Висновки
Отже, можна зробити висновок, що реальна і повноцінна система продовольчої безпеки України повинна охоплювати такі складові:
міцне і надійне забезпечення, що базується на національному АПК, здатному постійно забезпечувати населення продуктами харчування на відповідному рівні, адекватно реагуючи на кон'юнктуру продовольчого ринку;
фізична і економічна доступність необхідної кількості і асортименту продовольства для різних категорій населення забезпечується їх платоспроможністю, що не ставить під загрозу задоволення інших основних потреб людини; система захищеності вітчизняного виробника продовольчих товарів від імпортної залежності як в продовольстві, так і ресурсному забезпеченні.
кожен структурний елемент аграрної політики повинен мати одну і ту ж генеральну мету – забезпечення продовольчої безпеки країни, яка конкретизується по кожному з напрямів.
Агропродовольча сфера може стати базовою передумовою для більш широкого розвитку всієї економіки та формування вищого рівня продовольчої безпеки. При цьому має враховуватися, що кожен наступний приріст агропродовольчого виробництва пов'язаний з необхідністю залучення несільськогосподарського капіталу, зокрема у вигляді ефективних засобів виробництва, професійного кадрового складу, розвинутої фінансової та матеріально-технічної інфраструктури та ін.
Система органів, що здійснюють державно-правове регулювання сільського господарства, включає два рівні: державні органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, обласні державні адміністрації) та органи спеціальної компетенції. Центральним спеціалізованим органом державного управління сільським господарством є Міністерство аграрної політики та продовольства України, правове становище якого визначається Положенням про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. №500/2011. Відповідно до цього акта Мінагрополітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій.
Фундаментальним міжнародним актом, який регулює питання забезпечення міжнародної продовольчої безпеки, можна визначити прийняту у 1996 р. Римську декларацію "Про всесвітню продовольчу безпеку", положення якої визначають шляхи міжнародної політики щодо боротьби з голодом, комплексну стратегію подолання світової продовольчої кризи на глобальному та регіональному рівнях.
На підставі конституційних положень розробляються та приймаються законодавчі акти, які регулюють сферу забезпечення продовольчої безпеки. Але ще й досі у таких державах, як Україна, Грузія, Казахстан, Молдова не існує спеціальних законодавчих актів, які б здійснювали відповідне регулювання. Так, в Україні вже понад два роки існує законопроект "Про продовольчу безпеку України" від 28 квітня 2011 р. № 8370-1, але, на жаль, тривалий час розгляд цього документа Верховною Радою України не здійснюється. У вітчизняному законодавстві поняття продовольчої безпеки регламентовано Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 р. № 1877, відповідно до норм якого продовольча безпека – захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності.