Характеристика основних елементів правового становища особи.

Громадянство – це особливий політико-правовий зв’язок особи і держави, що надає особі особливого статусу, який передбачає юридичне визнання державної належності особи як в самій країні, так і за її межами і наділяє її в повному обсязі комплексом прав і обов’язків, закріплених в законодавстві даної держави.

З наведеного схематичного зображення і наступного визначення, очевидно, що громадянство є однією із визначальних передумов правового статусу особи, вказує на відмінність понять правового статусу особи і правого статусу громадянина. Вперше відмінність цих понять на законодавчому рівні було зафіксовано у Французькій декларації прав людини і громадянина у 1789 році. Замітимо, що обсяг прав і обов’язків громадянина є більшим, порівняно з правами і обов’язками людини. Зокрема, зазначимо, що військовий обов’язок в Україні поширюється лише на її громадян. Але у відповідності з Конституцією у нашій державі існує єдине громадянство. Тому не виникає труднощів із поширенням військового обов’язку на її громадян, проходженням військової служби. Разом з тим певна кількість держав визнає “подвійне громадянство”. Природно, що за таких умов ускладнюється вирішення питання з проходженням військової служби особами, що мають подвійне громадянство. Очевидно, і те, що вирішення цього питання виходить за межі національного законодавства. В таких випадках застосовуються положення Європейської конвенції “Про скорочення випадків багато-громадянства та військовий обов’язок” (1963). В міжнародній практиці широко застосовується доктрина “реального” (або ефективного) зв’язку, у відповідності з якою особа з подвійним громадянством проходить військову службу у тій державі на території якої вона переважно проживає.

Правосуб’єктність включає в себе поняття правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – це здатність особи мати права і нести юридичні обов’язки. (наступає з моменту народження людини).

Дієздатність – це здатність особи вчинювати юридично значимі дії, тобто через них (дії) набувати і здійснювати права, створювати для себе обов’язки і виконувати їх (повна дієздатність наступає з моменту досягнення особою повноліття).

Необхідно вказати на відмінність поняття правосуб’єктності в галузях публічного і в галузях приватного права. В галузях приватного права (цивільне, сімейне, трудове) існує принципова юридична рівність усіх суб’єктів, незалежно від їх статусу.

В галузях публічного права (кримінальне, адміністративне, військове) в основному існує юридична субординація і підпорядкованість, тобто питання компетенції державних органів та посадових осіб, з одного боку, а з іншого – питання пасивної правосуб’єктності підлеглих і підпорядкованих осіб, їх обов’язків і відповідальності, що є похідними від актів владних органів і посадових осіб.

Таким чином, правосуб’єктність є одним із значущих, обов’язкових елементів правового становища особи і необхідною передумовою її правового статусу.

Юридична відповідальність – покладення на особу уповноваженими органами держави, посадовими особами обов’язків нести несприятливі наслідки особистого, організованого або матеріального характеру у разі вчинення правопорушення, виконання або неналежного виконання відповідних обов’язків.

Законні інтереси особи – певні блага матеріального не матеріального характеру, які закріплені не тільки в конкретних правових приписах, але і в загальних принципах права.

Іншими словами інтерес не завжди зафіксований у правах особи. Як правило він передує правам і обов’язкам незалежно від того, чи він закріплений у законодавстві або просто підлягає правовому захисту з боку держави.

Права і обов’язки особи мають відповідне нормативне закріплення. Саме цим визначається їх легітимність, законність належності окремим суб’єктам. Тому є обґрунтованим віднесення відповідних правових норм до поняття правового положення особи.

Принципи правового статусу – це основоположні закріплені в Конституції та інших законах ідеї, начала за допомогою яких визначаються права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення і які перетворюють сукупність прав і свобод особи у систему³.

До основних принципів правового статусу особи належить віднести:

Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.

Україна, як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує прав і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів треба додати і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина, ратифіковану 17 липня 1997 р. Верховною Радою України⁴.

Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах й закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно-правовим захистом;

Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21 Конституції України).

Цей принцип означає, що всі люди визнаються вільними , що вони володіють правами й свободами від народження;

Принцип рівноправності прав і свобод осіб ( ст. 24 Конституції України).

Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Він проголошує рівність усіх перед законом і судом (ч. 3 ст. 8 Конституції України).

Права й свободи людини та громадянина визначаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо (ч. 3 ст.24 Конституції України).

Рівність прав свобод людини й громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою. Ці права та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції України);

Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина (ст.23 Конституції України) полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права й обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Ст.13 Конституції України проголошує, що кожний громадянин має права відповідно до закону користуватися об’єктами права власності народу, а ст. 66 Основного Закону передбачає, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі.

Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою і й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують в сукупності дотримання прав і свобод законних інтересів особи.