55. Революція 1848 – 1849 рр. В Австрійській імперії та участь в ній українців. Роль «Головної руської ради» в національно-визвольній боротьбі.

У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція, яка дуже швидко поширилися на німецькі та італійські держави, Австрійську імперію. «Весна народів», як називали її сучасники, мала як спільні риси, так і особливості в кожній країні. У багатонаціональній Австрійській імперії такою особливістю стало поєднання боротьби проти абсолютизму з національно-визвольними рухами.

На західноукраїнських землях під час «весни народів» український рух став набувати ознак, притаманних третьому, політичному етапу націотворення. Головними питаннями, що їх намагалися вирішити під час революційних подій західні українці, були селянське і національне. Необхідність звільнитися від залишків кріпацтва, передусім панщини, стала нагальною потребою соціально-економічного розвитку краю. Водночас з огляду на пробудження національної свідомості поляків і українців належало вирішити проблему впорядкування правового статусу обох народів в умовах співіснування у складі однієї імперської провінції. Пробудження національних почуттів західних українців спричиняло висування вимог територіального розмежування та надання прав самоуправління.

Змагання українців за їхні права під час «весни народів» очолювало греко-католицьке духовенство. Переконаність духовенства у необхідності підтримувати Габсбургів, оскільки лише це дає можливість здобути перевагу над поляками та угорцями, спричиняла консервативний характер українського національно-визвольного руху під час революційних подій.

Основні вимоги галицьких русинів, що їх намагалася реалізувати Головна руська рада, було вперше сформульовано в петиції на ім’я імператора, врученій представниками греко-католицького духовенства губернаторові Стадіону. У ній, зокрема, проголошувалася необхідність таких заходів:

· запровадження української мови у школах та діловодстві краю;

· забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати урядові посади;

· зрівняння у правах греко-католицького духівництва та представників інших віросповідань;

· призначення на урядові посади у Східній Галичині лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

Поряд із цими досить вимогами містилися запевнення в лояльності галицьких українців Габсбургам.