Непрямий зв'язок

Непрямий зв'язок спостерігаємо тоді, коли у першій відносно закінченій думці тексту нема безпосередньо вказівних слів, з яких би можна було розпо­чати процес визначення наголошених слів (логічних наголосів). І тому треба розпочинати з першого речення постановкою питань до конститутивної час­тини.

Для тих, хто набув теоретичні і практичні навички, не становить проблеми, з якого зв'язку розпочинати такий процес, з прямого чи непрямого, перший можна замінити другим і результат роботи буде однаковий. Читець його виконує відразу в ході читання (першого чи повторного) і робить партитурні позначки лише там, де, на його думку, можна помилитися в процесі безпосереднього читання тексту слухачам. Для почат­ківців — це є обов'язковістю, оскільки сприяє вироб­ленню теоретичних і практичних навичок.

Продемонструємо весь хід на такому прикладі.

Трохи відпочивши / дідусь/ неквапливо побрів отавою/ до джерельця, / яке блищало посеред левади. // І Митько слідом. // Старий / зняв картуз, / опустився навколішки / й припав вустами до чистого плеса. // Пив довго; / не поспішаючи, / смачно процмоктував. // Потім / повагом підвівся~ / провів рукою по росяних пшеничних вусах. /// (М. Стеценко)

2) Аргументований шлях

Якщо правильно використати контекстуальний шлях для визначення наголошених слів, то аргумен­тований не знадобиться. Проте користуватися ним як допоміжним під час застосування контекстуального можна, оскільки він спирається на деякі правила як історично складені мовні явища і тим самим приско­рює процес визначення, вказує на стійкі наголошені слова в реченні.

У виданих раніше посібниках з художнього вираз­ного читання певні аргументи іменувалися «правила­ми» і їх кількість не мала сталого визначення, а фі­гурувала від 3—4 до 10—12 і більше. Самі собою во­ни не давали бажаних результатів.

Практика виправдала такі аргументи на стійке місце логічного наголосу в реченні:

1. Наголошуються слова, що визначають у реченні особу, предмет чи явище, і явно чи приховано проти­ставляються, зіставляються або порівнюються:

+ ' / /

Буває (,) внизу/ періщить дощ /, а вгорі / світить

V- ■ - " / ^;- / ' ■ . ' •^:

сонце. // Внизу — / жарке літо, / а зверху / морозна зи_:

\ ~ма_(М. Сладков)

2. Наголошуються слова, що перелічуються в ре­ченні (прості однорідні члени речення):

Рівнина / сива, / тужлива / і сіра. // І небо над нею /

/ / сіре, / нудне / і вологе (М. Сладков).

Логічні наголоси на словах, що протиставляються, порівнюються між собою чи перелічуються в реченні, пояснюються метою авторського висловлення думки. Щоб надати значущості певній особі, певному факту дійсності, предмету чи явищу природи, автор спеціально вдається до таких структур речення, в яких би слова, що виражають таку значущість, були в центрі уваги читача, слухача. Однак загальний зміст таких речень у відносно закінченій думці передається не ізо­льовано, а в єдності змісту попередніх і наступних речень. Тому в сумнівних випадках постановку логіч­ного наголосу в протиставленнях, порівняннях або переліку простих однорідних членів речення треба пе­ревіряти прямим чи непрямим зв'язком контекстуаль­ного шляху.

3. Завжди наголошується однослівне звертання на початку речення, бо становить окремий мовний такт.

Третьокласник Василько запитав у батька:

/

— Тату, / а що я робитиму влітку? (В. Сухомлин-ський).

/ / / /

— Галю, / Петрику, / Кіндрате, /

Годі (,) ледарі (,) вам спати (М. Рильський).

3. Конвенціональний шлях

Суть конвенціонального шляху полягає в тому, що він базується на певній умові: логічний наголос стоїть на останньому слові в мовному такті.

Мовленню у смисловому відношенні властиве тя­жіння до виділення останнього слова в мовних так­тах, які менш важливі для вираження загального змі­сту речень у відносно закінченій думці цілісного тексту. Важливі для змісту слова, як правило, завжди розміщені в основі відносно закінченої думки, а менш важливі, які тільки доповнюють, розширюють основну думку кожного речення, є поза основою. Оскільки тя­жіння до наголосу в останньому слові властиве саме мовним тактам, що є поза основою, то для визначення в них наголошених слів виправдовується й конвенціо­нальний шлях. Проте в сумнівних випадках треба все-таки звертатися до контекстуального шляху, який є універсальним..

Учителю, як і кожному, хто має справу з публіч­ними виступами, конвенціональний і аргументований шляхи треба знати не так для визначення логічних наголосів у тексті, як для процесу створення змісту тексту, тобто для організації власного спонтанного, імпровізованого чи попередньо записуваного мов­лення.

Таким чином, урахування аргументів стійких ло­гічних наголосів у реченні і винесення важливих для змісту слів на кінець речень-абзаців, речень-звертань, якщо мовні ситуації спонукають до таких конструк­цій під час створення змісту тексту (спонтанного, на­перед продуманого, записуваного), робить загальний зміст тексту конкретнішим, легшим для сприймання. Для цього вчителеві варто знати вищевикладені мов­леннєві особливості.