Тема 2. Правовідносини у сфері соціального забезпечення

1 . Правовідносини з соціального забезпечення

Соціальне забезпечення виконує такі функції: Економічну; виробничу; реабілітаційну; соціальну; політичну; демографічну; виховну.

Основні права та свободи людини і громадянина поділяють­ся на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права — це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. їх завдання — забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві.

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст. 46 Конституції України і зводяться до такого: 1) усі без ви­нятку громадяни України мають право на соціальний захист; 2) основою такого захисту є соціальне забезпечення; 3) підста­вами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата пра­цездатності, втрата годувальника, безробіття з незалежних від особи обставинах, старість, інші випадки, визначені законом; 4) гарантіями забезпечення цього права є загальнообов'язкове державне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення і створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; 5) пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечу­вати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При фіксації прав у сфері соціального забезпечення зверта­ють увагу на такі чинники: 1) соціальне забезпечення має нада­ватися всім без винятку особам, які перебувають на території держави, чи лише окремим групам населення; 2) воно надаєть­ся у всіх випадках нужденності чи лише в окремих із них; 3) у якій формі надається соціальне забезпечення: грошовій чи на­туральній; 4) чи залежить рівень соціального забезпечення від трудового вкладу, чи воно надається за принципом зрівнялів­ки; 5) на яких засадах будується соціальне забезпечення: патерналістських чи економічно-стимулювальних; 6) з яких дже­рел будуть фінансуватися соціальні виплати; 7) який механізм реалізації та захисту належних людині прав у соціальній сфері.

Права, від яких залежить життєдіяльність людини, є при­родними, вони визнаються державою і нею гарантуються. Інші права закріплюються державою в нормативних актах з урахуванням стану економіки та розвитку цивілізації. Право на соці­альне забезпечення в мінімальних розмірах — це природне право людини. Право на соціальне забезпечення, що виходить за межі мінімальних потреб людини, — це позитивістське пра­во. У праві соціального забезпечення одночасно поєднані при­родні властивості, що не залежать від визнання їх державою, та елементи, які держава добровільно бере на себе. Право на соціальне забезпечення підлягає не лише фіксації, а й детальній правовій регламентації та розробці особливого механізму його реалізації та захисту. Воно не реалізується автоматично, а по­требує значних коштів і відповідних рішень компетентних органів.

Право на соціальне забезпечення — це визнані й гаранто­вані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, соціальні та духовні потреби. Це право не може бути відчуже­не, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожному з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

У реальному житті людина має право не на всі види соціаль­ного забезпечення одночасно, а на якийсь один із них. Узагаль­нююче поняття право на соціальне забезпечення, як правило, застосовується в конституційному праві при характеристиці однойменного права людини, а в праві соціального забезпечен­ня вживається термін право на конкретний вид соціального забезпечення.

Правовідносини у сфері соціального забезпечення — це вре­гульовані нормами права фактичні відносини щодо надання грошових виплат, послуг, пільг, які виникають між відповідними органами і фізичними особами, що мають на них право, при настанні ситуації соціального ризику.