднує результатну і затратну концепції рентна концепція економічної оцінки природних ресурсів, в основі яких лежить визначення ренти.

Рента, як результатна характеристика природних ресурсів, одночасно виражає суспільно необхідні затрати. Вперше ці питання вивчив В.В. Новожилов, який довів, що в основі оцінок ресурсів, розрахованих за результатами їх експлуатації, фактично лежать затрати праці, які є формою їх вираження. Ним було показано, що при оптимальному плануванні оцінки ресурсів відповідають суспільно необхідним затратам на їх експлуатацію.

Ці положення знайшли подальший розвиток в працях таких вчених як В.Н. Герасимович, А.А. Голуб , К.Г. Гофман.

На основі застосування рентного підходу до оцінки природних ресурсів розроблено ряд методик оцінки природних рекреаційних ресурсів.

На думку більшості спеціалістів естетична цінність має "першочергове значення як для загальної оцінки території, так і як фактор, який активно впливає на морально-психологічний стан рекреантів".

Потенціал рекреаційних територій визначається в значній мірі рекреаційними ресурсами та природними і соціально – економічними умовами. До рекреаційних ресурсів відносяться лікувальні мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит, лісові та кліматичні ресурси, а також історико-культурні і природоохоронні об'єкти і території. Слід відмітити, що з природоохоронних територій і об'єктів до рекреаційних ресурсів відносяться лише ті, статус яких дозволяє їх рекреаційне використання ( природні національні парки, пам'ятки природи, заказники, парки - пам'ятники садово – паркового мистецтва).

Лікувальні мінеральні води є основними бальнеологічними ресурсами і в значній мірі визначають рекреаційну цінність території. Оцінка рекреаційних територій за лікувальними мінеральними водами проводиться за кількістю родовищ на одиницю площі, мінералізацією та загальними запасами.

Лісові ресурси є важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу території. Крім естетичних якостей, ліс виконує також оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції. Основними показниками, які визначають рекреаційні функції лісу, є віковий та породний склад, в яких залежать кількість виділеного кисню, чистота та якість повітря, шумопоглинаючі, фітонцидні та іонізуючі властивості.

Найвищу рекреаційну цінність мають ліси, які найкраще впливають на оздоровчий процес людини та найбільш ефективно виконує санітарно-гігієнічні функції.

Водні рекреаційні ресурси включають ріки, озера, водосховища та ставки, які служать базою для занять різними водними видами спорту, туризму та відпочинку. Наявність відкритих водойм значно збільшує рекреаційний потенціал, оскільки інтенсифікується використання даних територій, урізноманітнюється вибір рекреаційних видів діяльності. Основними показниками, які визначають цінність відкритих водойм, є їх величина, глибина, чистота води. Чим більша водна артерія, тим більші можливості її рекреаційного використання.

Отже, можна зазначити, що рекреація неможлива без відповідних ресурсів, під якими ми розуміємо компоненти природної середи, об'єкти господарської діяльності, які наділені унікальністю, оригінальністю, естетичною привабливістю, цілющо – оздоровчими властивостями, які можуть використовуватись для організації різноманітних видів та форм рекреаційних занять. Для того, щоб раціонально використовувати рекреаційні ресурси, необхідна певна систематизація та методологічна оцінка, які б допомогли при територіальній організації рекреаційної діяльності, формування рекреаційних центрів, на їх спеціалізацію та економічну ефективність.