4. Оптимізація структури капіталу підприємства по критерію максимізації рентабельності власних засобів і мінімізації рівня фінансових ризиків.

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних та позичкових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Власний капітал має свої переваги та недоліки (рис. 11.3).

Рис. 11.3. Переваги та недоліки власного капіталу.

Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов’язаннями, які належать до погашення у передбачені терміни. Основні переваги та недоліки позикового капіталу наведені на рис. 11.4.

Так як обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума власного капіталу може бути визначена попередньо. По відношенню до неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді та коефіцієнту фінансового левериджу розраховується граничний обсяг позикових коштів, який забезпечить ефективне використання власного капіталу та мінімізує рівень фінансового ризику.

Рис. 11.4. Переваги та недоліки позикового капіталу.

Визначення загальної потреби в капіталі. Для розрахунків приросту капіталу в ув’язці з іншими показниками може бути використана модель фінансової підтримки економічного зростання, що дозволяє оптимізувати основні пропорції, пов’язані з приростом обсягу реалізації продукції в майбутньому періоді. Ця модель має наступний вигляд:

ЧП ПК

Кn х ── х (1 + ── )

РП СК

∆РП

─── = ────────────── ,

РП А ЧП ПК

── - Кn х ── х (1 + ── )

РП РП СК

де ∆РП

─── - заданий темп економічного зростання, що визначається рівнем

РП приросту продаж продукції;

∆РП – приріст суми реалізації продукції в плановому періоді;

РП – сума реалізованої продукції в звітному періоді;

Кn – коефіцієнт капіталізації прибутку, виражений десятковим дробом;

ЧП – загальна сума чистого прибутку підприємства;

СК – сума власного капіталу, що використовується;

ПК – сума позикового капіталу, що використовується;

А – загальна сума активів (капіталу) підприємства.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості заснована на оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах залучення і здійсненні багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків пов’язана з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. У цих цілях всі активи підприємства поділяються на такі групи: позаобігові активи, постійна та змінна частини оборотних активів.

Питання для самоконтролю і самопідготовки

1. Класифікація капіталу підприємства.

2. Характеристика складових власного капіталу підприємства.

3. Принципи політики управління власним капіталом.

4. Основні задачі щодо успішної реалізації розробленої політики формування власних фінансових ресурсів підприємства.

5. Поняття дивідендної політики.

6. Основні етапи формування дивідендної політики.

7. Типи дивідендної політики.

8. Послідовність дій застосування механізму розподілу прибутку підприємства у відповідності з обраним типом дивідендної політики.

9. Етапи управління емісією акцій.

10. Основні елементи позикового капіталу та їх характеристика.

11. Визначення вартості елементів позикового капіталу.

12. Ефект фінансового левериджу.

13. Характеристика основних складових ефекту фінансового левериджу.

14. Фактори зміни значення диференціалу фінансового левериджу.

15. Переваги та недоліки використання власного капіталу.

16. Переваги та недоліки використання позикового капіталу.

17. Інструменти оптимізації структури капіталу підприємства.

18. Принципові підходи до фінансування різних груп активів підприємства.

Література.

• Бланк И.А. Финансовый менеджмент: [підручник] – К.: Ника-Центр. – 2004. –С.272-286.

- Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: [підручник] – К. 2004.- С.276-278.

- Финансовый менеджмент: [підручник] / Под ред.. Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы. – 1999. – С. 335-341.

• КрайникО.П., Клепкова З.В. Фінансовий менеджмент: [Навч. посібник] – К.: Дакор. – 2000. – С.146-154.

Лекція 12. Загальна характеристика фінансового ринку та місце ринку цінний паперів в структурі фінансового ринку

План

1. Поняття та структура фінансового ринку.

2. Ринок цінних паперів в структурі фінансового ринку. Поняття цінних паперів, їх класифікація та категорії.

3. Вимоги до цінний паперів.

4. Функції цінних паперів.

1. Поняття та структура фінансового ринку

Фінансовий ринок як елемент ринкових взаємовідносин призначений для укладання угод між покупцями та продавцями фінансових активів і є сукупністю таких ринків: кредитного, валютного, ринку цінних паперів та дорогоцінних металів. Таблиця 12.1

Структура фінансового ринку

Сегменти фінансового ринку та їх складові
Кредитний ринок	Валютний ринок	Ринок цінних паперів	Ринок дорогоцінних металів
Ринок короткострокових кредитів; Ринок середньо- і довгострокових кредитів.	Міжнародний валютний ринок; Валютний ринок середньо- і довгостро-кових кредитів; Міжнародний ринок облігацій.	Ринок державних облігацій; Ринок векселів; Ринок корпоративних облігацій; Ринок акцій; Ринок похідних цінних паперів.

Кредитний ринок – це сфера економічних відносин між позичальником і кредитором, що виникає внаслідок руху грошей на умовах платності, цільового використання, зворотності, терміновості. Важливим елементом кредитного ринку є ринок інструментів позики, які одночасно відносяться і до ринку цінних паперів, зокрема, корпоративні довгострокові інструменти – облігації, та середньострокові – векселі.

Валютний ринок – це сфера економічних взаємовідносин, що виникають при здійсненні операцій по купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій по інвестуванню.

Ринок цінних паперів – формує механізм залучення інвестицій у виробництво, обслуговує інвестиційні потреби корпоративного сектора та є основним сегментом фінансового ринку корпорацій.

На ринку дорогоцінних металів здійснюються угоди із золотом та іншими дорогоцінними металами.

Фінанси підприємств (об’єднань) визначаються як відносини розподілення, безпосередньо пов’язані з формуванням і використанням різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального добробуту підприємства або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу.

Можна дати визначення фінансів як діяльності, спрямованої на створення грошових коштів фірми, управління грошовими коштами всередині фірми, планування використання коштів на різні статті доходів. Фінанси підприємств охоплюють сферу відносин, зв’язаних з утворенням і використанням фінансових ресурсів, включаючи взаємовідносини з державою і кредитними установами.

2. Ринок цінних паперів в структурі фінансового ринку. Поняття цінних паперів та їх класифікація

В умовах ринкового середовища важлива роль належить вільному доступу господарюючих суб’єктів до інвестиційних ресурсів Залежно від способу трансформації заощаджень в інвестиції, слід виділяти два сегменти інвестиційного ринку – ринок цінних паперів та кредитний ринок.

Ринок цінних паперів є сукупністю відносин цивільно-правового характеру по опосередкуванню руху капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює в структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.

Цінні папери є грошовими документами, які засвідчують права власності або відносин позики власника документа стосовно особи емітента, що випустив цінний папір. Цінні папери можуть існувати у формі відособлених документів або записів на рахунках.

Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» до цінних паперів відносяться: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, іпотечні облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі. Крім того, до цінних паперів можна віднести інші посвідчення майнових прав (у тому числі похідні від них) на ресурси, які відокремились від своєї основи, визнані в такій якості законодавством.

Відповідно до однієї з найпоширеніших класифікацій за економічним та юридичним статусом цінні папери можна поділити на такі категорії:

1. Цінні папери першого порядку:

- акція – цінний папір, що свідчить про частку у статутному капіталі корпорації, дає право на частину прибутку у вигляді дивідендів та управління підприємством через участь у загальних зборах;

- облігація – цінний папір, що свідчить про боргові стосунки між позичальником та кредитором і передбачає виплату відсотків за користування грошима.

2. Цінні папери другого порядку:

- опціон – похідний цінний папір, що надає право, але не зобов’язує покупця купити чи продати певну кількість активів, що лежать в основі опціону за заздалегідь відомою ціною на протязі певного проміжку часу;

- ф’ючерс – безумовне зобов’язання партнерів, що опосередковане біржею, продати чи купити у відповідний проміжок часу певний об’єм активів за заздалегідь відомою ціною;

- варрант – похідний цінний папір, що дає право його власнику купити певний цінний папір у визначений час за відомою ціною.

3. Комерційні цінні папери або цінні папери третього порядку, які обслуговують товарні угоди та товарообіг загалом:

вексель; акредитив.

3. Вимоги до цінний паперів

Посвідчення прав на ресурси визнаються цінними паперами, коли вони відповідають наступним вимогам:

• оборотність;

• доступність для цивільного обігу;

• стандартність;

• серійність;

• документальність;

• урегульованість і визнання державою;

• ліквідність;

• ризикованість;

• обов’язковість виконання.

3. Функції цінних паперів

До основних функцій цінних паперів можна віднести:

• мобілізаційна. Сутність у тому, що корпорація або держава досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів і активно залучати додаткові фінансові ресурси для продовження діяльності на розширеній основі. Дана функція передує усім іншим і, по-суті, є визначальною;

• перерозподільна – сприяє переливанню грошових капіталів між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення, між населенням і сферами економіки, між населенням та державою;

• забезпечувальна – передбачає два аспекти функціонування цінних паперів: покривають виконання зобов’язань та отримання доходу на капітал. Принцип забезпечення, який реалізовується через дану функцію, полягає в тому, що цінні папери передаються кредитору лише на випадок невиконання боржником своїх зобов’язань Якщо такого не трапилось, то цінні папери або права на них повертаються емітенту.

• управлінська. Передбачає наявність у власника цінного паперу реальних механізмів впливу і можливості брати участь в управління емітентом. Дана функція притаманна лише акціям, пайовим свідоцтвам, сертифікатам з часткою, інвестиційним сертифікатам;

• позичальна – виконується лише борговими цінними паперами. Дана функція не дає права на управління справами емітента;

• розрахункова – цінні папери можуть виступати засобом розрахунку чи платежу, тобто виконувати одну з функцій грошей. Дана функція є можливою так як цінні папери, як і гроші, мають вартість.

Питання для самоконтролю і самопідготовки

1. Сегменти фінансового ринку та їх складові.

2. Поняття ринку цінних паперів та нормативне забезпечення функціонування цінних паперів.

3. Категорії цінних паперів за економічним та юридичним статусом.

4. Вимоги до цінних паперів.

5. Функції цінних паперів.

Література

• Пилипенко І.І, Жук О.П. Цінні папери України. – К., 2001. – 305с.

• Рубцов Б.Б. зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. – М., 1996. – 304с.

• Кузнєцова Н.С., Назарук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.:, 1998. – С.8 (189

Лекція 13. Характеристика облігацій та методи їх оцінки

План

1. Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель).

2. Визначення та основні види облігацій.

3. Методичні підходи до оцінки вартості облігацій.

1. Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель

Відомі два принципово різних підходів до оцінки цінних паперів в залежності від їх видів. Перший підхід призначений для оцінки первинних цінних паперів – акцій та облігацій, які мають прямий зв’язок з грошовими потоками корпорації, тому ключовим елементом методики оцінки є модель дисконтування грошового потоку (DCF-модель). Другий метод використовується для оцінки похідних цінних паперів, таких як опціони, які мають непрямий зв’язок з грошовими потоками корпорації. Свою назву похідні цінні папери, або деривативи, дістали за тієї обставини, що ці папери цінні не самі по собі, а лише завдяки первинним фінансовим активам. Оцінка деривативів здійснюється за допомогою моделей ціноутворення опціонів, які значно відрізняються від DCF-моделей.

1. Базова модель оцінки фінансових активів (DCF-модель).

Оцінка первинних цінних паперів, яка ґрунтується на прогнозуванні грошового потоку, виконується за наступною схемою. 1) Оцінюється грошовий потік, що передбачає визначення величини грошових надходжень і відповідного ризику в розрізі періодів. 2) Необхідна прибутковість грошового потоку встановлюється з розрахунку ризику, пов’язаного з ним, та прибутковості, яку можна досягти при інших альтернативних вкладеннях. 3) Грошовий потік дисконтується по очікуваній прибутковості. 4) Дисконтовані величини складаються для визначення вартості активу.

Базове рівняння оцінки фінансових активів має вигляд:

CF1 CF2 CFt CFn n CFt

Vo = ──── + ──── + … + ──── + … + ──── = ∑ ──── , (13.1)

(1 + k1)¹ (1 + k2)² (1 + kt)^t (1 + kn)ⁿ t=1 (1 + kt) ^t

де Vo – поточна або приведена вартість активів,

CFt – очікуване грошове надходження в момент t,

kt – очікувана прибутковість в період t,

n – кількість періодів, протягом яких очікується надходження грошових коштів.

Базова модель оцінки може застосовуватись як до матеріально-речових активів, так і до цінних паперів. В залежності від видів цінних паперів формула (13.1) може змінюватись.

В подальшому будемо вживати наступні значення для оцінки величини різних інструментів:

Vв – вартість облігацій,

Vp – вартість привілейованих акцій,

Vs – вартість звичайних акцій.

2. Визначення та основні види облігацій

Облігація – цінний папір, який засвідчує внесення її власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту.

Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик,

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом доступу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред’явника.

Обов’язковими реквізитами цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. По безпроцентних облігаціях доход не виплачується, але власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів. У випадку недостатності цих коштів відсоток виплачується за рахунок резервного фонду підприємства.