3. Основні стани, властиві організму людини.

3.1. Здоров’я. За енциклопедичним словником, здоров'я — це стан функціонування організму людини як живої системи, що характеризується повною її рівновагою із зов­нішнім середовищем і відсутністю виявлених хвороб­ливих змін.

За визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ), здоров'я — це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів.

Загальновідомо, що людина з’явилась у світі як продукт двох еволюцій -біологічної, яка призвела до формування сучасного фізичного типу (неоантропа), і соціальної, пов'язаної з формуванням зовсім нового явища - соціального середовища, яке доповнило природні умови існування людини.

Тому людина являє собою єдину біологічно-соціальну сутність і його структурну організацію можна представити у вигляді піраміди, де основою піраміди є фізичне тіло, серединою - психічна сфера і вершиною - духовність.

Валеологічна теорія виділяє такі складові здоров'я людини:

• фізичне (соматичне) здоров'я – оптимальне функціонування усіх систем організму людини (фізична витривалість, уміння володіти своїм тілом, високій рівень працездатності);

• психічне здоров'я – збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту:

• інтелектуальне (розумове) – стан головного мозку, що забезпечує протікання пізнавальних психічних процесів (сприйняття, пам'ять, увага, мислення), за допомогою яких відбувається реалізація конкретної тактики й стратегії рішення актуальних завдань ( коефіцієнт інтелекту, обсяг уваги, швидкість перемикання уваги, обсяг пам’яті);

• емоційне – стан організму, що забезпечує керування емоціями. Емоційні функції забезпечуються вегетативною нервовою системою у взаємодії зі структурами головного мозку. При емоціях відбуваються зміни в діяльності органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної й гладкої мускулатури;

• характериологічне – стан мозку, що забезпечує свідомо-вольову взаємодію організму із середовищем;

соціальне (моральне) здоров'я – стан організму, що визначає здатність людини контактувати із соціумом. Компонентами соціального здоров’я можна вважати :

• моральність індивіда – сукупність морально-етичних якостей, ідеалів, ціннісних орієнтацій, які людина вважає для себе щирими;

• соціальна адаптація – здатність організму пристосовуватися до різних умов, що змінилися, соціального середовища або життя.

Тому проблема здоров'я може розглядатися тільки в комплексі як інтегральна характеристика особистості.

Сучасні вчені виокремлюють чотири процеси, що визначають стан здоров'я як індивіда, так і населення в цілому:

• відтворення здоров'я (стан генофонду; здоров'я, стан і реалізація репродуктивної функції батьків; умови пере­бігу вагітності; наявність правових актів, що оберігають генофонд і вагітних);

• формування здоров'я (спосіб життя, тобто рівень ви­робництва і продуктивності праці, ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб, особливості харчу­вання, рухової активності та міжособистісних взаємин, шкідливі звички, стан довкілля);

• споживання здоров'я (культура і характер виробниц­тва, стан виробничого середовища, соціальна активність індивіда тощо);

• відновлення здоров'я (лікування, реабілітація).

Про стан індивідуального фізичного здоров'я людини роблять висновок за даними антропометрії (розміри тіла — зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та ін.), а також на підставі фізіологічних і біохімічних досліджень, оцінка яких здійснюється з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів.

Найважливішими показниками здоров'я населення в цілому є:

• народжуваність,

• смертність (у тому числі немов­лят),

• середня тривалість життя,

• інвалідність,

• захворю­ваність та ураженість певними хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, інфекційні, алергічні, онкологічні, шлунково-кишкові та інші захворювання).

3.2. Хвороба – будь-яке порушення життєдіяльності організму, що виникає у відповідь на дію надзвичайних подразників зовнішнього або внутрішнього середовища. При цьому знижується пристосовуваність живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його захисні сили.

У наш час, незважаючи на величезні успіхи медицини та поліпшення умов життя, кількість хворих не змен­шується. Бурхливий науково-технічний прогрес, поява нових складних видів трудової діяльності змінюють звичний ритм і уклад життя. Зменшення обсягів фізич­ного навантаження, збільшення нервово-емоційного на­пруження, погіршення екологічних умов призводять до суттєвого порушення регуляції основних фізіологічних функцій організму.

Причин виникнення хвороб багато, проте здебільшого їх провокує сама людина: своїми шкідливими звичками, порушенням санітарно-гігієнічних норм, неправильним харчуванням, відсутністю режиму праці й відпочинку тощо. Більшість людей чітко не усвідомлює, що здоров'я — це найбільша індивідуальна й соціальна цінність.

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я визначила 10 найбільш загрозливих для життя людини факторів у такій послідовності: недостатнє (неповноцінне) харчуван­ня; секс без засобів захисту; підвищення артеріального тиску; тютюнопаління; алкоголь; питна вода, що не відпо­відає санітарним нормам; антисанітарія; недостатній вміст заліза в крові; забруднення навколишнього середовища; ожиріння, надмірна маса тіла.

Ці фактори не тільки негативно впливають на здоро­в'я, а й спричинюють понад 40 % усіх випадків смерті людей на планеті.