47. “Роман про Лиса”. Його витоки (антична та фольклорна традиції) та подальша трансформація сюжету в історії західноєвропейської літератури.

Одночасно з фабліо і шванками в міській літературі виникають твори великого епічного жанру - поеми, які, мають сатиричний та алегоричний характер. Так званий тваринний епос складався на основі байок і казок, що здавна існували в народів світу.

Найвизначнішим твором цього жанру є французька поема «Роман про Лиса», або «Роман про Ренара», формування якої почалося з другої половини XII ст. і закінчилося в середині XIII ст. До «Роману про Лиса» входить близько 30 епізодів, в яких у формі алегорій і в стилі міської літератури створена гумористична та сатирична картина феодальної дійсності. Народна культура: багато епізодів зустрічаються у фольклорі індо-європейських народів ( лисиця краде сир у ворони, вовк втрачає хвіст в ополонці після рибальства і т.п.)Антична: до сприйняття алегоричної оповіді читача готує своєрідне попередження, що у творі йдеться про нові порядки, характерні для життя середньовічного міста, а отже він відходить від античної традиції, що зберігалась в лицарських романах але основою сюжету типово стали перероблені в дусі фабліо старовинні байки, відомі європейцям переважно із античних джерел. Поема відображає інтереси молодого третього стану, який вже через літературу викриває феодальне свавілля і соціальну нерівність.«Роман про Лиса» викликав ряд нових варіантів та наслідувань не тільки у Франції, у Німеччині в XV ст. постає аналогічний епос - «Рейнеке-Лис»; Гете на основі «Рейнеке-Лиса» написав свій однойменний твір. Сюжети німецького тваринного епосу використав Іван Франко у своєму сатиричному творі «Лис Микита».

48. Алегоричний епос. Поява дидактико-алегоричної поеми “Роман про Троянду”. Проблема авторства в ній.

Поширеним жанром міської літератури є алегоричні поеми. Жанр цей виник у Франції.Головна ознака – алегоричні образи, які розкривають задум автора. Найбільш значним твором французької алегоричної поезії є «Роман про Троянду», що складається з двох частин. Першу частину написав близько 1230 р. Гільйом де Лорріс. Це любовна алегорія, витримана в куртуазних тонах. Двадцятирічному поетові сниться, що він потрапляє у сад, де панує Насолода, і палко закохується в красуню Троянду. Зірвати Троянду, тобто домогтися взаємності, юному поетові допомагають Привіт, Великодушність, Співчуття. Але проти них виступають Відмова, Сором, Лихослів'я, Заздрість, Страх, Святенництво та ін. Прибічники юнака зазнають поразки, і він прокидається у розпачі. Більш значною за змістом є друга частина, написана через 40 років ученим городянином Жаном де Меном. Він продовжив любовну сюжетну лінію першої частини, але в іншому тоні - як дидактик і сатирик. Жан де Мен висміює куртуазну концепцію кохання, критично ставиться до поведінки жінок, вважає їх легковажними; автор ставить ряд питань соціального, філософського й морально-етичного плану. За допомогою образів Розуму і Природи він виражає своє ставлення до людей, природи, суспільства. Автор намагається дати пояснення таким природним явищам, як грім, блискавка, буря. Висловлювання Розуму і Природи становлять зміст об'ємних відступів, які свідчать про рідкісну на той час освіту автора, вільнодумство, і новизну поглядів (погляди Жана розходяться з офіційною феодально-церковною ідеологією: заперечує божественне походження королівської влади, вважаючи, що її встановили багаті, щоб зберегти своє майно, яке повинно належати всім). Жан де Мен вважає, що природа створила всіх людей однаковими, а жадоба до збагачення знищила цю рівність; що свічені та вчені люди благородніші від знатних, бо освіченість допомагає їм правильно судити про Добро і Зло.Важливою особливістю поеми є використання в ній висновків і думок античних авторів натурфілософії Арістотеля і моральної філософії Платона. Поет засуджує соціальну нерівність, викриває лицемірство церковників, висміює забобони. Твір мав багатьох наслідувачів як у Франції так і за її межами.