- •І.І. Лаврова Історія України
- •1. Найдавніше населення України. Трипільська культура.
- •1. Кам’яний вік (1 млн. Рр. – ііі тис. До н.Е.):
- •2. Бронзовий вік (іі тис. – і тис. До н.Е.)
- •3. Ранній залізний вік (і тис. До н.Е. – середина і тис. Н.Е.)
- •2. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні міста Північного Причорномор’я.
- •3. Східні слов’яни: проблема походження та розселення
- •Тема 2. Давньоруський період української історії
- •1. Утворення давньоруської держави. „Норманська теорія”
- •2. Політичний розвиток Київської Русі Таблиця 2.1. Політичний розвиток Київської Русі (від утворення до розпаду держави)
- •3. Монголо-татарська навала та її наслідки для історії України
- •4. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 3. Українські землі у хіv-хvіі століттях
- •1. Українські землі у складі Литви та Польщі
- •2. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ
- •3. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст. “Ординація” 1638 р.
- •Тема 4. Українські землі у середині хvіі-хvііі ст.
- •2. Політичний розвиток Гетьманщини. Іван Мазепа
- •3. Конституція Пилипа Орлика
- •4. Політика російського царизму на ліквідацію Гетьманщини
- •5. Три поділи Речі Посполитої та об’єднання українських земель у складі Росії
- •Тема 5. Україна у складі Росії та Австро-Угорщини (кінець хvііі – початок хх ст.)
- •1. Українське національне відродження хіх ст.
- •2. Соціально-економічна модернізація України
- •3. Україна на початку хх ст.
- •Тема 6. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр.
- •1. Доба Української Центральної Ради
- •2. Гетьманат Павла Скоропадського
- •3. Директорія унр
- •4. Західноукраїнська Народна республіка
- •5. Політика радянської влади в Україні у 1919-1920 рр.
- •Тема 7. Україна у міжвоєнний період (20-30 рр. Хх ст.)
- •2. Нова економічна політика (неп)
- •3. Індустріалізація. Колективізація сільського господарства
- •4. Політика коренізаціі в Україні
- •5. Формування тоталітарного режиму
- •6. Західноукраїнські землі в 20-30 рр.
- •Тема 8. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
- •1. «Українське питання» в міжнародній політиці у 30-40 рр. Хх ст.
- •2. Напад Німеччини на срср. Окупаційний режим.
- •3. Рух Опору на окупованій території
- •4. Визволення України. Повоєнна відбудова господарства
- •5. Повоєнні територіальні зміни і радянізація західних областей України
- •Тема 9. Україна в 1953-1991 рр.
- •1. Період хрущовської «відлиги» (1953-1964 рр.)
- •2. Період «застою» і кризи радянського суспільства (1964-1985 рр.)
- •3. Україна в умовах «перебудови» (1985-1991 рр.)
- •Тема 10. Україна в умовах розбудови незалежності
- •1. Проголошення незалежності України. Державотворчий процес.
- •2. Соціально-економічний розвиток України
- •3. Президентські вибори 2004 р. Помаранчева революція
- •4. Зовнішня політика України
- •Література
2. Період «застою» і кризи радянського суспільства (1964-1985 рр.)
Суть консервативного курсу нового керівництва визначається словом «стабілізація», яке стало символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети не вдалося.
У вересні 1965 р. була проголошена економічна реформа. В сільському господарстві вона передбачала підвищення закупівельних цін на продукцію, перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства, розвиток соціальної сфери села. Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Виробництво сільськогосподарської продукції продовжувало відставати. Держава змушена була закуповувати хліб за кордоном.
Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління: переведення підприємств на госпрозрахунок, розширення їх самостійності, матеріальне стимулювання трудящих залежно від результатів їхньої праці. Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.
На початку реформи темпи розвитку промисловості були високими. Однак на початку 1970-х рр. темпи зростання уповільнилися, з’явилися симптоми краху реформи. Реформа була згорнута.
Ринкові ідеї не вписувалися в господарський механізм, де вся влада знаходилася в руках держави. В СРСР зберігалася державна модель соціалізму, посилювалося директивне планування і силове управління, наростала бюрократизація економіки. Командно-адміністративна система не могла пристосуватися до вимог НТР, що стало причиною затухаючого, диспропорційного економічного розвитку, постійного відставання за економічними показниками від розвинених країн Заходу.
За 1960-1985 рр. середньорічний приріст валового продукту в Україні зменшився від 7% до 3,5%, знизилася ефективність господарювання. Так, капіталовкладення у сільське господарство зросли у 3 рази, а валовий збір його продукції зріс лише у 1,6 разів. Темпи зростання продуктивності праці зменшилися вдвічі.
Збільшився бюрократичний апарат, посилилися безгосподарність і безвідповідальність, заявили про себе корупція, організована злочинність, «тіньова» економіка. Погіршилася екологічна ситуація. У 1970-1980 рр. народне господарство вступило в смугу кризи.
Якщо в економіці принаймні декларувалися деякі реформи, то в суспільно-політичній сфері зберігався існуючий режим, головними ознаками якого стали
зміцнення політичної монополії КПРС, зосередження всієї влади в її руках,
відсутність реальної влади у органів народного самоуправління,
зростання бюрократичного апарату,
згортання демократії,
порушення громадянських прав і свобод,
здійснення репресій.
У 1972 р. першого секретаря ЦККПУ П. Шелеста, активного прибічника хрущовських реформ, було усунуто з посади за звинуваченням у «м’якості» до українського націоналізму. Лідером комуністів республіки став В. Щербицький (1972-1989 рр.), який протягом 17 років очолював парторганізацію УРСР. Його команда орієнтувалася на централізацію і регламентацію, взявши курс на зміцнення тоталітарної системи.
Як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату набуває сили дисидентський рух. В Україні дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав. Ядром українського дисидентства стали «шістдесятники».
У 1950-1960-і рр. основним проявом дисидентства стали протести, звернення до керівників країни. Поширилася безцензурна література – «самвидав», де циркулювали твори І. Дзюби, Є. Сверстюка та інших.
У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л. Лук’яненком, яка вимагала виходу УРСР зі складу СРСР і створення незалежної соціалістичної України. За доносом групу заарештували, Л. Лук’яненко отримав 15-річний термін ув’язнення.
У 1964-1967 рр. на західноукраїнських землях діяла підпільна організація «Український національний фронт», яка ставила за мету утвердження самостійної демократичної Української держави.
Протягом 1970-1974 рр. у Львові видавався самвидав чий журнал «Український вісник», головним редактором якого був В. Чорновіл.
У 1976 р. у Києві була утворена Українська Гельсінська Група (37 осіб) для сприяння виконанню Гельсінського Акту щодо прав людини, підписаного СРСР у 1975 р. Групу очолив письменник М. Руденко. Вона ставила завдання ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини в Україні, домагатися контакту України з іншими країнами. Радянська влада вчинила гоніння на групу: 23 її члени були заарештовані і позбавлені волі.
У дисидентському русі протягом 1960-1972 рр. взяло участь близько тисячі осіб. Незважаючи на малочисельність, він був моральною й ідеологічною загрозою радянській системі. У 1980-і рр. дисидентський рух активізувався. Завдяки діяльності його представників визрівала ідея про необхідність перетворень у всіх сферах життя, про необхідність утворення власної незалежної української держави.