2. Розвиток особистості дошкільника

Криза 3 років[1]

На думку Д. Ельконіна – це криза соціальних стосунків, пов’язана із виділенням свого “Я”. Причина кризи – зіткнення (у внутрішньому світі дитини) потреби діяти самостійно та потреби відповідати вимогам дорослого, протиріччя між “хочу” та “можу” (Л. Божович).

Вперше кризу 3 років описала Ельза Келер у книзі “Про особистість трирічної дитини”, потім – Л. Виготський, Д. Ельконін та Л. Обухова.

Келер Е. виокремила 7 симптомів (“семизвездие”) кризи:

1. Негативізм – негативна зворотна реакція на прохання чи вимогу дорослого.

Негативізм має вибірковий характер: дитина не виконує вимогу одного члена родини (вихователя), але слухняний з іншими. Головний мотив – вчинити навпаки і не підкоритися вимогам.

КулагинаИ.Ю.описывает пример из практикиВыготскогоЛ.С.:девочка 3-х лет очень хотела, чтобы ее взяли на конференцию, где взрослые «обсуждают детей», но, получив разрешение, на заседание не пошла. Это была негативная реакция на предложение взрослого. На самом деле ей очень хотелось пойти, как и до отказа, и оставшись одна, она горько плакала.

Из практики БожовичЛ.: один мальчик с затянувшимся кризисом решил рисовать, но вместо ожидаемого отказа получил одобрение родителей. С одной стороны, рисовать ему хочется, с другой – еще больше хочется сделать наоборот. Расплакавшись, мальчик потребовал, чтобы родители запретили ему рисовать. После выполнения этого желания, он с удовольствием принялся за рисунок. Другой ребенок читал «наоборот» известные строки А.С.Пушкина: «И не по синим, и не по волнам, и не океана, и не звезды, и не блещут, и не в небесах».

2. Вередливість (упрямство) – реакція дитини на власне рішення, яке приймається з метою примусити дорослих рахуватись з її думкою.

КулагинаИ.Ю.: «Допустим, ребенка зовут домой и он отказывается уходить с улицы. Заявив, что он будет кататься на велосипеде, он действительно будет продолжать кружить по двору, чем бы его ни соблазняли (игрушкой, десертом, гостями), хотя и с совершенно унылым видом».

3.Гонорливість(строптивость) – спрямована не проти конкретної людини, а проти існуючої системи взаємин, прийнятих у сім’ї норм виховання та стилю життя.

СолдатоваЕ.Л.:Алеша (2года 11 мес.) собирается гулять. Просит ласковым голоском: «Мамочка, застегни сандалики, пожалуйста» (уже умеет сам застегивать, хотя делает это медленно) … Возвращаясь с прогулки, встает в гордую позу, выдвигает ногу вперед и командным голосом объявляет: «Кто застегал, тот пусть и расстегает!»

4. Свавілля – гіпертрофоване прагнення дитини до самостійності, неадекватне її можливостям, яке викликає додаткові конфлікти з дорослими. Це не фізична самостійність (як у кризі 1 року), а самостійність наміру, замислу.

5. Знецінювання (обесценивание) прийнятих раніше правил поведінки та вимог дорослого.

Дитина може почати лаятись, давати прізвиська дорослим, дражнитися з ними (знецінення старих правил поведінки) або зламати улюблену іграшку, запропоновану невчасно (знецінення прив’язаності до речей).

Солдатова Е.:Максим (3 года 1 мес.) бегает по комнате, прыгает с дивана на кресло, с кресла на диван, расшалился, дедушка урезонивает: «Максимка, осторожно – упадешь». Максим, не обращая внимания, прыгает еще резвее … вдруг падает на пол … резко поднимается и бросает жестко дедушке: «Дуяк! Бамбес!» (дурак, балбес).

6. Протест-бунт полягає у регулярних суперечках з батьками.

«Все поведение ребенка приобретает черты протеста, как будто ребенок находится в состоянии войны с окружающими, в постоянном конфликте с ними» (Л.С.Выготский).

7. Деспотизм – жорсткий прояв влади дитини над оточуючими дорослими, вияв нетерпимого ставлення до інших.

Якщо в родині є інша дитина, то деспотизм набуває форми ревнощів.

Новоутворення дошкільного віку:

1. Психологічне відокремлення від дорослого – поява позиції “Я сам”.

2. Становлення самосвідомості дитини (поки ще з завищеною самооцінкою).

3. Розмежування понять “хочу” і “повинен”, що демонструється їх правильним використанням у мові.

4. Початок формування волі.

Рушійні сили розвитку дошкільника – протиріччя, які виникають у зв’язку з розвитком ряду потреб [6]:

• потреба у спілкуванні, щоб засвоювати соціальний досвід;

• потреба у зовнішніх враженнях, яка сприяє розвитку пізнавальних здібностей;

• потреба в рухах, що сприяє розвитку навичок і вмінь.

Дошкільний вік – початок формування особистості, виникають такі особистісні утворення як:

1. Засвоєння моральних норм.

2. Підпорядкування мотивів.

3. Формування довільності поведінки.

Соціальна ситуація розвитку дошкільника охоплює 2 сфери:

1. Дитина – Дорослий.

2. Дитина – Інші діти.

Вплив дорослих на формування особистості дошкільника:

1) організація засвоєння моральних норм-регуляторів соціальної поведінки;

2) надання зразків поведінки (манер, оцінок людей, подій) для наслідування;

3) навчання правилам поведінки у суспільстві (висувають вимоги до дітей і оцінюють їх вчинки, поступово самі діти почнуть оцінювати власну поведінку, навіть не розуміючи правил, що до них висуваються, до кінця віку діти починають розуміти зміст правил).

Вплив однолітків на формування особистості дошкільника:

1) опанування норм і правил поведінки у колективі однолітків (завдяки утворенню дитячих товариств, спільній участі в іграх та трудовій діяльності, потребі у спілкуванні);

2) формування суспільної думки (3 роки думка однієї дитини не впливає на поведінку інших дітей; 4-5 років – діти починають дослухатись до думки однолітків і підкоряються думці більшості, навіть, якщо вона суперечить їх власним знанням; 6 років – конформність у дітей зменшується, так діти вчаться узгоджувати свої погляди);

3) підвищення змістовності оцінок, наданих одноліткам (3роки – повторюють оцінки, надані вихователями; 5 років – оцінки набувають більшої змістовності, діти утримуються від засуджуваної ровесниками поведінки);

4) набуття дітьми певного статусу у групі (популярні – непопулярні діти).

3. Розвиток мотивів поведінки, емоцій, самосвідомості та самооцінки [6]

Мотиви поведінки дошкільника набувають різної сили та значущості

Основні види мотивів:

1. Мотиви, пов’язані з інтересом дітей до світу дорослих (бажання бути схожим на дорослих керує дитиною у рольовій грі; часто ним користуються з виховною метою, щоб змусити дитину виконати певну вимогу: “Ти вже великий хлопчик, а дорослі вдягаються самі!”, – говорять дитині, спонукаючи її до самостійності.

2. Ігрові мотиви, пов’язані з інтересом дитини до самого процесу гри (опанування ігрової діяльності супроводжується прагненням діяти як дорослий).

3. Мотиви встановлення та збереження позитивних взаємин з дорослими та однолітками. Діти прагнуть отримати ласку, схвалення та прихильність дорослого.

4. Мотиви самолюбства та самоствердження. Одним з проявів виступає намагання дитини виконувати головні ролі в іграх. У молодших та середніх дошкільників самоствердження полягає в тому, що вони привласнюють всі відомі їм позитивні якості, не зважаючи на їх реалістичність (“Я – найсильніший”, “Я – самий чесний” тощо).

5. Пізнавальні і змагальні мотиви, пов’язані з ускладненням діяльності дітей. Пізнавальні – діти ставлять багато питань, інколи вони самі шукають відповіді. Змагальні – прагнучи самоствердження, діти прагнуть виграти, бути першими.

6. Моральні мотиви, які виражають ставлення дитини до інших людей.

7. Суспільні мотиви – бажання бути корисним іншим людям.

Протягом дошкільного дитинства змінюється не тільки зміст мотивів, з’являються нові їх види, а також між різними мотивами формується ієрархія, свідоме підпорядкування менш важливих мотивів більш важливим (домінуючим).

Емоції

1. Відносний спокій і стабільність емоційного фону дошкільника; відсутність безпричинно сильних афектів та конфліктів. Але емоційні процеси залишаються насиченими й інтенсивними.

2. Поява здатності до емоційної регуляції поведінки, дитина може передбачити наслідки свого вчинку чи дії (дослідження Олександра Запорожця).

3. Зміна структури емоційних процесів (емоції стають більш стриманими)

Раннє дитинство: емоційні процеси = вегетативні реакції + моторні реакції (переживаючи образу, дитина плакала, падала на підлогу, затуляла обличчя руками, або хаотично рухалась, кричала різні слова, могла вдарити когось та ін.).

Дошкільник: емоційні процеси = вегетативні реакції + моторні реакції + складні форми сприйняття, образного мислення, уяви (дитина починає радіти чи сумувати не тільки з приводу того, що робить зараз, але й з приводу того, що тільки збирається робити)

Отже, переживання стають більш стриманими й глибокими.

4. Зміна змісту афектів – розширюється коло емоцій, притаманних дитині

Почуття дошкільника набувають більшої стійкості, вони здатні виявляти турботу про близьких, емпатію; демонструють постійну дружбу з однолітками та симпатію до них.

Самосвідомість і самооцінка

Однією із сторін розвитку мотивів поведінки у дошкільників стає підвищення їх усвідомлення. Дитина починає чіткіше уявляти причини та наслідки своїх вчинків. Це стає можливим тому, що у дошкільника починає розвиватися самосвідомість.

Самосвідомість – розуміння того, що дитина являє собою, якими рисами вона наділена, як до неї ставляться оточуючі і чим таке ставлення викликане. Формується наприкінці дошкільного віку завдяки інтенсивному інтелектуальному та особистісному розвитку і виступає одним з центральних новоутворень віку.

Найбільш яскраво самосвідомість проявляється у самооцінці – у тому, як дитина оцінює власні досягнення й невдачі, свої риси і можливості.

Самооцінка з’являється у 2-й половині періоду і ґрунтується переважно на чисто емоційному самоставленні (“Я – хороший”) та раціональній оцінці чужої поведінки. Отже, спочатку дитина набуває уміння оцінювати дії інших дітей, а потім – власні вчинки, моральні якості та уміння.

Самооцінка дитини майже завжди співпадає з зовнішньою оцінкою, яка висловлюється близькими дорослими (“Я – хороший, тому що так говорить мама”).

У 5 років оцінка дитиною власних досягнень має перебільшений характер.

У 6 років зберігається завищена самооцінка, але наразі діти хвалять себе не так відкрито, як раніше. Половина їх суджень вже на чомусь ґрунтується.

У 7 років більшість дітей набуває більш адекватної самооцінки умінь.

Загалом самооцінка дошкільника дуже висока, що допомагає йому опанувати нові види діяльності, без особливих страхів включатись у навчальну діяльність. Зберігається високий вплив на її формування з боку дорослих та однолітків.

Ще однією важливою лінією розвитку дитячої самосвідомості виступає усвідомлення своїх переживань. Наприкінці дошкільного віку дитина орієнтується у власних емоційних станах і може їх висловити: “я радий; я ображений; я сердитий” та ін.

Для цього вікового періоду також характерна статева ідентифікація: дитина усвідомлює себе як хлопчика чи дівчинку (з’являються певні ігри та стилі поведінки).

Починається усвідомлення себе у певному часі: у 6-7 років дитина пам’ятає себе у минулому, усвідомлює у теперішньому, уявляє у майбутньому.

4. Розвиток пізнавальної сфери дитини [6]

У дошкільному віці під впливом виховання та навчання відбувається інтенсивний розвиток ВСІХ пізнавальних психічних процесів.

Мислення

1. Основна лінія розвитку мислення – перехід від наочно-дійового до наочно-образного, а наприкінці періоду – до словесного мислення.

2. На основі образного мислення виникає образно-схематичне мислення (це проміжна ланка між образним та логічним мисленням).

Образно-схематичне мислення допомагає знаходити зв’язки і відношення між предметами та їхніми властивостями.

Вже дошкільник при цілеспрямованому навчанні може оволодіти простими поняттями (переважна більшість дітей опановують поняття протягом навчання у школі).

Приклад: дитині для вимірювання довжини дають мірку – паперову смужку, зрозумівши, як користуватись смужкою, дитина легше/швидше опановує більш складні вимірювальні прилади, зокрема, – лінійку.

3. Провідним видом мислення є наочно-образне, особливостями якого виступають:

3.1. Відсутність здатності розмірковувати та доводити (доказывать) факти, це описано на прикладах т.зв. феноменів Піаже.

Приклад:дошкільникам показували 2 глиняні кульки і, переконавшись, що діти вважають їх однаковими, у них на очах змінювали форму однієї з кульок – розкатували її на ковбаску.

Потім дітям ставили питання: “Чи однакова кількість глини міститься у кульці та у ковбасці?”.

Відповідь дітей: “Ні, не однакова, у ковбасці глини більше, бо вона довша!”

Дитина не спроможна розмірковувати логічно, вона відповідає, орієнтуючись на зовнішні ознаки предмету, які впадають в око.

3.2. Більшість доступних дитячих суджень необ’єктивні, принцип їх формулювання Піаже назвав явищем реалізму. Дошкільник не враховує інших думок і не розуміє відносності оцінок, не чутливий до протиріч, не здатен зв’язати кілька суджень між собою.

Діти вважають, спираючись на безпосереднє сприйняття речей, що вітер дме тому, що гойдаються дерева; що сонце пересувається в той бік, куди дме вітер; сонце зупиняється, коли вітер вщухає.

3.3. Егоцентризм мислення – особлива інтелектуальна позиція дитини, коли весь світ розглядається тільки з її власної позиції (точки зору інших взагалі не враховуються).

Приклад: експеримент Піаже з макетом гір.

Феномени Піаже зникають у 6-8 років.

4. Дошкільнику притаманна дитяча логіка міркувань, відмінна від дорослої.

Приклад: експеримент Л. Обухової, подібні до досліджень Ж. Піаже.

Андрей (6 лет 9 мес.)

“Почему звезды не падают?” – “Они маленькие, очень легкие, они вертятся как-то на небе, но это не видно, только по телескопу увидеть можно”. “Почему ветер дует?” – “Потому что ведь надо помогать на парусниках в спорте, он дует и людям помогает”.

Слава (5 лет 5 мес.)

“Откуда луна на небе появилась?” – “А может быть ее построили?” – “Кто?” – “А кто-нибудь. Ее построили, или она сама выросла”. “А звезды откуда появились?” – “Взяли и выросли, и сами появились из света. Луна светит, но она холодная.” “Почему луна не падает?” – “Потому что она на крылышках летает, а может быть, там такие веревки и она на них висит…”

Незважаючи на своєрідну логіку, діти спроможні логічно правильно розмірковувати і розв’язувати досить складні задачі. Але для цього дошкільник має:

– встигнути запам’ятати саму задачу;

– уявити собі умову задачі;

– зрозуміти умову задачі (факти, наведені у задачі, мають б. доступними для дитини);

– дорослий має чітко і зрозуміло сформулювати умову цікавої задачі.

5. Дошкільник здатен правильно вживати прості побутові поняття.

Приклад: 5-річна дитина легко розуміє навіть таке нечітке поняття як “жива істота”. Вона легко відносить до живих істот крокодила (думає над завданням лише 0,4 с), але вагається, відносячи до цієї категорії дерево (думає 1,3 с) чи тюльпан (думає 2 с).

6. Наприкінці вікового періоду з’являється тенденція до узагальнення й встановлення зв’язку, але ще часто припускаються помилок, орієнтуючись на зовнішній вигляд предмету та його видимі характеристики.

Приклад: експеримент з великими/малими, легкими/важкими предметами щодо їх здатності утримуватись на плаву.

Увага

Щільно пов’язана з інтересами дошкільника, має здебільшого мимовільний характер.

Протягом дошкільного дитинства час зосередження збільшується від 10 хв. до 1,5-2 годин.

Пам'ять

1. Набуває домінуючої функції серед вищих пізнавальних функцій все більше відокремлюючись від сприйняття (Л. Виготський). Дошкільник легко запам’ятовує різний матеріал. Пам’ять має ряд специфічних особливостей.

2. Зростає здатність до відтворення матеріалу, відбувається рух від образної до словесно-логічної пам’яті.

3. Пам'ять має переважно мимовільний характер, легко запам’ятовується дії, образи та слова, які мають емоційний відгук.

Запам’ятовування важкий матеріалу: гра + мнемотехніки.

4. Окремі діти мають особливий вид зорової пам’яті – ейдетичну, яка зазвичай втрачається ними в період шкільного навчання.

Мова

1. Оволодіння засобами мови завершується переважно у 6/7 років, коли мова стає засобом мислення й спілкування дошкільника.

2. Розвивається звуковий (фонематичний)аспект мовлення: усвідомлюють особливості своєї вимови, впізнають неправильно сказані дитячі слова.

3. Інтенсивне зростання словникового запасу. Порівняно з раннім дитинством словник дошкільника збільшується втричі. У 6 років дитина активно використовує 2,5-3 тис. слів (але це залежить від умов життя, виховання і спілкування з дорослими).

4. Розвивається граматичний аспект мови.

Діти орієнтуються у будові слова (морфологія) та у побудові фрази (синтаксис); у 3-5 років вони правильно розуміють зміст “дорослих” слів, хоча не завжди вірно застосовують їх, не розуміючи як змінюється зміст слова залежно від контексту.

5. Створюють власні слова по законах граматики рідної мови – словотворчість.

Приклад:“У лысого – голова босиком”, “Бабушка! Ты моя лучшая любовница!”, “Пойдемте в этот лес заблуждаться” и пр. (К. Чуковский “От трех до пяти”).

6. Наприкінці дошкільного віку переходить до контекстного мовлення (зрозуміло для всіх може перекати прочитане, описати картину, сформулювати свої враження від побаченого). Зберігається й ситуативне мовлення, але здебільшого у побутових випадках (переказуючи м/ф, може пропускати слова, не закінчувати фрази, емоц. захоплюючись).

7. Опановує всі форми усного мовлення, з’являються розгорнуті повідомлення – монологи, розповіді, де він переповідає не тільки факти, але й висловлює власну думку.

У спілкуванні з однолітками розвивається діалогічне мовлення (вказівки, оцінки).

Егоцентричне мовлення сприяє планувати й регулювати дитині власні дії.

36. Психологическаяхар-ка подросткового и юношеского возраста.

_{(ОТ 11 ДО 19 ЛЕТ)}

1. Одной из главных характеристик подросткового возраста является продолжение обучения ребенка в различных общеобразовательных учреждениях. Одновременно ребенок все более входит в общую жизнь общества. У него появляются новые обязанности. В это же время происходит завершение ориентации ребенка на «мужскую» и «женскую» деятельность, в зависимости от его пола.

2. Стремясь к самореализации, ребенок начинает показывать успехи в конкретном виде деятельности, высказывать мысли о будущей профессии.

3. Происходит дальнейшее развитие психических познавательных процессов у ребенка и формирование его личности, в результате чего происходит изменение интересов ребенка. Они становятся более дифференцированными и стойкими. Учебные интересы уже не имеют первостепенного значения. Ребенок начинает ориентироваться на «взрослую» жизнь.

4. На формирование личности в подростковый период оказывает существенное влияние процесс полового созревания. Прежде всего, у молодых людей отмечается бурный физический рост организма, который выражается в изменении роста и веса, сопровождающемся изменением пропорций тела. Сначала до «взрослых» размеров дорастают голова, кисти рук и ступни, затем конечности — удлиняются руки и ноги — ив последнюю очередь туловище. Интенсивный рост скелета, достигающий 4-7 см в год, опережает развитие мускулатуры. Все это приводит к некоторой непропорциональности тела, подростковой угловатости. Дети часто ощущают себя в это время неуклюжими, неловкими.

5. Завершается окончательная сексуальная ориентация подростка. Появляются вторичные половые признаки. Так, у мальчиков меняется голос, отмечается увеличение волосяного покрова на лице. Соответствующие изменения происходят и у девочек.

6. В подростковый период в связи с быстрым развитием организма возникают трудности в функционировании сердца, легких, кровоснабжении головного мозга. Поэтому для детей этого возраста характерны перепады сосудистого и мышечного тонуса. А такие перепады вызывают быструю смену физического состояния и соответственно настроения. При этом ребенок может длительное время переносить физические нагрузки, связанные с его увлечениями (например, играть в футбол), и одновременно с этим в относительно спокойный период времени «падать от усталости». Особенно часто это проявляется в отношении интеллектуальных нагрузок.

7. В подростковом возрасте у ребенка продолжает развиваться теоретическое мышление. Проявляется способность оперировать гипотезами при решении интеллектуальных задач. В процессе обучения ребенок осваивает на логическом уровне все мыслительные операции. Способности анализировать абстрактные идеи, искать ошибки и логические противоречия в абстрактных суждениях.

8. В процессе развития мышления в подростковый период у ребенка проявляются следующие способности: способность оперировать гипотезами при решении интеллектуальных задач;—способность анализировать абстрактные идеи, искать ошибки и логическиепротиворечия в абстрактных суждениях.

9. В подростковый период помимо развития произвольной и опосредованной памяти у ребенка начинается активное развитие логической памяти, которая постепенно занимает доминирующее место в процессе запоминания учебного материала. Замедляется развитие механической памяти.

10. В подростковом возрасте происходит существенный сдвиг в отношениях между памятью и другими психическими функциями, изменяются отношения между памятью и мышлением. Исследования показали, что в этом возрасте мышление подростков определяет особенности функционирования памяти.

11. Существенно изменяется и монологическая речь подростков — появляется способность самостоятельно готовить устное выступление, вести рассуждения, высказывать мысли и аргументировать их.

12. Главная тенденция развития когнитивной сферы в юношеском возрасте может быть охарактеризована как продолжающееся развитие общих и специальных способностей детей на базе основных ведущих видов деятельности: учения, общения и труда.

13. В юношеском возрасте начинают наиболее отчетливо проявляться особенности мышления подростков, обусловленные половыми различиями.

14. В этот период происходит формирование навыков логического мышления, а затем и теоретического мышления, развивается логическая память. Активно развиваются творческие способности подростка и формируется индивидуальный стиль деятельности, который находит свое выражение в стиле мышления.