Висновки

Хай про Мазепу спів мій лине, Хоч був він пан, та серце мав. За суверенність України Боровся він і в цім був прав. (В.Сосюра)

Кожна країна має своїх героїв-подвижників, що розбудовували державу, вершили її історію. І немає значення, яка їм судилася доля: визнання чи вигнання, слава чи ганьба – кожен з них був кровною частинкою своєї нації, невід’ємною ланкою в перебігу подій, особистістю, без якої колесо історіїмогло повернути в інший бік. Цих людей об’єднує між собою любов до рідної землі. Мало хто з них думав про славу, претендував на вічну пам’ять у нащадків. Вони втілювали в життя свою ідею. Таким був і гетьман Іван Мазепа.

В українській історії багато трагічних сторінок. Маємо вчитатися в них серцем і душею, аби збагнути минуле в усіх його болючих виявах, щоб з важких уроків винести зерно науки на майбутнє. Маємо не допустити, щоб на імена славетних українців упала тінь ганьби й зневаги. Навчімося шанувати свої закони, святині, героїв, тоді світ поважатиме нас як самостійний народ, а Україну – як правову, суверенну державу. Одним з таких славетних синів свого народу є Іван Мазепа – шляхетна людина, яскрава особистість та багатогранна і неоднозначна історична постать. Своїм прикладом він ствердив потяг людства до свободи, а ідею державності України від загибелі. Знеслвлений, оббреханий, підданий анафемі усіма російськими царями і царями радянської влади, він належить до найкращих синів людства й України. Благородне ім’я Івана Мазепи – це ім’я гідності нашого народу, його історичної повноцінності й здоров’я.

Постать Івана Мазепи – одна з найзагадковіших і найсуперечливіших – викликає неабиякий інтерес і в українській, і в світовій науці та літературі. Протягом майже двохсот років йому проголошували анафему, наче лютому ворогові України. Аж до початку XX століття не існувало в українській історіографії, літературі справжнього, позбавленого імперської оцінки образу гетьмана – неповторного будівника держави, що об’єднав українські землі, підніс добробут краю, опікувався освітою і культурою, прагнув незалежності своєї Батьківщини. Аж ось наприкінці 20-х років XX століття галицькі читачі отримали можливість пережити й осмислити трагічні події останніх років правління затаврованого гетьмана завдяки письменницькому пошуку Богдана Лепкого. Він перший в Україні підійшов до розкриття теми рішучого виступу українства за відновлення державності, очолюваного Мазепою. Автор прагнув не тільки спростувати фальсифікацію історії Гетьманщини кінця XVII - початку XVIII століття і спотворення постаті гетьмана, а й створити образ історичного діяча, що мав бути взірцем, на якому могло б виховуватися і «набиратися характеру» молоде покоління українців. Для Богдана Лепкого Іван Мазепа - національний герой, талановитий політик, мудрий державець, складна й неординарна особистість. У трилогії гетьман показаний в останні роки свого життя. Це не випадково, адже саме в цю пору Мазепа виявив свої сокровенні задуми, свою громадську позицію, очоливши національно-визвольний рух за відновлення української державності.

Отже, працюючи над літературним та історичним матеріалом ми побачили, якою незвичайною та складною особистістю був І. Мазепа, як неоднозначно трактують його образ різні автори, різні народи.

Кожен митець у свою чергу, прагнув створити якомога реалістичніший портрет живої людини, з її емоціями, почуттями та ідеями. Згадаймо, наприклад, вірші Т.Г.шевченка "Великий льох", "Іржавець", "Чернець", твори українського письменника М.Старицького "Молодість Мазепи", "Руїна", трилогію Богдана Лепкого "Мазепа", яка фактично являє собою п'ять історичних повістей "Мазепа", "Не вбивай", "Батурин", "Мотря", "З-під Полтави до Бендер"...

Враховуючи наявність і динаміку публікацій різножанрових і різновидових творів про Івана Мазепу, ступінь переосмислення його постаті ми розглядали образ українського гетьмана крізь призму дискурсу взаємодії видів мистецтва, фокусуючи спостереження і міркування через концепт компаративізму. Якщо порівняння, аналогія, типологія – це основні логічні мисленнєві операції, які лежать у підставах компаративних студій; якщо асоціації уявлень, образів і понять є психологічною глибинною базою художньої рецепції, – то саме компаративістичний дискурс уявнює, текстуалізує та візуалізує аспекти дослідження синтезу мистецтв. При такому підході перелік фактів хто і коли писав про Мазепу; хто, коли і в якій країні позитивно чи негативно оцінював його діяльність; з яких ідеологічних позицій і за якими критеріями виголошувалися подібні аксіологічні судження, унеможливлює повне і переконливе розкриття „еволюції художньої рецепції образу гетьмана Мазепи в українській літературі" будь-якого періоду, а тим більше – „образу Івана Мазепи у світовій літературі". Поза увагою залишається навіть загальна структура художнього образу (взаємодія і питома вага зорових, слухових та інших чуттєвих вражень, концептуально важливих для розуміння і зіставлення своєрідності художнього образу в живописі і музиці). Залучаючи до міркувань літературно-художні образи, мусимо зважати на діалектику конкретно-чуттєвого й абстрактно-логічного, емоційно-чуттєвого та

Порівнюючи образ І.Мазепи в українській літературі та в зарубіжних зразках, здається, що українські автори більш реалістично зображували цю історичну постать, а Байрон та Гюго – дуже захопилися романтичними ідеями, притаманними їх епосі і зробили якийсь сукупний пафосно-героїчний образ. Відомо, що ще наприкінці XVII – на початку XVIII ст. особа Івана Мазепи належала до центральних тем творів мистецтва (не тільки в літературі, а й в образотворчому мистецтві).

Хоч XX століття дало нам порівняно невелику кількість літературних творів, присвячених мазепинській тематиці. Попри це, образ Мазепи продовжують використовувати у творах різних літературних жанрів.

А найголовніше, що ця історична постать надихне ще не одне покоління митців до літературної творчості, або історично-аналітичної праці.

Як і кожна людина Мазепа не був ідеалом. Усього траплялося на його життєвому шляху: і помилок, і перемог, і невдач, і успіхів. Як справжній державний діяч і хороший дипломат, він враховував потреби своєї доби, був, коли треба, то «лисом», то «вовком», та передусім – людиною з високою гідністю, патріотом, який після довгих вагань все ж вирішив піднятися проти тиранії Петра І і зробив відчайдушну спробу вирвати Україну з-під гніту Росії. Хоч фортуна була не на його боці, та Україна записала в аннали своєї історії золотими літерами ім’я гетьмана Мазепи.