Мистецтво трипільців

Найбільше прикметною групою знахідок у трипільців була орнаментальна кераміка. Так її виріб, як і стиль прикрас, були на дуже високому рівні. Вони виробляли два роди посуд: столовий і припасовий (тобто на харчеві припаси). Столовий був багато прикрашений мальованою орнаментикою. Цей орнамент накладався двома способами: розмалюванням і заглибленим рисунком (тобто жолобкований або ритий орнамент).

Розпис робили трипільці чорним або червоним, білим і червоно-брунат-ними кольорами. На малюнках були овалі й півовалі із зображенням сонця, води. Були теж фіґурки із зображенням свійських тварин.

Окрему групу творять передовсім жіночі фігурки, пов’язані з культом родючості і шануванням духів предків. Отже мали вони культове призначення.

З початком II тисячоліття до Хр. в трипільській культурі спостерігаємо великі зміни: поряд з бідними, нічим незамітними могилами, подибуємо могильні кургани, перекриті кам’яними плитами інкоми із зображенням людей і тварин. Це доказує про маєткові різниці міх похованими. Прикладом цього є могильники в Софіївці на півночі і в Усатові б. Одеси на півдні (т.зв. усатівська культура).

Широко використовувався камінь в архітектурі і в поховальних спорудах. Спостерігаємо це навіть ще в епоху міді в степовому Причорномор’ї. Бачимо там цілі комплекси з вигравіруваними на камені рисунками коней і інших тварин, якими були вкриті стіни печер (як от в т.зв. кам’яній могилі б. Мелітополя). і вони є дуже цікавими мистецькими пам’ятками Причорномор’я.

 Також важливою рисою неоліту є поява глиняного посуду – кераміки. Вона значно сприяла покращенню умов життя людини, зокрема, дала можливість робити більші запаси продуктів харчування та вживати варену їжу. Посуд майже завжди прикрашали різноманітними лініями, ямками, рисками та ін. Важливим є те, що однакові орнаменти і форми посуду належали одному й тому ж племені. Ці особливості є однією з головних ознак, за допомогою яких археологи визначають приналежність тієї чи іншої пам’ятки до певної культури.          Новими рисами позначилось і суспільне життя – материнську змінила батьківська родова община, виникла парна сім’я.          Саме в добу неоліту і почалось заселення території сучасного Путивльського району. Перші археологічні дослідження на Путивльщині пов’язані з ім’ям Д.Я. Самоквасова, який в 1872-1873 рр. проводив розкопки курганних могильників поблизу сіл Волокитине і Бунякине. Пізніше вивченням старожитностей путивльських земель займались Я.М. Морачевський, М.Я. Рудинський, Д.Т. Березовець, І.І. Ляпушкін, В.О. Богусевич, Б.О. Рибаков, О.В. Сухобоков, Д.Я. Телегін, В.А. Іллінська, В.І. Непріна, С.С. Березанська, А.М. Обломський, В.В. Приймак та багато інших.          Неолітичні пам’ятки Путивльського краю відносяться до трьох археологічних культур: дніпро-донецької, лисогубівської, ямково-гребінцевої кераміки. В експозиції Путивльського краєзнавчого музею знаходиться карта, на якій позначено 17 поселень і стоянок цього періоду. На деяких з них (с. Гірки і с. Скуносове) проводилися археологічні розкопки, під час яких були знайдені крем’яні знаряддя праці, ножі, вістря стріл і списів, кістяні проколки, а також уламки кераміки з візерунками ямково-гребінцевого типу.          Дніпро-донецька культура охоплювала майже все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип’ять. Вона існувала протягом двох тисяч років, із V по ІІІ тисячоліття до н.е. За своїм значенням і територією розселення – це основна неолітична культура в Україні.          На Путивльщині дніпро-донецьку культуру відкрив Д.Я. Телегін. Він дослідив поселення, розташоване на березі річки Сейм, біля с. Козлівка. Під час розкопок були знайдені кам’яні вироби – нуклеуси, скребки, відщепи, тесло та молоток з перехватом для прикріплення ручки.          Носії дніпро-донецької культури були досить високими на зріст, кремезними, широколицими й належали до пізньокроманьйонської раси. В етнічному відношенні це були індоєвропейські племена. Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основними типами орнаменту. Горщики гостродонні і плоскодонні, рідко трапляються мисочки. У глину, з якої виготовляли посуд, часто домішували траву або пісок.          Населення дніпро-донецької культури займалося, в основному, мисливством і рибальством, але були відомі і зачатки землеробства, знали також свійських тварин. Матеріальна культура представлена крем’яними і кам’яними шліфованими сокирами клиноподібної форми; з кременю виготовляли ножі й скребки, вістря стріл і списів. Серед знахідок трапляються так звані човники, призначення яких не з’ясовано. На пізньому етапі з’являються прикраси з міді та золота. Культура представлена стаціонарними поселеннями, сезонними стоянками і могильниками. Житла переважають підпрямокутні наземні, з відкритим вогнищем, або слабо заглиблені.          Однією з характерних рис, якою дніпро-донецька культура від самого початку відрізнялася від інших культур неоліту Європи, був своєрідний спосіб поховання померлих родичів у колективних могильниках. Це може свідчити про цілковиту відсутність будь-якої соціальної нерівності в їхньому суспільстві. Такий могильник являв собою довгу й вузьку яму глибиною понад метр, де в ряд і навіть кількома ярусами могло лежати близько сотні похованих, густо посипаних червоною вохрою. Наприкінці ІV- початку ІІІ тисячоліття до н.е. дніпро-донецькі племена тривалий час, взаємодіючи зі своїми південно-західними сусідами, перейняли від них обряд індивідуальних поховань. Небіжчиків стали ховати у випростаному, а згодом і у скорченому положенні. З’являється також обрядовий звичай ставити в могилу посуд.          На заключному етапі розвитку дніпро-донецьких племен їхня територія значно скорочується, а пам’ятки розпадаються на окремі локальні типи.          Наступна культура лисогубівська. Вона належить до дніпро-донецької культурно-історичної спільності. Культура займає територію Середнього Подесення, низов’я Сейму, середньої течії Псла та Ворскли.          Пам’ятки цього типу були виділені в результаті розкопок В.І. Непріною на р. Сейм у Конотопському районі Сумської області Лисогубівського поселення в 1971-1974 рр.          Культура датується кінцем V – першою половиною ІV тисячоліття до н. е. Вона склалася на дніпро-донецькій основі в результаті асиміляції окремих груп азово-дніпровського, середньодонського населення.          Для лисогубівських пам’яток характерні два типа поселень: довготривалі постійні та короткочасні мисливсько-збиральницькі табори. Прикладом довготривалого поселення є Лисогубівське поселення, а прикладом короткочасної стоянки лисогубівської культури є урочище Качки біля с. Гірки в Путивльському районі. Для культури характерні наземні прямокутні житла, каркасної конструкції, іноді з сіньми. Площа їх була від 20 до 70 кв. м. У середині житла знаходилось від одного до трьох вогнищ.          Кераміку виготовляли з глини, до якої домішували пісок та органіку. Це головним чином слоїки та горщики із слабо профільованими або плавно відігнутими назовні вінцями. В кераміці присутні дніпро-донецькі, азово-дніпровські, середньодонські риси.          Дніпро-донецькі риси кераміки: форма – гофрування вінця, вузькі короткі гребінцеві відбитки.          Племена лисогубівської культури займались полюванням, рибальством та збиральництвом. Також відомі елементи раннього землеробства. Серед домашніх тварин відома тільки собака. Полювали на диких коней, лосів, оленів, кабанів, турів, косуль, вовків та ін..          Серед знарядь праці переважають крем’яні. Нуклеуси клиноподібні, призматичні, пірамідальні. У матеріалах лисогубівської культури нечисленні трапеції і трикутники на пластинах та відщепах. З кварциту виготовляли сокири і жолобчасті тесла, а з рогу оленя виготовляли мотики та заступоподібні знаряддя.          На Путивльщині лисогубівські матеріали виявлені біля с. Скуносове (ур. Бурого, Линське, Малий Груд.) та с. Волинцеве. В с. Гірки археологи розкопали тимчасову мисливсько-збиральницьку стоянку. Вона знаходилась в ур. Качки, в заплаві Сейму. Там були знайдені чисельні знаряддя праці з кременю і кварциту – нуклеуси, ножі, відщепи, скребки, різці, свердло тощо. Знайдені також фрагменти посудини з домішками піску та органіки.          Сусідніми культурами були донецька, києво-черкаська, середньодонська, азово-дніпровська, ямково-гребінцева.          Племена лисогубівської культури були асимільовані племенами культури ямково-гребінцевої кераміки.          Ямково-гребінцева кераміка. Культура вважається в неоліті України найархаїчнішою. Датується другою половиною IV-III тисячоліттям до н. е. Вона охоплювала значну територію Східної Європи – Волго-Окський басейн і далі на північ, аж до Карелії включно. Пам’ятки цього типу є в Естонії, Латвії і на півночі Білорусі; на сході вони поширювалися до впадіння Ками у Волгу.          Пам’ятки культури ямково-гребінцевої кераміки в межах України становлять окрему територіальну групу, що охоплює Чернігівську, Сумську, Харківську й частково Полтавську області. Близько 70 поселень культури виявлені на Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці, Орелі.На поселеннях Погорілівка, Гришівка на Десні, Скуносове і Волинцеве на Сеймі проведено стаціонарні розкопки.          У етнічному відношенні племена культури ямково-гребінцевої кераміки були, як вважають науковці, угро-фінами або їх прямими мовними предками.          Кераміка примітивна, виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, що й дав назву самій культурі. Варто підкреслити деяку неоднорідність пам’яток Північного Сходу, де визначаються регіони з переважанням в орнаментиці посуду ромбічних ямок, тоді як на Сеймі та Лівобережжі орнаментальна ямка має більш округлу форму.          Серед знарядь праці виділяються виготовлені з кременю й кварциту великі сокири, ножі, скребки, наконечники списів, кістяні та рогові наконечники стріл, гарпунів тощо.          Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося виключно рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин, ні культурних злаків воно не знало.          У межах України поховань цієї культури не виявлено. У Волго-Окському басейні відомі поодинокі поховання, для яких характерне трупопокладення у випростаному на спині стані. Небіжчиків часто посипали порошком червоної вохри.          Найбільш вивченими поселеннями цієї культури є пам’ятки в селах Скуносове і Волинцеве. Волинцевське поселення розташоване в урочищі Городок, на піщаному заплавному підвищенні лівого берега Сейму. Воно було відкрите в 1953р. С.С. Березанською. Під час розкопок були знайдені уламки посудин, крем’яні, кварцитові знаряддя. Кам’яні вироби представлені відщепами, пластинами, скребками, ножами, сокирами тощо.          Скуносовське поселення, що знаходиться в урочищі Малий Груд, було досліджене Д.Я. Телегіним в 1953 р. Воно розташоване на піщаному підвищенні над р. Рехтою. Там були зібрані вироби з кременю – відщепи, пластини, скребки, ножі та вироби з кварциту – відщепи, пластини, долота.          Крім того в нашому районі відомі ще декілька пам’яток культури ямково-гребінцевої кераміки: біля с. Октябрське (ур. Дяченкове), стоянка біля с. Чаплищі, на східній околиці Путивля, біля хутора Корольки, біля с. Гірки, Дорошівка, Манухівка, Мар’янівка, біля с. Нова Слобода (ур. Колки).          Стосовно етнічної приналежності неолітичних культур нашого краю можна сказати наступне. Пам’ятки дніпро-донецької культури, на думку багатьох учених, належали найдавнішим індоєвропейським племенам Східної Європи, культура ямково-гребінцевої кераміки асоціюється з угро-фінськими народами. Що стосується лисогубівської культури, то, як уже зазначалось, її створило дніпро-донецьке населення, яке було асимільоване угро-фінами.

                                                                                       Олена Плаксіна,                                                                                        старший науковий співробітник відділу                                                                                        пам’яткоохоронної роботи та археології Державного історико-культурного