4. Розвиток самосвідомості старшого дошкільника

У старшого дошкільника намічається диференціація двох аспектів самосвідомості — самопізнання і самоставлення. Образ «Я» включає досить складну систему властивостей: зовні­шніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динамі­ки. Ускладнення образу «Я» відбувається значною мірою завдяки розвиткові у старшого дошкільника вміння розуміти себе, усві­домлювати свої внутрішні стани, переживання. Виготський пи­сав: «Подібно до того, як дитина трьох років відкриває своє став­лення до інших людей, так семирічка відкриває сам факт своїх переживань» [Т. 4, с. 379]. Відомий психолог вважав цю здат­ність дитини надзвичайно важливим фактором розвитку її особи­стості, що не втрачає свого значення і надалі. На її основі вини­кають такі важливі особистісні якості, як впевненість у собі, тривожність, образливість, задоволеність собою.

У дітей виникає усвідомлення себе в часі, у часовій перспек­тиві. Дитина спочатку живе тільки теперішнім, але згодом навча­ється співвідносити минуле — теперішнє — майбутнє. Старший дошкільник просить дорослих розказати про те, як він був мале­ньким, і сам із задоволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина розуміє, що раніше вона була маленькою, а за­раз виросла. її цікавить і минуле близьких людей. Наприклад:

Максим (6 років): Майбутнє, минуле... А що таке майбутнє, минуле?

Дорослий: Минуле — це те, що було колись. А майбутнє — те, що буде.

Максим: А... зрозуміло. Минуле — це коли я був маленьким, лежав у візочку... [153, с. 222].

Дошкільник виявляє прагнення зазирнути у своє майбутнє, в нього з'являються перші мрії та фантазування на тему «Коли я виросту».

До кінця раннього дитинства дитина твердо засвоює свою ста­теву належність, пізніше продовжуються інтенсивні процеси ста­тевої соціалізації та статевої диференціації. Дівчинка орієнтуєть­ся на зразки жіночої поведінки, які спостерігає в оточенні: на маму, бабусю, лікаря, вчительку, продавця. Батьки наводять їй у приклад інших дівчаток, сестричок; підбирають відповідний одяг, іграшки, виявляють більшу терпимість при порушеннях по­ведінки, створюючи цим умови для статевої соціалізації.

Відпо­відно, по-іншому батьки виховують хлопчиків. Вже у ранньому віці діти відмовляються брати на себе ролі, не відповідні їх статі: хлопчик впевнено відмовляється бути у грі мамою. Отже дошкі­льник звертає увагу не тільки на зовнішні статеві відмінності одягу, але й способи поведінки. Закладаються основи уявлень про стать, про розподіл статевих ролей у сім'ї та у суспільстві.

Усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, від­криття для себе своїх переживань — все це складає початкову форму усвідомлення дитиною себе, виникнення до кінця дошкі­льного віку «особистісної свідомості» (Д. Б. Ельконін).

Дорослі з найменшого віку оточують дитину своєю любов'ю та турботою, радіють успіхам малюка та засмучуються його невдача­ми. Внаслідок цього дитина розуміє свою значущість для близьких дорослих, міцні взаємозв'язки та взаємозалежність із ними. Посту­пово на основі перебільшено позитивних оцінок дорослих у дитини виникає ідеалізований самообраз, який ще недостатньо відмежова­ний від «Я-реального». Суперечності між ними, що при оптималь­ному варіанті розвитку самосвідомості стають джерелом для само­вдосконалення, тільки зароджуються. Посилення суперечності спостері­гається у раз розбіжності в оцінках дорослих поведінки дитини: ма­ма вдома хвалить за те, що засуджує вихователь у садочку. Такі діти мають виразно ідеалізований самообраз (С. П. Тищенко), невідпові­дність якого реальній поведінці дитини компенсується за рахунок стабільно позитивного самоставлення.

Знання дитиною своїх недоліків прямо не визначає погіршен­ня самоставлення. Наприклад, свої негативні вчинки старші до­шкільники намагаються виправдати: «Я нікого сьогодні не бив, я тільки здачі давав»; «Я дівчат захищаю, а Юлю і Наталку штовх­нув, бо вони сказали, що капітаном буде Женя» [146, с. 78]. Як відзначав відомий український дослідник самосвідомості П. Р. Чамата, дитині необхідно пережити своє ставлення до інших людей і ставлення інших людей до себе, щоб формувалося правильне ставлення до самого себе, правильна самооцінка [146, с. 70]. При самооцінці, коли дошкільник визначає, що він «іноді хороший, іноді поганий», спостерігається емоційно позитивне самоставлен­ня, при узагальненій позитивній самооцінці «хороший» — стри­мане емоційно-ціннісне ставлення. Діти 4 років частіше обґрун­товують емоційно-ціннісне самоставлення естетичною привабли­вістю, а не етичною («подобаюся собі, тому що красива»). У 4—5 років намічається бажання щось змінити в собі, хоча воно не сто­сується етичних рис. У старшому дошкільному віці на фоні зага­льної задоволеності собою зростає прагнення змінити щось у со­бі. Характерна заява дитини: «я не хочу бути таким» [153, с. 221].

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в старшому дошкільному віці:

1. у самосвідомості вирізняється самопізнання, само­оцінка і самоставлення;

2. образ «Я» включає досить складну систему власти­востей (зовнішніх, особистісних, статевих, з відображен­ням їх часової динаміки);

3. виникає «особистісна свідомість», проявами якої є усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх переживань;

4. самоставлення дитини відзначається стабільною позитивною модальністю, яка компенсує травмуючий ефект усвідомлення дитиною своїх недоліків;

5. розвиток самоставлення полягає у розвитку умінь узгоджувати суперечності між «Я» реальним та «Я» ідеа­льним.