2. Суспільний продукт і його форми.

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в Їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе матеріальне та нематеріальне виробництво.

Кожна з названих сфер суспільного виробництва об'єднує багато найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи, що видно із слідуючої схеми .

Рис. Суспільне виробництво

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Недоліком у визначенні величини ВСП є те, що до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей.

Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок. Так, у 1990р. ВСП України (у фактично діючих цінах) становило 288,5 млрд. крб., а кінцевий продукт - лише 131,4 млрд. крб.

Обчислюється КСП шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ) і додавання вартості спожитих засобів праці, що є фондом амортизації (А):

КСП = ВСП - МЗ + А

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва. Але

ж, суспільне виробництво включає в себе не лише галузі матеріального, а й галузі нематеріального виробництва. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності.

Здійснюється це за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим принципом (як попередні показники), а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а)вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б)вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г)сальдо платіжного балансу.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. В політичній економії і сучасній обліково-статистичній практиці ЧП отримав назву національного доходу.

Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва(3В).

ЧП=ВСП – ЗВ

З точки зору результативності суспільного виробництва, його динаміки, головне значення має величина ЧП (національного доходу), тому що саме він, як реальний результат функціонування суспільного виробництва, визначає рівень матеріального добробуту населення країни на даному етапі й можливості його зростання в майбутньому. Така важлива роль ЧП

передбачає поділ його на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний, продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування.

Максимальна - розмірами ЧП. Однак, суспільство завжди повинно виробляти значно більше, ніж воно споживає, тобто воно повинно виробляти й додатковий продукт.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП.

дп=чп-нп

Поява ДП стала результатом і в той же час могутнім рушійним мотивом технічного прогресу.

Відношення ДП до НП називається нормою ДП. Норма ДП визначається за формулою:

Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП - необхідний продукт.

Задачи

1. Вартість ВСП = 250 млрд.гр. од. Матеріальні затрати на предмети праці (МЗ) = 130 млрд.гр. од. Амортизація (А) = 10 млрд.гр. од. Необхідно розрахувати вартість КСП.

КСП = ВСП - МЗ + А

КСП = 250 – 130 + 10 = 130 млрд.гр. од.

Відповідь: вартість КСП складає 130 млрд.гр. од.

2. НП = 80 млрд.гр. од.; ДП = 70 млрд.гр. од. Необхідно вирахувати вартість ЧП

дп=чп-нп

70=чп - 80

ЧП = 70 + 80 = 150 млрд.гр. од.

3. Якою буде вартість національного доходу, якщо ВСП = 250 млрд.гр. од., а вартість споживання засобів виробництва (ЗВ) = 100 млрд.гр. од.?

4. НП = 80 млрд.гр. од.; ДП = 70 млрд.гр. од. Треба розрахувати норму додаткового продукту.

Ефективність виробництва - це зіставлення результату виробництва з витратами праці на його отримання. В найбільш загальній формі ефективність виробництва можна виразити такою формулою:

, де

Ев - ефективність виробництва;

Рв - результат виробництва (продукт, благо);

Зп - затрати праці (факторів виробництва).

Фактично ефективність - це ступінь і якість використання факторів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Кожен з цих факторів має свій показник використання, який в той же час є складовою частиною загального показника ефективності суспільного виробництва. Що це за показники та як їх розраховують ?

Показником використання робочої сили є продуктивність праці. Вона розраховується за формулою:

Пр = П/З,

де, Пр - продуктивність праці;

П - вироблений продукт (вартісна або натуральна форма);

3 - затрати праці (заробітна плата або кількість працюючих).

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукції. Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характеризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Тр = З/П,

де, Тр. - трудомісткість;

3 - затрати праці;

П - вироблений продукт.

Показником використання засобів праці виступає капіталовіддача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу (засобів праці). Він розраховується за формулою:

Кв = П/Ко,

де, Кв. - капіталовіддача;

П - вартість виробленого продукту;

Ко -вартість основного капіталу (основних виробничих фондів).

Зворотна величини - капіталомісткість. З її допомогою вимірюється вартість основного капіталу, яка припадає на одиницю виробленої продукції. Ця величина розраховується за формулою:

Км = Ко/П,

де, Кц - капіталомісткість;

Ко - вартість основного капіталу;

П -вартість виробленого продукту.

Ступінь використання предметів праці (сировини, матеріалів) вимірюється показником матеріаловіддачі. Вона відповідно, свідчить, скільки вироблено продукції з певної кількості сировини й матеріалів. Розраховується за формулою:

Мв = П/М,

де, Мд - матеріаловіддача ;

П - вартість виробленої продукції;

М -вартість витраченої сировини, матеріалів.

Зворотна величина - матеріалоємність. Дає уявлення про те, скільки затрачено матеріалу на виготовлення одиниці продукції.

Формула розрахунку:

Мм = М/П,

де, Мм - матеріалоємність; М - вартість витрачених матеріалів; П -вартість виготовленої продукції.

Економічний прогрес - це складний і багатоплановий процес, який вимагає оцінки з позицій його значення для розвитку людського суспільства. Які ж критерії в цій оцінці можуть бути застосовані ?

Вищим, основоположним критерієм економічного, а отже й суспільного прогресу, є рівень розвитку продуктивних сил. Які ж основні параметри характеризують рівень розвитку продуктивних сил ?

По-перше, це продуктивність засобів виробництва, що застосовуються. Вимірюється вона за допомогою показників, які розглянуто вище, - капіталовіддачею та матеріаловіддачею, тобто показників, які відображають результативність застосування речових факторів виробництва.

По-друге, це рівень кваліфікації працівників, їх спеціальна й загальна підготовка. Вимірюється показниками продуктивності праці.

По-третє, це технічна будова виробництва, під якою розуміється співвідношення між масою засобів виробництва, що застосовується, і кількістю зайнятих у виробництві робітників. Тобто, це співвідношення між речовим і особистим факторами виробництва. Якщо маса засобів виробництва, яка обслуговується одним робітником, невелика, така технічна будова вважається низькою і, навпаки, якщо маса велика, технічна будова вважається високою.

Зростання технічної будови виробництва відображає озброєння праці людини все більш складними, технічно вдосконаленими машинами, обладнанням і пристроями.

Вищий критерій економічного прогресу розгортається в систему конкретних критеріїв, до яких відносяться ступінь поділу та кооперації праці, ступінь економії часу, норма й маса додаткового продукту. Всі критерії разом складають єдину систему.

Найпростішими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці. Як це слід розуміти ?

По-перше, на основі поділу й кооперації праці розвиваються такі складні елементи системи, як продуктивні сили, їх організація та галузева структура. По-друге, поділ і кооперація праці є основою виникнення й розвитку економічних (виробничих відносин між людьми).

По-третє, від поділу й кооперації праці залежить професійна структура робітничих кадрів.

По-четверте, поділ і кооперація праці відіграють значну роль в усуспільненні виробництва.

Виходячи з такого значення названих категорій, необхідно визначитися в тому, що під ними розуміється.

Поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах.

Чим більше праця поділена, спеціалізована, тим більше вона потребує об'єднання, погодження діяльності окремих її ланок. Така погоджена діяльність виробників у процесі виробництва отримала назву кооперації праці.

Отже, кооперація праці - це форма організації праці, яка забезпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі виробництва.

Поширеними формами кооперації праці є концентрація та комбінування виробництва.

Концентрація - це укрупнення або об'єднання вузькоспеціалізованих підприємств.

Комбінування - форма концентрації виробництва, основана на об'єднанні підприємств:

а) різних галузей;

б) таких, які є послідовними ступенями обробки сировини (металургійний комбінат);

в) таких, які виконують допоміжну роль у відношенні одне до одного (агропромкомбінат).

Процес поділу праці, спеціалізація й кооперування характеризують економічний прогрес в потенції, тобто існують як можливість зростання ефективності виробництва. Реально ж рівень розвитку продуктивних сил виражається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економії робочого часу.

Час є простір, в межах якого відбувається розвиток людського суспільства, і ефективне його використання - найголовніше завдання людства. А щоб раціонально використовувати сукупний фонд часу суспільства, треба знати його структуру. Вона включає три основних види часу:

1. Сукупний фонд робочого часу в сфері виробництва.

2. Сукупний фонд часу, необхідного для відтворення фізичної здатності людей до праці.

3. Сукупний фонд вільного часу, необхідного для відтворення духовних здібностей до праці, всебічного розвитку людини.

Які ж основні тенденції спостерігаються в процесі розвитку людства щодо економії часу ? Головною є тенденція до економії робочого часу та збільшення за рахунок цього вільного часу для всебічного розвитку людини.

Економія часу виступає як перший економічний закон, який відображає загальну основу та внутрішню логіку економічного прогресу. Ступінь економії робочого часу характеризує продуктивність праці.

Продуктивність праці— це міра ефективності й напруженості праці. В найзагальнішому плані вона вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або затратами робочого часу в розрахунку на одиницю виробленої продукції. Тому зростання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами.

1. Шляхом застосування більш досконалої техніки й технології, більш ефективних предметів праці; підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в корисній формі праці, що веде дозбільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції.

2. Другим шляхом є збільшення напруження (фізичного, розумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

В економічному розвиткові перемагає той спосіб виробництва, який може забезпечити більш високий рівень продуктивності праці або, що те ж саме, більшу економію часу.

Все це характеризує економію часу як важливий критерій економічного прогресу.

Економія часу в остаточному підсумку матеріалізується в зростанні маси й норми додаткового продукту. Мова про них йшла в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів".

Додатковий продукт, як зазначалося, виникає лише на певному етапі розвитку продуктивних сил. З того моменту значення додаткового продукту в розвитку суспільств визначається тим, що він є матеріальною основою, по-перше, для безперервного зростання та вдосконалення виробництва, по-друге, для збільшення в майбутньому додаткового продукту, по-третє, для розвитку науки, культури і всієї соціальної сфери, по-четверте, він є реальною основою зростання добробуту населення.

Тому зростання маси й норми додаткового продукту виступає теж одним із критеріїв економічного прогресу.