4. Система муніципального права України

Систему муніципального права складають інститути та норми муніципального права.

Основними складовими системи муніципального права є його інститути. Вони являють собою групи правових норм, що регулюють найбільш споріднені муніципальні відносини, тобто системи відносин у сфері місцевого самоврядування.

Наявність інститутів муніципального права об'єктивно зумовлюється насамперед наявністю відносно самостійних, внутрішньо споріднених за змістом і формою груп муніципальних відносин, наприклад місцеві вибори, референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальних громад, організація і діяльність представницьких органів місцевого самоврядування, організація і діяльність виконавчих органів місцевого самоврядування, статус сільських, селищних, міських голів тощо.

Іншим, не менш важливим фактором, що зумовлює становлення і функціонування інститутів муніципального права, як і інших галузей права, є наявність певних систем чи сукупностей відповідних правових норм, котрі мають, як правило, єдине джерело у вигляді закону чи ряду тісно пов'язаних між собою законів або розділів чи розділу комплексного закону.

Вирішальне значення для становлення системи муніципального права України мало прийняття чинної Конституції України і на її основі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до чинної Конституції України, цього Закону та інших законодавчих актів, прийнятих на їх основі і згідно з ними, основними інститутами муніципального права України визнані:

- інститут загальних засад місцевого самоврядування;

- інститут територіальних громад;

- інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосередньої демократії;

- інститут представницьких органів місцевого самоврядування (рад);

- інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;

- інститут сільських, селищних, міських голів;

- інститут органів самоорганізації населення;

- інститут територіальних основ місцевого самоврядування;

- інститут комунальної власності;

- інститут фінансових основ місцевого самоврядування;

- інститут об'єднань органів місцевого самоврядування;

- інститут гарантій місцевого самоврядування;

- інститут юридичної відповідальності органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.

Інститут загальних засад місцевого самоврядування являє собою групу (систему) конституційно-правових норм, які визначають ставлення держави до місцевого самоврядування (визнання і гарантування), його місце в системі безпосередньої і представницької демократії, можливості участі громадян України у здійсненні місцевого самоврядування, його поняття, принципи, систему, правові, організаційні, матеріальні, фінансові та інші основи, відносини органів місцевого самоврядування з органами державної влади, з підприємствами і організаціями та можливості об'єднання з іншими органами місцевого самоврядування.

Інститут територіальних громад являє собою групу конституційно-правових норм, які містять визначення поняття територіальної громади, її місце в системі місцевого самоврядування, основних функцій і повноважень.

Інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад являє собою систему норм, які регулюють організацію і проведення місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад і участі громадян у вирішенні або обговоренні чи ініціюванні питань місцевого значення.

Інститут представницьких органів місцевого самоврядування є одним з найвагоміших інститутів муніципального права. Він являє собою систему конституційно-правових норм, які визначають систему, структуру і склад представницьких органів місцевого самоврядування всіх рівнів — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, їх функції і повноваження, порядок діяльності, статус депутатів місцевих рад і депутатських об'єднань.

Нерідко виділяють в окремі інститути систему, структуру і склад різних рівнів рад, їх функції і повноваження, статус депутатів місцевих рад та інші групи норм щодо представницьких органів місцевого самоврядування в силу відносно самостійного характеру правових норм, які регулюють відповідні відносини. Ці інститути в багатьох відношеннях є об'єктивною реальністю, але іншого рівня, не з числа основних.

Інститут виконавчих органів місцевого самоврядування являє собою групу (систему) правових норм, які регулюють організацію і діяльність органів виконавчої влади, муніципальну службу і визначають статус муніципальних службовців.

Інститут сільських, селищних, міських голів є порівняно новим інститутом муніципального права. Він являє собою групу норм, які визначають статус цих посадових осіб.

Інститут органів самоорганізації населення являє собою групу норм, які регулюють організацію і діяльність будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.

Інші інститути муніципального права — це групи правових норм, які визначають статус територіальних, матеріальних чи фінансових основ місцевого самоврядування, його гарантії та відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Первинним елементом системи муніципального права є муніципальні норми. Вони являють собою загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлюються народом, державою, органами державної влади, територіальними громадами, органами або посадовими особами системи місцевого самоврядування та іншими суб'єктами місцевого самоврядування.

Муніципально-правові норми, як і норми інших галузей права, поділяються на кілька видів, зокрема, за їх суттю, змістом, формами, джерелами, місцем і часом дії, об'єктами і суб'єктами муніципальних правовідносин тощо.

За юридичною силою розрізняють такі муніципально-правові норми: 1) конституційні, що мають найвищу юридичну силу; 2) законодавчі, що мають вищу юридичну силу; 3) норми підзаконних актів та 4) норми суб'єктів місцевого самоврядування.

За змістом волі, що виражається в муніципально-правових нормах, останні бувають: 1) уповноважуючі (норми, що надають або визнають права суб'єктів правовідносин); 2) зобов'язуючі (норми, що передбачають обов'язки); 3) забороняючі (норми, що передбачають заборони щодо певних напрямів, способів або засобів діяльності, поведінки) та 4) дозвільні (норми, що передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяльності).

Так, відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України, сільські, селищні, міські ради можуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, що є дозвільною нормою в регулюванні відносин самоорганізації населення.

За способом вираження волі муніципально-правові норми поділяють на: а) імперативні (норми, що передбачають, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, поведінки відповідно до них); б) диспозитивні (норми, що передбачають багатоманітність у їх розумінні, тлумаченні та поведінці згідно з ними); в) рекомендаційні (норми, що пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі суб'єкта відповідних правовідносин) і г) декларативні (норми, що проголошують як об'єктивно найбільш прийнятні правила поведінки суб'єктів муніципальних правовідносин).

За характером здійснюваних функцій муніципально-правові норми класифікують на правотворчі, установчі, регулятивні, охоронні та інформаційні (норми-дефініції та ін.)

Залежно від характеру відносин, що регулюють муніципально-правові норми, розрізняють матеріальні та процесуальні (процедурно-процесуальні) норми.

Залежності від меж дії муніципально-правові норми бувають загальні (норми-принципи, норми-дефініції) та інституційні (підгалузеві).

За простором і територією дії муніципально-правові норми поділяють на 1) ті, що діють на всій території України, і 2) ті, що діють в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальними громадами й органами місцевого самоврядування).

За часом дії муніципально-правові норми бувають постійні, що становлять більшість норм, і тимчасові, зокрема норми, передбачені перехідними положеннями Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.

5. Муніципально-правові відносини

Наслідком дії муніципально-правових норм, їх впливу на суспільні відносини є муніципально-правові відносини. Вони виникають у результаті реалізації відповідних правових норм. У найбільш загальному вигляді муніципально-правові відносини можна визначити як урегульовані нормами муніципального права і гарантовані державою суспільні відносини в галузі місцевого самоврядування, учасники яких вважаються носіями юридичних прав і обов'язків.

Їх змістом є організація і здійснення місцевої публічної влади в межах прав і обов'язків суб'єктів цих відносин у передбачених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами формах.

Муніципально-правові відносини мають у переважній більшості спільні риси з іншими правовідносинами і насамперед з конституційно-правовими, адміністративно-правовими, фінансово-правовими, оскільки муніципальне право є комплексною галуззю публічного права й інститутом конституційного права.

Разом з тим муніципально-правові відносини мають ряд особливостей, зокрема щодо територіальної сфери цих відносин, щодо їх суб'єктів і об'єктів, значне коло яких не характерне для інших правовідносин, а також щодо прав і обов'язків суб'єктів цих відносин та їх форм.

Зокрема, муніципально-правові відносини є відносинами влади (публічної політичної влади), як і відносини щодо організації і діяльності органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), але суб'єкти цих відносин, насамперед територіальні громади (сіл, селищ, міст), мають визнані державою природні права, на відміну від органів державної влади, які мають надані їм народом і державою повноваження. Муніципально-правовим відносинам притаманний локальний (місцевий) характер. Відповідно права і обов'язки суб'єктів цих відносин обмежуються, зазвичай, певними адміністративно-територіальними одиницями.

Муніципально-правові відносини як відносини з приводу організації і здійснення публічної влади, тобто як владні відносини, мають переважно імперативний характер. Але муніципальне право як комплексна галузь права регулює і значне коло відносин, що ґрунтуються на рівності сторін, суб'єктів цих відносин, зокрема цивільних, сімейних, трудових та інших суспільних відносин. Відповідні правовідносини складають органічну частину муніципально-правових відносин.

Основними елементами муніципально-правових відносин, як і інших правовідносин, є насамперед суб'єкти, об'єкти, суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів цих відносин.

Суб'єктами муніципально-правових відносин є учасники цих відносин, які мають відповідні суб'єктивні права і виконують відповідні юридичні обов'язки в межах і порядку, передбачених муніципально-правовими нормами.

Основні суб'єкти муніципально-правових відносин: Український народ, Українська держава; органи державної влади; політичні партії і громадські організації, їх об'єднання і осередки; громадяни України; територіальні громади, жителі відповідних адміністративно-територіальних одиниць; представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві ради), виконавчі органи місцевих рад; сільські, селищні, міські голови, органи самоорганізації населення, депутати місцевих рад, посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації; асоціації та інші об'єднання органів місцевого самоврядування; юридичні особи.

Основні об'єкти муніципально-правових відносин: влада народу; державна влада; права, свободи і обов'язки людини і громадянина; влада територіальних громад; питання місцевого значення; функції (напрями й види діяльності) суб'єктів місцевого самоврядування; об'єкти комунальної власності; місцеві бюджети, доходи місцевих бюджетів, місцеві податки і збори, місцеві позики; природні блага, природні об'єкти, природні ресурси, об'єкти природно-заповідного фонду, земля; духовні блага (освіта, наука, культура, інформація, пам'ятки історії, культури, архітектури, містобудування); соціальні блага (об'єкти житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, охорони здоров'я, фізкультури і спорту тощо); програми економічного та соціально-культурного розвитку сіл, селищ, міст і цільові програми з інших питань самоврядування; плани підприємств і організацій; адміністративно-територіальний устрій тощо.

Складовою частиною об'єктів муніципально-правових відносин є статус, компетенція, повноваження, суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів муніципально-правових відносин, їх гарантії і відповідальність. Зокрема, чинною Конституцією і Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначається статус територіальних громад, місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування, виконавчих органів рад, сільського, селищного чи міського голови, органів самоорганізації населення.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", слід розрізняти повноваження сільських, селищних і міських рад (загальну й виконавчу компетенцію); повноваження виконавчих органів сільських, селищних і міських рад — власні (самоврядні) і делеговані; повноваження сільського, селищного чи міського голови; повноваження районних і обласних рад. Серед повноважень обласних і районних рад виокремлюють повноваження, які вони здійснюють безпосередньо на своїх пленарних засіданнях, і повноваження, які вони делегують місцевим державним адміністраціям.

За змістом повноважень, зокрема виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, Закон про місцеве самоврядування в Україні розрізняє повноваження у сфері соціально-економічного розвитку, планування та обліку; у галузі бюджету, фінансів і цін; щодо управління комунальною власністю; у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку; у галузі будівництва; у сфері освіти, охорони здоров'я,культури, фізкультури і спорту; у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; у сфері соціального захисту населення; у галузі зовнішньоекономічної діяльності, в галузі оборонної роботи, щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою; щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України тощо.

Муніципально-правові відносини є багатогранними за своїм змістом і формами, умовами функціонування і розвитку та іншими ознаками.

Відповідно їх можна класифікувати за інститутами і нормами муніципального права, за суб'єктами і об'єктами муніципально-правових відносин, за повноваженнями (правами і обов'язками), за простором і часом, за організаційними і правовими формами тощо.

Пріоритетним видом муніципально-правових відносин є відносини безпосереднього народовладдя, основними формами яких вважаються місцеві референдуми, місцеві вибори, місцеві ініціативи тощо.

Головну частину муніципально-правових відносин складає, звичайно, діяльність представницьких органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад і сільських, селищних і міських голів.

Муніципально-правові відносини можуть поділятися також за своїм змістом на матеріальні і процесуальні, за формою — на організаційні і правові; за часом — на короткострокові й довгострокові; за простором — на місцеві та регіональні; за правовою природою — на правомірні та протиправні.

Підставами виникнення, зміни та припинення муніципально-правових відносин, як і інших правовідносин, є юридичні факти, що поділяються на дії та події.

Оскільки муніципально-правові відносини — це насамперед і головним чином публічні, владні відносини, які ґрунтуються на природному праві жителів сіл, селищ, міст самостійно вирішувати питання місцевого значення, основними юридичними фактами, що зумовлюють їх (муніципально-правових відносин) виникнення, зміну та припинення, є дії, зокрема прийняття актів суб'єктами системи місцевого самоврядування.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лидресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. - К., 1997.

2. Анимица Е. Г., Тертышный А. Г. Основы местного самоуправления. - М.: ИНФРА-М, 2000.

3. Баймуратов М. Законодавство України про місцеве самоврядування: актуальні питання реалізації // 36. наук, праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 1.- С. 300-302.

4.Батанов О. В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - 260 с.

5.Безсмертний Р. П. Концепція реформування системи влади на регіональному та місцевому рівнях // Засідання Спілки секретарів місцевих рад Асоціації міст України та громад. Науково—практичний семінар "Реформування місцевого самоврядування в контексті конституційної реформи", м. Бердянськ. 23-24 червня 2005 р. 36. матеріалів / За ред. В. В. Кравченка та М. В. Пітцика. - К., 2005. - С. 16-23

6.Биринберг Б. М., Инякин В. Н., Ляшенко В. И. Местное самоуправление в условиях перехода к рынку. - К., 1991.

7.Біленчук П., Кравченко В. Система міського самоврядування: деякі питання теорії та розвитку // Розвиток місцевої демократії: забезпечення прав громадян на здійснення місцевого самоврядування: 36. матеріалів конфер. (21-22 грудня 1998 p., Київ). - К.: Перспектива, 1999. - С. 9-14.

8.Бондарь Н. С. Местное самоуправление и муниципальные права граждан // Местные Советы в условиях политических и экономических реформ. - М., 1991. - С. 78-88.

9.Борденюк В. Конституція України та становлення галузі права місцевого самоврядування // 36. наук, праць Української Академії державного управління при Президентові України. -К., 1999. - Вип.1. - С. 282-291.

10.Григорьев В. А. Становление местного самоуправления в Украине. - Одесса, 2000

11.Давыдов Р. Конституционные начала и принципы местного самоуправления в Украине // Місцеве та регіональне самоврядування України. - Вип.4(9). - К., 1994. - С. 8-16.

12.Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підруч. / За ред. С. Г. Серьогіної. - X., 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття муніципального права України

2. Історія муніципального права України

3. Джерела муніципального права України

4. Система муніципального права України

5. Муніципально-правові відносини

6. СПИСОК ВИКОРИСТАнОЇ ЛІТРАТУРИ

7. Висновок

1

Висновок

Процес становлення та розбудови Української держави збігся у часі з реформуванням політичної системи та ста¬новленням нових демократичних інститутів публічної вла¬ди, формуванням громадянського суспільства, утверджен¬ням нових принципів економічної системи, що базуються на ринкових відносинах та розвитку підприємництва. Це об'єктивно привело до суттєвих змін у системі національ¬ного права України, появі в ній нових галузей як приватно¬го, так і публічного права.

Однією з таких нових галузей права і є галузь муніци¬пальне право, яка сьогодні перебуває на етапі становлення, що потребує наукового обґрунтування її самостійного міс¬ця в системі національного права України, визначення пред¬мета, системи та джерел, наукової розробки відповідного понятійного апарату.

Поява галузі муніципального права тісно пов'язана зі становленням та розвитком в Україні місцевого самовряду¬вання - відносно самостійної форми публічної влади, що характеризує право та здатність територіальних соціальних спільнот - територіальних громад - самостійно вирішувати питання місцевого значення. Процес формування галузі му¬ніципального права України стикається з багатьма трудно¬щами. І це зрозуміло, адже він тісно пов'язаний з кардиналь¬ною зміною поглядів щодо принципів організації влади на місцях, її взаємовідносин з населенням та центральною вла¬дою.

Сучасний інститут місцевого самоврядування є своєрід¬ним результатом тисячолітнього вітчизняного й світового досвіду організації публічної влади, взаємовідносин влади з людиною, який наочно свідчить, що спрямованість влади на задоволення потреб людини, її функціонування в ін¬тересах людини можуть бути забезпечені лише за умови реальної участі людини у формуванні цієї влади, відпові¬дальності влади перед людиною та її максимальної набли¬женості до людини.

Місцеве самоврядування якраз і виступає владою, що максимально наближена до людини та спрямована на захист її прав і свобод, - воно здійснюється безпосередньо територіальною громадою (тобто людьми, які становлять громаду) або сформованими нею органами та забезпечує задоволення всіх найважливіших потреб людини, надання їй необхідних для нормальної життєдіяльності громадських послуг.

Питання організації та функціонування місцевого само¬врядування, враховуючи його виключно важливе значення в контексті здійснення народовладдя, потребують відповід¬ної правової регламентації в національному законодавстві України і в актах локальної нормотворчості. Враховуючи відносно самостійний характер цієї форми публічної влади, можна зробити висновок про доцільність здійснення регла¬ментації питань, пов'язаних з місцевим самоврядуванням, у рамках окремої галузі національного права - муніципаль¬ного права.

Подібна практика існує в зарубіжних країнах, при цьому не лише в тих, де місцеве самоврядування визнається та розвивається вже сотні років, а й у «пострадянських краї¬нах», де до початку 90-х років воно тривалий час категорич¬но заперечувалося, а управління місцевими справами здійс-нювалося через систему місцевих органів державної влади (місцеве управління). Таким чином, ми можемо спостерігати в структурі національного права зарубіжних країн існування окремої галузі права, предметом якої виступають відносини, що виникають у процесі здійснення управління на місцевих рівнях суб'єктами місцевого самоврядування, хоча офіцій-на назва цієї галузі може бути різною в різних країнах. Так, у Німеччині її традиційно іменують «комунальне право», а, наприклад, у Великій Британії, Іспанії, Росії, Швеції -„муніципальне право“.

В Україні відповідна галузь права перебуває лише на етапі становлення. Відповідно, вона ще не отримала офіційної назви, тобто цей термін або близькі йому за се¬мантикою – [за значенням слова] терміни - «муніципалітет», «муніципальна вла¬да», «муніципальна власність» тощо не вживаються ні в Конституції, ні в чинному законодавстві України, хоча вже з'явилися перші наукові праці, підручники та посібники, в яких обґрунтовується доцільність використання терміна «муніципальне право».

Але, слід зазначити, що Європейська хартія місцевого самоврядування, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства містить в п.3 статті 4 (Сфера компетенції місцевого самоврядування) термін „Муніципальні функції”, що за змістом статті означає „функції місцевого самоврядування”. Отже, незважаючи на відсутність в національному праві чіткого юридичного визначення цього терміну, та враховуючи усталеність цього терміну для іменування галузі права в країнах Європейського союзу з однієї сторони, в Російській федерації – з іншої сторони, важливість історичного впливу європейського самоврядування (через так зване Любекське і Магдебурзьке право) на українську політико – правову дійсність, варто погодитись з думкою щодо умовної ідентифікації назви місцеве самоврядування – як право територіальної громади на муніципальне право.

Звичайно, цей термін запозичений з правових систем інших держав, а походить він від «муніципалітет» (лат. Municipium - самоврядна громада (Муніципалітет (англ. municipality; укр. муніципалітет) • 1) орган місцевого самоврядування; • 2) приміщення, що займає орган місцевого самоврядування.

Також у законодавстві багатьох європейських країн використовується термін «муніципалітет» і з дещо іншим розумінням (від лат. municipium : «munis» — тягар та «capio» — приймаю). Цей термін з'явився ще за часів стародавнього Риму. Ним традиційно позначали міське управління, що брало на себе тягар вирішення міських проблем, розпорядження господарськими об'єктами, які забезпечували життєдіяльність громади. Погодьтеся, глибокий зміст наші предки вклали у поняття управління певною громадою. За їхньою логікою, це важка ноша, яку хтось обраний змушений нести на користь суспільства.

Отже, назва „муніципальне право України” є значною мірою умовною.

Таким чином, проводячи аналогії, прийдемо до висновку, що термін «муніципальне право» у вітчизняній та зару¬біжній юридичній літературі застосовується у таких зна¬ченнях: • по-перше, для позначення відповідної галузі націо¬нального права; • по-друге, для позначення галузевої юридичної науки, що вивчає муніципально-правові норми та галузь суспіль¬них відносин, які становлять предмет галузі муніципаль¬ного права; • по-третє, останнім часом і для позначення в багатьох національних навчальних закладах, наприклад, в юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, в Одеській національній юридичній академії, у ВНЗ Києва, Донецька, Харкова і ін. відповідної навчальної дисципліни, в рамках якої вивчаються основні положення науки муні-ципального права. Наш Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника започатковує таку навчальну дисципліну.

Отже, вже сьогодні муніципальне право можна розглядати як самостійну галузь національного права України. На користь такого висновку свідчать, насамперед, положен¬ня Конституції України, де міститься велика кількість норм (викладені більш як у двадцяти статтях), в яких за¬кріплюються основні принципи організації та функціо-нування місцевого самоврядування. Зокрема, Конститу¬ція України : • фіксує принципи визнання та гарантування місцевого самоврядування (ст. 7) [Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.]; • підзаконності місцево¬го самоврядування (ст. 19) [Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що непередбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.]; • вона визначає статус органів місцевого самоврядування як самостійного виду органів публічної влади (вони не входять до системи органів державної влади — ст. 5 Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.) та службу в органах місцевого самоврядування як самостійний вид публічної служби (ст. 38 Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.); • дає визначення місцевого самоврядування як права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення (Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. • тощо.

Тому, якщо взяти до уваги лише кількість конституційних норм, присвячених питанням, що становлять предмет му¬ніципального права, то муніципальне право має більше підстав для існування в якості самостійної структурної частини права, ніж всі інші (за винятком хіба що консти¬туційного права) галузі національного права України.