38. Унр часів Директоріїю

18 грудня 1918 року до Києва вступили війська Директорії УНР. Директорія була створена 13-14 листопада на засіданні Україн­ського національного союзу. До складу Директорії входили представники різ­них політичних партій: тут були представники від українських соціал-демократів — В. Винниченко,

С. Петлюра,А. Макаренко; від українських есерів — Ф. Швець; від соціалістів-самостійників—П. Андрієвський. У своєму зверненні до ук­раїнського народу вона закликала до повстанню проти гетьмана. Після повалення П. Скоро­падського Директорія переїхала з Вінниці до Києва, де проголосила відновлення Української Народної Республіки. Головою першого уряді Директорії УНР — Ради народних міністрів — став В. Чеховський. 26 грудня 1918 року віднов­лено закони УНР:

• у сфері державного управління передбачи­ла передати владу Трудовим радам селян, робітників і інтелігенції;

• найвища законодавча влада передавала. Трудовому конгресові — своєрідному пар­ламентові, сформованому з депутатів від се­лян, робітників, інтелігенції, працівників залізниці і пошти, без участі «поміщик капіталістів»;

• планувала скасувати всі антинародні рішення гетьманського уряду, відновити 8-годиний робочий день, робітничий контроль. Уряд Директорії проголосив широку прог­раму аграрних перетворень.

Ситуація, у якій Директорія прийшла ж влади, була досить складною. Українські території опинилися в руках різних отаманів: тому уряд не міг навести належний лад і налагодити ефективне державне управління. З півночі просувалися війська Червоної армії, із заходу — поляки, на півдні готувалася до походу армія генерала Денікіна. Шоб уникнути цього смертельного трикутника Директорія активізувала свою дипломатичну діяльність. До більшовиків і до представників Антанти рушили одразу дві делегації

За пропозицією головного отамана на південь України, де перебували війська Ан­танти, була направлена делегація. Як згаду­вав В. Винниченко, французький полковник Фрейденберг прийняв їх як жалюгідних про­хачів і в грубій формі висловив свою вимогу: «Вигнати, як собак, Винниченка й Петлюру. Винниченка як більшовика, а Петлюру — як бандита».

Французьке командування рішуче вимага­ло від української делегації:

• усунути з уряду УНР і Директорії представ­ників соціалістичних партій;

• відмовитися від більшовицької соціально-економічної політики;

• підпорядкувати українську армію коман­дуванню Антанти.

У складних для УНР умовах відбувалася знаменна подія — проголошення Української соборної держави. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбувся акт урочис­тої злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

33. Україна в завойовницьких планах гітлерівської Німеччини. Пакт Ріббентропа-Молотова.

Зміна на рубежі 1938— 1939 рр. акцентів у зовнішньополітичному курсі Німеччини призвела до падіння влади в Хусті. Гітлер, пам'ятаючи уроки Першої світової війни, ви­рішив не ризикувати і не вести війни на два фронти.

5 вересня 1938 року Гітлер у бесіді з міністром закордонних справ Польщі Ю. Беком зазначав, «що у світовій пресі Німеччині намагаються приписати якісь наміри щодо України, і заявив, що з цього приводу Польща ні найменшою мірою не повинна побоюватися Німеччини. Німеччина не має ніяких інтересів по той бік Карпат, і їй байдуже, що роблять там країни, зацікавлені в цих областях». А 30 січня 1939 року, виступаючи в рейхстазі, Гітлер дав зрозуміти західним державам, що їх зовнішньополітичні розрахунки, м'яко кажучи, не зовсім відповідають прагненням рейху. Він заявив, що Німеччина потребує «життєвого простору» в Африці і т. ін..

6 березня 1939 року Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію і давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.

У ніч з 13 на 14 березня 1939 року угорська армія розпочала воєнні операції в районі Мукачевого. Прем'єр А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю Карпат­ській Січі. Після зіткнень із чеськими військами, що намагалися роззброїти карпатоукраїнські війська, Карпатська Січ бере під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Кольчине і Коропець. За цих обставин А. Волошин через Хустське радіо проголошує самостійність Карпатської України,.

Березневі події 1939 р. викликали замішання в правлячих колах західних держав.

Гітлер 3 квітня віддає таємний наказ вермахту готуватися до нападу на Польщу. Збулося передбачення радника бюро міністра закордонних справ Німеччини Клейста, який у березні Цей жест було помічено в Москві, і вже 10 березня 1939 року, виступаючи на XVIII з'їзді ВКП(б), Сталін зазначив, що невщухаюча галаслива кампанія на Заході навколо «українського питання» має на меті «розлютити Радянський Союз проти ,1939 року радянське керівництво висунуло ви­моги про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі, а також про відмову Гітлера від планів типу «Великої України». І лише задоволення цих вимог відкрило шлях до укладення договору. 23 серпня 1939 року Молотов і Ріббентроп підписали договір про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на 10 років. Крім цього, було підписано і таємний протокол, який містив положення, що стосувалися українських земель: «У разі територі­ально-політичного перевлаштування областей, які входять до Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР приблизно буде проходити по лінії рік Неви, Вісли і Сяну». Тобто, відмова рейху від претензій щодо України набула форми розмежування «сфер інтересів». Отже, ліквідацією Карпатської України Гітлер досягав трьох важливих для себе тактичних цілей: ще міцніше прив'язував до антикомінтернівського пакта Угорщину; за­безпечував нейтралітет Польщі; певною мірою заспокоював СРСР, створюючи передумови для подальшого зближення. Пакт Молотова — Ріббентропа (і таємний протокол до нього), будучи актом свавільного поділу Європи на «сфери інтересів» між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв'язував руки лідеру Третього рейху для початку Другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відлі­ку процесу «збирання» українських земель у межах однієї держави, що об'єктивно було явищем прогресивним.