психологія відпоповіді Вольнова

28. Процеси: Запам'ятовування - це процес закріплення в пам'яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним; Збереження - це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам'яті.

Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об'єму, складності, часу, що пройшов від запам'ятовування до відтворення. Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам'яті і звіряється із сприйманим образом.(власне відтворення, довільне відтворення, пригадування), Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам'яті. Дослідники відзначають істотне розмаїття індивідуальних особливостей у людей, що виявляється у швидкості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтворення.Індивідуальні відмінності памяті зумовлені типом ВНД. При зіставленні показників ефективності памяті з виразністю основних трьох безумовних властивостей ВНД (сили, лабільності, врівноваженості. З народження пам'ять виявляється у виробленні умовних рефлексів. Образна пам'ять функціонує у виразній фармі на восьмому місяці життя. У ранньому дитинстві ходіння, засвоєння мови, практична діяльність, розширюють пізнавальну сферу дитини, підсилюють її. Дошкільне дитинство характеризується формуванням довільної памяті, інтенсивним розвитком довільної памяті, чому сприяє ігрова діяльність. У молодшому шкільному віці розвиваються всі види памяті. Інтенсивно формується словесно-логічна пам'ять, довільна пам'ять у дітей цього віку ще не досить сформована. У підлітковому віці у процесі оволодіння складнимми системами знань мимовільна й довільна пам'ять розвиваються

29.Уява- це процес перетворення уявлень, що відображають реальну дійсність, і створення на цій осеові нових уявлень.Фізіол. основа- актуалізація нервових зв’язків, їх розпад, перегрупування та обєднання в нові системи. У житті людина створює образи таких предметів, яких у природі не було, немає й бути не може. Орієнтуючи людину під час діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці і таким чином сприяє втіленню ідеального образу в матеріальний або ідеальний витвір.Види уяви: активна( за власним бажанням), пасивна. Мимовільна(1. сновидіння, 2.галюцинації- це фантаст. Бачення, які не пов’язані із дійсністю і є результатом порушення психіки, 3. Марення- це. Псих стан, який пов'язаний з бажаннями та майбутнім, не ідеалізування) довільна: (1. Відтворююча уява- це створення уявлень про об’єкт, за його точним описом 2. Творча уява- створення у свідомості нових уявлень, самостійно, без попереднього зразка 3. Мрія- самостійне створення бажаного майбутнього розвитку подій. 4. Фантазія- зміна у свідомості вигляду дійсності таким чином, що створені образи не відповідають правді) Також існує репродуктивна та творча уява.

30.Переробка уявлень в уявні образи здійснюється за допомогою механізмів аналізу та синтезу. Образи, відтворювані в процесі уяви, не можуть виникнути з нічого. Вони формуються на основі нашого попереднього досвіду, на основі уявлень про предмети і явища об'єктивної реальності. Процес створення образів уяви з вражень, одержаних людиною від реальної дійсності, може протікати в різних формах. Аглютинація – прийом з'єднання («склеювання») якихось частин від двох або декількох предметів в одне ціле. Схематизація- створення образу через загальне сприйняття об’єктів та відкидання неістотних деталей. Акцентування- це підкреслення найістотніших і типових ознак образу у нашій свідомості. Аналогія – прийом побудови образу за принципом подібності. Наприклад, за принципом подібності органу орієнтації кажана був створений локатор. Гіперболізація- характеризується не лише збільшенням або зменшенням предмета (богатир, хлопчик — мізинчик), але й зміною кількості частин предмета або їх зміщенням, Алегорія, типізація- найскладніший прийом творчого створення образів уяви. Характеризується творчість в літературі

31. Індивідуальні особливості уяви. ЇЇ розвиток. У кожної дитини є уява, фантазія, але проявляються вони по різному, залежно від індивідуальних особливостей, які залежать від переважання уявлень, що виникають (зорові, слухові…), а також за мірою співвіднесення з реальністю, життєвістю і правдивістю образів уяви. Також виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності та тяжінні до неї: технічній, науковій, практичній, мистецькій. ІОУ залежать і від мислення та волі людини. У 2-3 р. уява починає проявлятися, але воно є обмеженим і має відтворювальний мимовільний характер.Здатність дитини уявляти, планувати свої дії виникає в 4-5 років. Розвиток афективної уяви у дітей 6-7 років сягає такого рівня, що багато з них уже здатні уявляти себе і жити в уявному світі. У серед. шк.. віці уява більш стійка, діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Етапи розвитку уяви: 1. Уява пов’язана зі сприйняттям, уява пов’язана з опануванням мовою 3. Уява пов’язана з довільними діями, з застосуванням образів уявлень та понять.Важливу роль у розвитку уяви та творчості відіграє залучення дитини до різних видів творчої діяльності. 1. Французький психолог Рібо вважав, що неможливо навчити творчому процесу. 2. Уолес стверджував, що здібність до творчого можна розвивати і процес творчості проходить 4 стадії: 1. Підготовка(зародження дії), 2.дозрівання 3. Осяяння 4. Стан перевірки. 3. Альт Шулер вважав, що процес творчості- це процес вирішення творчих задач.

32. Мислення – вищий пізнавальний процес, який полягає в народженні нового знання на основі творчого відображення та перетворення людиною дійсності. Ознаки мислення: - узагальнене відображення дійсності,- опосередковане пізнання дійсності,- мислення завжди пов’язане із вирішенням задач,- нерозривний зв'язок з мовою. Фізіологічною основою мислення є діяльність моз¬ку, створення надскладної системи тимчасових умовно-рефлекторних зв'язків. Виникають вони у межах першої та другої сигнальних систем. Мислення «нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елемен¬тарні, що перебувають у зв'язку із зовнішніми предметами, а потім домінувальні» (І. Павлов).види мислення: за формою: наочно-дійове, ночно-образне, абстрактно-логічне. За характером мислення: теоретичне. Практичне. За ступенем розгорненості: дискурсивне, інтуїтивне. За ступенем новизни: продуктивне, репродуктивне.

33. Основні форми мислення: 1.Поняття- це відображення загальних, неістотних властивостей предметів та явищ.Бувають загальні та одиничні поняття. Засвоюються двома шляхами: 1. Засвоєння ядра понять. 2 засвоєння прототипу. Механізми засвоєння: стратегія екземпляра, стратегія перевірки гіпотези.2.судження- це форма мислення, яка заснована на розумінні різноманітних зв’язків з іншими предметами або явищами. Формування судження відбувається за умови глибокого розуміння загальних і специфічних властивостей і явищ. Умови:- виразність усвідомлення зв’язків та відносин,- наявність повноти осмислення,- обґрунтованість. 3.Умовивід-це форма мислення, яка полягає у формуванні нових думок на основі перетворення вже існуючих. Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв´язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об´єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв´язку аналогічних завдань. глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних виявів

34. Теоретичні та експериментальні підходи до дослідження мислення: Інтелект- це сукупність різноманітних розумових здібностей, що забезпечують пізнавальну діяльність людини: Теорії походження інтелекту: 1 група теорій: вважають, що інтелектуальні здібності є природженими. 2 група:вважає розумові здібності новими, що сформувалися в процесі життя. На початку Середньовіччя інтелект досліджував арабський мислитель Авіцена. У 13-14ст. Джон Лок відзначав роль батьків і вихователів у розвитку інтелекту. Експериментальні дослідження інтелекту почались у 20ст. французькими психологами Біне і Сімоном, які запропонували вивчати сутність розвитку розумових здібностей за допомогою спеціальних тестів. В процесі вивчення мислення були розроблені такі групи тестів: 1 тести-досягнення(об’єкт знань в конкретній області) 2. Тести інтелекту( на скільки розвиток відповідає віку 3. Критеріально-орієнтовні(інтелектуальні завдання, напрям мислення) В процесі вивчення мислення та інтелекту були розроблені різноманітні моделі інтелекту. Відома модель Джона Гілфорда, що виділив 3 компоненти: -зміст,- продукт, - характер. Розвиток мислення: РМ вивчався за трьома напрямами: -1. Філогенетичний(всіх організмів), 2. Онтогенетичний(одного організму)3 експерементальний- зв'язок між мисленням та інтелектом. Теорію розвитку інтелекту дитини було розроблено Жаном Піаже.Він виділив 4 стадії:1 сенсорний інтелект(0-2роки) 2. Операційне мислення (2-3 роки) 3. Стадія конкретних операцій з предметами(3-10) 4. Стадія формальних операцій( 11-12- 14-15).

35.Основні види розумових операцій. Порівняння- встановлення схожості чи відмінності між предметами. (безпосередньо(прямо бачимо), опосередковано( через відповідь на питання)) Аналіз та синтез.Аналіз- це уявне розчленування чого-небуть на частинки або уявне виділення окремих властивостей предметів. Синтез- це уявне зєднання частин предметів або явищ в одне ціле, а також уявне поєднання окремих їх властивостей. Абстрагування- це мисленнєва операція, якою ми вирізняємо окремі ознаки, елементи і відділяємо їх від інших і від самих об’єктів. Конкретизація- це уявлення чого-небуть одиничного, що відповідає певному конкретному або загальному положенню. Індукція-це перехід від окремих випадків до загального положення, яке охоплює собою ці випадки. Дедукція- це процес отримання висновку, щодо конкретного випадку на основі загальновідомих положень та принципів

36. Мова – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається з ним. До основних функцій мови належать: комунікативна (спілкування), означення, вираження, впливу, передачі й засвоєння досвіду людства та знаряддя інтелектуальної діяльності..Мова існує і розвивається тільки у живому спілкуванні, тому вона невідривна від мовлення.Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення буває усним і писемним. Усне мовлення може здійснюватися в діалогічній і монологічній формах. Крім того, розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. До зовнішніх видів мовлення належать усі різновиди усного і писемного мовлення.Внутрішнє мовлення – це різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. Внутрішнє мовлення можна розглядати як процес народження думки в слові. Внутрішнє мовлення існує в формі беззвучного, структурно згорнутого говоріння (мовлення про себе). Крім того, цей вид мовлення виконує функцію планування в практичній і теоретичній діяльності людини. Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, які замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене. Існування слова пов'язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.Периферійний апарат має таку будову:1) надгортанник, 2) піднебіння, 3) язик, 4) ротова порожнина, 5) глоткова трубка.Перша та друга сигнальна система

37. Існує декілька теорій, які намагалися пояснити походження мовлення та встановити його історичні корені.Вони створювалися переважно абстрактно. Уявляли гіпотетично людину, яка ще не вміла говорити і будували гіпотези.у 18ст. існувала теорія за якою мова- продукт соц.. домовленості, але вона виявилася безпідставною, адже люди на могли домовитися не маючи мови. начного поширення набула теорія „ономатопоетичного" походження мовлення, названа „вау-вау"-теорією (Макс Мюллер); звукозображення шляхом наслідування визнається цією теорією підґрунтям мови; у дитячій мові спостерігається низка таких слів („тік-так", „мяу-мяу" тощо). Такі слова є і в мові дорослих, але їх відносно небагато, вони не є основними коренями, а головне - звукова мова будується за принципом, відмінним від звукозображення.Теорія Малиновського говорить про мову жестів, та слів, які не можна зрозуміти, не знаючи ситуації. Така мова спостер. У деяких американських індійських народі. Також існує теорія божественного походження мови. Види мовлення: монологічне, діалогічне. Усне та письмове, зовнішнє та внутрішнє. У перші місяці життя дитина починає видавати звуки, прислухається до слів дорослого. На початку третього місяця у дитини з'являється лепет (бубоніння), ніби гра звуком. У 5-6 місяців дитина вже розрізняє голоси дорослих, своїх батьків та сторонніх. Але в цей період домінує ще пасивне мовлення, тобто дитина розуміє зміст, але відтворює лише невелику кількість слів. Саме завдяки цьому спочатку в примітивній формі та оволодінні своїм власним голосовим апаратом починає розвиватися мовлення дитини.Перші осмислені слова, які відтворює дитина, з'являються у кінці першого - на початку другого року життя.Відбувається накопичення словникового запасу, у школі зявляється письмове мовлення.

38. Увага- це спрямованість та зосередженість псих. Д-сті на чомусь визначеному, процес свідомого чи несвідомого впливу і-ції, що поступає на орган чуття та ігнорування інших. Властивості:Стійкість- здатність тривалий час бути зосередженим на певному об’єкті. Зосередженість- це здатність до концентрації У. на одних об’єктах та відволікання від інших. Переключення У.- це здатність швидко переходити від одного виду ді-сті до іншого. Розподіл- це здатність роззосередити увагу на значному просторі, паралельно виконуючи кілька видів діяльності. Обєм уваги полягає у визначенні кількості ін.-ції здатної одночасно зберігатися у сфері свідомості.Види: за походженням:Природна( від народження), соц.. обумовлена(формується пре життєво). За спрямованістю:безпосередня(виражається об’єктом), опосередкована(увага звертається на об’єкт через слова,жести міміку).За метою: мимовільна, довільна(цілеспрямована, вольові зусилля), післядовільна(зосередження починається довільно, але потім стає інтересом).За подразником: чуттєва(зорова, слухова і тактильна), інтелектуальна( на думках)

39. Цікавість до уваги зявляється з 20ст. Микола Ланге вважав, що можна визначити 7 теорій уваги:1.-Увага- результат рухового пристосування, 2- результат емоцій,3- результат обмеженості свідомості, 4- результат аперцепції(залежність від попереднього досвіду) 5. – результат посилення нервової подразливості 6. Теорія нервового придушення( природні потреби переважають) 7. Увага як особлива здатність духу. Тіберій Рібо запропонував моторну теорію уваги(будь-які зміни фізичного стану організму викликають як зосередження так і послаблення уваги) Дмитро Узнадзе розробив теорію установок- готовність певним чином реагувати на певні подразники.Розвиток уваги. –В перші місяці життя- увага мимовільна, природна. – в 3 місяці життя проявляється зосередженість уваги, - розвиток довільної уваги з кінця 1- поч.. 2 року життя пов’язана із вихованням, навчанням, іграми,- активний розвиток довільної уваги починається у шкільному віці(дисципліна у школі),- найвищий рівень довільної уваги у старших класах(воля)

40. Емоції- це псих процеси у формі переживань, що відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх та внутр.. ситуацій у житті людини. Почуття- це вища, культурно-обумовлена емоція, яка пов’язана зі ставленням до певних соц.. об’єктів. Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.Теорії емоцій:1.теорія інтелектуалі стична- сприйняття навк. Середов. Викликає психічні процеси та уявлення, які потім повязуються з конкретними подіями.(Гербарт), 2. Еволюційна теорія- емоції зявилися в процесі пристосування організму до навк. Середов.(Дарвін) 3. Психологічна теорія(дж. Ланге) кінець 19ст.емоції пов’язані зі зміною навк. Середовища, які викликають зміни в руховій сфері, серцево-суд. Чи іншій) 4. Активаційна (Лінсей, Хелб)- емоційні прояви є зміною рівня активності нервової системи під дією певного подразника. 5. Теорія когнітивного дисонансу(Леон Фестінгер) внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні в свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок

41. За ступенем збудження чи заспокоєння розрізняють:

Афект- це емоц. Спалахи, які є інтенсивними, бурхливими і короткочасними та пов’язані з незадоволенням дуже важливих для людини потреб.( в станах страху, люті, сильного гніву, бурхливої радості. Власне емоції: - це елементи переживань, які виникають у людини під впливом загального стану організмуГрупи:1 емоції задоволення та незадоволення, 2. Збудження та заспокоєння, стенічні(підштовх. та астенічні(бездіял.,- фундаментальні емоції (радість, смуток, подив, страх, сором, огида, презирство,гнів).Почуття:-етичні або моральні(обов’язку, дружби, патріотизму, жабібність, заздрість),- інтелектуальні(здивування, допитливість,цікавість).- Пристрасть- це складне поєднання емоцій та почуттів, які сконцентровані навколо певного виду д-сті, чи предмету. –Настрій-це емоц. Стан людиниповязаний із слабо вираженим позитивним чи негативними емоціями, які тривають певний час. Загальні властивості емоцій і почуттів Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність. Кількісні характеристики - сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції й почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої). Емоції проходять загальний для всіх вищих психічних функцій шлях розвитку - від зовнішніх соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів. На базі вроджених реакцій у дитини розвивається сприйняття емоційного стану оточуючих його людей. З часом, під впливом складніших соціальних контактів, формуються емоційні процеси. Найбільш ранні емоційні прояви у дітей пов'язані з органічними потребами дитини. Сюди відносяться прояви задоволення і невдоволення Поряд з цим рано починають проявлятися, страх і гнів.НА початку шкільного навчання у дітей відзначається досить високий рівень контролю за своєю поведінкою.

42.Воля- це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності виражене в умінні долати внутрішні і зовнішні перешкоди при здійсненні цілеспрямованих дій та вчинків. Імпульсивні дії та дії, які недостатньо усвідомлені, які не підпорядковані меті належать до мимовільного типу поведінки. Дії, спрямовані на досягнення мети є свідомими і лежать в основі вольових дій. Вольова дія пов’язана з внутрішніми перешкодами. Зовнішні перешкоди-ті, що створені зовн. Світом.. Коли людина більш-менш усвідомлює, що вона робить, але не усвідомлює навіщо вона це робить- імпульсивні дії.Для вольових дій характерна цілеспрямованість. Вперше про волю почали говорити в античності. Воля повязувалася з природою- логікою життя. В період Середньовіччя воля розглядалася як результат боротьби добрих і злих сил.В період Відродження вперше починають говорити про свободу вибору людини. Наукове трактування належить Павлову. У зарубіжній психології вольова поведінка повязувалася з природною справедливістю.

43.Матеріальною основою вольових дій є діяльність гігантських пірамідальних клітин, розташованих в корі головного мозку.При ураженні лобових частин мозку виникає апраксія- це порушення довільної регуляції рухів і дій. Абулія- це відсутність спонук до діял., нездатність прийняти рішення чи здійснити потрібну дію. Мотиваційні аспекти: Бажання- це стан актуалізованої потреби пов'язаний з прагненням і готовністю зробити щось конкретне. Потяг- це специфічний обтяжливий стан потреби у вигляді невизначеності. Боротьба мотивів- це психічний стан, який характеризується зіткненням кількох бажань чи спонук до діяльності. Виконавчий етап вольової дії включає намір виконати прийняте рішення, налаштув. Шляхів досягнення мети, вольове зусилля, вольову дію.Структура: До дії стимулює потяг або бажання, якшо перше виник потяг, то він переходить у бажання, бажання осмислюється, ставляться цілі, потім проходить боротьба мотивів, в результаті якої приймається рішення діяти, після чого робиться вольове зусилля, яек може переходити зразу у зовнішнє виконання вольової дії, або ж у у внутрішню вольову дію, яка вже перейде у зовн. Виконання.Позитивні вольові якості: наполегливість, самостійність, позитивна рішучість, адекватна самооцінка. Нейтральні: сила волі, витримка, самообладання, цілеспрямованість, ініціативність, послідовність, самоконтроль. Негативні: впертість, негативізм, імпульсивність, низька і завишена самооцінка.. Активний розвиток вольових дій починається уу 4 роки. 5-6 років при організації контрольованої дисципліни починають формуватися основні вольові якості. У підлітковому та дорослому віці вольові якості можна виховувати шляхом тренування сили волі( обмеження, праця)

44.Адаптація- здатність організму пристосовуватися до умов навколишнього середовища. Чинники, які обумовлюють виживання людини як виду пов’язані зі здатністю організувати внутрішні переметри середовища і зі здатністю опосередкованого відображення навколишньої дійсності.Гомеостаз- це здатність організму протидіяти зовнішнім і внутр.. подразникам, зберігати свою рівновагу. Взаємодія із зовнішнім світом пов’язана з процесом адаптації, пристосування до умов середовища, шляхом досягнення рівноваги між середовищем та організмом. АААдаптація відбувається на трьох рівнях:1. Фізіологічному. 2. Психічному.3. соціальному

45.Стан- сукупність процесів, які відбуваються в організмі, а також ступінь розвитку структур організму. Функціональний стан- це х-тика рівня функціонування системи організму в певний період часу, що відображає особливості гомеостазу і процесу адаптації.. Основні стани організму та психіки: Сон- періодичний стан відпочинку. Оптимальний робочий стан- це стан, у якому людина діє найбільш ефективно й почувається комфортно. Втома- стан виснаження. Рівні стомлення: фізіологічний, психологічний, поведінковий. Може бути інтелектуальним та фізичним., гострим та хронічним.Стрес- це стан підвищеної напруженості, що виникає в умовах загрози, коли нормальна адаптативна реакція недостатня. Бувають. – Системний(фізіологічний), інформаційний, емоційний. Стадії стресу: фаза тривоги, фаза стабілізації, фаза виснаження. Фрустрація- це психічний стан людини, який виникає при зіткненні з непереборними труднощами для досягнення мети. Релаксація- стан відпочинку. З погляду відповідності станів нормі є:- норма, прикордонний стан, патологія.

46/ Активність- цн властивість живих істот здійснювати спонтанні рухи та змінюватися під впливом зовн. Подразників тп стимулів. Стосується будь-якої істоти. Діяльність—це специфічний вид активності, який спрямований на пізнання, творче перетворення самої себе, умов існування та навкол. Світу. Діяльність має творчий характер, пов’язана з предметами матеріал. Та духовної культури, діяльність- продукт історії. Вона культурно визначена. Поведінка- це зовн. Прояв психологічної діяльності людини і тварини. Діяльність_це активна взаємодія людини з середовищем,в якій він досягає свідомо поставленої мети,що виникла в результаті появи у нього певної потреби.

1)Мотиви діяльності_сукупність зовн і внутр. Умов що викликають активність суб’єкта визнач діяльність,2)Мета діяльності_усвідомлений образ передбаченого результат,

3)ПРЕДМЕТ діяльності_те з чим діяльність пов’язана безпосередньо,4)структура діяльн(дія.опереція.індивідуальний миль діяльності),5)засоби здійснення діяльн(речі,прилади,люди).Є 4 ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ:спілкування,гра,навчання,праця

ДІЯ-це відносно закінчений елемент діяльності в процесі якої досягається конкретна усвідомлена мета.Структура дії:мета,мотив,спосіб,результат.Дії бувають:сенсорні,моторні,вольові,розумов,рефлекторні,інстинктивні,імпульсивні

Рухи служать для вираження дій,за допомогою яких здійснюється поведінка,тому властивості рухів можуть бути зрозумілі,лише виходячи з цих дій

Навик людини виникає як дія що свідомо автоматизується.Він функціонує як автоматизований прийом виконання дії.Його роль полягає у звільненні свідомості від контролю над виконанням прийомів дії і перемикання його на цілі умови дії)

47. Діяльність_це активна взаємодія людини з середовищем,в якій він досягає свідомо поставленої мети,що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Мета — це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.Цілі людської діяльності виникли й розвивалися історично, в процесі праці, їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе людина. Вони залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Мотив - це внутрішній рушій, що спонукає людину до діяльності.Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними та культурними потребами, в яких людина відчуває необхідність. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати і опанувати їх.Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (потреби в їжі, одязі, житлі) і духовні, культурні потреби (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні).Види д-сті:Спілкування- спрямований на обмін інформацією, діями та переживаннями між людьми. Гра- результатом не є виробництво продукту, а відпочинок. Навчання –здобування знань, умінь та навичок, Праця.. У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. її об'єктом і, відповідно, засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, що прискорюють її перебіг і удосконалюють результати. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються на вміння і навички. По-четверте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності