10.Криза рабовласницької системи та її висвітлення у працях Луція Колумелли.

Луцій Юній Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Наприклад, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видами робіт, л також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало падання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновід­пущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основ­ними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судно­власниками. До середини 2 століття головними постатями в господарстві стають землевласник і колон.Колон, як і пекуліст віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності.Колонат поступово перетворюється на систему відносин, які є швидше феодальними,ніж рабовласницькими.

011111010.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації доби середньовіччя.

Середньовіччя — це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії напри­кінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочина­ються наприкінці XV ст.В Азії, відповідно до специфічних особливостей культурного спадку, географічного середовища, системи ведення господарст­ва, соціальної організації та релігії, сформувалася арабо-мусуль­манська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої є арабська мова, віро­вчення та культ ісламу. Іслам, або мусульманство, виникає у VII ст. н.є. на Аравійському півострові. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха, а також неухильне дотримання п'яти основних приписів, так званих «стовпів віри».Так, іслам сформував досить специфічну форму взаємин між окремою особою і земною владою та Богом. Ні людина, ані дер­жава не можуть існувати «нейтрально» від Всевишнього, вони або служать йому, і тоді вони «вірні», або ні — і тоді вони «невір­ні».Активна торгівля у Середземному морі та в Індійському океа­ні стимулювала розвиток ремесла та сільського господарства. Верховним власником усіх земель також вважався Аллах, а дер­жава лише від його імені розпоряджалася нею. Фактично землею відали намісники — еміри. Найбільшого поширення набуло об­щинне землекористування на державних зем­лях, за що селяни платили ренту-податок — харадж або ушр. Крім цього, існували також землі правлячого дому — савафи, та землі релігійних установ — вакфи, які не оподатковувалися. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урба­нізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгу­вали лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином У містах діяв державний контроль — хізба. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астро­номія, медицина, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації — європейської християнської цивілізації. Єв­ропейська цивілізація формується на території колишньої Римсь­кої імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візан­тійську) та Західну (Римську) імперії. Західна Римська імперія при­пинила своє існування одразу. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Візантія ніколи не поривала з античністю; її культура, господар­ські та політичні інститути значною мірою спиралися на античну традицію й були органічними формами її розвитку. Найбільше своєрідність візантійського побуту пов'язана з тією модерніза­цією, якої набуло у Візантії християнство. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організа­ції, на території Римської імперії існував цілий ряд християнських церков, між керівництвом яких відбувалася жорстока боротьба за гегемонію у християнському світі. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візан­тійської церкви— Константинопольський патріарх. Візантійська імперія як самостійна держава перестала існува­ти у XV ст., але саме вона заклала основи східно-християнської цивілізації, носіями якої є українці, росіяни, білоруси, греки, бол­гари, серби та інші народи сучасної Європи. Становлення західно-християнської цивілізації пов'язане з Ве­ликим переселенням народів — вторгненням у межі Римської ім­перії так званих варварів — численних германських племен, гу-нів тощо. Слід зауважити, що переселення представників герман­ських племен на територію Римської імперії розпочалося задовго до її падіння. Вже у період Середньовіччя Західна Європа почала долати наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися, тут починають з'являтися нові державні утворення, спостерігається процес становлення Європейської цивілізації. Духовною осно­вою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Тому процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації— залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і зви­чаїв, вступу до християнських організацій — католицької та православної церков. Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на дер­жавні справи європейських народів, а й колосальні матеріальні ресурси, їй належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Отже, на основі економічних, політичних і культурних проце­сів у середньовічному світі сформувалися основні цивілізаційні регіони — арабо-мусульманський, західно-християнський та схід­но-християнський, з якими пов'язані всі події середньовічної іс­торії, господарська діяльність, торгівля, війни, обмін культурною спадщиною.

Особливості господарського розвитку суспільства Європейської цивілізації в 5-10 ст.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації. Це був тривалий процес, примітивна аграрна еконо­міка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її посту­пово змінювалися, еволюціонували. Головні напрямки господаоського розвітку: Панування натурального господарства, населення зай­малося в основному землеробством. Відомими культурами цього періоду були зернові: полба (різновид пшениці), ячмінь, просо. Умови життя землеробів були надзвичайно тяжкими: стихійні лиха, часті неврожаї, голо­домори, епідемії. Триває процес утворення ранньофеодальних держав, най­більшою з яких була Франкська. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Особиста власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. З другої половини VI ст. у Франк­ській державі аллод фіксується як особиста земельна власність. Великим землевласником у державі франків була католицька церква: це були пожа­лування, залучення необроблюваних досі земель, а особливо через заповіти або внески землі до монастирів. Католицькі церковні установи, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій - передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. Виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Основною формою таких повинностей була феодальна рента: відробіткова, продуктова, грошова. У державі франків можна виділити такі категорії залежних селян: особисто вільні ко­лони, літи, та особисто залежні серви.