Дизайн Ренесансу (1400 – 1600).

1. Культура Ренесансу як фундамент появи проектної діяльності в декоративному мистецтві.

2. Основні стилістичні ознаки декору Ренесансу.

3. Меблі часів Відродження.

4. Ренесансна кераміка в різних європейських країнах

5. Скло Ренесансу.

6. Вироби зі срібла і металу та тканини.

1. Доба ренесансу є унікальним за кількістю і якістю фундаментальних зрушень у світовому цивілізаційному процесі явищ, обумовлених переходом від часів середньовіччя до історії Нового часу. Ренесанс – явище світове, яке зароджується на Сході, в Китаї, розповсюджується на захід, але найповніший вияв Ренесансу ми відмічаємо в європейській цивілізації. У контексті історії дизайну важливо відмітити, що ренесанс – це перехід від селянської культури до міської, збільшення ремісничо-промислової та фінансово-торговельної частки у розвитку економіки європейських країн, перехід до світського світосприйняття, а також – звернення до культурної спадщини античності як певного антиподу середньовічної свідомості, сформованої релігійними догматами. Величезну роль у культурному поступі в часи Відродження відіграє антропоцентризм, тобто, утвердження особливої ролі і призначення людини у пізнанні та перетворенні світу. Саме в ренесансну добу закладаються підвалини європейського раціоналізму, віри у власні сили людини і її здатності вивчити зрозуміти, виміряти і пізнати навколишній світ. Хронологія ренесансу є дещо відмінною в різних країнах і регіонах: в Італії перші його ознаки спостерігаються у другій половині 13 століття, загалом західноєвропейські країни входять у добу ренесансного розвитку наприкінці 15 століття (Північне відродження), а в Росії, наприклад, ренесансні елементи культури співіснують з середньовічним устроєм і в 16 – 17 століттях.

Активізацію проектно-наукової діяльності в часи Ренесансу можна простежити на прикладі розвитку годинникарства. На думку окремих дослідників створення годинників – це проектування на основі знання. Як відомо, вже давні цивілізації Шумеру, Китаю прагнули виміряти час і винаходили відповідні прилади. До пізнього середньовіччя і на Сході і на Заході люди користувались переважно водяними та сонячними годинниками. Перші - не дуже точні - механічні годинники з’являються наприкінці 13 століття і безперервно удосконалюються. Потреба у точному вимірі часу обумовлюється бурхливим розвитком мореплавства, торгівлі та природознавства у часи Ренесансу. З’являються баштові годинники, оскільки в містах виникає потреба синхронізації життя, встановленні єдиного міського часу. У 15 столітті розповсюджуються і кишенькові годинники, а в 1504 році Петер Хейнлен із Нюрнберга зробив цибулястий за формою годинник із заводною спіральною пружиною. Це була чи не перша галузь предметного світу, де форма продиктована науковими даними (фізичними процесами, точною механікою).

Важливою для подальшого розвитку дизайну була така унікальна особливість ренесансної культури як злитість наукового та художнього пізнання світу. Зовні це виявилось у великій кількості науково-теоретичних трактатів, у яких формулювались закони образотворчої грамоти, що значною мірою базувались на наукових знаннях в галузі механіки, фізики, анатомії тощо. Тогочасні митці були далекими від вузької спеціалізації, розподілу праці і одночасно виявляли себе як архітектори, скульптори та живописці, майстри декоративного мистецтва і винахідники.

Класичним взірцем універсальної ренесансної особистості був Леонардо да Вінчі (1452-1519). Ми вже згадували, що він, накреслюючи схеми своїх гелікоптерів, будівельних механізмів, водолазних дзвонів тощо, користувався компоновкою як дизайнерським принципом проектування: комбінуючи відомі елементи і вузли, отримував нові об’єкти. Його проекти досить практичні: екскаватор чи устрій для навивання мотузок. Найбільше уваги приділив Леонардо у своїх дослідженнях Людині як довершеній машині Всесвіту: яскраві малюнки і коментарі в його трактатах фіксують осі, точки рівноваги, структуру з’єднань у суглобах. Однак чи не найцікавішим для нас з точки зору сутності дизайну виявляється принцип поєднання практичної та художньої функцій, якого дотримується в своїй проектній діяльності митець. В знаменитому листі до правителя Мілану Лодовіко Моро – своєрідному резюме з переліком найрізноманітніших видів робіт, які може виконувати – Леонардо пише: «Я можу виготовити мортири та снаряди – практичні і гарні». Такий підхід характеризує дизайн Ренесансу.

Ренесанс – «Відродження» - це відродження класичного грецького та римського мистецтва і уявлень, що виникають в Італії (Флоренція) у 14 столітті і розповсюджуються по Європі. В основі стилю симетричні архітектурні, скульптурні та орнаментальні форми з класичними мотивами – трофеями, листям аканту, міфологічними істотами і гротесками. (Акант – стилізований листяний орнамент на основі середземноморської рослини – один із найбільш розповсюджених у мистецтві. Гротеск – складний орнамент з переплетених постатей людей тварин, птахів серед переплетеного листя, завитків, масок і стрічок; гротеск використовується на вертикальній та горизонтальній поверхні).

2. У добу Ренесансу Італія уявляє собою низку невеликих міст-держав, де на перших порах встановлюються певні варіанти республіканського правління ( комуна, тобто спільна влада городян), як у Флоренції чи Венеції. Однак ера комун скоро змінюється диктатурами. Герцоги та князі, захоплюючи італійські міста, встановлюють одноосібну владу, яка переходить у спадщину, формуючи нові династії і починають використовувати мистецтво для зміцнення власного становища, величі та багатства. Гуманісти Відродження, керуючись принципами, викладеними давньогрецьким філософом Аристотелем, дискутують про те, що розумний правитель повинен відображати свою могутність і блиск у творах мистецтва, які, в свою чергу, служать для його звеличення. Правителі – Медічі, Сфорца, Гонзаго та інші – зводять палаци, будують мануфактури і запрошують художників працювати при дворі.

В декорі 15 – 16 століть домінує концепція наслідування мистецтву давнього античного світу. Наслідування поєднується з технічними відкриттями у виробництві скла, кераміки (глазурування глини), ткацької промисловості. В скульптурних майстернях копіюються античні орнаменти з завитками листя, фестонами,, гірляндами і мотивом канделябрів (Канделябр має форму вертикальної маси листя, яке підіймається вгору з вази або столика). У 15 столітті в декоруванні інтер’єру, меблів, кераміки, скла і металу домінують названі орнаментальні мотиви. У Венеції, пов’язаній з арабськими країнами, переважають орнаменти з геометричним узором, плетінками, іноді – стилізованим листяним мотивом. В розписах Лоджій Ватикану Рафаель застосовує орнаментальні мотиви, які зустрічаються у розписах давньоримських гротів і печер; вони отримують назву «гротеск» і набувають популярності, оскільки надаються для будь-якої поверхні і розвиваються у будь-якому напрямку. Рафаель також підносить значення стилю і в 16 столітті стиль є основою всіх мистецтв, що відзначаються примхливою елегантністю.

Погляди італійського Відродження розповсюджуються по Європі багато в чому завдяки прагненню королів та герцогів підкреслити свою значимість та модерновість. У добу середньовіччя митці прославляли виключно велич Господа. Нові гуманістичні ідеї, прославляючи людину, служили і задоволенню честолюбства правителів. В середині 16 століття класична античність сприймається як своя власна традиція в багатьох країнах. Цьому сприяли нові взаємозв’язки: зміни кордонів, альянси по політичним та релігійним мотивам, активний товарообмін і разом з цим – обмін ідеями, модою, уподобаннями. Однорідність ренесансного декору стала результатом визнання як творцями так і замовниками класичного орнаментального словника. Різноманітність забезпечувалась злиттям ренесансних концепцій з місцевими традиціями. Значну роль тут відіграло введення печатного станка і набірного металевого шрифту. Поява книгодрукування та тиражування зображень безпосередньо вплинули і на виділення дизайну в окрему професію. Вже з 16 століття відомі книжки і папки з аркушами, на яких зображені орнаментальні мотиви. Гравійовані увражі (художнє видання в гравюрі великого формату) були необхідні меблярам, ткачам, іншим ремісникам. Автори не задумувались про конкретний матеріал, в якому їх малюнки будуть використовуватись. Так проектування, малювання зразків починає трактуватись як професійна галузь.

Франція серед перших сприйняла італійський Ренесанс. Франциск І, як відомо, запросив працювати до себе при дворі у Фонтенбло відомих італійців – Від Леонардо і Б.Челліні до Ф.Приматіччо та Р.Фьорентіно. В оздобленні палацу, особливо – галереї Франциска І - були використані нові орнаментальні мотиви, поєднання фресок і стукових (штучний мармур) обрамлень зі стрічковим плетінням і завитками, що отримали назву «переплетений стиль». Нові мотиви разом з картушами і гротесками входять у практику прикладників Нідерландів і термін «переплетений орнамент» увійшов у фаховий словник. В Англії Генріх VІІІ також запроваджує в оформлення італійський орнамент, а коли в країну приїздять майстри-вигнанці з Нідерландів і Франції, то прикладні ремесла повністю змінюються, модернізуються і форми і декор.

3. Меблі. В ренесансних інтер’єрах меблів ще небагато. Основними предметами обстановки служать ліжко з балдахіном, пишно завішене шовками та вишиваними тканинами і підібрана до нього скриня – кассоне, що входила у посаг кожної нареченої. Велику роль відігравали бюро, прикрашені стриманим декором у техніці інтарсії, та стільці. У 16 столітті перелік предметів зростає і пишно розквітає декор меблів, який тяжіє до помпезності. Провідні архітектори і декоратори розробляють нові збагачені варіанти античних мотивів декору. З матеріалів у меблях найбільше використовували горіх, пофарбований чи позолочений, який добре піддається різьбі; в орнаментиці переважають мотиви гротеску, поєднані з арабесками. *Яскравим взірцем венеціанських меблів є стілець з високою рельєфно різьбленою спинкою та скульптурними фігурами. Важливим предметом умеблювання їдальні був сервант – ціла архітектурна споруда з дорогим посудом. Для Флоренції характерна стримана форма і архітектурний орнамент – карнизи, пілястри півколонки тощо. Столи часто мали мармурову стільницю з орнаментом та фантазійні форми різьблених ніжок, наприклад, у нормі лев’ячих лап. Орнаменти спочатку були геометричні чи стилізовані рослинні, але у другій половині 16 століття – більш натуралістичні.

Меблярі Франції наслідували італійські зразки, поєднуючи їх, однак, ще на початку 16 століття зі старими готичними формами. Наприклад, сервантах та шафах готична форма має гротескний декор раннього ренесансу. *Одна з таких шаф прикрашена різьбленими вертикальними тягами-гермами, які сучасник називає «французьким ордером» і вважає це новизною в тогочасному дизайні. *Великий стіл другої половини століття має в дизайні боковин мотиви римських жертовників, а центральна перекладина прикрашена балюстрадою, взятою з античної архітектури. З часом в декорі з’являються мотиви канделябрів та медальйонів з портретами. У Франції виникає також новий тип шафи: бюро, поставлене на низьку шафу з двома дверцятами. Один з перших дизайнерів-проектувальників Жак Дюсерсо (1515-84) видає малюнки, де пропонується багато варіантів подвійних шаф.

Іспанія зберігає потяг до арабесок і мавританських узорів, але поєднує їх з класичною антикою. В декорі іспанських меблів переважає складний лінійний рисунок з дрібною інкрустацією. *В горіховому бюро ми бачимо мозаїку зі слонової кістки. Тут зберігається і форма «іспанського» стільця-крісла з підлокітниками і жорстко-геометричним каркасом та тканим оббиттям. Меблярі Нідерландів також засвоїли мотиви італійського ренесансу. Шафи і скрині прикрашаються різьбленими фігурними гермами, столи мають товсті опуклі ніжки. В ліжках часто застосовуються ніжки у формі звірів. Німецькі майстри, використовуючи італійські орнаментальні мотиви, зробили внесок у розвиток техніки маркетрі. Пізніше улюбленим декором німецьких шаф і скринь стає різьблений архітектурний мотив, переплетений орнамент тощо. *Типовим прикладом німецького ренесансного стилю може бути бюро з сосни, з килимовим орнаментом маркетрі (груша, ясень і платан). *Дуже характерна і шафа з дуба з різьбленим орнаментом – переважно з канделябрів.

Англія до 16 століття багато в чому зберігає середньовічний побут. В аристократичних інтер’єрах центром тяжіння залишається велична парадна зала з центральним столом і лавами та стільцями. Крісла зазвичай з дерев’яними сидіннями, що мають різьблені спинки і точені ніжки. Улюбленим матеріалом лишається дуб, часто розписний. *Часто в столах та низьких шафах опори виконуються у формі кубків; популярний і геометричний узор «книжкова оправа». Від німців переймається для декору техніка маркетрі, а в мотивах з часом починають переважати геральдичні тварини, фігурні герми тощо, запозичені з альбомів зразків. *Характерним є ліжко з дерев’яним балдахіном і опорами з дуба; різьблені панелі, опори у вигляді італійського канделябра.

4. Кераміка. У 16 столітті в європейському виробництві кераміки домінує італійська майоліка. Це – вироби з випаленої кольорової глини, вкритої глазур’ю (поливою) з окисом олова, що робить білу гладеньку поверхню придатною для розпису. Термін «майоліка» відносився спочатку до дорогих, тонко розписаних люстрових виробів, які у 15 столітті ввозились в Італію з Майорки і дуже цінувалась знаттю, сприяючи підвищенню статусу кераміки взагалі. *Прикладом такого посуду може служити ваза з ручками у формі крил і з гербом К.Медічі у центрі. Пізніше техніка розповсюдилась і майолікою стали називати італійські керамічні вироби, глазуровані з використанням окису олова. Розпис італійської майоліки часто містить узори з дубового стилізованого листя та геральдичних зображень густо-синього кобальту. Пігмент наносився безпосередньо на сиру глазур і потім випалювався. (Синій пігмент – кобальт, зелений – мідь, жовтий – сурма, пурпуровий – марганець, помаранчевий – залізо). Популярними мотивами ранньої кераміки були стилізовані павині пера та портрети в круглих рамках. Портрети брались з античних монет та медалей і використовувались у різних видах декоративного мистецтва.

Великий вплив на тогочасні смаки зробила графічна друкована продукція: гравюри надихають майстрів на створення «картиноподібного» сюжетного оздоблення на біблійну чи міфологічну тематику. Мода на колекціонування і демонстрування мистецьких творів спричинила зростання замовлень від знатних патронів на вироби з сюжетним розписом («історіато»). Художників-керамістів найбільше надихали «Метаморфози» Овідія та гравюри Маркантоніо Раймонді по картинам Рафаеля. *На тарелі з гербом Ізабелли д’Есте ми бачимо овідієвих Федру та Іполита. *Цікаво зіставити гравюру Раймонді «викрадення Європи» по Рафаелю та тарілку відомого кераміста Авелі 1533 року на цей сюжет; герб герцога Мантуї Гонзаго свідчить про замовний характер роботи. *Популярними були і гротескні орнаменти, що відбивають зацікавлення давньоримським мистецтвом, які представлені на дзбані для припасів. *Синя основа тарілки, виготовленої у Фаенці – відомому керамічному центрі – розписана дельфінами.

Гротесковий орнамент, а також – трофеї, лаври, путті у поєднанні з арабською орнаменталістикою – типові мотиви майолікових розписів.

У середині 16 століття повертається мода на люстрування: техніку нанесення металевого глянцевого полиску, якого досягають за допомогою окису срібла або міді і повторному випаленні – під дією диму. Зазвичай люстрували великі блюда з жіночими портретами та написами на стрічках (тарелі кохання). Їх дарували в день заручин. У другій половині 16 століття мода на «історичні» сюжети в майоліці відходить і повертається стилізований орнамент з гротесками на білому тлі. Всі зміни в уподобаннях ренесансних орнаментів та їх основні типи відображені у «Трьох книгах про гончарне мистецтво» Чіпріано Піколпассо (1557). В них відбито і зацікавлення китайською порцеляною, а саме – появою синіх розписів на білому тлі «alla porcellano».

Засади італійської майоліки розповсюджуються у Франції, Нідерландах, Іспанії, встановлюючи нову гончарну традицію. Декор виробів мало відрізняється від італійського: ті ж ренесансні мотиви включно з профільними портретами і сюжетами «історіато». Але виробляється і локальний стиль. Найпомітнішим явищем у ренесансній європейській кераміці в 16 столітті стали роботи француза Бернара Паліссі (1510-90). Він винайшов прозорі поліхромні глазурі і виготовляв демонстраційні блюда з рельєфною ліпкою міфологічних постатей, рустовану теракоту і миски й тарілки з виліпленими жабками, ящірками, раками, мушлями в оточенні водного середовища. *У формованому глиняному блюді фігура в овалі символізує плодючість, що типово для французького придворного мистецтва Фонтенбло.

У французькій ренесансній кераміці зустрічаються і вироби кремового кольору з штампованим чи інкрустованим стрічково-арабесковим узором. Інший підхід до техніки і оздоблення демонструє німецька – кельнська кераміка зі скловидною поливою на солі: золотаво-коричневі глеки опуклих обрисів з ліпленим орнаментом.

5. Скло. Вже з 12 століття на острові Мурано виникає виробництво художнього скла, яке в часи ренесансу славить Венецію у всій Європі. Справа була добре організована і регулювалась гільдією Склодувів. Успіх забезпечується контролем якості, введенням нових технологій і торговою таємницею; успіхові сприяють і ділові відносини Венеції з її торговим флотом. Найбільші досягнення полягають у виготовленні чистого прозорого скла «cristallo» - поєднання вищої чистоти і прозорості з пластичністю – що стало синонімом взагалі венеціанського скла. Форми виготовлялись з металу чи кераміки, секрети форм і технологій дуття охоронялись. Готичні лінії змінюються на обтічні класичні; декор різноманітний. Найпопулярніший декор – «гаряча техніка», коли декор складає частину процесу виготовлення виробу і завершується в печі для випалювання. Щоб отримати ребристий узор, застосовували метод занурення. Для отримання вишуканого, пластичного рисунку виріб обробляється додатково, окремі деталі накладаються на гаряче скло. *Прикладом може бути глек з філігранного скла: стрічки з молочного скла переплітаються з тонкими «нитками», утворюючи сітчастий узор; тулово сформоване дуттям у вигляді конструкції з гранчастих алмазів. Для отримання скла «мільфлорі» пухир гарячого прозорого скла прокатується по дошці, на якій розсипані шматочки кольорового скла; їх закатують у поверхню, після чого пухир роздувають, надаючи потрібну форму. *Іноді вироби, як, наприклад, кубок, мають форму, запозичену з художнього металу. В «холодних техніках» декор наноситься на готове скло. Це передусім гравіювання алмазною голкою. Іноді вироби покриваються кольоровою емаллю, зробленою на основі скляної маси.

Майстрів Мурано переманюють за кордон і скоро осередки «венеціанського» скла виникають в інших країнах. Такими центрами стали Тироль в Австрії (глечик з холодним розписом і позолотою), Антверпен (бокал-дзвін з позолотою), Лондон (бокал з гравіюванням і позолотою), Барселона (чаша з емалевим розписом). Їх вироби важко відрізнити від венеціанських. У Центральній та східній Європі, де багато лісів, розвиваються центри гутного скла. Зеленого кольору, вони декорувались «льодяниками». Розповсюджений тип посуду для пиття – «ромер, ремер» - має сферичну або яйцеподібну форму, іноді - ніжку.

6. Вироби зі срібла і металу. У середньовічній Європі не було різниці між ремісниками і художниками; найвище з «мистецтв і ремесел» цінувалась ювелірна справа. Вироби ювелірів, попри утилітарну і художню функції, свідчили про статус власника і замовниками були церква і представники знаті. В часи раннього відродження ситуація зберігається: герцоги і прелати замовляють розкішні речі видатним митцям: А.Вероккіо, Л.Гіберті, А.Полайоло, А.Дюреру, та іншим. *В цей час у формах і декорі ренесанс ще поєднаний з готикою, як у вівтарному хресті Полайоло (1432-98), де основа і хрест готичні, а стовп – ренесансний; ренесансними є і загальні пропорції частин хреста. *Та ж ситуація в проекті подвійного кубка Дюрера з деталями готичними і ренесансними. У 16 столітті митці привносять в ювелірну справу засади ренесансної архітектури: строгі, гармонійні пропорції форм, яким підпорядкований декор. Зразками декору для кубків, канделябрів і ваз служать архітектурні деталі. Пропорційність орнаментальної композиції, поділеної на горизонтальні сектори, полягає у спів розмірності частин і цілого. Класичний орнамент строго організований і обмежувався мотивами канелюр, акантів, медальйонів та завитків. *Цікаві рішення подані в малюнках-зразках Джуліо Романо: мотиви романської архітектури і новий легкий декор в свічнику та солонці. Однак, трактування левів і путті в цих проектах – не класичне, а маньєристичне.

Роль багатих патронів у популяризації ренесансного стилю відчутна на прикладі правителів Англії і Франції. Г.Гольбейн (1497-1543) 27 років працював при англійському дворі. *Прикладом вишуканого ренесансного рішення є золотий щит з емаллю і кришталем, насичений переплетеним орнаментом з класичними фігурами, зроблений Г.Гольбейном для Генріха VІІІ, як і його ж кубок до шлюбу короля з Д. Сеймур. Активно працюють для Франциска І у Франції італійські - Россо, Ф. Пріматіччо, Б.Челліні – та французькі ювеліри. В золоті та срібні вироби для високих покровителів митці включали дорогоцінне каміння, кришталь. В середині 16 століття домінує маньєризм, як вишукано-примхлива відмінність пізнього відродження. *Шедевром цього періоду є золота сільничка Б.Челліні (1500-71) з вишукано-нестійкими постатями Землі і Моря для Франциска І. Часто використовуються емалі, якими прикрашають герби і медальйони.

Ренесансні мотиви розповсюджуються в Європі. Головною причиною стало зростання ринку зразків з надрукованим орнаментом; вони використовувались по всій Європі золотих справ майстрами. Важливу роль у нововведеннях відіграв і малюнок як суттєва складова навчання ювелірів по системі німецької гільдії. Значним осередком ювелірної справи став Антверпен. Саме тут Корнеліс Флоріс (1514-75) випустив серію в 154 композиції для ювелірних виробів. Антверпенське срібло тоді вважалось найрозкішнішим у Європі. У виробах переважає пишний декор з фантастичними істотами і гротескними мотивами. Видатним осередком ювелірної справи був Нюрнберг. *Для вступу у міську гільдію майстрів золотих справ необхідно було виготовити кубок особливої форми, як пропонує проект. Загальною славою користувались вироби Вензеля Ямніцера та Ганса Пецольда. *Знаменита декоративна ваза Меркель Ямніцера перевантажена символікою і вражає майстерністю. *Кубок з двома морськими мушлями його роботи захоплює композицією, попри порушення всіх пропорцій (орла та слимака). *Прикладом майстерності Пецольда є його кубки, в декорі яких відчувається повага до старих готичних мотивів. *Шедевром нюрнбергського золота є віртуозний кубок Ріхтера з вишуканим орнаментом.

Срібло Англії та Іспанії 16 століття відповідає стандартам вищеназваних європейських осередків.

Тканини. Ренесансний орнамент на тканинах містить, як і у виробах з металу, консервативні і нові елементи. На початку доби узори набивного полотна, мережива, вишивки були невисокої якості. Декор тканин складався або з дрібно геометричного малюнку, або – дуже крупного, що займав всю ширину полотна.

Парча і оксамит вироблялись із різноманітними стилізованими мотивами, найчастіше – гранатом. Оранжування включало також обрамлення у вигляді каплі. Готична форма «оживаль» (стрілка) стає більш різноманітною: це тонка лоза, стрічкове плетіння. Варіації оживального узора вінчають виноградна лоза і лист, які можуть бути структуровані в регулярний узор зліва направо чи навпаки. З’являються квіткові орнаменти, мотиви ваз. Удосконалюється геометричний узор, який стає чіткішим у численних повторах дрібних деталей. Особливо це стосується структурованих узорів для вишивки і мережив, де для виконання потрібно розраховувати клітини. *Характерними зразками є шовкові бархати - червоні з металевою ниткою чи золотавим орнаментом з чітко організованими рядами. Видаються альбоми узорів з гротескним мотивом, переплетеним узором та мотивом арабесок.

Питання і завдання

1. Розкрийте особливості провідних художніх орієнтирів у декорі Відродження.

2. Як пов’язувались загальні тенденції розвитку дизайну ренесансу з суспільно-економічними змінами та науковими відкриттями?

3. Визначте нові типи меблів доби ренесансу.

4. Якими були форми і декор італійської майоліки та венеційського скла?

5. Назвіть основні мотиви орнаментики ренесансних тканин.

Дизайн доби Бароко (1600 – 1730) і Рококо (1715 – 1770).

1. Визначення і основні риси стилю бароко.

2. Меблі: пріоритет французької школи.

3. Фаянс, скло, вироби з металів та тканини бароко.

4. Рококо: спільність і відмінності з бароко.

5. Меблі та порцеляна рококо.

6. Скло, вироби з металу і тканини рококо.

1. Стиль бароко з’являється в Італії наприкінці 16 століття, однак в різних європейських країнах його відносять до мистецтва 17 століття. Бароко виникло як стиль, покликаний утверджувати красу католицької віри і могутність церкви у боротьбі з Реформацією. В інших країнах бароко набуває власної специфіки, прославляючи абсолютну королівську владу (Франція), чи багатство і незалежність еліти (Фландрія). Покровительство влади продовжує відігравати значну роль у розвитку мистецтва. Справа йде не лише про королів і Церкву – заможні і впливові комерсанти Фландрії, Голландії теж прагнуть розкоші і впливають на художнє життя. Звичайно, не всі мистецькі твори тієї доби можна віднести до стилю бароко, але всі вони відбивають характерні тенденції доби.

В бароко теж простежується захоплення давньоримською архітектурною класикою, її величчю та монументальністю, але на зміну раціональній врівноваженості приходить підвищена емоційність образів. Загальне враження від бароко в галузі декоративного мистецтва – могутність, розкіш та театральність, особливо це стосується італійських інтер’єрів; французькі інтер’єри при тій же масштабності більш упорядковані. Переважають масивні форми, багаті кольорові контрасти, дорогі матеріали. Ще однією особливістю декоративного мистецтва стали ефекти освітлення, що спостерігаються у використанні дзеркал та відбиваючих світло поверхонь в інтер’єрі. Зацікавлення передачею руху виявляється у поширенні форм, наприклад, кручених колон. Для бароко характерні нелінійні форми і гра світла на хвилястих поверхнях, щедре використання улюблених рослинних мотивів. На початку століття проходить становлення аурикулярного стилю – передусім, у голландських виробах зі срібла. Для цього стилю, названого через подібність мотиву до людського вуха, характерні штивні абстрактні форми, ефекти хвилювання води та фантастичні чудовиська. Домінує фантастичний орнамент.

На розвиток декоративного мистецтва 17 століття впливає і встановлення жвавої торгівлі з Далеким Сходом. Численні фірми поставляють на європейський ринок вироби з лаку, фарфору, шовку, що сприяє потягу до екзотики. Товари були дорогими і доступними лише знаті, але попит був настільки великим, що з’являються підробки з біло-синього фарфору чи лаку, які спочатку наслідували оригінали. Але з часом створюється своєрідний екзотичний стиль «шинуазері», де художники опираються в декорі на власну фантазію.

В цей період поширеним елементом декору є квіти. В Європу завозять нові види рослин, створюються ботанічні сади і мода на показ зрізаних квітів обумовлює не лише нові форми ваз, а й нові мотиви оздоблення. Так, захоплення тюльпанами, торгівля ними відбивається в появі цієї квітки в декорі. Тюльпани зображуються натуральними чи стилізованими на сріблі, тканинах, предметах меблів, кераміці. Як і раніше, найпопулярнішим мотивом залишається акант: зазубрене, роздільне листя аканту з’являється в будь-якій галузі прикладного мистецтва як домінуючий мотив декору бароко. В останній чверті століття переважає більш стриманий стиль «барочного класицизму», популярний у французьких художників-декораторів. Їх роботи популяризувались у вигляді естампів, спеціально гравійованих для використання в різних матеріалах. Значну роль у формуванні цілісного стилю прикладного мистецтва в Європі відіграла мануфактура братів Гобеленів, де працювали кращі майстри – ткачі, червонодеревники, ювеліри, скульптори, що створювали предмети розкоші для королівських палаців Людовика XIV.

Розповсюдженню французького стилю сприяла відміна Нантського едикту (1685). За новими правилами протестанти не мали права займати керівні посади і це сприяло масовій еміграції гугенотів, в тому числі талановитих декораторів, у протестантські країни – Англію, Голландію. Вони популяризують сучасний варіант гротескного орнаменту – витончений і лінійний, популярний у Франції.

Продовжується процес розподілу проектування і реалізації виробів, зокрема – при створеній для «Короля-сонця» мануфактурі. Вона відома як фабрика гобеленів, але при ній створювали інструменти, декорували карети і меблі, навчали підмайстрів. Фабрика поставляла все, необхідне для Версалю, а малюнки для всього виробництва постачав Шарль Лебрен (1619-90).

2. Меблі. В Італії Рим став центром нового стилю; грандіозні інтер’єри вимагали відповідного пишного стилю меблів, особливо столів та кабінетів, а для сімей Барберіні, Лодовізі, Боргезе проектували спеціальні столи з архітектурними мотивами, скульптурними формами – символом влади і сили. *Прикладом може бути різьблене позолочене трюмо Доменіко Пароді (1672-1742) з фігурками путті та орнаментом, який стелиться, або проект стола П.Шора (1615-74) з повномасштабними постатями людей.

У Франції перша половина століття – стриманий стиль Класицизму, що відповідає живопису Н.Пуссена чи архітектурі Ф.Мансара, але поступово стиль меблів стає більш пишним. *Пьєр Голь (1620-84) створює декор квіткового маркетрі, як у кабінеті на слоновій кістці, з чорним і кольоровим деревом. *Він же робить гарнітур зі столу і двох підставок, що містився під дзеркалом між вікнами. Пошуки нових форм меблів – як, наприклад, письмовий стіл із 8 ніжками, комод – характеризують Андре Буля (1642-1732), який працював для короля і двору. Сучасники називали Андре Шарля Буля кращим меблярем Європи. У 35 років фламандець за походженням очолив майстерні меблів у Луврі і став віртуозним творцем меблів з чорного дерева. Його роботи монументальні, величні і повністю втілюють урочистий «Великий стиль» Людовика ХIV – за рахунок розкішної інкрустації. Улюблені матеріали декору – полірована черепаха, мідь, олово або срібло по чорному дереву. Дві пластинки - метал та черепаха трохи склеювались і вирізався з них один мотив, а потім метал вставлявся у черепахове тло і навпаки.

Його декор маркетрі з черепахою, перламутром та міддю носять його ім’я. *Форма комоду Буля відтворює римські саркофаги, а футляр для годинника вражає вишуканою мідною інкрустацією. Жан Берен (1640-1711) – декоратор двору, створює нові форми стрічкового оформлення, де зв’язки стрічок поєднувались з листям аканту, масками, мушлями та «С»-подібними гвинтовими лініями, що походять від гротесків. Видані ним гравюри зі зразками орнаментів та ескізами виробів протягом десятиліть надихали європейських дизайнерів. (Маркетрі – декоративне оздоблення меблів з використанням деревини різних кольорів, а іноді – інших матеріалів – слонова кістка, метал, перламутр) – що утворюють рисунки і мотиви, сюжетні сцени. При виконанні маркетрі тоненькі шматочки дерева наклеюються на основу, на відміну від інтарсії – другого, врізаного в основу виду інкрустації ).

Англійські меблі сприймають новинки французького, а пізніше – голландського меблярства. Поряд з традиційними дубовими меблями випускають більш оздобні стільці і столи з горіха з декором квіткового маркетрі; входять у моду плетені сидіння. Дуже популярні кручені спіральні ніжки, фігурні балясини. *Впливи французького дизайну відчутні у різьблених позолочених меблях, як, наприклад, стіл з нижньою розтяжкою у формі «Х». Формуються і нові смаки, породжені впливом китайських простих форм. * В стільцях з гнутими спинками, відомих як «індійські», теж використовуються вигнуті ніжки. *Форми вигнутих ніжок з овечими копитцями бачимо і в розписному синьо-білому столі.

У голландських і фламандських меблях – як і у виробах американських колоній – зберігаються старовинні форми. *Типовим предметом у купецьких будинках були шафи з більш реалістичним декором. Різьба легка, панелі часто мають геометризований орнамент. Німецькі замовники схиляються до більш розкішного оздоблення: найбільш популярний декор маркетрі, особливо – техніка А.Буля. Взагалі в барокових меблях кінця 17 – початку 18 століття зростає потяг до пишності. Розкішні предмети прикрашаються різьбленням з позолотою; скрізь у моді точені спіральні ніжки. Червонодеревники широко застосовують інкрустацію не лише чорним деревом, а й черепахою, металом, слоновою кісткою і перламутром, кольоровим деревом. Римська мода на створення столішниць і кабінетів у техніці набору орнаментів з твердого каміння та інкрустація по мармуру розповсюджується по Європі. Найдорожчі меблі для правителів зі складним різьбленням вкривались срібленням і позолотою. Іноді поверхня столу вкривалась золотим листом: дерево грунтувалось гіпсом, потім – червоною глиною, на яку наносилось листове золото, потім – полірувалось. Знайомство зі східними меблями вводить у моду чорні лаковані вироби; японські лакові панелі часто розрізались і вставлялись у європейські меблі. Використовуються і європейські імітації лаку. *Таким є стіл, розписаний кольоровими лаками з панелями в перламутрових композиціях. Величезні кошти витрачались на оздоблення інтер’єрів тканинами і бахромою. Ліжка і стільці оббиваються дорогоцінними оксамитками і брокатом. * Прості геометричні форми парадного ліжка оздоблюють дуже дорогі драперії з металевою ниткою.

3. Фаянс. В 17 столітті Європа продовжує випускати глазуровану кераміку, яка в Голландії, Франції, Англії називається фаянсом. Форми і декор відходять від ренесансних мотивів. Впливають на форми і декор як інші види барокових декоративних виробів так і синьо-білий китайський фарфор. Але у європейців захоплення синьо-білою гамою поєднується з квітковими мотивами. Модним стає мотив тюльпана. *Наприклад, плоска таріль центром композиції має тюльпан у вазі, а розподіл розпису бортика на сегменти навіяний східними виробами.

Всі європейські керамісти прагнуть створити фарфор. Спочатку виникає чудова червона кераміка у Мейсені. З неї виробляють прості за формою речі, що нагадують в перші роки Схід, або ж – металеві вироби. В 1710 році на мейсенській мануфактурі створюють справжній фарфор. Білий прозорий фарфор вкривають тонкою поливою з польового шпату. З порцеляни виготовляють чайний та кавовий посуд. У 1720 році винаходять яскраві емалеві фарби для розписів. Крім посуду з квітковим декором та «сценами у гавані» виготовляють фігурки тварин і птахів. В цей період починає працювати Й.Кендлер (1706-75) – найвідоміший німецький дизайнер порцеляни.

Скло. У добу бароко скло стає загальнодоступним. Барокові тенденції виявляються в складних ніжках бокалів – у формі морських зміїв або зі спіральною огранкою. Найскладніші вироби з надтонкого скла створюють венеціанці, але це їх лебедина пісня, оскільки в моду входить солідніший стиль і в багатьох країнах розквітають свої центри, які успішно випускають «венеціанське» скло. Англійське скло наприкінці століття дає варіанти простих форм дуже якісного свинцевого скла з міцними різними ніжками. Найбільшою популярністю користуються вироби, прикрашені гравіюванням – детальними пейзажами, алегоричними сценами. Удосконалюється техніка нанесення кругового гравіювання та склад скла, що дозволяє виконувати глибокий рельєф. В Голландії улюбленим видом декорування скла стає гравіювання алмазною голкою: в цій техніці виконуються портрети, геральдичні композиції, побутові сценки.

Срібло і метал. В даній галузі немає єдиного стилю, але існують варіанти стилістичних прототипів. Скульптурним рішенням віддають перевагу в Італії та Південній Германії. Франція, Голландія та Англія розвивають натуралістичний ботанічний декор. На жаль, срібний і золотий посуд переплавлявся для нових виробів і збереглось мало творів. Розвиток аурикулярного стилю тут пов’язаний з братами Ван Вьяненами з Утрехту. Вони поєднують жвавий аурикулярний орнамент із віртуозною живописною чеканкою міфологічних сцен. *В тарелі роботи Пауля Ван Вьяннена (1568-1613) блюдо трактується як єдиний план, тема розташована навколо вертикалі, як картина. Улюбленим вирішенням світильників – торшерів, свічників та прикрас для столу були фігурки каріатид. В середині століття видається низка рисунків, зокрема – Жана де Потра з проектами таких виробів з використанням скульптурних та архітектурних елементів (1660 рік, Париж).

Проте провідною рисою барокового декору у золотих справ майстрів став чеканний натуралістичний квітковий орнамент. *Прикладом може бути великий туалетний набір Пьєра Прево. *Більш стилізовані квіткові мотиви виконуються гравіюванням, але орнаменти дуже насичені – від краю до краю виробу. Книга проектів таких виробів видана Шарлем де Мелдером у Лондоні в 1664 році. Не менш популярною стала книга Даніеля Маро 1712 р з чітким злиттям навіяних античністю форм і декору. Вони популяризують класицистичний стиль, започаткований у Гобеленів Ш.Лебреном. На початку 18 століття у Франції утверджується «стиль регентства» і переймається іншими школами. Для нього характерний полегшений орнамент. У північній частині Європи в чеканному декорі високого рельєфу переважає в середині століття квітковий стиль. На межі 17 та 18 століть він переходить в стиль Регентства. Взагалі ж, завдяки великій кількості друкованих робіт по орнаменту в період пізнього Бароко орнаментальні мотиви, розроблені для конкретних цілей – наприклад, серія малюнків «практично прикрашеного домашнього срібла» Й. Хайгляйна з Аугсбургу – використовуються у найрізноманітніших виробах з металу.

Тканини і оббиття. Узори в стилі бароко для тканин дуже ритмічні і справляють цілісне враження. В основі мотивів – виноградний орнамент, жвавий, динамічний квітковий, екзотичні запозичення. Найбільш динамічні узори використовуються в невеликих виробах – вишивках, мереживах – спочатку більш «гострі», а в середині століття гнучко закручені рослинні мотиви, екзотичні фігурки східних пташок, тварин, людей розміщені між порівняно величезними рослинними мотивами. Декор виноградної лози має легкий рух крізь узор, симетричний по композиції. Найчастіше використовується вертикально направлений узор, що містить дуже великі елементи. Повтори в орнаментах стають дуже довгими: в 3-4 рази довшими ніж ширина повторюваного елементу. *У вишитому покривалі ми бачимо, що ритмічною основою декору є «S-подібні» стебла, що стеляться. Цей принцип зустрічається в килимах, тканинах, настінних панно. * В смугах оксамитної та шовкової парчі – варіанти цього композиційного методу. Штивне заповнення полотна узором і насичені кольори надають барокової розкоші.

На початку 18 століття на декор текстилю впливає мереживо, що набуває надзвичайної популярності. «Мереживний» узор з’являється на тканих полотнах, на друкованому оксамиті (оксамит з рельєфом, заданим дерев’яною основою). Інший варіант виявляється в тканинах для оформлення королівських інтер’єрів. Його автором був Даніель Маро (1663-1752), який завдяки виданню гравюр набув європейської популярності. Він – законодавець моди на дуже видовжений декор у новому стилі з твердими контурами архітектурних форм – колонками, арками, фестонами. *Ескізи представляють симетричні арки, картуші, балдахіни, стрічкові мотиви.

4. Рококо – стиль, що виникає як пом’якшений варіант формально - офіційного Бароко у Франції на початку 18 століття. Декор рококо має більш вишукано-натуралістичний характер. Йому притаманні асиметрія, орнамент у вигляді завитків, потяг до екзотики – «шинуазері», рокайль – та бліда кольорова гама. Характеризується змієвидним рухом композиції, індивідуальною інтерпретацією узорів.

Рококо виникає як реакція на беззаперечну офіційність стилю пізнього Версалю. Джерело змін – в найбільш вільних елементах орнаментів бароко. Рококо розквітає в часи правління Людовика XV, коли знать повертається до Парижу і створює в старих отелях нові апартаменти. Виразні форми рококо створив Жуль Мейсоньє (1695-1750) в надрукованих гравюрах. Вони демонструють можливості повної асиметрії та скульптурної динаміки на основі натуралістичних мотивів. Нікола Піно (168401754) проектує дерев’яні елегантні панелі з вільним розташуванням паростків, хвиль, нагромадження камінців та мушель. Сюди додаються переробки східних мотивів. В інтер’єрах виявляється потяг до інтимності, зростає число затишних фарфорових кімнат, чайних павільйонів тощо. З’являються рокайльні інтер’єри отелів Субіз, Шантільї.

Всі європейські правителі і аристократи переймають нові рішення. В Німеччині створюються нові оформлення заміських палаців Сан-Сусі, Амалієнбург. Декоратором цих приміщень був знаменитий Франсуа Кувільє (1695-1768). Прекрасна резиденція створюється у Вюрцбурзі Балтазаром Норманом (1687-1753). Нові тенденції використовують в Англії, де рокайльні інтер’єри розквітають в стриманих класицистичних архітектурних спорудах Палладіо. Поєднання бароко і рококо помітне і в палацових спорудах Росії.

5. Меблі. На початку століття А.Буль (1642-1732) тиражує в гравюрах кілька нових предметів умеблювання: письмовий стіл, книжкову шафу тощо. Критик Блондель описує в 1737 році три види кімнат: парадні чи державні, розважальні чи соціальні та приватні. Кожен потребує відповідних меблів. Це породжує появу все нових форм, особливо меблів для сидіння: бержер, дюшесс, шезлонг тощо. (Бержер – глибоке крісло з суцільною спинкою та підлокітниками; дюшес – велике крісло для відпочинку з оббиттям та округлою спинкою – прообраз шезлонга). Меблі переходять до вигнутих, хвилястих форм. Основним критерієм був комфорт, отже відносно стільців і крісел зростає інтерес до оббиття. Ліжко перетворюється на зручну кушетку з підставкою для ніг. Стільці різняться за призначенням їх збирають майстри, що створюють зовнішні форми; прикраси вирізаються іншими фахівцями; після зборки стільці фарбуються, золотяться. *Майстри розробляють лекала для виготовлення стільців. Відбувається розподіл на фахівців, що працюють з масивним деревом і ебеністів, що займаються шпоном. Для шпона беруть екзотичні породи: палісандр, атласне, тюльпанове дерево. Широко використовуються прикраси-накладки золоченої бронзи. *Як і раніше, популярне квіткове маркетрі, наприклад, у комоді тюльпанового дерева, та розписи поверхонь кольоровими лаками. *У маленьких жіночих столиках верхом розкоші вважались вставки фарфорових плакеток.

Німецькі меблі частіше мають різьблений позолочений декор зі скульптурними елементами. *Прикладом є консольний стіл з сильними вигинами ніжок. Оскільки типи конструкцій контролюють гільдії, то їх форми застарілі, але поєднані з новим декором. *В популярних кабінетах-бюро ми бачимо строгі барокові форми і чудовий витончений декор. *Лінійність та елегантність в стільцях зіставляється з асиметричним оздобленням. У меблях Голландії, Скандинавії поєднується міцна форма з яскраво виявленими вигинами та щедрим різьбленням. Власні варіанти об’єднання бароко і рококо дають італійці в стилі барокетто, коли використовується мармур для столів, а в маркетрі – перламутр і слонова кістка.

В Англії декоратори теж звертаються до легких, вишуканих форм. В мотивах декору виявляється зацікавлення китайською екзотикою, окремими готичними елементами та натуралістичними деталями. Велику роль відіграла в ці роки книга Томаса Чіппендейла «Керівництво для джентльменів та червонодеревників». *Представлені рисунки дають багато варіантів вибору форм і деталей. *Т.Чіппендейл спроектував відому «Скрипкову книжкову шафу», що складається зі столу червоного дерева з вставками чорного та власне шафи з верхньою різьбленою панеллю. Спрощений варіант рокайльного стилю – застосування окремих елементів демонструють американські меблі.

Фарфор. Жіночний, тендітний і пластичний стиль Рококо чудово підійшов для фарфору. Перше місце у 18 столітті займає Мейсенська мануфактура, де художником був Й.Кендлер. *В ранній період він створив знаменитий чайник у вигляді насідки, що висиджує пташенят. Славу митцю принесли численні порцелянові фігурки акторів дель-Арте, придворних, селян, ремісників, торговців, турок і китайців тощо. Фігурки ліпились з воску, відливались в алебастрові форми, де пресувались фарфорові фігурки. Спочатку вони стояли на низьких підставках, потім високих рокайльних подіумах. Інтенсивні барокові барви емалевих фарб змінились на витончені рожеві, бузкові, бірюзові кольори. *В 1740-х мейсенські митці створили грандіозний сервіз на 1000 персон для графа Бриля «Лебедине озеро»з водною тематикою і рельєфами птахів. Потім подібний посуд повністю розписується квітами, пейзажами, сценками тощо. Захоплює розмаїття використання у формах виробів та в декорі асиметрії, «S»-подібних завитків. *В пізньому рококо посуд має однотонний – переважно рожевий, червонуватий – розпис під камею, як у чайному наборі з фігурним підносом.

Дещо відмінним є французький фарфор севрської мануфактури. Тут широко застосовують природні форми в супницях та вазах. *Більш яскравий, насичений, часто зелений чи блакитний в основі, розпис доповнюється золоченням. Англійський фарфор має прозаїчні форми і менш якісний черепок. На столових предметах розписи подібні до мейсенських. *Цікавий варіант природних мотивів застосований у чайнику, де відчутна диспропорція між крихкою ручкою і туловом. Більшість англійських мануфактур розрахована на споживача середнього класу.

Крім фарфору в Європі випускається і кераміка в традиційних центрах. Вона теж зазнає змін у формах: особливо цікавими є вироби Веджвуда, що наслідують природні форми. *Чайник кремового кольору відтворює качан цвітної капусти, інші предмети – дині чи ананаси. Поява фарби для низьких температур, надає можливість застосовувати в кераміці ніжні відтінки. Загалом на кераміку рококо впливає фарфор, який прагнуть наслідувати.

6. Скло. Скло також було прекрасним матеріалом для декору рококо завдяки прозорості, легкості а також – зображенням з емалі, золота та гравіюванню. Основні теми – пейзажі, сцени кохання, кораблі та турецько-китайсько-індійська екзотика. Форми виробів – бокалів, кубків - залишаються чіткими, спрямленими, а декор – рокайльний. Основні мотиви запозичені з ескізів Ж.Берена. Його роботи скопійовані і видані в 1759 році в Англії П.Деккером. Провідними осередками скла в Європі стають Богемія і Сілезія. Три вироблених ними форми декору (емаль, позолота, гравіювання) стають популярними у всіх країнах як «богемський» стиль. В середині століття богемські майстри працюють у 50 мануфактурах Європи і Америки, пануючи на ринку. *Бокали, склянки, пляшки мають типовий богемський поліхромний розпис, золочення та прорізи. Більш міцне і дешеве, ніж кришталь, скло добре гравіювалось рясними завитками і стрічками, портретами, жанровими сценками. Міграція майстрів сприяла становленню єдиного європейського стилю декорування. Голландія – через якість скла – використовує «крапкове» гравіювання голкою замість кругів з абразивною пастою.

Протестантська Британія віддавала перевагу простим формам опуклого скла, вважаючи богемський декор бундючним і жіночним. В апогеї рококо англійці сміялись над стилем – як Р.Морріс в «Трактаті з приводу елегантності свинарників, вражаючих курятників та вишуканих телячих ясел на турецький і перський манер». *Бокали з крученими ніжками та поліхромною емаллю або гравіюванням, карафки цукернички, порівняно скромні за оздобленням, створені відомими майстрами середини 18 століття Уільямом та Мері Бейлбі з Ньюкастла. В декорі – геральдичні знаки, кораблі, руїни, пастухи. Декоратором скла був і Джеймс Джильс з Лондона (1718080), що виконував розписи в золоті та поліхромній емалі з рокайльними, а пізніше – класицистичними мотивами на всіх видах скла.

Срібло і метал. Першим етапом відходу від бароко став стиль Регентства Полегшення барокового декору відбувалось під проводом Ж.Берена, гравюри якого вплинули не весь дизайн епохи. На поширення рококо в дорогоцінних металах вплинув також і Жюст Мейсоньє (1695-1750) – «декоратор королівських кімнат» за посадою. У виданій ним у 1734 році книзі ескізів – переробки відомих елементів орнаменту у новому стилі, коли втрачається симетрія. Композиція передає легкий рух. *Він звертається до форм каміння, коралів та мушель і з вражаючою винахідливістю створюючи супниці, сільнички, свічники тощо. *Його столове срібло абсолютно асиметричне, часто не має традиційного орнаменту, базуючись на енергійному зіставленні завитків та мушель.

Золотоковалі інших країн – Австрії, Німеччини, Росії – на базі проектів Мейсоньє створюють специфічні варіанти стилю. Німецькі майстри більше орієнтуються на традиційне бароко: в ескізах виробів помітні елементи аурикулярного стилю, більше пластичності в декорі. В Англії також своя інтерпретація рококо. *Провідний ювелір Поль Ламері (1688-1751) насичує свої вироби гербами і орнаментом, поєднує просту решітку з асиметричними завитками. Англійці також люблять гравійований декор, але найбільше британське рококо виявилось у чеканці футлярів для годинників. Табакерках. Однак з 1760-х років відмічається втрата інтересу до рококо і зацікавлення більш стриманим дизайном. *Прикладом може бути чудовий туалетний набір Томаса Лемінга, а також видані ескізи У.Кента.

Тканини. Розвиток виробництва і широка споживацька база сприяли розмаїттю рішень в тканинах рококо. Основними тенденціями доби слід вважати використання східних елементів, натуралістичні мотиви, аранжування узорів. Китайські мотиви популярні все століття. Асиметричні, текучі вигини узорів рококо свідомо антикласицистичні і це зближує їх зі східним лексиконом декору. «Примхливі» узори дають незвичні об’єми і зображення: видовжені бутони, парасольки, комахи. Все це аранжується в фантастичні кокони чи острови. В шпалерах дуже популярні мотиви квітучих дерев чи гілок. Відомий декоратор Жан-батист Піллеман (1728-1808) видав понад 200 гравюр з квітами в китайському стилі – зразків для друкованих шовків та ситців. В них використані відтінки і ця об’ємність стала характерною рисою узорів рококо.

*Поряд з цим існують вишукані дрібноквіткові узори, як у золотому та срібному парчевому дамаску чи розписному шовку. З часом помітний рух до натуралізму в інтерпретаціях. Винахідливі комбінації різних квітів, винограду, ваз, шовкових стрічок та сцен з фігурками людей – ключова позиція пізнього рококо; мотиви ці могли бути досить крупними. Такі тканини виконувались поліхромним друком з дерев’яних трафаретів.

Питання і завдання

1. Охарактеризуйте нові форми і декор в дизайні Бароко.

2. Визначте провідні європейські школи барокових меблів.

3. Які орнаментальні мотиви використовуються найчастіше в бароковій кераміці, склі та виробах з металу?

4. В чому ви вбачаєте спільність та відмінності стилів Бароко і рококо?

5. Які посібники і керівництва по орнаментиці були популярними в Європі 17 – 18 століть?

6. У чому полягають форми, декор та технології європейської порцеляни 18 століття?

7. В чому полягали нові підходи до оформлення інтер’єрів 18 століття?

Дизайн Неокласицизму (1760 -1830).

1. Загальний огляд мистецьких пошуків у середині 18 століття.

2. Риси неокласицизму у французькому декорі як провідній школі дизайну.

3. Меблі неокласицизму західноєвропейських країн.

4. Неокласицизм в Росії та Америці.

5. Фарфор: форми і декор.

6. Скло неокласицизму.

7. Вироби зі срібла і металів.

8. Тканини і оббиття.

1. Поява неокласицизму була обумовлена багатьма причинами, серед яких слід виділити з мистецької точки зору дві. Спостерігається певна втома і зростання негативного ставлення до надмірної пишності і розкоші бароко і рококо в європейському суспільстві. Поряд з цим зростає нова хвиля захоплення античністю завдяки успіхам археологічної науки в розкопках давньоримських міст, зокрема – Помпей та Геркуланума. Неокласицизм охоплює період з 1760-х по 1830-і роки, розвиваючись двома етапами. Перший з них – власне класицизм – припадає на бурхливі часи передреволюційних років та подій Французької революції 1789 року (1760-і – 1800 ). Другий етап пов’язаний з правлінням Наполеона, через що отримав назву ампір (стиль імперії). З одного боку неокласицизм був поверненням до історії, але з іншої – пошуком нових форм, тому в сучасних дослідженнях його іноді характеризують як «правдивий стиль». Формування на межі століть романтичного світогляду, який звеличував минуле, історію, також сприяв інтересу до античності як одного з її варіантів.

Неокласицизм – стиль, в основі якого лежать форми і декоративні прикраси Давньої Греції та Риму; продовжувався зі спадами і піднесеннями з 1760-х по 1830-і роки.

В 1764 році німецький дослідник мистецтва Й.Вінкельман видає «Історію давнього мистецтва», оспівуючи шляхетність класичного минулого на зразках мистецтва еллінів. Відомий графік Д.Піранезі видає великі цикли гравюр, присвячені римським старожитностям. Аббат Ложьє в дослідженні про архітектуру трактує селянську хижку як зразок архітектурної чистоти. Теорія неокласицизму поєднується з філософією просвітництва, ідеями Д.Дідро, А.Руссо про необхідність відновлення моральних устоїв у сучасному суспільстві. Розкопки Помпей та Геркулануму, відкриття нових античних храмів на Близькому Сході та в Південній Італії збагачують творчість митців. Колекції зібраних античних виробів та рисунків служать джерелом класичних ідей для дизайну меблів, срібла, тканин тощо. Особливо активно впливає на зміни художніх смаків той факт, що у вісімнадцятому столітті важливою складовою художньої освіти в європейських країнах – а Академії мистецтв як навчальні заклади відкриваються і функціонують за схожими принципами – є завершення навчання у Римі. Італія взагалі і особливо - Рим перетворюються на міжнародний музей і навчально-практичний центр. Більшість відомих митців – Ж.-А.Габріель, Р.Адам, У.Чамберс, декоратори паризької Академії св.Луки повертаються повні натхнення і спроби створити реформований Класичний стиль спостерігаються з 1760 року і в Англії і у Франції.

2. На ранній фазі розвитку французький неокласичний декор акцентує увагу на геометричності форм і декору у зіставленні «з простою і урочистою манерою архітекторів Давньої Греції», як визначали тодішня видання. Мотиви «грецького смаку» включали гірлянди лавра, волюти, завитку. Пальмети та переплетений орнамент. У 1770-і в декорі з’являється рух та елегантність. Приміщення прикрашаються панно чи панелями з класицистичними мотивами: до гротесків додаються квіти, перевиті виноградні лози, передані у світлих тонах. З’являються мотиви етруського стилю, взятого з декору грецьких ваз. . В добу революційних урядів (1792 – 1803) декор створюється під впливом простих форм римського мистецтва; картини Л.Давида, як і реальні події, викликають появу героїчних тем. А єгипетський похід Наполеона збагачує дизайн новими ідеями. Перегляд класицистичних джерел – від Давньої Греції до Риму – зафіксовано в праці по декоруванню інтер’єрів архітекторів Шарля Персьє (1764-1838) та Леонара Фонтана (1762-1853), яка стала основою для дизайнерів початку 19 століття. Автори закликали «імітувати дух античності, її принципи і норми, оскільки вони вічні», але не сліпо, а свідомо. Інтер’єри декоруються в багатих яскравих кольорах: мармури, меблі з бронзою, шовкові та оксамитні тканини втілюють смаки імперії і Ампір розповсюджується по Європі.

Одним з перших послідовно декорує кімнати мотивами, що повторюють давньоримські розписи Роберт Адам (1728-92).В Дербі-Хаусі він створив етруську кімнату. Проектуючи кабінет Марії Антуанети, Руссо ла Рутьєр повторює гротески Лоджій Ватикану Рафаеля. Ці ідеї продовжують інші дизайнери і з’являються «Помпейські декори» в Англії, Франції, Німеччині. Скрізь домінують декори, запозичені з давніх оригіналів з врахуванням смаків замовників.

3. Меблі. На початку становлення стилю переважають міцні лінійні форми з легкими вигинами, масштабний декор, масивні прикраси, ніжки столів і стільців прямі, або у вигляді колон з каннелюрами. Багато працює над новими формами меблів для королівського двору Франсуа Ебен (1721-63): бюро з покатою кришкою, механічні туалетні столики, адаптує каркасні частини комодів до класицистичних форм, розробляє нову техніку маркетрі. Його учень Ж.Різенер (1734-1806) продовжує лінії Ебена. Форми і декор меблів у другій половині 18 століття залишаються масивними, вироби вкриваються шпоном екзотичних сортів, прикрашаються квітковими мотивами, гірляндами. Використовуються і порцелянові плакетки, японські лакові панно. Стільці в період раннього класицизму мають наближені до квадрата спинки і прямокутні сидіння: підлокітники розташовані під прямим кутом до спинки. *З’являються і стільці в етруському стилі – червоного дерева без оббиття, конструкція та різьблений ажурний орнамент яких відтворені за розписами грецьких ваз.

В часи Консульства та Директорії форми раннього класицизму були забуті. Меблі випускають майже без декору, однак стільців етруському стилі (клісмос) користуються популярністю. Провідним червонодеревником Франції був Жорж Жакоб (1739-1814) із синами. В їх меблях імітуються римські кушетки, триноги та стільці бюро, комоди і секретери спрощуються; часто єдиною прикрасою є прості різьблені архітектурні мотиви. Однак на межі століть декор збагачується. *Стільці і кушетки, створені фірмою Жакоб, прикрашені бронзовими рельєфами – часто з єгипетськими мотивами. Використовуються форми грецького стільця, а давньоримські мотиви лебедів на меблях надають виробам величі; поширений мотив фігурних герм, а ніжки зберігають форму тварин (левина лапа).

В добу Ампіру Париж залишається центром меблярства з декором золоченої бронзи. Ш.Перс’є і П.Фонтен – архітектори Наполеона – поєднують простий фон і конструкцію за римськими зразками з бронзовим імперським орнаментом: лаврові вінки, бутони, медальйони з профільними портретами. Стільці знову випрямляються і мають квадратний фронтальний дизайн. Ліжко встановлюється під балдахіном, нагадуючи дизайном римську колісницю; оббиття важке, з китицями. Столи і серванти мають декор зі стилізованими головами пантер, сфінксів, єгипетських масок, які підкреслюють міцність конструкції. Консольні столи під міжвіконними дзеркалами мають дзеркальне покриття. Провідна тенденція Ампіру - масивність форм і крупний орнамент – наприкінці доби змінюється на більш вишукані вироби з екзотичними декором. *Туалетний столик, наприклад. Виготовлений з кришталю, скла. Сталі та позолоченої бронзи; в письмовому столі використовується китайський лак.

В Англії ранній класицизм представлений творчістю Роберта Адама та його брата Джеймса: за їх проектами виготовляли меблі Т.Чіппендейл, Інс і Мейхью та інші. Стиль братів Адам «схопив дух древності» у свіжій сучасній інтерпретації. *Між віконний стіл має 6 ніжок у вигляді герм, об’єднаних фестонами, що надає легкості. *Їх роботи пропонують насичений дрібний лінійний орнамент, майже відсутнє важке різьблення, як в чудовому ескізі столика, рами і підставок. Мотиви типові – сфінкси, грифони, триноги, маски, бичі голови, фестони, вітрувіанський завиток, лаври тощо – часто у техніці маркетрі. В маркетрі використовують вишукані класичні ронделі, овали, квіткові гірлянди. Набори стільців для віталень і спалень оббиваються шовковими набивними і розписними тканинами, печатними ситцями, які узгоджуються з портьєрами, завісами балдахінів тощо. В конструкціях - французькі форми, але декор – англійський. В кріслах часто використовують плетене сидіння і подушки. Т.Шератон видає в 1791-4 роках «Рисунки для червонодеревника та майстра оббиття», що набули популярності в Європі і Америці, а в 1803 році – «Словник мебляра», що знайомив замовників зі стилями. *Гравюри спинок стільців з першої книги мають вишукану прямокутну форму спинок. В 19 столітті – добу Ампір – в моду входять темні сорти дерева, що контрастує з золотими накладками та мідною інкрустацією.

В інших країнах – Австрії, Німеччині – зустрічаються цікаві інтерпретації античних форм: стільці у формі ліри, чіткий геометризований орнамент, перевага маркетрі. В Італії провідним дизайнером раннього класицизму був Джузеппе Бондзаніго (1745-1820), меблі якого прикрашені віртуозним різьбленим орнаментом.. В римських меблях акцент на міцні скульптурні форми; різні меблі золотяться, в столах використовується для покриття мармур з інкрустаціями. В 19 столітті Пеладжо Пеладжі (1775-1860) пропагує французький класицизм, працюючи для родичів Наполеона. Значна увага, як і в Англії, приділяється механічним новинкам. *Чудовий зразок елегантності форм і мінімальний геометричний орнамент в письмовому столі, в який вставляється стілець.

4. В останню третину 18 століття формується російська школа дизайнерів класицизму. Катерина ІІ заохочує розвиток неокласичного стилю, запросивши архітектора Ч.Камерона, який вводить у палаці Помпейський стиль Адама. В Петербурзі працює Давид Рентген, який вплинув на роботи Генріха Гамбса в 19 столітті. Російська академія мистецтв в 1760-і роки відкриває класи «майстерств і ремесел», де навчаються провідним видам прикладного мистецтва учні, що погано встигали з живопису і малюнку. Але на межі століть галузь набуває самостійності. В академії провідною ідеєю доби стало виховання ансамблевого мислення, коли на основі гармонічного злиття всіх предметів з архітектурним оздобленням створюються чудові інтер’єри павловського, Зимового, Михайлівського палаців. *Меблі виконуються за проектами архітекторів – В.Бренни, К.Россі, А.Вороніхіна. *А.Вороніхін розробив низку предметів для Павловська, як різьблене золочене крісло. Вражає якість і розмаїття декорів російських дизайнерів. Саме тут широко застосовується малахіт, лазурит, слонова кістка в декорі.

Америка отримує незалежність і сподівається стати ідеальною республікою. Меблі післяреволюційного періоду (федеральний стиль) дають прекрасні варіанти європейського класицизму. Спочатку в моді легкі прямі лінії, що надають тендітності, як у кушетці червоного дерева. Потім виготовляються солідні меблі Ампір з крупними формами і характерним декором. Виготовляються стильні предмети для салонів з яскравим оббиттям і скульптурними деталями. Привозні книги дизайнерів допомагали створити свій варіант ампірних меблів. Популярністю користуються вироби з декором у вигляді каріатид, колон, урн та лаврів.

Загалом неокласичні меблі створювали висококласні майстри з високоякісних матеріалів. Основний матеріал – червоне дерево, оздобний – шпон з екзотичних порід: чорне, палісандрове, тюльпанове тощо. Поверхні інкрустувались перламутром, слоновою кісткою, шляхетним камінням, металами. Маркетрі має складний малюнок з кількох порід дерева і обрамлення позолоченої бронзи. Важливим елементом розкішних меблів була золочена бронза чи мідь. Оббиття - складне, із застосуванням тонких технологій, особливо – в добу ампір, коли вводиться складне драпування з дорогих матеріалів.

5. Фарфор. Винахід фарфору з твердої пасти дав можливість збільшити розміри виробів. У 1760-і Севр починає випускати вази античних форм з рокайль ними розписами; пізніше з’являються гірлянди, медальйони, розетки, «буси», акант, стрічки тощо. Форми наслідують канонічні типи урн, амфор, кратерів, Ліпні ручки оздоблюють голівки сфінксів, жіночі фігури. Основний фон – синій, блакитний, фіолетовий з позолотою. У 1770-і модними стають класичні розписи «під камею». Такі порцелянові камеї прикрашають великий «Жаб’ячий сервіз» Катерини ІІ. Після революції вироби Севра стали грандіозною маніфестацією Класицизму за бажанням імператора. Директором Севру стає А.Броньяр (1739-1813), який припинив випуск м’якого фарфору. Форми геометризуються: чашки стають циліндричними; поліроване золочення різного гатунку та емалеві розписи - основний декор. Недорогі вироби розписуються гризайлем. Вази мають золочені горло і ніжку, вертикальні ручки та розписи в медальйонах.

Німецька порцеляна теж звертається до нового стилю. Циліндричні форми чашок, овальні медальйони з розписами та золочення по краям; вази-урни. В добу Ампір чашки отримують ніжку і гнучку форму, золочення полірується або робиться матовим, гравірується. В розписах популярні міські види, портрети і квіти. *Зростання попиту стимулює випуск коштовних сервізів і одиничних, чудово розписаних чашок з блюдцями для оздоби буфетів.

Англійські фаянси неокласицизму звеличує геній кераміки Джосайя Веджвуд (1730-95). Він еспериментує з місцевими глинами, винаходить «перламутрову» пасту, яка надає білосніжності. В таких виробах підглазурні розписи скромними узорами виконують синіми емалями. Яшмова паста набирала потрібні відтінки від голубих до чорних. З неї виконували не лише посуд і вази, а й броші, мадальони, сережки. Форми веджвудських ваз наслідують античні урни; поверхні імітують часто порфір, яшму, лазурит і доповнюються золоченими рельєфами. *З виробами Веджвуда найчастіше асоціюються предмети простих, ясних обрисів, на блакитному фоні яких розміщені низькі білі рельєфи, що відтворювали античні сюжети, як «Апофеоз Гомера». Художні якості поєднані в них з досконалістю виконання.

В англійському фарфорі помітна власна версія неокласицизму. Форми зрілого класицизму поєднують античні конструкції ваз-урн з натуралістичними розписами квітів, ваз, міфологічних сцен. Цьому сприяє нова технологія друку за допомогою переводної плівки гравюр на фарфор. *Чашка з кришкою і підставкою з геометризованими орнаментом і поліхромним алегоричним розписом відбиває стиль гравюр, які переводились в декор. * Яскравим прикладом Англійського неокласицизму є сервіз Колпорт з типовими геральдичними зображеннями і характерними смугастим тлом.

Фарфор інших країн теж інтерпретує провідні класицистичні мотиви. Вищим досягненням датської порцеляни став грандіозний сервіз з 2000 предметів «Флора Данії» для Катерини ІІ. Кожен предмет прикрашений розписним зображенням нової квітки з точною передачею ботанічного стилю. Тонка детальність надає наукової раціональності, характерної для класицизму, білому фарфору, хоча форми певною мірою нагадують рокайль ні. В Росії теж формується власний стиль на Імператорському фарфоровому заводі та на фабриці Гарднера під Москвою. Сервізи та інші вироби російських фабрик за формами і декоративними мотивами відповідають строгому класицизму. В декорі переважає офіційна емблематика – орденські стрічки, герби, військові трофеї та портрети – часто імператорів.

Італійські майстри, які неохоче приймали рококо, одразу ж звертаються до Неокласицизму. В Неаполі на королівській фабриці створено «геркуланумський» сервіз для іспанського короля Карлоса ІІІ. Певний натуралізм в декорі поєднується з театральністю; постаті в класичному стилі навіяні відкритими настінними зображеннями. Американський фаянс дуже нечисленний і наслідує французьку кераміку. В декорі присутні місцеві мотиви – американські пейзажі, геральдика тощо.

6. Скло. В галузі виробництва скла перше місце належить Англії, де неокласицизм став улюбленим і найбільш довговічним стилем декору. Успіхи тут ґрунтуються на удосконаленому «кришталі» з окисом свинцю, який мав більшу здатність переломлювати та відбивати світло - навіть порівняно з різьбленим європейським. У 18 столітті в художніх смаках в Англії домінує Р.Адам, його малюнки впливають на всі сфери образотворчості і він «створив повнокровну систему корисного і елегантного мистецтва». Якщо в склі бароко і рококо надавалось значення лише декору поверхні, то в добу класицизму звертають увагу на форму і декор. Популярні форми графінів наслідують античні і мають варіанти дрібного (вертикального) узору. В ранній період застосовують молочне скло з класичними формами і позолоченим античним орнаментом. В бокалах і вазочках зустрічається ніжка-основа у формі лимонних дольок та оформлення країв «мереживними зубцями Ван Дейка».

В добу Ампір на перше місце в декорі виходить глибока різьба з різним аранжуванням ромбів, яка виконується за допомогою парових машин. Зростання попиту на пишний орнамент обумовлює появу «скошеної різьби» - поєднання призм, віял, колон, «полуничних» ромбів на зразок ювелірних виробів демонструють блискучу техніку. *Вазочки з підставками – характерний приклад. *Різниця в підходах відчутна і в двох карафках (графінах) подібної форми раннього та пізнього класицизму. Свій варіант подають ірландські майстри скла. Їх вироби мають просте гравіювання і глибоку різьбу. Вони поширюють англійські форми, прикрашаючи, наприклад, карафи різьбою призмами, ромбами та плоскими жолобками. Молочники і карафки мають видовжений носик; завершення зубцями.

Майстри Франції працювали в стилі англійського скла. Ампір виводить скло на провідне місце завдяки появі сірчаного, опалового скла, відливанню у формі. *Відлитий у формі бокал з різьбою та портретом Наполеона. Типовий виріб – ваза-урна опалового скла з окантовкою золоченої бронзи та молочно-фіолетова чаша з аналогічним обрамленням. Цікавий синтез спостерігається в англо-французьких ампірних виробах, де важко встановити авторство: французькі ідеї – британські технології.

Німецьке і богемське скло, занепале в кінці 18 століття, відновлюється після наполеонівських війн – у 1820-і роки працюють 170 заводів Богемії. Богемські митці засвоюють зразки Неокласицизму , але в 19 століття схиляються до більш камерних настроїв і смаків Бідермеєру – стилю середнього класу Німеччини, Австрії зі стриманим декором. Увага зосереджується на кольоровій гамі: Йоган Мілднер удосконалює золочене скло, а граф Букой та Фридрих Егерман розширюють барвну палітру. З’являються чорний та червоний гіаліт (матове скло), нові жовтий та червоний барвники. Кольори Богемії ширяться по всій Європі. *Склянка чорного гіаліту з золотим геометричним узором, чашка з блюдцем червоного гіаліту поєднують класичні форми і своєрідний декор. Часто поліхромні розписи відтворюють історичні краєвиди, романтичні сюжети.

Американське скло теж запроваджує класичні форми і декор по європейським зразкам. З початком 19 століття різьблене скло доповнюється дешевшими видами: литим і пресованим склом. *В литих виробах помітна тенденція до наслідування узорів різьбленого скла, як у глечику. Іноді в склі копіюються форми кераміки та срібла.

7. Срібло та метал. Як і в інших видах прикладного мистецтва, найбільш відомі вироби Неокласицизму в Англії створені за проектами Р.Адама. він розглядав срібло як елемент загального декору просторих приміщень. Численні малюнки пропонують типи сервантів з вазами, столових сервізів з елегантними фестонами, гірляндами, акантами. * ескізи Адама не лише пропонують дизайн, а і компоновку комплектів предметів – блюда, вази, глеки, соусники - на столиках. *Для ваз була розповсюджена форма урн, варіанти якої представлені у зібранні гравюр ще 17 століття і які інтерпретувались як в столовому так і у виставковому сріблі. Видатним майстром англійського неокласицизму був і архітектор Уільям Чамберс (1723-96), який проектував срібло. *Він створив дизайн супниці з артишоковим флероном і ручками з сельдерею. У багатьох виробах неокласика виявляється в лаврових вінках, гірляндах, фестонах і бусах. Наприкінці 18 століття на форму і декор виробів впливають і нові технології. Листопрокатний стан виробляє тонкі металеві (срібні) листи, які можна гнути, різати, плавити, згинати і закручувати, зробити куб чи циліндр. Листи чудово штампувались під пресом з нової екстраважкої сталі; машинна різьба і гальваніка здешевлюють роботу, а при необхідності додається ручна обробка. *Прикладом є вироби сімейства Бейтмен, інших майстрів – як коробка для чаю, заварні чайники. На межі століть форми і декор стають помпезними *Поряд зі строгими формами Порт ленської вази з рельєфами по малюнкам Флаксмена виготовляють і насичені декором вироби, як трофейний кубок з вакхічними постатями і ручками-зміями.

Франція ще в 1760-і прокладає дорогу класицизму, коли в книзі «Прохання до золотих справ майстрів» Ніколя Кошен (1715-90) благає повернутись до простих правил здорового глузду: симетрії, класичні архітектурних мотивів і пропорцій, гірлянд, акантів і лаврів Класицизму. Ранню фазу неокласицизму характеризують важкі, могутні форми, виразний декор. На межі століть їх змінюють легкі і стримані, як у роботах Анрі Огюста (1759-1816). *Великі поверхні залишаються незаповненими, контрастуючи зі смужками орнаменту, як у чаші з глеком. Велику роль у сприйнятті творів відіграє різна обробка – матова, полірована, рифлена – поверхні. Строгий орнамент може зводитись до смужок і пунктирів, приваблюючи чистотою форм. Пізніше Ш.Персьє (1764-1838) та Пьєр Фонтен (1762-1853) у проектах демонструють урочисту пишність Ампіру.

В Америці лідером робіт по сріблу була Філадельфія, а з початком 19 століття – Балтімор. Вироби цих літ мають мінімум декору. *Наприклад, молочник Пола Ревіра (1735-1818) лише за рахунок виваженої форми урни з гранями та видовженої ручки має елегантний вигляд. Те ж стосується його вази, де виразність досягається зіставленням полірованої і матової частин і гарних пропорцій. Для виставкових варіантів використовується проста гравіровка. *Більше, ніж в Європі, американці захоплюються поліруванням, а в часи Ампіру ця риса поєднується з складнішими формами та скульптурними елементами.

Прагнення верхівки суспільства до демонстрації можливостей виявилось у появі особливих матеріалів та декору. В часи неокласицизму майстри Франції звертаються до виготовлення виробів з ормолу. «Ормолу» - золочення. Розплавлену бронзу, латунь чи інші метали вкривають шаром золотої амальгами (золото з ртуттю). В енциклопедії Д.Дідро говориться, що золото коштує 90 фунтів за унцію, а ормолу – 104 фунти. Як дуже дорогий матеріал, ормолу комбінувався з порфіром, мармуром, в накладках до меблів чи кераміки. Але ще більше сподобався матеріал англійцям. Р.Адам. Дж.Стюарт «Афінянин», У.Чамберс проектували вироби з ормолу, які втілювались М.Баултоном та Н.Андерсоном. *Це високохудожні вази, триноги-курильниці з свічником, годинник класичні мотиви зі скульптурним декором, круглі форми речей досконало виглядали в золочених металах. *Метью Баул тон (1728-1809) віртуозно поєднував ормолу з мармуром – як у вишуканій білій курильниці, або з польовим шпатом у фантазійній вазі-канделябрі. *Блискуче демонструє можливості ормолу мідна ваза з золоченими накладками Томаса Хоупа (1769-1831).

Ціна дорогоцінних металів була дуже високою і необхідно було шукати інші матеріали. Ще в 1742 році Томас Болсовер (1705-88) з Шеффілда винаходить «шеффілдську пластину» – поєднання тонких листів срібла і міді, або міді між двома шарами срібла при високій температурі. Такий матеріал був удвоє дешевший, так само піддавався обробці за виключенням лиття і користувався популярністю саме при неокласицизмі. В цьому матеріалі випущено багато свічників з грецькими мотивами, чеканкою та рифленням. В кінці 18 століття для «шеффілдської пластини» створено цікаві дизайни супниць, чайниць, тостерів – англійці не мали в цій галузі конкурентів. *Ще більше варіантів виникає в 19 столітті: чорнильні прибори, чаші, прибори для кави, щипці тощо – з розмаїттям форм і декору. Випуск цих виробів досягає надзвичайних масштабів, поки в 1840 році не виник електрогальванічний спосіб братів Елкінгтон – ще більш дешевий.

Запровадження дешевих матеріалів поширювалось протягом всієї доби класицизму. Сплав олова та свинцю добре полірувався і блищав як срібло, а сплав міді та латуні мав золотий полиск. Вироби з них копіювали форми і декор золотих і срібних предметів і служили для популяризації модних дизайнів серед населення, яке не мало можливості купувати оригінальні речі. У 18 столітті з Китаю завозиться новий метал – пактонг: сплав міді, нікелю та цинку. Він не окислявся і ідеально підходив для камінних огорож та свічників. *Змієподібна камінна огорожа з вишуканим мотивом чортополоху спроектована Р.Адамом. Продовжується також використання чавуна і сталі. З них робили решітки для камінів з неокласичними фестонами, гірляндами тощо. А з полірованої сталі робили модні прикраси – ґудзики, пряжки, гребені.

В Росії уславився металообробкою Тульський завод. Там випускали високоякісні вироби, де поєднувались різьба і полірована сталь з бронзою, латунню і сріблом *Сталевий свічник прикрашений позолоченою бронзою. *А в Парижі виготовляли виставкові вироби зі сталі та позолоченої бронзи – як стіл Людовика XVI. Художні орієнтири класицизму дали змогу російським дизайнерам саме в цей час виявити себе в оригінальній галузі художніх виробів зі шляхетного каміння: порфіру, яшми, малахіту, кварці тощо Досконалі за пропорціями декоративні вази античних форм були розкішним оздобленням інтер’єрів. *Вони могли поєднувати камінь та метал, як у вишуканій вазі Пьєра Ажі (1752-1828) з тріщинуватого кварцу з бронзовим листяним орна ментом ніжки і ручками у вигляді постатей русалок. *За проектом Миколи Бенуа (1813-1898) виготовлено величну вазу з калкаламської яшми сіро-фіолетового кольору з рифленим туловом та орнаментованими бронзовими ручками, в якій виразність полягає у контрастах форм різних матеріалів. *Іноді лише краса природних узорів каменя та бездоганна простота форми створюють художній ефект, як у вазі аушкульської яшми Якова Коковіна (1784 -?).

8. Тканини і оббиття. На початку періоду узори класицизму співпадають з рококо, відрізняючись симетрією та регулярною організаційною структурою; в основі – гірлянди, решітки, смуги, що в переплетенні дає гротеск. В цей жа час дуже популярні натуральні та стилізовані квіткові мотиви. В неокласичних мотивах розповсюджені архітектурні елементи та ліпні: рельєфи в медальйонах, колони з арками. Поряд з цим зустрічаються шпалери з готичними (квадріфолії) та китайськими мотивами. У мебльових тканинах є потяг до перевантаження текстилю, особливо в пейзажних «живописних» сценках, руїнах. На початку 19 століття зменшується висота друкованих повторів Найуживаніша техніка – друкування блоками. *Дрібні узори часто зустрічаються як тло друкованих декорів іншого типу. В 19 столітті серед всіх варіантів переважають решітки з супроводом – паростками квітів. Але навіть коли рослини густо переплітають решітки, структура чітко простежується.

До складу узорів входять і смуги, а квітковий орнамент розташований всередині; смуги варіюються за шириною і кількістю. Гротескний узор зіставляється зі смугами у сильному вертикальному акценті.8Гротескні узори містять характерні мотиви: камеї, трофеї, завитки, античні пальмети тощо. З кінця 18 століття романтичні пошуки єднання людини з природою обумовлюють також зацікавлення ботанічними мотивами. Рисунки квітів в основі узорів створювали на трафаретах дизайнери – Уільям Кілберн (1745-1818), Пьєр-Жозе Редуте (1759-1840). * В таких узорах головне – не організація поверхні, а якість самого зображення - чортополох, дубове листя, троянди, полуниця як улюблені мотиви сприймались ідіоматично – так, дуб був символом вірності і сили.

В 19 столітті набули популярності тканини з Індії, зокрема – шалі. Вони так цінувались, що починається їх європейська імітація. В Швейцарії мануфактура Пейслі уславилась виробами зі стилізованими екзотичними квітковими узорами. В сильно стилізованих мотивах класицистичних тканин помітні і єгипетські квіти лотоса, і «краплі сліз», характерні для Індії.

Питання і завдання

1. Яку роль відігравали конструкції та матеріали в меблях класицизму?

2. Визначте провідні мотиви орнаментики неокласицизму.

3. Назвіть найвідоміших митців-червонодеревників Франції та Англії неокласицизму.

4. Охарактеризуйте дизайнерські пропозиції в галузі фарфору і скла Неокласицизму.

5. В чому полягають зміни в технологіях та дизайні виробів зі срібла і металів?

6. Назвіть провідні європейські осередки виробництва порцеляни.

7. В чому специфіка російської школи декоративного мистецтва неокласицизму?

Стиль Історизм у дизайні – повернення минулого (1820 – 1900).

1. Промислова революція і новий рівень комунікативно-інформаційних зв’язків між різними культурами як чинник формування Історизму.

2. Меблі часів Історизму: напрямки пошуків і джерела натхнення.

3. Кераміка та скло Історизму: Готика і Ренесанс як художні орієнтири.

4. Різні напрямки Історизму у виробах зі срібла і металів.

6. Текстиль середини ХІХ століття.

1. У період промислової революції – першій половині ХІХ століття – техніка перетворюється в безпосереднє джерело чисто дизайнерських методів проектування: використання металу, стандартизація форм та елементів вимагають застосування комбінаторики. ( Комбінаторика – один із засобів формотворення художнього твору, який полягає в переставляннях, різних поєднаннях, варіаціях одних і тих самих елементів – графічних, об’ємних, кольорових). У 19 столітті на декор також впливають змішування відомих історико-художніх стилів (еклектика) та міжнародні виставки, які знайомлять всіх з новими тенденціями. У книзі «Путівник домашнього декоратора та художника» автори Х.В. та А.Ерроусміти зазначили, що «нинішнє століття» відзначається від всіх попередніх відсутністю визначеного стилю, який можна було б назвати «стилем епохи». В цей час дизайнери використовують вражаюче розмаїття стилів, що відповідають віянням моди.

Споживачі вибирають серед величезної кількості предметів, які створюються у всіх стилях – від готики до сучасного грецького, Єлизаветинського стилю чи поверненого рококо. «Журнал дизайну», за 1849 рік зазначає, що минуле розтаскується по часткам через гравюри та видання для дизайнерів. З’являється багато книг типу «Енциклопедії сільського будинка, дачної архітектури та меблів» Дж.Лудона (1833), де міститься інформація про те, як використовувати ті чи інші стилі і де який більше пасуватиме. В таких книгах представлялись меблі масивного класичного стилю, який названо «сучасним грецьким», що свідчить про існування в меблях класичного дизайну протягом всього століття. Він особливо популярний в Італії. Під впливом романтизму надзвичайно поширюється «академічна» неоготика, спочатку – в Англії: статті та рисунки Огастеса Нортмона Пьюджина (1812 – 52) – блискучого перетворювача готичних форм - підносять серйозність і моральну значимість стилю, модного серед всієї європейської аристократії. На цю моду дуже впливають популярні романи Вальтер Скотта, Гюго, Готьє та інших, де оспівуються часи лицарства як високі ідеали. Паралельно у 1830 – 40-х роках входить у моду французький декор на основі розкішного неорококо.

Історизм – відтворення історичних стилів з метою пізнання і в пошуках достовірності.

На дизайн впливає зростання середнього класу завдяки промисловій революції. Ще в часи пізнього неокласицизму з’являється стиль Бідермейєр, який процвітав у Німеччині та Австрії між 1818 та 1848 роками. Його лейтмотивом стають простота і домашній затишок. Всі предмети розташовуються на рівні очей; замість грандіозних картин - на стінах кілька рядів гравюр і невеликих полотен, акварелей та малюнків; стіни часто фарбовані, приміщення уставлені невеликими зручними меблями з ясеня, вишні, горіха; оббиття і штори – світлих тонів з дрібними узорами.

Нові споживачі бажають новизни і вибору і дизайнери відповідають на попит. Розмаїття стилів задовольняє зростаючий ринок. Впливають також на дизайн і нові технології: з 1830-х предмети могли виробляти швидше і часто – дешевше. З цього часу виробництво шпалер (обоїв), текстилю та виробів з металу здійснюється механізованим шляхом. Зростає випуск масової продукції. В меблях ще використовується ручна праця, але випуск збільшується за рахунок устаткування, що дає тонкий шпон чи попередню обробку різьблений деталей. Поява литого заліза та пап’є-маше пришвидшує виготовлення декору меблів. Виникає ламінування, пресовка деревини парою, вперше уведена Майклом Тонетом (1796-1871). Це закладає основи меблярства 20 століття. (Ламінування – установка одна на одну тонких смужок деревини з волокнами в одному напрямку, що дає більш міцну фактуру для меблів). Стилі все більше набувають космополітичного характеру. Майстри і дизайнери переміщаються по світу, обмінюючись ідеями.

У 19 столітті починають проводитись міжнародні виставки. Першою з них стала лондонська виставка 1851 року. Вона була задумана як «Велика виставка промислових робіт всіх націй» - скорочено «Велика виставка». Вона дозволили познайомитись із роботами конкурентів та новими тенденціями. Яскравим виявом таких новацій став виставковий павільйон - Кришталевий палац. За рік був оголошений конкурс на проект споруди з умовами: один поверх, освітлення через дах, вогнестійкий, площею 8 га. Жоден з 245 проектів традиційних конструкцій та матеріалів не був прийнятий, коли зголосився садівник герцога Девонширського Джозеф Пакстон, який разом з інженером-помічником з * днів виконав проект і за 4 місяці – грандіозну споруду на основі металевих конструкцій, що стала головним експонатом виставки.

(Павільйон мав 555 м у довжину і 124 – в ширину; хрестоподібну в плані форму. Центральний поздовжній неф – «проспект» - 22 м в ширину і 20 – у висоту. Поперечний неф – 32,9 м висотою мав аркове завершення. Споруда зводилась за типом «конструктора» з кількох типів деталей, серед яких металеві колони, балки-ферми та прозорі рами зі склом (теплиця)) Це – перша у світі метало каркасна споруда зі скляними стінами, революція в будівництві. На виставці демонструвались і паровози з паровими машинами, каретні сараї і – народні промисли різних країн. В Європі та Америці міжнародні виставки входять у моду. Протягом наступних років всесвітні виставки проходять у Нью-Йорку (1853), Лондоні (1862), Парижі (1867), Відні (1873), Філадельфії (1876) і знову у Парижі в 1878 році. Вони сприяють появі нового поняття – експоната. Експонати створюються для демонстрації майстерності виробника та віртуозності дизайнера, часто використовуються нові технології з метою привернення уваги. При цьому вони залишаються часто досить консервативними. У 1889 році в Парижі вже у четверте відкрилась Всесвітня виставка для якої мостобудівельник Гюстав Ейфель спорудив вежу, якій принцип горизонтальної споруди Кришталевого палаці використаний для грандіозної на той час вертикалі.

Стилістичне розмаїття обумовлює серйозний підхід до відродження стилів. З’являються посібники «Граматика орнамента» Оуена Джонса, «Скарби орнамента» Генріха Дольмена з метою навчання дизайнерів істинній природі історичних стилів. Особливо це вплинуло на скло і кераміку, де вироби все більше тяжіють до історичних стилів. Починається і реакція на масове виробництво. Зростання механізації впливає на таких дизайнерів як У.Морріс (1834-96), які відмовляються від промислового дизайну на користь ручного виробництва. А це обумовлює появу руху «Мистецтва й ремесла», про що – далі. Історичні стилі використовуються протягом століття. У 1870-х – Естетичний напрямок надихається меблями 18 століття тощо. Для споживача 19 століття вже саме розмаїття було стилем.

3. Меблі. 1830-і роки ознаменовані утвердженням моди на готику Неоготика цінувалась у Європі за романтичний характер. Готика – стиль середньовічної архітектури, для якого характерні гостроконечні та синусоїдні арки, ажурні узори, гостроконечні башточки та уступи, гострий листяний орнамент, мотиви трилисника та чотирилисника. У 19 столітті архітектурний декор широко використовувався у всіх видах дизайну. В Англії рисунки в модних журналах і зростання загального зацікавлення змусили трактувати готику як національний британський стиль. Кульмінацією таких поглядів став факт сер Чарльз Баррі обрав готику для нового Вестмінстерського абатства. Франція повертається до готики завдяки теоретичним працям Ежена Віоле ле Дюка (1814-79), що написав і «Словник французького мебляра». В Англії питання розробляє О.Пюджин з науковим підходом до ескізів на основі вивчення середньовічних зразків і технологій меблярства. * Для Великої виставки Пюджин розробив «Середньовічний двір» з церковними та домашніми меблямми, сотні ескізів різних виробів. Публікації О.Пьджина були дуже популярні у Європі і США. * Зразком французької неоготики може бути стілець з ажуровою спинкою типу « A la Cathedrale» з романтичним силуетом.

Крім готики в Британії стає популярним сталь доби Єлизавети. Однак неточні уявлення обумовлюють змішення англійського ренесансу з елементами бароко. В моду входить антикваріат і історичні фрагменти – панелі, різьблення – стають базою для створення нових меблів. Видаються посібники з прикладами декору доби Єлизавети - «Меблі з канделябрами і декор інтер’єру» Ричарда Бріджена (1838). * Характерний приклад – їдальня у Чарлькот-парку з дубовими стільцями. Цей стиль також популярний в Америці.

1840-і роки в Європі проходять під гаслом захоплення італійським ренесансом. На «Великій виставці» меблярі майже всіх країн данину цьому стилю, який завдяки прекрасним каталогам став міжнародним стилем. Меблі неоренесансну характеризуються використанням архітектурно-скульптурних мотивів: розірваних фронтонів, глибокого різьблення, картушів, оголених напівфігур. Бронза, мармур, слонова кістка разом з горіховим, чорним та червоним деревом дають розкішні результати. *Характерний приклад – колиска. Замовлена королевою Вікторією у стилі італійських скринь. *Помпезне нагромадження деталей – у ліжку американських меблярів з грандіозним підголовником.

В цей же час великої популярності набуває неорококо. Як пам’таємо, оригінальне рококо відрізняється завитками, натуралізмом та асиметрією, використанням у меблях екзотичних порід дерева та позолотою. Пропаганді стилю сприяла книга Томаса Кінга «Зразки сучасного стилю червонодеревників», що кілька разів перевидавалась. Перед 1850-ми роками визначаються критерії: квітучі завитки, «S»- та «С»- подібна форма. Не таке асиметричне, як в оригіналі, неорококо використовує позолоту, маркетрі, живопис. Неорококо як «жіночний» стиль, використовували для спалень та віталень. У Франції у перші роки Другої імперії дизайнери користувались мотивами рококо, пізніше стиль став теж більш точним відтворенням старих зразків – як і неоготика. *Кабінет з Нью-Йорка різьбленого рожевого дерева має картуші і різьблення неорококо.

На особливу увагу заслуговують виставкові меблі як вітрина для талантів. Міжнародні виставки після 1851 року тривали все ХІХ століття. Меблярі всього світу демонстрували майстерність в галузі дизайну та виробництва і разом з подарунковими брошурами широко інформували публіку. Для виставок виготовлялись спеціальні зразки для реклами компаній. Вони були більшими за розмірами і – з дорожчих матеріалів, ніж звичайні меблі. Виставкові меблі надавали можливість експериментам з новими стилями, ідеями, технологіями. Лондонська виставка 1862 року познайомила всіх з роботами Морріса, Маршалла, Фолкнера – майбутніми лідерами «Мистецтв і ремесел». А паризька виставка 1867 року – з лондонцями Райтом і Менсфілдом, які звертаються до неокласицизму звертаються Роберта Адама. *Вони демонструють кабінет з атласного дерева з плакетками Веджвуда і золоченням. Пропагуються нові рішення повсякденних проблем типу складних столиків-тумбочок чи роялів на 4-х чоловік, які свідчать про пристрасть винахідництва.

У всіх галузях меблярства з’являються нововведення. Попит на різьблення викликав появу станків, які, використовуючи силу пару, знімали грубі частини колонок, виступів, верхню частину різьблених узорів; все лише «доводилось» вручну. З 1830-х машини різали шпон більш тонко, що економило дорогі породи дерева: накладений на на поверхню, шпон надавав розкоші дешевим меблям («шпон» = «хлам»). Шпон використовують для модної дробленої мозаїки. Техніка, коли з тисяч фарбованих часток збирали блоки і вставлялись у намічені узори орнаменту. Частки склеювались, тонкий шар зрізався і наклеювався на чайниці, шкатулки тощо. *Широко використовується пап’є-маше, що часто виготовлялось з пресованої у формі тирси і вставлялись у каркаси і розписувались: фігурки каноп для трону Палати лордів; ліжко з балдахіном, каркасом з розписного заліза і пап’є-маше.

На виставці 1851 року загальну увагу привернув Міхаель Тонет з Австрії (1796-1871) – автор технології і гами меблів з гнутої під парою деревини. Класичний «віденський стілець №14» продався у світі кількості 50 мільйонів штук. Він транспортувався у розібраному на деталі вигляді: сидіння, чотири ніжки, з’єднувальний обруч, дугоподібна спинка – все це єдналось шурупами. Простота, мінімалізм обумовили популярність виробів за схемою: круглі у перетині деталі і фанерні вставки для сидінь і спинок. Розроблено на одній основі столики, крісла-качалки, вішалки тощо. Фірма «Брати Тонет» проіснувала до 1940 року. *На Великій виставці – стіл Тоне таз рожевого дерева у техніці парової формовки та дробленої мозаїки. У 19 столітті входять у моду металеві меблі. Лите залізо спочатку розписувалось під камінь, дерево, черепаху. Використання залізних трубок і пружин у ліжках з 1830-х років стає нормою.

4. Кераміка. На керамічні вироби вплинули досягнення кераміки готики, ренесансу, рококо та інших історичних стилів. Завдяки О.Пьюджину британські глеки і тарелі прикрашались арками і поздовжними мотивами. *За його ескізами для мінтонської мануфактури випускався столовий посуд і кахлі. Мін тон копіює також інкрустовану і розписну кераміку французького ренесансу. *Предмети продавались під назвою «Генріх ІІ». *Мінтонська фірма випускає також глазуровані предмети з розписами. Як два садових табурети. Знову популярні копії етруських ваз червоної кераміки. *Колпортська мануфактура випускає складні предмети неорококо, такі як ваза для ароматичних сумішей.

Французька кераміка кераміка теж спеціалізується як на застосуванні готичних мотиві. Так і ренесансних і рокайль них. Севр точно повторює посуд 18 століття на замовлення імператриці Євгенії. * Лімож виготовляє посуд з готичними узорами, що наносились емалевими фарбами на вироби умовних форм. *Ширше використовується готика у підігрівачі для чаю. У середині століття з’являється техніка «паста на пасту». Тонко нанесені пензлем шари рідкої глини давали блідо-білі орнаменти. *техніка давала можливість створювати вироби у «помпейському» стилі, наслідуючи класичні і ренесансні сюжети, як вази з кришками на бронзових основах. Захоплення ренесансом викликало появу композицій у стилі Бернара Паліссі. Інші європейські мануфактури також працюють у різних напрямках історизму. Часто копіюються твори старих майстрів. Популярні вироби з детальним натуралістичним емалевим живописом. Мейссен, як і севр, спеціалізується на неорококо. *Порцеляновий столик прикрашений птахами й квітами ручної ліпки.

Скло. В Англії, попри всі захоплення історизмом залишається популярним різьблене скло. *Готичні форми впливають на різьбу цієї карафки, а діагональні обрамлення нагадують свинцеві переплети вікон. На «Великій виставці» англійці демонстрували 50-сантиметровий різьблений фонтан. *Використання різних стилів різьби дає у вазі для фруктів ефект алмазного сяйва. *Різьблене англійське скло мало широкий асортимент: люстри, канделябри тощо. Орнамент включав віяла, зірочки, «флейти і алмази». Удосконалюються прилади – складні колеса для різьби. Популярний також розпис емалями, тонке гравіювання, травлення. *Прикладом служить складний квітковий розпис ваз молочного скла; суцільна різьба на двошаровій карафі створює враження клітчастого узору. *Глек для води прикрашений чудовим емалевим розписом з рослин, що відповідає призначенню виробу. Розповсюджується американська технологія пресованого скла. *Формівники докладали зусиль, щоб ідеально передавати декор – як в цьому глекові і бокалі.

Знову популярне богемське скло – знамениті двошарові вироби з детальним гравіюванням на крузі та емалевими розписами. Богемія була осередком експериментів. Так, Фридрих Герман (1777 – 1864) винайшов багатий відтінок червоного скла та літіалін – чудове молочно-біле скло, що нагадує шляхетне каміння типу агат. *Вази з золотим розписом демонструють гаму богемських кольорів. У Франції розквітає мануфактура Баккара, що спеціалізується на виробах молочно-білого скла різних відтінків. *Ваза у класичних формах з декором у стилі неорококо. Баккара виготовляє також скляні меблі у стилі неоренесансна з різьблених і пресованих компонентів. *Крісло для індійського принца. Кольори варіювались від пастельних тонів до синього і коралового. *Набір з пастельного молочного скла грецьких форм і декору фірми Баккара. Якщо скло було занадто тонким, використовувалось травлення (скло вкривалось воском, на ньому вирізався узор і травився). *Баккара також поєднує пресування з травленням як у цьому контейнері для криги зі сценами римського життя. Відроджується старовинна техніка «міль флорі», коли шматочки скляних трубочок занурюються в прозоре скло. *Техніка використовувалась для складних узорів як пресс-папьє. В Америці в 1870-х роках з’являється скло, яке відоме тепер як «Мері Григорі».Художниця створила різновид художнього скла з живописними зображеннями дітей та пейзажних мотивів, використовуючи білі та рожево-білі фарби.

Вироби зі срібла і металу. Історизм різних напрямків розповсюджується у всіх видах металевих виробів. Пробуджується смак до точного відтворення історичних стилів і вироби в стилі готики, ренесансу, рококо і класицизму експонувались і скрізь продавались. У 1830-х 40-х дуже популярна готика. *В Англії за ескізами Пьюджина Джо Хардман виконав набір з використанням чеканки, гравіювання, позолоти, емалей та каміння з точними середньовічними мотивами. У 1850 на зміну приходить ренесанс. *Французька фірма «Фроман Меріз» для «Великої виставки» зробила набір ренесансний; кубок з складним декором з золота і срібла прикрашений релігійними сценами в емалі. *Ваза «Юпітер» з рельєфами ручної чеканки, кубок з кришталем у стилі ренесанс. Зростає інтерес до удосконаленої чеканки, черні, емалі. Впливають на золотоковалів нові технології. Використання нових технологій дозволили отримати майже готову продукцію. У Біргінгемі запатентували гальванопластику, де завдяки невисокої напруги струму сріблом вкривались вироби з дешевих металів. *«Щити Мільтона» фірма братів Елкінгтон виконала з срібла, золота і заліза на основі гальванопластики.

Текстиль. Основною частиною інтер’єрів були добре підібрані килими, поки їх не змінили у 1870-х східні вироби. Прагнення до одного стилю в приміщенні обумовило дизайнерські розробки узорів у всіх популярних стилях. Джерелом натхнення неоготики стали архітектурні деталі. Єлизаветинський стиль використовує геральдику. Особливо популярні мотиви рококо. Нові технології здешевлюють продукцію. На «Великій виставці» виставлено механічний ткацький верстат, який виготовляв брюссельські килими. Дизайн килимів спочатку виконувався аквареллю на клітчастому папері – для багатих будинків спеціально під весь інтер’єр.

Дуже поширюється в середині століття – особливо в Англії та Німеччині – вишивка вовною. ЇЇ виконували по канві простим петельчатим швом. Завдяки трафаретам виконання було швидким і нескладним і майже кожен міг створити великий виріб. Вишивкою прикрашались чохли на меблі, камінні екрани, різні предмети. Використовувались і хрестик і плюшів шов, а мотиви – натуралістичні рокайль ні. *Іноді панно відтворюють цілі сцени, як образ Вальтер Скотта в єлизаветинській кімнаті.

Оббиття в оформленні відіграє провідну роль. В меблях технічні нововведення приводять до використання пружин, що концентрує увагу на тканині. Матеріали оббиття – рельєфний італійський оксамит, шовк і ручна вишивка. Для збереження цих коштовних оббить використовували чохли з кретону (важка бавовна). Тонкі завіси оздоблюють ламбрекенами. Французькі штори з китицями, бахромою і тасьмою цінувались скрізь. Удосконалюються верстати. У 1802 році Жозеф Жаккард з Ліону патентує станок, що дає рисунок; використовуються циліндричні трафарети з ручним фарбуванням. В Ліоні – центрі шовкоткацтва переважають ренесансні і рокайль ні мотиви; віртуозності досягає квітковий декор. *За ескізами Пьюджина випускають вовняну тканину для штор з мотивами неоготики. *Рельєфний бархат прикрашають ренесансні мотиви.

Шпалери вражають розмаїттям. Вручну друкувались модні живописні шпалери. * Зразок живописного рішення, коли використовувались для виробу 642 дерев’яних трафаретних дошки. * Популярні і стилізовані готичні мотиви – як архітектурні так і рослинні. Чудово пристосовується шпалерне виробництво до неорококо. Створюється фантастична кількість натуралістичних шпалер, що копіюють мереживо, букети квітів. *Виготовляють і сюжетні шпалери – наприклад, зображення кришталевого палацу, відомі події тощо.

Комплексні дизайнерські рішення споруд та їх оздоблення в історичних стилях модні серед правлячої еліти. В Росії зразком для наслідування став Котедж, побудований у палацовому комплексі Олександрія на замовлення Миколи І в стилі романтизму. Архітектори А.Менелас та А.Штакеншнейдер створили двоповерхову споруду у стилі англійських заміських будинків. Весь декор – сходова клітка, портал, ліпний декор стель тощо – наслідують готику. Широко застосовується чавун як конструктивний і декоративний матеріал - в перилах, порталах, переплетах вікон. Декоративні розписи гризайлю теж імітують готичні архітектурні деталі, утворюють ілюзорну перспективу, удавані ніші тощо. Все умеблювання кабінету Миколи І, вітальні, їдальні, а також штори, посуд, годинники, інші вироби – в стилі неоготики .*В ідальні грандіозний столовий сервіз з вітражними мотивами та предмети з уранового скла і декоративні вази з готичними розетками.

В Україні чудовим зразком комплексного рішення в стилі історизму є Алупкінський палац. В основі самої споруди – поєднання архітектурних мотивів арабського Сходу і європейського середньовіччя. Особливою цілісністю відзначаються інтер’єри вестибюля і парадної їдальні у елизаветинському стилі, китайський кабінет, вітальня у стилі неорококо.

Питання і завдання

1. Яку роль відіграла промислова революція у культурних та дизайнерських змінах середини 19 століття?

2. Яке значення мала виставкова діяльність19 століття у розвитку дизайну?

3. Охарактеризуйте особливості «відроджених» історичних стилів.

4. Як впливали нові матеріали і технології на тогочасне меблярство, скло та вироби з металів?

5. Назвіть представників російського Історизму та провідні ансамблі.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАРУБІЖНИЙ ДИЗАЙН СЕРЕДИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (НОВІТНІЙ ЧАС)