Від оточуючих речей:

набуття людиною власного досвіду відносно предметів, які вона сприймає

Від природи:

внутрішній розвиток здібностей та органів людини

Від людей:

Навчання тому, як користуватися природними здібностями

Принципи виховання
	Принцип природного виховання
Принцип вільного виховання		Принцип трудового виховання
	Принцип педоцентризму

Форми виховання за Ж.-Ж. Руссо

Фізична праця у саду, в городі у майстерні	Ремісниче навчання
Дотримання режиму праці і відпочинку
Ремісниче навчання	Прогулянки

Методи виховання за Ж.-Ж. Руссо

Приклад старшого
Вправи	Бесіди
Спостереження
Показ	Навіювання
Змагання

4. Життя і педагогічні досліди й.Г.Песталоцці

Йоганн Генріх Песталоцці — один з найвидатніших представників світової демократичної педагогіки другої половини XVIII - початку XIX ст. У його творах «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Книга для матерів»чимало місця відведено питанням початкового сімейного виховання. Він зауважував, «година народження дитини є першаю годиною її навчання»; розробив завдання , зміст, і методику виховання дутей до школи в умовах сім»ї.

Народився Песталоцці 12 січня 1746 р. в м. Цюріху (Швейцарія) в родині лікаря. Батько його помер, коли хлопчикові було п'ять років. У 1751 р. він вступає до початкової школи, де особливими успіхами не відрізнявся, завжди був невдахою і об'єктом для насмішок та жартів. В той же час Песталоцці з ранніх років були властиві велика доброта, чуйність, готовність прийти на допомогу, надмірна мрійливість і цілий ряд жіночих рис, що стало результатом надмірної любові і турботливості з боку матері.

Створюючи свій заклад, Песталоцці був ознайомлений в загальних рисах з передовою педагогічною теорією і практикою. Він ще в студентські роки вивчав праці Локка, Руссо, Базедова. Центром всього шкільного життя вважалась продуктивна праця в поєднанні з необхідним розумовим, моральним та фізичним вихованням. В сутності Песталоцці організував першу промислову школу для бідних.

Навчання і виховання у Нейгофському закладі здійснювалось одночасно з участю дітей у продуктивній праці (ткацтві, прядінні), а коло знань, до яких прилучав їх Песталоцці, не було широким. Він прагнув дати хлопчикам знання з сільського господарства, садівництва, дівчаткам загальне уявлення про домашнє господарство. Регулярне харчування, загартовування на повітрі і сонці, організація лікарського нагляду, гігієна побуту — все це в додаток до трудової діяльності сприяло фізичному розвиткові дітей.

Матеріальні збитки, неможливість погашення позики, крах життєвих планів змусили Песталоцці взятися за перо. З 1781 по 1787 рр. виходить чотири частини твору “Лінгард і Гертруда”. Успіх книги не тільки повернув Песталоцці в коло його друзів, але й значно розширив його духовні зв'язки. Він знайомиться з Гете, Віландом, Гердером, Клопштоком, Фіхте. На пропозицію уряду Швейцарії він відкриває в м.Станц “Притулок для сиріт”. Песталоцці вдалось в короткі строки згуртувати своїх вихованців в одну велику сім'ю, в якій він виконував роль турботливого батька.

Що ж нового в педагогічному відношенні дав для Песталоцці Цей другий досвід його життя?

Відправною в цьому досвіді стала відмова Песталоцці від ставки на продуктивну працю дітей. Тут він відходить від розуміння праці як джерела самооплати, а веде мову про педагогічне значення дитячої праці. «Я розглядав працелюбність, - пише він, — більше з точки зору фізичної підготовки до праці і здатності заробляти, ніж з точки зору отримання від неї прибутку».

Але в міру розвитку давали себе знати суперечності між педагогічною системою і практичною діяльністю Песталоцці. По-перше, дидактика Песталоцці, сконструйована ним стосовно потреб початкової школи, відмовлялась служити середньому навчальному закладу. По-друге, чим більше розширялась освітня справа в Івердоні, тим більше відчувалось невміння Песталоцці знайти правильну лінію зв'язку розумового розвитку дітей з їх моральним вихованням. По-третє, не знайшовши нової лінії в моральному вихованні дітей, Песталоцці вперто тримався за стару базу морально-виховного впливу сімейну форму ставлення педагога до дітей, за якої педагог повинен був виступати по відношенню до дітей в ролі їх турботливого батька, а вдячні вихованці повинні були у відповідь бути слухняними і податливими на всі його вимоги і накази.

Песталоцці підходив до проблеми виховання як соціальної проблеми і будував свою педагогічну теорію на базі соціології. Він досліджує політичні, економічні, соціально-психологічні умови оточуючого середовища, без врахування яких неможливо будувати педагогічну науку. До педагогіки Песталоцці прийшов від соціології і став засновником соціологічного напрямку в педагогіці. «Основою будь-якого хорошого виховання є ретельний підбір засобів і шляхів, за допомогою яких можна природно і легко прищепити кожній дитині навички, переконання, судження і смаки, що зроблять її щасливою у своєму стані і корисним членом суспільства у відповідності із становищем, що вона займає».

Мета виховання, за Песталоцці, полягає в тому, щоб розвинути всі природні сили і здібності людини, причому цей розвиток має бути різностороннім і гармонійним. Песталоцці не сприйняв положення Руссо про те, що людина є досконалою, виходячи з рук Творця, а отже й тези про негативні завдання раннього виховання. І він відходить від цієї концепції Руссо, підкреслюючи необхідність здійснення прямого педагогічного впливу, починаючи з першого дня життя людини. «Час народження дитини є, - за словами Песталоцці, - першою годиною її навчання».

В основу виховання Песталоцці поклав принцип природовідповідності, який він розкриває не в дусі загальної аналогії з явищами природи (Коменський), не в дусі своєрідного саморозкриття природних особливостей дитини (Руссо), а в дусі психологізації виховання і навчання. Він прагне побудувати навчально-виховний процес на основі врахування особливостей психологічного розвитку дитини. Принцип природовідповідності у Песталоцці, порівняно з Коменським і Руссо, набирає багатшого змісту. Він перетворюється в засіб, завдяки якому робиться крок вперед у розумінні наближення теорії педагогіки до психології.

Визначення виховання як «мистецтва сприяти прагненню природи до саморозвитку» сповнене глибокого змісту. Це поступово привело Песталоцці до педагогічної психології, яка повинна допомогти уміло і обґрунтовано керувати цією природою. Визначеність сприймань, ясність уявлень, чіткість понять – такі ступені пізнавальної діяльності намічає Песталоцці.

На відміну від Руссо, Песталоцці вважав, що людина від природи не є досконалою, а може стати такою лише в результаті впливу суспільства. Тому виховання повинно бути суспільним, хоч за духом і організацією повинно будуватись на сімейних засадах. Крок вперед, зроблений Песталоцці порівняно з Руссо, полягає у визнанні активної ролі вихователя, який не тільки створює середовище, що сприяє саморозвитку, але й послідовно і систематично виховує і навчає. Неодноразово в своїх теоретичних працях та в практичній діяльності Песталоцці наголошував на необхідності освіти, на значущості знань і умінь в житті людини. «Людина, що знає багато-що, — пише він, — прийде повніше і швидше від будь-кого іншого до згоди із самою собою, до гармонії своїх знань із своїми життєйськими відносинами і до однакового розвитку всіх сил своєї душі». Людина, яка багато знає, може бути корисною для інших людей, може і порадити і допомогти їм. Зрештою, освічена людина завжди зможе заробити собі на життя і цим самим в старості не буде обтяжливою для своїх дітей чи благодійників.

Висунувши перед навчанням завдання сприяти утворенню у дітей правильних понять, що для його часу було новаторством, Песталоцці роз'єднав єдиний процес озброєння учнів знаннями і розвитку їх розумових сил, вдавшись у крайність, не розуміючи, що обидва ці завдання є єдиними і нерозривно пов'язаними одне з одним.

НЕ 1.4. Педагогічні ідеї Роберта Оуена, Фрідріха Фребеля та Марії Монтессорі

1.Педагогічні ідеї Р.Оуена

2.Вклад у розвиток дитячого садка Ф.Фребеля

3.Метод наукової педагогіки М.Монтессорі