Висновки.

Отже, право і релігія сьогодні є найдієвішими регулятивними соціальними механізмами.

Право – це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

Релігія — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

Як видно з визначень понять «право» і «релігія» вони мають як спільні риси, так і відмінності.

Спільним для правових та релігійних норм є те, що вони:

- право і релігія як регулятивні механізми міжіндивідної взаємодії засновуються на свободі волі особистості, на наданні індивіду можливості вибору відповідної до його світогляду норми поведінки;

- не стосуються окремого індивіда, а поширюються на всіх членів спільноти ( від секти до населення держави), тобто вони безадресні;

- є анонімними, тобто вони є результатом життєдіяльності певної спільноти та узагальненням типових правил поведінки;

- такі норми містять високий ступінь належного, оскільки кожна норма ж, насамперед, описом бажаної поведінки;

Розмежування між нормами права і релігійними нормами можна здійснити за такими ознаками.

По-перше, релігійні норми базуються на внутрішньому авторитеті — голосі сумління, а правові — на зовнішньому, оскільки вони захищені державою.

По-друге, за способом встановлення та закріплення: релігійні норми виникають в процесі історичного розвитку суспільства протягом досить тривалого часу та фіксуються в усній або письмовій формі; норми права встановлюються за спеціально створеною процедурою і набувають формального виразу в нормативних актах та приписах, які походять від держави, — законах, указах, постановах, наказах, інструкціях та ін.

По-третє, релігійні норми адресовані віруючим відповідної конфесії, а правові — всім членам суспільства і мають ознаку загальнообов'язковості, незалежно від згоди або визнання їх з боку суб' єктів права.

По-четверте, в релігійних нормах приписується внутрішня поведінка, яка може виявлятися й у зовнішніх вчинках, а в праві — зовнішня, хоча і внутрішній духовний стан може мати велике значення.

По-п'яте, виконання приписів релігійних норм забезпечується не тільки загрозою застосування передбачених ними санкцій, а й заходами морально впливу — правопорушник розглядається як «грішник» перед Богом з погляду інших віруючих; правові норми містять точно встановлені вичерпні види санкцій — штраф, позбавлення волі, арешт, догану, звільнення, громадські чи виправні роботи тощо.

Характер співвідношення права і релігії носить неоднозначний, і часто протирічливий характер. З юридичної точки зору право наділене пріоритетом в соціальному регулюванні, оскільки в силу своєї обов’язковості (імперативності), формальної визначеності і державної захищеності воно здатне найбільш оптимально забезпечити нормальне функціонування суспільства, що є складним соціальним організмом. У той же час ефективність правового регулювання багато в чому залежить від узгодженої взаємодії з іншими не юридичними регулятивними системами, у тому числі й з релігією.

Точки дотику церкви і держави є в процесі проведення освітньої діяльності, реалізації сімейного законодавства, участі церкви в процесі реабілітації осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, у процесі соціалізації бездомних дітей та дітей позбавлених батьківського піклування, тощо.

Релігійний тип (сім'я) правових систем - сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі релігійного тексту як основного джерела права, котре являє собою тісне переплетення релігійних, юридичних, моральних, міфічних приписів, визнаних державою.

Наявність такого типу правової системи в наш час ще раз доводить те, що релігія та право, не зважаючи на наявність досить суттєвих розбіжностей, дуже тісно взаємопов’язані. Тому вивчення співвідношення права та релігії є досить актуальним і на сьогодні.