8.3. Міжнародні організації в інституційному середовищі глобальних трансформацій

В умовах формування глобальної економіки виникла необхідність у створенні інститутів її регулювання. У цій ролі виступають міжнародні економічні організації.

Сучасна структура міжнародних економічних організацій є достатньо складною і містить:

– мережу організацій і органів ООН та її спеціалізованих установ. Найвпливовіші з них: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР);

– неформальні консультаційні групи, що регулярно проводять свої зустрічі: Велика вісімка, Паризький та Лондонський клуби кредиторів, Давоський форум;

– регіональні інтеграційні угруповання та об’єднання (у Західній Європі – це ЄС, у Північній Америці – НАФТА, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні – АТЕС, у Евразійському регіоні – СНД);

– множину недержавних міжнародних організацій універсального, регіонального, галузевого чи функціонального характеру, що виконують консультативні, статистичні, дослідницькі, видавничі та інші завдання моніторингу глобального етапу розвитку економіки.

Практична частина

Термінологія для перевірки знань: країна-система, субсидіарність, метакорпорація, мереже9ві корпоративні структури.

Питання для поглибленого вивчення

1. Місце держави у міжнародному інституційному середовищі.

2. У чому проявляються трансформації інституту держави в умовах глобалізації ?

3. Яка особливість функціонування країни-системи ?

4. «Регіональні держави», причини їх виникнення.

5. Які фактори спричинили виникнення метакорпорацій ?

6. Економічне визначення метакорпорацій.

7. Функції метакорпорацій.

8. Система міжнародних організацій в сучасному інституційному середовищі.

9. Чим пояснюється особливе місце ООН серед інших міжнародних організацій ?

10. Регіональні інтеграційні угруповання та об’єднаня, їх роль у міжнародному інституційному середовищі.

Тести

1. Характерними суб’єктами глобальної економіки є:

а) метакорпорації;

б) малі підприємства;

в) держави;

г) кооперативи.

2. В умовах глобалізації у всіх сферах людської діяльності, в тому числі і в економіці, утвердилася система організації:

а) ієрархічна;

б) космополітична;

в) мережева;

г) інтернаціональна.

3. До принципово нових різновидів глобального бізнесу належать:

а) франчайзинг, консорціуми;

б) мережеві корпоративні структури;

в) асоціації, трести;

г) синдикати, картелі.

4. Внаслідок глобальних трансформацій у сучасному світі з’явилися такі форми держав, як:

а) країни-регіони;

б) країни-системи;

в) країни, ізольовані від світу;

г) вірними є перші дві відповіді.

5. Сучасна структура міжнародних економічних організацій містить:

а) мережу організацій і органів ООН та її спеціалізованих установ;

б) неформальні консультаційні групи (наприклад, Паризький та Лондонський клуби кредиторів, Давоський форум тощо);

в) регіональні інтеграційні угруповання та об’єднання (ЄС, НАФТА);

г) усі відповіді є вірними.

6. Теорія К. Омае щодо кумулятивного впливу факторів … , який створює можливості для життєздатних економічних підрозділів у будь-якій країні світу залучати все, що є необхідним для їх розвитку, без сприяння і посередницької ролі держави:

а) інвестиційної, інноваційної діяльності;

б) індивідуальних споживачів;

в) індустріальної діяльності;

г) усі відповіді є вірними.

7. До найвпливовіших організацій ООН належать:

а) Міжнародна морська організація (ММО);

б) Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ);

в) Міжнародний кооперативний альянс (МКА);

г) Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

8. Результатом прояву феномена субсидіарності було створення «регіональних держав», наприклад:

а) Фінляндії;

б) Північної Італії;

в) Панами;

г) Гренландії.

9. Одним з найбільш повних визначень поняття метакорпорації є концепція трьох критеріїв інтегрованої корпоративної структури, що була розроблена:

а) Я. Паппе;

б) Р. Норгаардом;

в) М. Моісеєвим;

г) Е. Азроянцем.

10. Типовою країною-системою у сучасному світі є:

а) Данія;

б) США;

в) Чілі;

г) Грузія.

Реферати

1. Інституційне середовище глобальної економіки.

2. Інститут держави і його трансформація в умоваї глобалізації.

3. Феномен метакорпорацій у глобальній економіці.

4. Місце міжнародних організацій в інституційному середовищі глобальної економіки.

Тема 9. Міжнародні стратегії глобалізації

Теоретична частина

План

1. Сутність стратегії, її формування.

2. Стратегії глобального розвитку світу.

1. Сутність стратегії, її формування

Термін «стратегія» походить з грецької (stratos – військо і ago – веду), де він означає складову частину військового мистецтва, яка займається питаннями планування і ведення війни. Згодом словом «стратегія» стали визначати майстерність керівництва суспільними, політичними процесами.

Усе більше термін «стратегія» застосовують у сфері економічної теорії, економічної політики і бізнесу. Найчастіше використовують таке визначення: «Стратегія – це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно до цілей і завдань організації». Зарубіжні фахівці зі стратегічного менеджменту Г. Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел пропонують п’ять атрибутів економічної стратегії: 1) стратегія – це план, орієнтир, напрям розвитку; 2) стратегія – це принцип поведінки; 3) стратегія – це позиція, тобто утворення найвигіднішого поєднання елементів економічної політики або бізнесу; 4) стратегія – це перспектива, тобто основний спосіб дії організації або теорії бізнесу; 5) стратегія – це засіб, маневр, за допомогою якого можна перемогти конкурентів.

Економічна стратегія має декілька рівнів залежно від об’єкта, для якого вона призначена: стратегія світу в цілому, регіону, країни, адміністративного центру, підприємства. У цьому посібнику йдеться переважно про найвищий рівень економічної стратегії – стратегію економічного розвитку країн, регіонів, світу.

Стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країн або регіонів являє собою економічну політику їхнього вищого керівництва, розраховану на тривалий термін і спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку. Економічна стратегія – це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри урядів стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розроблення економічної стратегії починається з визначення головної мети розвитку. Це – найскладніший і найвідповідальніший елемент стратегії. Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого сьогоднішнього стану економіки країни, регіону, світу й досягнення вищих параметрів розвитку. Найчастіще стратегії розробляються тоді, коли економіка знаходиться у кризовому стані.

Звичайно розробка стратегій, визначення головної мети і підпорядкованість цілей здійснюється в декілька етапів: 1) обґрунтовується необхідність зміни пріоритетів розвитку; визначається напрям стратегічних змін; 2) формується основна мета, яку необхідно досягнути в процесі трансформаційних змін; визначаються цільові орієнтири, принципи та завдання розвитку; 3) визначається послідовність дій намічених планів розвитку. Після визначення головної мети наступним етапом розробки стратегії є визначення методів її досягнення. Сукупність заходів, що застосовують уряди для досягнення стратегічної мети, є стратегічною політикою. Стратегічна політика починається з визначення необхідних фінансових, виробничих і людських ресурсів, які необхідні для реалізації поставленної мети. Далі розробляється механізм реалізації стратегічної мети, тобто визначаються заходи урядів із регулювання економіки в основних її сферах, створюються необхідні інститути, фонди, залучаються (в разі необхідності) іноземні і міжнародні інвестиції для вирішення тих чи інших стратегічних завдань. У процесі реалізації стратегії уряди вирішують певні завдання. Серед основних із них на макрорівні є забезпечення економічного зростання, рівноваги платіжного балансу, стабільності цін, забезпечення повної зайнятості; на мікрорівні – ефективне використання ресурсів. Оскільки одночасне вирішення цих та інших завдань рідко буває можливим, виділяються пріоритетні цілі на кожному етапі здійснення стратегії.

За терміном дії економічні стратегії поділяються на середньострокові (до 10 років) і довгострокові (понад 10 років).

У процесі розроблення довгострокової стратегії її автори спираються на ідею соціально-економічного розвитку, яка панує в суспільстві на даному етапі або нав’язується згори могутніми політичними силами. Ідея відповідає на питання «Яку країну / світ ми хочемо мати ?» Відповідь звичайно стисла й дуже загальна: «Країна з ринковою економікою», «Супердержава», «Постіндустріальна економіка» тощо. У довгострокових стратегіях визначаються тільки найголовніші макроекономічні параметри, без мікроекономічної деталізації, й формулюється основний напрям досягнення мети. Найчастіше довгострокові стратегії розвитку приймаються в країнах зі стабільною економікою.

Крім того, при розробленні стратегії в умовах глобалізації необхідно враховувати не тільки інтереси окремих країн, але й вплив міжнародного середовища на економічний розвиток держав і регіонів. У міжнародних відносинах панують «правила поведінки», які неможливо обминути і які найвигідніші економічно розвинутим країнам. Вони розроблялися за ініціативою і підтримкою найпотужніших держав, насамперед США.