19. Значення психологічної спадщини л. С. Виготського для сучасних потреб спеціальної психологічної допомоги розумово відсталим дітям.

Л.Виготський, за висловом О.Леонтьєва, є од­ним з останніх енциклопедистів у психології. Ідеї, положення, поняття, які вчений сформулював ще 60 років тому, залишаються актуальними й основоположними для сучасних досліджень у галузі загаль­ної, вікової, педагогічної психології, психології мис­тецтва, історії, психології та її методології. Він є фун­датором вітчизняної дефектології, зокрема автором концепції розвитку розумово відсталої дитини.

Саме Л.Виготський увів у психологію катего­рію діяльності й започаткував дослідження, внаслі­док яких сформульовано принцип єдності свідомості й діяльності, що став основою діяльного підходу в психології (С.Рубінштейн), розроблено загально пси­хологічну теорію діяльності (О.Леонтьєв), вчення про поетапне формування розумових дій (П.Гальперін) та ін. "Трактування Л.Виготським опосередкованої структури людських психічних процесів та психіч­ного як людської діяльності послужило наріжним каменем, основою його науково-психологічної теорії - теорії суспільно-історичного ("культурного" — на противагу "натуральному", природному) розвитку психіки людини" .

Основною ідеєю творчості Л.Виготського є положення про суспільно-історичну природу людсь­кої психіки, людської свідомості. Він розробив учення про вищі психічні функції як специфічно людські форми психіки, тобто суто людські психологічні ут­ворення вищого рівня організації. Значною заслу­гою Л.Виготського перед психологією та педагогі­кою є введення понять "зона актуального" (те, що учень виконує самостійно) та "зона найближчого розвитку" (те, що перебуває в стадії дозрівання: ви­значається можливостями учня у співпраці з доросли­ми). На його думку, навчання має йти попереду розвитку дитини, вести його за собою. Саме зона найб­лижчого, а не зона актуального розвитку має най­більше значення для прогнозування рівня динаміки й ефективності інтелектуального розвитку, можли­востей навчання. У зв'язку з цим Л.Виготський роз­глядає й поняття "сензитивного періоду" як найбільш плідного для розвитку певних психічних функцій в онтогенезі. Актуальними в наш час залишаються погляди вченого й на проблему віку, вікової періо­дизації онтогенетичного розвитку, розуміння ново­утворень у психіці, соціальної ситуації розвитку, ста­більних та критичних періодів тощо.

20. Психологічне консультування в умовах загальноосвітнього навчального закладу для розумово відсталих дітей.

Психологічне консультування – це бесіда з професійним консультантом, спрямована на вирішення проблем клієнта. На відміну від інших видів професійної консультації (напр. медична, юридична), консультант допомагає клієнтові у пошуку вирішення власних проблем. Таким чином, консультант готує клієнта до самостійного вирішення схожих проблем у майбутньому. Зазвичай для успішного консультування потребується декілька регулярних зустрічей з консультантом.

Основні запити в сфері психолого-педагогічного консультування

До основних проблем (запитів), з якими звертаються до психолога-консультанта, можна зарахувати:

- неадекватність педагогічних впливів на особистість дитини;

- конфліктні ситуації в сім'ї;

- переживання дітьми різного віку негативних емоцій стосовно школи, ставлення до навчання;

- проблеми психічного здоров'я дітей, що навчаються в загальноосвітніх та спеціальних закладах;

- вплив стресогенних факторів на успіхи в школі;

- проблеми шкільної дезадаптації;

- дитячий алкоголізм та наркоманія.

Розв'язання зазначених вище проблем передбачає, перш за все, знаходження основних причин, які провокують появу тих чи інших труднощів. З досвіду роботи можна стверджувати, що найбільш поширеними причинами виникнення труднощів у педагогічному спілкуванні є:

- не сформованість навичок вербальної та невербальної комунікації (перефразування, збіднений словниковий запас, нелогічність висловлювань, недоречність виразів тощо);

- відсутність необхідного зворотного зв'язку;

- формальність в організації педагогічної взаємодії (особливо в процесі прийняття спільних рішень);

- неврахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у процесі спілкування, ігнорування закономірностей психічного розвитку особистості, зокрема переживання нею критичних періодів;

- низька культура педагогічного спілкування та нехтування внутрішньою неготовністю співрозмовника (зокрема, дитини) до критичного ставлення чи оцінювання;

- низький рівень гуманізації дитячих закладів.