психологія відпоповіді Вольнова

48. Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад, точно і правильно виконувати яку-небудь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння зазвичай включають автоматично виконувані частини, звані навичками, але в цілому є свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні, в основних поміжних пунктах і кінцевій меті.Навички - це дії, сформовані шляхом повторення, освоєння, що характеризуються високою мірою, і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю. Уміння і навички діляться на декілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні і практичні. Рухові включають різноманітні рухи, складні і прості, такі, що становлять зовнішні, моторні аспекти діяльності. Ще один елемент діяльності - це звичка. Стійкі навички утворюють звичну поведінку. Звичка є потреба у виконанні певних дій. Фізіологічну основу звички утворює динамічний стереотип, сформований як система умовнорефлекторних зв'язків у відповідь на деякі умови, що повторюються. Навички, яких людина набуває, певною мірою спираються на раніше набуті навички. Раніше утворені навички можуть сприяти створенню нових навичок або ж гальмувати, затримувати цей процес.У багатьох випадках раніше утворені навички сприяють опануванню нових навичок, полегшуючи цей процес.(явище перенесення) Раніше утворені навички іноді справляють негативний, гальмівний вплив на утворення нових навичок, що виявляється в зниженні продуктивності дій, виникненні помилок тощо. Таке явище називається інтерференцією навичок. В інтерференції виявляється суперництво, що буває між деякими старими та утворюваними новими стереотипами. Інтерференція трапляється в тих випадках, коли на один подразник виробляється дві або кілька різних реакцій.

49олексій Миколайович Леонтьєв розробив теорію діяльності.спільності будови зовнішньої і внутрішньої діяльності. Основними поняттями теорії є діяльність, особистість та свідомість. поняття потреб, мотивів особистості дістають у нього оригінальне інтерпретування. Мотиви вчений трактує не як внутрішні спонукання, що йдуть від особистості, а як реальні предмети, в яких втілюються (опредметнюються) потреби. Згідно з уявленнями О.М. Леонтьєва, до структури діяльності входять такі компоненти: потреби, мотиви, завдання, дії та операції. Він зазначав, що діяльність містить три мікроструктури і блоки: перший пов'язаний з мотивами, другий - з метою, третій - з операціями.. Діяльність має три рівні: 1.- дія- процес спрямований на реалізацію мети. Дії визначають принципи психічної теорії діяльності: 1 принцип розвовання кола свідомості. 2. Принцип єдності свідомості 3. Принцип активності 4. Принцип предметності та соц.. обумовленості. 2 рівень- операція(спосіб виконання дії) 3. Психо-фізіологічні функції

50. Спілкування- це вид діяльності, який спрямований на обмін інформацією, діями та переживаннями між людьми.Спілкування включає: зміст, цілісність(те,заради чого виникає), засоби спілкування(вербальні-неверб.), способи передачі і-ції. 1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб осо­бистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. 3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. 4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. 6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.Може здійснюватися в усній чи письмовій формах.

51. велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається зі спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. У спілкуванні спочатку через пряме слідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чинники, що визначають власний розвиток дітей. Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

52. Спеціаліст з соціальної педагогіки повинен володіти технікою спілкування. Так як його робота безпосередньо пов’язана зі спілкуванням з різними категоріями, у тому числі і кризовими, які неохоче вступають у взаємодію.Він повинен мати високий Рівень успішного контактування та володіння технологіями переконання та навіювання бо він прямо пропорційний успіху соціально-педагогічної діяльності, Добирати оптимальні засоби та прийоми спілкування, також повинен знати та застосовувати основні норми та правила спілкування. Техніка спілкування - це способи налаштування людини на спілкування з людьми, його поводження в процесі спілкування, а прийоми - основні засоби спілкування, які переважають у людини. Елементи техніки:1. Вибір виразу обличчя,2 поза, 3. Вибір початкових слів і тону. 4. Жести. Для успішного спілкування треба установити зворотній зв'язок- це свідомий контроль комунікативних дій спостереження за партнером з метою вдосконалення своєї комунікативної поведінки. Комунікативні дії- це вміння та навички спілкування, від яких залежить його успішність.Розвиток відбувається: - збагачення інформацією, збагачення цілей спілкування та доповнення іх соціальними потребами. . Для розвитку навичок спілкування необхідне усвідомлення та кореляція цінностей, настанов, позицій, що виражають ставлення особистості до спілкування, усвідомлення власного "поведінкового репертуару" і збагачення діапазону можливих засобів, прийомів спілкування, научіння на основі власного досвіду спілкування через отримання різноманітного досвіду переживань у ситуаціях міжособистісної взаємодії.

53. Особистість – це соціалізований індивід, це людина у системі взаємин з іншими людьми. Природні властивості індивіда соціалізуються в особистості. Особистість – це такі соціально значущі риси: соціальний статус, авторитетність, лідерство, членство в групі, життєва позиція, свобода волі, здатність до вибору, відповідальність тощо.Структкра особистості включає в себе психічні властивості(характер,здібності, темперамент, спрямованість. особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.Людина – це сукупність всіх якостей, які притаманні людині як біологічному виду. Індивід- це окремо взята людина в сукупності біологічних, фізичних, та психічних властивостей. Індивідуальність—це сукупність індивідуальних та особистісних властивостей, які поєднані неповторно і відрізняють одну людину від інших. Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності

54. особистість розглядаємо на трьох рівнях: біологічному, соціальному та психічному. Передумовою психічного розвитку є розвиток біологічний, але ця передумова реалізується лише в людському суспільстві.У Вфтчизняній психології вважали, що розвиток особистості відбувається в процесі виховання та соціалізації. Існують такі підходи: психоаналітична теорія, теорія рис, теорія соц.. научіння, гуманістична, інтеграційні теорії.

55. Теорії особистості: Теорії особистості - це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше3 періоди р-ку теорій о-сті. 1. Філософсько-літ. 2. Клінічний.(поч. 19ст). 3 Експерементальний(20 ст). За поглядом на цілісність особистості: 1. Структурні теорії. 2. Динамічні. 1. Фрейдизм(Фрейд) Структура о-сті включає: 1.Ід(Воно)(інстинкти). 2. Его(Я),3 Супер-его(Над-я)(моральні засади). Поведінка людини є поєднанням двох потреб: лібідозних(сексуал. Енергії) та агресивних. Для врівноваження структур Фрейд застосовував метод психоаналізу. 2. Аналітична психологія(Карл Юнг)У психіці людини поєднуються індивідуальне та колективне несвідоме, зміст яких представлений архетипами(прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень). Існує 5 компонентів структури: я(реальний образ), тінь(витіснені уявлення),, самозвеличення, аніма(жіноча частина в о-сті), анімус(джерело незаперечних думок) 3.Індивідуальна психологія(Адлер). Вважав, що між свідомим та несвідомим немає межі. Головне в людині- це відчуття спільності, а не природні інстинкти. Структура особистості, а чинником розвитку є прагнення до переваги 4. Неофрейдизм Г. Салліван, К. Горні Суть людини вбачала у вродженому почутті тривоги. Почуття неспокою породжує бажання позбавитися цього, що лежить в основі мотивації вчинків людини. Залежно від того, як людина регулює прагнення до безпеки і прагнення до задоволення існують три типи стратегії поведінки: 1. Прагнення до людей. 2. Прагнення до незалежності. 3. Прагнення діяти проти людей.Саліван виділяє два механізми розвитку особистості: 1. Потреба в ніжності 2. Прагнення уникнути тривоги. «я»Система формується в боротьбі з тривогою на підсвідомому рівні та несвідомому пошуку шляхів подолання цієї тривоги.

56.Спрямованість- це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості і не пов’язані з існуючою ситуацією. Мотива́ція (з лат. movere) — спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби. Може бути: на себе, на інших, на справу. Форми спрямованості відносять 1Потяг- недиференційована і неусвідомлена потреба, 2. Бажання- усвідомлена потребе і потяг до чогось визначеного. 3. Прагнення- усвідомлена потреба пов’язана зі спонуками до діяльності. 4. Інтерес- специфічна форма пізнавальної потреби, яка пов’язана з усвідомленням мети діяльності й орієнтацією в навко. Серед. 5. Схильність- це глибока, стійка потреба індивіда в тій чи іншій діяльності. 6. Ідеал- це предметна мета схильності, що конкретизується в образах та уявленнях. 7.Переконання- це вища форма спрямованості- сукупність мотивів особистості, які спонукають її діяти відповідно своїх принципів, поглядів та світогляду.

57. Устано́вка — психологічний стан готовності суб'єкта до певної активності в певній ситуації. Явище відкрите німецьким психологом Л. Ланге. Рубінштейн визначав спрямованість як сукупність різних установок та тенденцій, в основі яких лежать потреби та мотиви діяльності. установка проявляється у стійкій схильності до певного сприйняття, осмислення та поведінки індивіда. Установка висловлює позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації по відношенню до різних фактами побуту, громадського життя і професійної діяльності. Вона може бути позитивною, негативною або нейтральною. Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановку людиною певних цілей, є рівень домагань особистості - прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань є самооцінка, підтримання якої стало для людини потребою. За даними американських психологів, рівень домагань залежить від співвідношення двох протилежних мотиваційних тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі, які входять до структури мотивації досягнення.Інакше кажучи, поведінку, орієнтовану на досягненні мети, визначає співвідношення двох тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі. Потре́би — це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення. БАЗОВІ ПОТРЕБИ - це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку, ПОХІДНІ ПОТРЕБИ формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні.• ВИЩІ ПОТРЕБИ включають насамперед потреби у творчості й творчій праці. Інтерес- специфічна форма пізнавальної потреби, яка пов’язана з усвідомленням мети діяльності й орієнтацією в навко. Серед. . Ідеал- це предметна мета схильності, що конкретизується в образах та уявленнях.

58.до основних теорій мотивації належать: 1. Теорія прийняття рішень(належить до раціоналістичних-, шо вважають розум, свідомість та волю основою мотивації). 2. Теорія автомата( до 19ст. належить до ірраціоналістичних-вважають поведінку безрозсудною, пов’язаною з неорг. Потребами)3. Еволюційна теорія(Дарвіндруга пол. 19ст, Павлов та Фрейд розвивали цю теорію 4.Теорія інстинктів(Фрейд)інстинкти: життя та смерті. 5. У 20рр 20ст. виникла концепція біологічних потреб. 6.Поведінкова концепція мотивації(Толмен, Талл,Скінер. 7. Теорія ВНД(Павлов, Соколов) 8. Теорія органічних тваринних потреб. 9. Концепція мотиваційної поведінки. У людини від народження є 5 класів потреб, які задовольняються в порядку ієрархічності(Маслоу)- фізіологічні, в безпеці, в дружбі та коханні, в повазі, в само актуалізації. У 1960р. Леонтьєвим була розроблена теорія походження мотиваційної сфери.

59. З часом провідні мотиви поведінки людини стають настільки характерними для людини, що перетворюються на риси його особистості:

- мотив досягнення успіхів,

- мотив уникнення невдач,

- мотив влади,

- альтруїзм (мотив надання допомоги),

- агресивні мотиви,

- мотив пізнання і інші.

Домінуючі мотиви починають входити в ядро характеру людини. Як ядерна характеристика вони впливають на поведінку в цілому і впливають на формування інших психічних властивостей.

Наприклад від характеру домінуючих мотивів залежить самооцінка людини та особливості його картини світу. Експериментально доведено, що люди, орієнтовані на успіх, в більшій мірі схильні до формування у себе реалістичною, наукової картини світу, а також мають більш об'єктивною самооцінкою. Люди, мотивовані на уникнення невдач, часто мають нереалистическую, фантастичну картину світу, при цьому мають завищену або занижену самооцінку.

У вітчизняній психол. Формування мотиваційної сфери пов’язане з формуванням інтересів. 1 рік життя- цікавлять яскраві та барвисті предмети. З початком розвитку мовного спілкування активно розвиваються пізнавальні інтереси. У дошкільному віці зявляється інтерес до гри, пізнавальні інтереси спрямовані на реальну дійсність і зявляється новий інтерес до фантазій. Початок шкільного віку (інтерес до навчання та до школи. В підлітковому віці стихає інтерес пізнання зявляються інтереси соц.-політ плану

60. У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Складний процес міжособистісного пізнання можна описати за допомогою таких складових:

• сприймання та оцінка зовнішніх ознак і поведінки індивіда;

• створення уявлень про його психологічні особливості й стани;

• оцінка цих уявлень та зіставлення зовнішніх ознак індивіда з особистісними характеристиками;

• розуміння та інтерпретація отриманої інформації;

• оцінка партнера в цілому;

• загальні умовиводи;

• прогнозування дій і вчинків партнера;

• створення стратегії власної поведінки.

61. Первинна група – це група людей, члени якої об'єднані спільною діяльністю на базі визначених цінностей і норм, група, члени якої знаходяться між собою в прямому особистому контакті, що і є основою для виникнення між ними системи міжособистісних відносин. По цілям і характерові взаємодії групи поділяються на формальні (оформлені) і – неформальні (неоформлені). Формальна група – це група, у якій місце, положення і поводження членів регламентовано правилами організації, що є частиною держави або його суспільним інститутом . Будучи одночасно членом багатьох первинних груп (так званих груп приналежності), індивід далеко не з кожної прагне ідентифікувати себе. Усередині будь-якого колективу є, наприклад, члени, для яких головним еталоном є родина, для інших джерелом орієнтації є самі авторитетні члени групи, для третіх – спортивна секція або неформальне об'єднання, для четвертих – ровесники в дворі і т.д.

Групи, чиї норми, установки й орієнтації не тільки приймаються індивідом в увагу, але і стають мотивом поводження особистості, називаються референтними. Такі групи є як би внутрішнім форумом особистості, з їх нормами і цінностями особистість звіряє своє поводження, коректує його.

62. темперамент- це характерна для певної людини сукупність псих. Особливостей, яке пов’язане з емоц. Збудливістю, швидкістю виникнення процесів і станів, характерні їм протікання й припинення.Типи: сангвінік(сильний, врівноважений, рухливий, холерик(сильний, неврівноважений, рухливий), флегматик(сильний, врівноваж, інертний), меланхолік(слабкий, неврівноважений). Вчення про темперамент: Вперше заговорив про темапер. Гіппократ, цю теорію він назвав термічною. Клавдій Гален на поч.. н.е типи трактував за співвідношенням соків. На поч. 20ст. зявл конституційні типології, які пов’язують характеристики темп. З будовою тіла. –мето-соматик(мизотипік), атлетик(іксотипік), пікнік(циклотипік),диспластик-(мизотипік). Сучасна теорія будується на концепції Павлова про особливості типу нервової системи. На думку Павлова основні властивості, які визначає тип НС- це сила збудження і гальмування.

63. І.П.Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлексні реакції собак, звернули увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, що проявляються насамперед у швидкості й точності утворення умовних реакцій, їхній інтенсивності. В результаті тривалих досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фізіологічні властивості нервових процесів: сила збудження і гальмування; рухливість цих процесів; врівноваженість збудження і гальмування. Темперамент має сукупність властивостей.Теплов: - емоційна збудливість, збудливість уваги,сила емоцій, тривожність, реактивність мимовільних рухів, активність вольової діяльності, пластичність і ригідність, резистивність, субєктивізація. У 1980р.Русалов ввів 4 компоненти до властивостей:витривалість, пластичність, швидкість,емоційність або чутливість.

64. Сангвінік. Людині з даним типом темпераменту притаманна висока активність. Вона жваво, збуджено реагує на все, що привертає її увагу, наділена живою мімікою і виразними рухами. Навіть незначний привід може викликати в неї голосний сміх, так само як і неістотний факт може її сильно розгнівати. За обличчям сангвініка легко вгадати його настрій, ставлення до предмета або людини. Холерик. Як і сангвінік, відрізняється низькою чутливістю та високою активністю. Однак він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і є більш інертним на відміну від сангвініка. Звідси - більша стійкість прагнень та інтересів, висока наполегливість, можливі ускладнення в переключенні уваги. Йому притаманна циклічність в діяльності та поведінці. Флегматик наділений високою активністю, низькою чутливістю та емоційністю. Його складно розвеселити або засмутити. Коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним; залишається спокійним, незважаючи навіть на великі неприємності. Меланхолік. Людина з високою чутливістю, що в поєднанні зі значною інертністю призводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Він надто образливий, хворобливо чутливий. Міміка і жести його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений в собі, сором'язливий. Навіть незначна складність змушує його опускати руки.особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності за темпераментами - це відмінності за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів. Встановлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. залежно від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності. Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів.

65.Характер- це сукупність властивостей, що складаються в діяльності, виявляються в типових для певної людини властивостях, в типових для певної людини способах та формах поведінки. Пояснення характеру здійснювалося за такими напрямами:1. Написання гороскопу. 2.фізіогноміка( повязання характеру із зовнішністю) 3. Хіромантія( по малюнку на долоні) 4. Дерматогліфіка( по малюнку на шкірі). 5 концепція концепція акцентуйованих осіб( Карл Леонгард започаткував, а продовжив Олег Лічко Акцентуація-надмірне посилення окремих рис, при якому спостерігається певне відхилення у поведінці)

66. 1. Перший підхід. В структурі характеру виділяють певні риси, які проявляються в різних життєвих ситуаціях: моральні риси (схильність людини діяти згідно зі суспільними ідеалами, нормами, правилами поведінки, визнач. потребами соціального середовища), вольові риси (визначаються вольовими якостями), емоційні риси (визначаються емоційною чутливістю,оцінкою себе, інших людей, явищ природи,особливостями спілкування), інтелектуальні риси (визначаються якостями розуму, обумовлюють чітке і усвідомлене сприймання навколишньої дійсності).2. Другий підхід. В структурі характеру виділяють симптомокомплекси (підхід Теплова): ставлення людини до інших людей, ставлення особистості до себе, ставлення до праці, ставлення до речей. Типи характ. За Фромом: 1. Мазохіст, садист; 2. Руйнівник; 3. Конформіст-автомат (пристосуванець). За карлом Юнгом: 1. Екстраверт ний; 2. Інтроверт ний.Фрмування характеру. З дитинства характер формується у спілкуванні з людьми через наслідування. Від 2 до 10 років – становлення характеру. 5 – 7 р. формуються моральні риси хар-у. В підлітковому віці починають формуватися вольові риси та світогляд. 15-17 р. зявляється самоаналіз і самокритика, в цей період можна сформувати певні якості характеру.

67.Психічні властивості людини, які визначають її поведінку в типових обставинах називаються рисами характеру, або вдачі. За психічними процесами:- пізнавальні, емоційні, інтелектуальні, вольові. За спрямованістю особистості:- риси, пов’язані зі ставленням до навколишнього,- риси, пов’язані зі ставленням до діяльності, - риси пов’язані зі ставленням до людей,- риси, пов’язані зі ставленням до себе. Тип характеру- це прояв в індивідуальному характерірис, які притаманні для певної групи людей.

68. Здібності- це такі індивідуальні особливості, які є умовами успішного виконання однієї або декількох діяльностей.Ознаки здібностей: - індивід- психол. О-сті, які відрізняють людину від інших.- ознаки, що мають відношення до успішного виконання завданнями.- нненабуті уміння і навички. Види здібностей: загальні здібності (забезпечують відносну легкість та продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності. Такі загальні здібності визначають інтелект), спеціальні здібності (допомагають досягнути високих результатів в окремих областях чи сферах діяльності, наприклад, музичні, математичні, психологічні, комунікативні). Природа людських здібностей досі викликає досить бурхливі суперечки серед учених. Один із панівних точок зору, провідна історичні підвалини ще від Платона, стверджує, що здібності біологічно обумовлені й їх прояв повністю залежить від успадкованого фонду. Навчання і може лише змінювати їхнє появи, але завжди проявляться тим чи іншим чином. теорія вроджених здібностей виходить з того, що здібності - це біологічно детерміновані властивості особистості. Їх прояв, функціонування і розвиток залежить від успадкованого фонду. Теорія формованих здібностей грунтується на тому, що здібності не дано від народження, вони розвиваються в процесі життя людини, коли він входить у різні форми навчання та діяльності. При цьому теорія формування здібностей не заперечує впливу на розвиток здібностей спадкового чинника. Спадковість впливає на здібності через навчання і діяльність.

69.Задатки-анатомо-фізіологічні особливості, що складають природну основу здібностей. 2. Здібності- індивід. Особ-сті, які є умовами успішного виконання однієї або декількох діяльностей. 3. Обдарованість- своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує людині можливість виконання певного завдання. Талант- це високий рівень розвитку здібностей, що розвиваються і виявляються в діяльності і вирізняються оригінальністю. 5 майстерність- досягнення досконалості в певній галузі. 6. Геніальність- це вищий рівень розвитку здібностей, що робить її видатною в одній сфері і відомою в кількох інших. Умови:1. Врахування сензитивних (найбільш чутливих) періодів розвитку різних функцій. 2. Наявність сприятливого соціального середовища. Це оточення, яке має необхідні знання, вміння, навички.3. Оптимальний рівень складності діяльності. Занадто проста діяльність знижує інтерес і гальмує розвиток здібностей, занадто складна – знижує мотивацію, темп і також гальмує розвиток здібностей.Фактори, що впливають на розвиток здібностей:1. Вроджені задатки.2. Час вияву.3. Розвиток здібностей до діяльності, до якої дитина проявляє інтерес.4. Співробітництво та суперництво.5. Методика навчання.