настільна книга

Ризики, які, за визначенням Європейського суду з прав людини, можуть виправдати тримання під вартою, збігаються з визначеними у ст. 148 Кримінально-процесуального кодексу України. Це:

-ризик ухилення від правосуддя (переховування чи втечі);

-ризик незаконного впливу на правосуддя (на свідків, потерпілих, інших обвинувачених, або маніпуляції із документами чи іншими доказами);

-ризик повторного вчинення правопорушення (рецидив). Тяжкість обвинувачення може впливати на рішення лише через оцінку її впливу на ризики. Невірно вважати, що оскільки особа звинувачується у злочині, що передбачає покарання понад 5 років позбавлення волі, то буде обґрунтованим тримати її під вартою. Але цілком коректно за наявності відповідних доказів обґрунтувати, що таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Судді часто намагаються уникнути таких формулювань, оскільки це змушує вдаватися до аналізу "інших факторів", їх взаємного співвідношення та впливу на загальну оцінку ризику. А це вимагає і творчого підходу,

йінтелектуального напруження, і вміння обґрунтовувати свої висновки. Однак це єдиний правильний шлях, який дозволяє уникнути докорів у стереотипності ба необґрунтованості рішення.

Приклад. У справі "Харченко проти України" суд встановив порушення ст. 5 Конвенції, які у судовій практиці щодо України мають бути визнані систематичними. Зокрема, суд регулярно виявляв порушення п. 1 (с) ст. 5 Конвенції, а саме: утримання під вартою без відповідного рішення суду у період після закінчення досудового слідства і початку судового розгляду та рішення судів, прийнятих в період судового розгляду без зазначення строку тримання під вартою, тобто скоріш за все які схвалюють але не продовжують тримання під вартою, що є несумісними з вимогами ст. 5 (див. серед багатьох інших джерел раніше згадувану справу Елоева, п.п. 49-55). Видається, що обидві проблеми продукуються законодавчими прогалинами.

Європейський суд також ствердив, що практика, яка склалася в умовах прогалин законодавства, коли особа може перебувати під вартою без визначення певного строку тримання, без конкретного правового положення або судового рішення, суперечить принципу правової визначеності та захисту від свавілля, які є загальною ідеєю Конвенції принципу верховенства права (див. справу "Барановський проти Польщі" (Baranowski v. Poland) № 28358/95, п.п. 55-56, ЄКПЛ 2000-ІП та справу "Кавка проти Польщі" (Kawka v. Poland) № 25874/94, п. 51, від 9 січня 2001 p., справу "Фельдман проти України" (Feldman v. Ukraine) № 76556/01 та № 38779/04, п. 73 від 8 квітня 2010 p.).

У новому КПК практично зняті майже всі проблемні питання, щодо прогалин у законодавстві, пов'язаних з практикою Європейського суду. Тим не менше адвокат має пильнувати за дотриманням вимог Європейського суду, маючи на увазі, що практика роботи цього органу постійно змінюється й удосконалюється в бік підвищення гарантій прав людини.

У справі "Луценко проти України" Європейський суд визнав шість порушень ст. 5 Конвенції (право на свободу і особисту недоторканність) і одне порушення ст. 18 в контексті ст. 5. Європейський суд наголосив, що арешт і застосування запобіжного заходу були невиправданими, мали інший, ніж було заявлено (кримінальне переслідування за вчинення службового злочину) сенс, зокрема переслідування за політичні погляди і політичну діяльність. Євросуд вказав, що арешт не мав на меті припинення злочинної діяльності (оскільки йому інкримінувались діяння на посаді, яку Луценко не займав вже рік). Не стосувався він і вимоги не покидати країну і якнайшвидшого приводу в суд, оскільки наступного дня суд вирішував зовсім інше питання, ніжте, що стало причиною арешту. При цьому прокурор категорично заперечував проти розгляду питання про законність арешту.

Порушення ст. 5 Євросуд угледів і в триманні під вартою Луценка. Так, серед підстав для застосування такого заходу уряд вказував на повільне вивчення справи, що могло потягнути певну реакцію з боку влади, але взяття під варту не є адекватним та ефективним механізмом у цій ситуації. Євросуду також незрозуміло, як такий запобіжний захід співвідноситься з неаргументованими твердженнями уряду про тиск на свідків шляхом виступів у ЗМІ і чому взяття під варту є реакцією на відмову визнати вину?

Той факт, що український суд опирався на ці підстави, є порушенням, оскільки показав, що людина може бути покарана за використання свого основного права на справедливий судовий розгляд. Крім того, не був встановлений строк тримання під вартою, що є окремим порушенням ч. 1 ст. 5 Конвенції.

Подальші порушення випливали з цих ключових моментів. Так, порушення ч. 2 ст. 5 вбачали в неналежному інформуванню про причини затримання, ч. З цієї статті - у не розгляді в найкоротший строк судом обґрунтованості затримання і відсутності у влади наміру провести такий контроль у принципі, а також перевірки законності і обґрунтованості застосування запобіжного заходу в якості тримання під вартою і, нарешті, ч. 4 ст. 5 - в неналежному судовому перегляді апеляційним судом законності тримання під вартою. Заслуговують на увагу й аргументи Євросуду: "Конвенція ґрунтується на загальному припущенні, що державні органи діють добросовісно. Дійсно, будь-яка державна політика або окремі заходи можуть бути "таємними ", а презумпція добросовісності оспорена. Але заявник наголошує, що його права і свободи були обмежені неправомірно, та переконливо показує, що реальна мета влади була не такою, яка була проголошена. Проста підозра, що влада використала свої повноваження для інших цілей, ніж визначені у Конвенції, не є достатньою, щоб довести, що ст. 18 була порушена. Крім того, високий політичний статус не дає імунітету (справа "Ходорковський проти Росії").

Суд відзначає, що у випадках, коли справа стосується обвинувачення в політичних або інших прихованих мотивах кримінального переслідування, важко відділити досудове тримання під вартою у кримінальному процесі, в якому таке затримання було проведено. Обставини цієї справи свідчать про те, що арешт і тримання під вартою були здійснені після того, як розслідування стосовно заявника було завершено, а отже, мають свої власні помітні характеристики, які дозволяють суду розібратися в цьому

питанні окремо від більш загального контексту політично мотивованого судового переслідування лідера опозиції. У цьому випадку Євросуд встановив, що підстави, на яких було прийнято рішення про тримання під вартою, не тільки несумісні з вимогами ч. 1 ст. 5, а й суперечать духу Конвенції.

Персона заявника, одного із лідерів опозиції, який спілкувався із пресою, явно притягала увагу громадськості. Також можна допустити, що на звинувачення у зловживанні службовим становищем він мав право відповісти за допомогою ЗМІ. Слідчі органи самі вказали причиною арешту заявника його зв'язки із засобами масової інформації, звинувативши його в перекрученні громадської думки у вчинених ним злочинах, дискредитації органів прокуратури і впливу на майбутній судовий процес, щоб уникнути кримінальної відповідальності.

На думку суду, такі міркування відверто продемонстрували спроби влади покарати Луценка за публічну незгоду з обвинуваченнями проти нього та відстоювання своєї невинуватості. Суд не міг не вказати, що обмеження свободи було застосовано не тільки з метою передачі його компетентним органам за обґрунтованою підозрою у вчиненні злочину, а й з інших причин. Тобто мало місце порушення ст. 18 у поєднанні зі ст. 5 Конвенції

На досудовому слідстві немає можливості оскаржити реєстрацію заяви про злочин, як це можна було зробити щодо постанови про порушення кримінальної справи. Тому адвокат має зосередитись на недопущенні безпідставного затримання та надуживань державних органів у вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.

Це засвідчує певні принципи і підходи Європейського суду і його позицію з точки зору здорового глузду у вирішенні ним заяв. Слідчий суддя, вирішуючи питання, які ставить перед ним слідство, прокурор і захисник вступає на заміновану територію. З одного боку, інерція прокуратури, яка не звикла рахуватися з практикою Євросуду, з другого боку - захист, безумовно, відстоюватиме позиції щодо дотримання вимог Конвенції. Якщо раніше у КПК вимоги щодо реалізації практики Євросуду не були зазначені, то у новому КПК ця вимога чітко врахована, а тому її ігнорування може потягнути відповідальність судді. Таке перебування судді, між Сціллою обвинувачення і Харибдою захисту, з додатковими можливостями, які відкриває практика Євросуду, створює підвищену психологічну напругу.

Дещо про габітоскопію або докладний опис особи

Вимога щодо докладного опису особи, яку слід затримати за відсутності даних про прізвище, ім'я, по батькові, - це новація КПК (ст. 190 ч. 1 п. 2). Докладний опис майже завжди є суб'єктивним, а тому можливі помилки під час затримання. У зв'язку з цим суддя має вимагати не лише найбільш докладного опису в клопотанні, а й складання його за правилами габітоскопії (відображення зовнішнього вигляду людини, яке використовується в практиці розкриття та розслідування злочинів).

Габітоскопія в перекладі з латинської означає "зовнішність" та грецької - "розглядати". Це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності фіксування зовнішнього вигляду людини в різних відображеннях і розробляє технікокриміналістичні засоби і методи збирання, дослідження і використання даних про зовнішній вигляд з метою розкриття, розслідування і попередження злочинів. Встановлено, що кожна людина має індивідуальну, неповторну зовнішність.

Незважаючи на зміни протягом всього життя - людина росте, старіє, хворіє, звертається до послуг косметологів тощо, риси ЇЇ зовнішнього вигляду зберігаються відносно стійкими в певний період часу. Властивості зовнішнього вигляду людини фіксуються в різних зображеннях:

1)матеріальних - малюнках, фотографіях тощо (рефлективних);

2)ідеальних - свідомості інших людей (наглядних).

Вони забезпечують можливість застосування інформації про зовнішність під час збирання, накопичення, вивчення та використання її у практиці розкриття злочинів.

До найважливіших посилань використання зовнішнього вигляду людини в криміналістичній практиці відносять такі загальні властивості зображення зовнішності людини:

1)визначеність - закономірне зображення зовнішності людини;

2)адекватність - відповідність дійсності;

3)повнота - достатнє для певного криміналістичного завдання зображення ознак зовнішності.

Поняття зовнішнього вигляду людини є ключовим у криміналістичній габітоскопії. Традиційно він визначається як зовнішній вид, сукупність даних про людину, які сприймаються зором. Такі дані використовують у процесі розкриття та розслідування злочинів, зокрема для вирішення таких питань, як розшук:

1)невідомих осіб, зниклих з місця скоєння злочинів, якщо є інформація про їх зовнішність;

2)відомих осіб, які переховуються від слідства та суду або втекли з місця відбуття покарання;

3)безвісти зниклих, ідентифікації живих осіб і померлих (загиблих) громадян.

Ці завдання вирішуються під час проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, ведення криміналістичного обліку, проведення досліджень та експертиз.

Зовнішній вигляд людини можна уявити у вигляді системи елементів, тобто його деталей, частин, які виділяються з його візуальним вивченням.

1.Елементи зовнішньої будови тіла (анатомічні ознаки): а) обличчя; б) тулуб; в) кінцівки.

2.Функціональні прояви зовнішності людини: а) постава; б) хода; в) міміка;

3.Загальнофізичні дані: а) стать; б) вік; в) антропологічний тип; (національна приналежність).

Деталі предметів одягу та невеликих носильних речей теж мають криміналістичне значення. Елементи зовнішнього вигляду людини можна умовно розділити на: 1) загальні найбільші: а) голова; б) обличчя; 2) часткові, які складають частини загальних: а) ніс; б) рот; в) вуха.

Зовнішній вигляд однієї людини відрізняється від іншого в цілому або його елементами. Наприклад: 1) лоб - високий (лоб - елемент обличчя; високий - ознака); 2) вухо овальне за формою (вухо - елемент зовнішнього вигляду; овальне - ознака).

Елементи й ознаки будови тіла людини називаються власними. Вони притаманні самій людині, її зовнішньому вигляду і невід'ємно належать їй. До супровідних належать доповнюючі елементи ознаки зовнішності людини: 1) стать; 2) вік; 3) звичка; 4) хода тощо. Власні елементи та їх ознаки поділяються на: 1) загальнофізичні; 2) анатомічні; 3) функціональні; 4) супровідні елементи та ознаки.

1.Загальнофізичні - до яких належать: а) стать; б) вік; в) антропологічний тип; г) загальна будова фігури; д) ознаки обличчя. Стать, вік визначають "на вигляд" (наприклад, 20-23 роки). Антропологічний тип визначається за сукупністю анатомічних ознак зовнішності (наприклад, схожий на китайця).

2.Анатомічні елементи - це частини тіла, які виділяються, фігура в цілому: а) голова; б) обличчя; в) шия; г) плечі; д) груди; є) спина; е) кінцівки; ж) зморшки; з) плями; і) складки; к) сліди різноманітних травм, операцій. Вони характеризуються ознаками форми, обрисів, конфігурації, величини, положення, кольору.

Форма, обриси, конфігурація визначаються згідно з геометричними фігурами або лініями (трикутна, хвиляста) та розповсюдженими предметами (грушоподібна). Термін "форма" має універсальне значення, термін "обрис" використовується для характеристики зовнішніх меж елементів, а термін "конфігурація" - для опису елементів, ширина, товщина яких несуттєва.

Колір вказується по відношенню до шкіри, волосся, очей, родимих плям і т. д. Колір може бути визначений порівняно з кольорами загальнорозповсюджених об'єктів (шкіра шоколадного кольору). Зріст звичайно визначається за семистепеневою градацією: 1) дуже високий (вище 185 см); 2) високий (176-185 см); 3) вище середнього (171-175 см); 4) середній (166-170 см); 5) нижче середнього (161165 см); 6) низький (151160 см); 7) дуже низький (150 см).

Для жінок ці межі знижаються на 8-11 см. Будова тіла визначається шляхом зіставлення зросту, ширини плечей, довжини тулуба, ніг, розвитку грудної клітки, м 'яз плечового поясу з урахуванням підшкірного жирового шару. Розрізняють людей із середньою, атлетичною, слабкою, худорлявою будовою тіла. Волосся в цілому характеризується жорсткістю, густотою, формою, конфігурацією, кольором.

Волосся голови характеризується за довжиною волосся, лінією росту, густотою, виглядом, станом, наявністю і розміщенням лисин і зачіскою. Шкіра описується за виглядом, станом, кольором і особливостями. Голова в цілому характеризується за висотою і формою. Обличчя аналізується за формою, профілем, повнотою, висотою, шириною. Характеризуються риси обличчя, їх особливості.

Рослинність на обличчі (вуса, борода) розрізняють за формою, величиною, розміщенням, фасоном (особливості). Зморшки і складки на шкірі обличчя характеризуються за обрисом, глибиною, довжиною, розміщенням, кількістю. Лоб описується за формою, висотою, шириною, нахилом (розміщенням), наявністю лобових бугрів, надбрівних дуг. Брови - фіксується обрис, положення, взаємне розміщення, висота, ширина, довжина, густота, колір.

Очі - у визначенні їх ознак виділяються і характеризуються очна щілина за обрисом, протяжністю, ступенем розкриття і розміщення, виступом очних яблук, виглядом внутрішніх кутів очей, кольором радужки. Вії описуються за ступенем вираження.

Повіки характеризуються за нерухомою частиною верхнього віка, формою та виразністю надочних мішків. Скули фіксуються за їх виступом. Щоки описуються за формою. Ніс у цілому характеризується за висотою, виступом, шириною, особливостями. Перенісся - за глибиною, шириною; спинка носу - за обрисом, виступом, довжиною, шириною; основа - за розміщенням; кінчик носу - за формою та шириною; крила - за обрисом нижніх країв, висотою, розміщенням; ніздрі - за величиною носових отворів, обрисом. Рот аналізується за розміром, обрисом ротової щілини, розташуванням кутів. Носо-губний фільтр описується за глибиною, шириною, обрисом.

Губи характеризуються за загальним виступом, висотою верхньої губи, шириною червоної лінії, обрисом червоної лінії верхньої губи, розміщенням нижньої губи. Зуби описуються лише зовнішні, видимі при звичайному спостереженні ознак, головним чином прикус, величина, дефекти, колір емалі. Підборіддя характеризується за висотою, шириною, виступом та обрисом. Вушні раковини в цілому аналізуються за величиною, розташуванням, формою, особливостями. Крім того, вказуються розміри, ширина, обрис, розташування їх частинних елементів.

Потилиця описується за формою і положенням. Плечі характеризуються за розташуванням, виступом, шириною. Тулуб - вказується його довжина. Груди - за формою та шириною. Спина - фіксується форма, ширина. Таз описується за шириною, яка визначається нарівні суглобів, таза і стегон. Руки - за довжиною, товщиною; крім того, фіксується довжина, ширина кистей рук і пальців; форма рельєф, обрис, довжина, ширина, колір нігтів.

Ноги характеризуються за формою, товщиною, а також за довжиною, шириною, розміщенням ступні. При описі анатомічних елементів вказуються їх особливості.

3. Функціональні елементи - до них відносяться стан та дії людини, за якими ведеться спостереження (поза, хода, міміка, артикуляція, жестикуляція, побутові та спеціальні звички) і які визначаються розміщенням, взаєморозміщенням і рухами частин тіла. На практиці ці елементи використовуються дуже рідко, на відміну від інших. Це пояснюється складністю їх запам'ятовування.

Криміналістичне значення мають не випадкові положення і рух анатомічних елементів, а лише звичні, стійкі, стабільні. Звична поза людини аналізується за зовнішнім розташуванням частин тіла в різних положеннях - стоячи, сидячи, лежачи тощо. Частковим проявом звичної пози є постава (переважно положення голови і тулуба).

Хода виражає особливості звичних рухів тіла людини під час ходьби, яка буває повільною, швидкою, легкою, важкою, твердою, хиткою, стрибаючою, з великою чи малою довжиною та шириною кроку, з великим чи малим розворотом ступні, з розмахом чи без розмаху руками, враховується положення і рух голови, тулуба, рук.

Міміка це звичні рухи м'язів обличчя, може бути досить розвинутою і, навпаки, невиразною. При описі зовнішності людини вказується, в чому конкретно вона проявляється. Наприклад, нахмурює брови, зморщує лоба, прикриває очі, дивиться з- під лобу, кривить рота. Артикуляція - рухи губ у відтворенні звуку. Вказується вираженість при артикуляції.

Жестикуляція - це комплекс рухів, які супроводжують мову. Головним чином - це рухи руками, які виконуються з метою посилення виразності мови. Вона також може проявлятися в рухах головою, плечима, руками. Вказується вид рухів головою, плечима, руками їх вираженість і зміст.

Постава - це звичне розташування тулуба, голови та рук. Вона буває напруженою, підтягнутою, вільною та розпущеною. Особливості постави виявляються також у звичному розташуванні голови (підтримується прямо, відкинута назад, витягнута вперед, схилена вбік, вправо чи вліво). Поставу характеризує і звичне розташування рук: у одних спостерігається звичка тримати руки в кишені, в інших - за бортом пальто, на стегнах, за спиною тощо.

Голос - за висотою, тембром, низький, середній і високий, дискант, альт, тенор, баритон, бас Голос може бути мелодійним, різким, дзвінким, глухим, сильним, слабким, чистим, сиплим.

Мова - це повільна, швидка, спокійна, збуджена, чітка чи нечітка, з дефектами вимовляння, (заїкання, шепелявість) присутність певного акценту, окання, інтонація, використання жаргону, засміченість мови ("ось", "розумієте" і т. п.). Особливі прикмети - це хворобливі рухи голови, обличчя, тулуба, кінцівок. Причинами таких рухів можуть бути різноманітні хвороби - тремтіння рук, повік. Побутові звички - це звички,

пов'язані, наприклад, з харчуванням, палінням. Спеціальні навики - це дії, які виконуються людиною під час здійснення певної роботи (володіння інструментом, використання певних предметів).

4. Супровідні елементи і ознаки. Це одяг, дрібні речі, предмети, що використовуються для оформлення зовнішнього вигляду, та їх ознаки. Всі елементи й ознаки одягу та дрібних речей поділяються на: 1) виробничі елементи й ознаки, які виникають у процесі виготовлення; 2) відображувальні елементи й ознаки, що проявляються у використанні, експлуатації речей, одяг і дрібні речі визначаються за видом і різновидом, матеріалом, призначенням та особливостями виготовлення.

Предмети одягу поділяються на такі групи: 1) головні убори; 2) верхній одяг; 3) легкий одяг; 4) взуття. При складанні опису визначають видові найменування (шапка, капелюх, пальто, костюм тощо), вказують належність одягу чоловікові, жінці, дитині тощо. Матеріал одягу, предметів характеризується за ознаками, які легко визначаються на вигляд (наприклад, світлий чи темний, домінуючий колір, основний малюнок тощо). Призначення одягу - комплексна ознака, яка відображає його призначення (цивільний, військовий, спеціальний і т. д.). Ця ознака має велике значення у парадоксальних випадках (ситуаціях), коли призначення одягу не відповідає обстановці, в якій людина перебуває.

Відображаючи ознаки одягу і дрібних речей, які носять, можна поділити їх на групи за походженням. Елементи й ознаки, ступені та характер носіння одягу відображають втрату початкового вигляду речі, що був наданий їй при виробництві. Так, взуття в процесі носіння набуває фіксованих складок (заломів), потертості, тріщин на згинах. Елементи і ознаки догляду за одягом визначаються за загальним виглядом (вичищування, непрасування тощо). Познаки сторонніх речей на предметах аналізуються найчастіше за місцем їх розташування, розміром, кольором.

Опис людини має недоліки. Насамперед відсутність наглядності. Тому на підставі опису розробляють також фоторобот конкретної людини. Очевидно, що у випадку відсутності даних про прізвище до докладного опису людини доцільно додавати фоторобот.

Звичайно, докладний опис, який міститься у клопотанні, далеко не завжди дає відповідь на всі питання, які ставляться габітоскопією.

Однак суддя має використовувати відповідну усталену термінологію і опис такої повноти, яка б дозволяла затримати саме конкретну особу, про яку йдеться у поданні, і вимагати цього від прокурора.

Про суддівський синдром

Слідчий суддя постійно перебуватиме під певним психологічним тиском, вирішуючи питання затримання особи, проведення негласних слідчих дій, застосування запобіжних заходів і контролю за забезпеченням прав, свобод та інтересів

осіб у кримінальному провадженні. Перепоною для нормальної діяльності судді може стати "суддівський синдром" - переконаність судді у своїй непогрішимості в оцінці свідків, адвокатів, інших учасників процесу. Такий синдром допомагає заглушити голос суддівської совісті й ухвалювати рішення, яких вимагає кон'юнктура, вимоги керівництва або політична ситуація. Це ніби внутрішній голос, який підказує "так треба зробити" і блокує голос внутрішньої совісті. Суддівський синдром - це своєрідна захисна реакція від надмірних психологічних навантажень тих, хто обрав професію судді. Одним із проявів суддівського синдрому є ситуація, коли обвинувачений заявляє, що він невинуватий, а суддя говорить про себе "вони всі так говорять" і не вірить.

Статті 85-97 КПК - це основні робочі статті для адвокатів, які пильно повірятимуть можливість застосування кожного наявного в обвинувачення доказу. Адвокати використовуватимуть кожну можливість для визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК). Тому дотримання вимог цих статей і недопущення тортур є одним із важливих завдань нового КПК.

Все це насамперед лягає на плечі слідчого судді. У бесідах із суддями (автор намагався провести, так би мовити, апробацію нового КПК) висловлювались побоювання, що надмірно старанне виконання слідчим суддею своїх обов'язків створить труднощі при розгляді справи у суді в першій інстанції. Суть висловлювань зводилася до того, що від суду і надалі чекатимуть обвинувальних вироків, а їх ухвалення наштовхнеться на труднощі, пов'язані, в тому числі, з діями слідчого судді.

Отже, що на слідчого суддю діятимуть різноспрямовані вектори впливу. Слід мати на увазі, що, користуючись новаціями кодексу, окремі захисники, підозрювані та обвинувачені, подаватимуть заяви про кримінальне правопорушення за статтями 371, 375 та деякими іншими статтями КК України. Такі заяви підлягають реєстрації за правилами Кодексу з наступним розслідуванням кримінальної справи. На внутрішнє переконання судді великим чином впливає установка. Установка - психологічний стан схильності суб'єкта до певної позиції в окремих ситуаціях. Розгляд судових справ часто веде суддю до когнітивного дисонансу, тобто внутрішнього психічного конфлікту, що проявляється в зіткненні в свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно певного об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого. У зв'язку з цим конфліктом стан індивіда характеризується відчуттям внутрішнього дискомфорту.

Серйозні випадки дисонансу можуть призводити до неспокою, відчуття провини або сорому, викликати стрес, знижену самооцінку, агресію або інші небажані наслідки. Можливі два шляхи подолання дисонансу індивідом: через зміну власних понять, переконань, поведінки або виправдання власних понять, переконань, поведінки.

Приклад. Молодий суддя М. вирішував кримінальну справу, яка за його внутрішнім переконанням мала закінчитись виправдальним вироком. Для цього, на його думку, були всі підстави. Прокуратура наполягала на обвинувальному вироку. Це призвело до стану когнітивного дисонансу, і молодий суддя вирішив його на користь виправдального вироку. Вирок апеляційним судом було скасовано. Це спричинило серцевий напад молодого судді, і він ліг у лікарню.

Так, установкою багатьох суддів е обвинувальний ухил, який сформувався під впливом різноманітних дій влади, відсутності у суспільства довіри до судів тощо. Отже, способом подолання когнітивного дисонансу для багатьох суддів нерідко виступає суддівський синдром.

Оскарження ухвал слідчого судді в апеляційній інстанції

Забезпечення апеляційного оскарження рішень суду є конституційною засадою судочинства в Україні. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку. В апеляційному порядку (ст. 392 КПК) можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК. Ст. 395 КПК передбачає, що апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Вапеляційному порядку (ст, 309 КПК) можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді

увипадках:

1)відмови у наданні дозволу на затримання;

2)застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні;

3)продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;

4)застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні;

5)продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;

6)поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні;

7)продовження строку тримання особи в приймальнику-розпо-дільнику для дітей або відмову в його продовженні;

8)направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні;

9)арешту майна або відмову у ньому;

10)тимчасового доступу до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність;

11)відсторонення від посади або відмову у ньому.