20.Фонетичні умови та наслідки переходу [е] в [о].

Голосний [e], як етимологічний, так i секундарний з [ь], у позиції після шиплячих і [j], що споконвічно були м’якими, в давньоруській мові перед твердим приголосним незалежно від наголосу лабіалізувався, перейшовши в [o]. Перехід [е] в [o] y такій позиції зумовлений асимілятивним впливом на нього наступного твердого приголосного, що в давньоруській мові вимовлявся з більшою чи меншою мірою лабіалізації. Написання о на місці літери е писемні пам’ятки зрідка засвідчують після шиплячих з другої половини XI ст. 3 ХП ст. такі написання трапляються значно частіше, a в наступному столітті вони ще більш поширені. Перехід етимологічного [e] в [o] y названих фонетичних умовах відбувся, принаймні в частині давньоруських говорів, ще до середини XI ст., а пізніше цей процес

охопив і секундарний [е] з [ь]. Писемні пам’ятки давньоукр. мови наслідки процесу зміни [e] в [o] після шиплячих та [j] фіксують з найдавніших часів: чорнымъ (Р., гр., 1393, 4.9), геому (e. Луцьк.‚ XIV, 34), чотыри (Рус., гр., 1499, 63). Процес переходу [е] в [o] після шиплячих та [j] відбувався ще до депалаталізації в Пд давньоруських говорах напівпом’якшених приголосних перед голосними переднього ряду [e] та [i], наслідки

якого успадкувала укр. мова. Про це свідчить те, що в укр. мові перед твердими приголосними, які внаслідок депалаталізації розвинулись у цій позиції з напівпом’якшених, зміна [e] в [o] після шиплячих не відбувається, наприклад: шестеро, четверо, шести, женити, хоча шостий (‹-щестьш), чотири («-четыри), жонатий. Зміна [е] в [о] після шиплячих та [j] перед здавна твердим приголосним в укр. мові зберігається незалежно від наголосу. 3акономірність переходу [e] в [о] після шиплячих та [j] в укр. мові може порушуватися впливом аналогії. Так, наприклад, у формах шептати, чесати, шепчу, чешу подібних звук [е] не лабіалізувався під впливом інших форм цих же слів (шепчет, чешеш), хоч умови для його лабіалізації є. Навпаки, в таких формах, як щоці, у пшоні, на чолі умов для зміни [е] в [o] немає, але під впливом форм щока, пшоно, чоло вона відбулася. Існують також окремі відхилення від загальної закономірності переходу [е] в [о] після шиплячих та [j] в деяких Пд-Зх діалектах укр. мови, наприклад: вчера, ше'стий. Можливо, що цей процес y таких говорах теж загальмувався аналогійним впливом, a також живими контактами з сусідніми діалектами Зх-слов’янських мов. Голосний [e] 3 [ь] в окремих словах змінився в [o] в позиції після [л]: льнъ, сльза -›- льон, сльоза. Така зміна зумовлена пом’якшенням напівпалатального [л’] у зв’язку з утратою після нього [ь]. Під впливом форм типу льон, льону розвинувся [o] й з етимологічного [e]. Зміна [e] в [o] після [л'] припадає на час після занепаду зредукованих, але ще до депалаталізації приголосних перед [е].

21.Тенденція до ствердіння приголосних фонем. Історія шиплячих української мови.

Палаталізація передньоязикових перед [а] завершує процес функціонування напівпалаталізованого варіанта твердих фонем переднього ряду, разом з цим розширює функціонування в ній м’яких передньоязикових фонем та позиційно не обмежене вживання корелятивних за твердістю-м’якістю фонемних пар передньоязикових: /з/-/з’/, /с/-/с’/, /д/-/д’/, /т/-/т’/, /н/-/н’/, /р/-/р’/, /л/-/л’/. губні приголосні в такій позиції стверділи; процес депалаталізації супроводжувався розщепленням їх артикуляції на тверду і м’яку, внаслідок чого, після губних розвинувся [j]. Внаслідок прогресивної асиміляції [j] після [м] у багатьох говорах змінився в [н]. якщо перед губним є постійний приголосний, то він у такій позиції не депалаталізується. Усі шиплячі в давньоруській мові були м’які. Укр. мова їх м’яко'і вимови не зберегла. Вони в ній стверділи. Їx депалаталізація здебільшого пов’язана з іншими фонетичними процесами, а саме:

а) із занепадом після них слабкого [Ь]: nos/ob -»ніж, ночь -› ніч, страшное -› страшно;

б) зміною [e] B [o]: ж’ена -› жона;

в) із депалаталізацією приголосних перед [e];

г) із пересуванням артикуляції голосного переднього ряду [i] в напрямі до [и].

За аналогіею стали вимовлятися твердо шиплячі й перед [a] іншого походження та перед [y]. Перед еекундарним [i] з [e], як i подовжені шиплячі, що утворилися внаслідок асиміляці'і в групах [ж'j], [ч’j], [m’j], a також перед [i] аналогійного походження в сучасній укр. мові здебільшого вимовляютъся як приголосні напівпом’якшені, тобто їх депалаталізація в такій позиції загальмувалася: ж’інка, ч’ітко, збіж’:а‚ розкіш’:у. Депалаталізація шиплячих у різних фонетичних умовах i, певно, в різних діалектах відбувалася не одночасно. Перед колишнім [ь] та перед [o] з [e] шиплячі, звичайно, стверділи раніше, ніж в інших позиціях. У багатьох Пд-Сх говорах зберігається м’якість шиплячих перед [a] з [ё] в іменниках типу лоша, курча та в діесловах третьої особи множ. типу біжать, спішать: [лош’а1‚ [курч'а]‚ [біж'ат’], [леж'ат’ъ [сп’іш'ат’]. Очевидно, тут діє аналогія до іменників типу теля, орля та дієслів типу ходять, стоять. У багатьох Пд-Сх та в Пнлівобережних говорах зберігаеться м’якіеть вимови [ч] при твердій вимові [ж] і [ш]: [ч’асто], [курч’а], [ч’исто], [п’іч'ка]. Це свідчить, що приголосні [ж’], [ш’] де палаталізувалися послідовніше, ніж [ч']. Староукр. пам’ятками ствердіння шиплячих свідчиться написанням ъ, ы після літер на їх позначення ще з XIV ст.