- •1. Культура як духовний і суспільний феномен. Сутність і філософський зміст поняття
- •2. Еволюція поглядів на культуру в європейській і вітчизняній історіографії
- •3.Феномен української культури, її джерельна база, методологічні засади
- •4.Предмет історії української культури. Головні етапи на шляху розвитку
- •5. Джерельна база та методологічні засади історії української культури
- •6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності
- •7. Періодизація історії української культури
- •8. Головні етапи етногенезу українського народу
- •9. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу
- •10. Феномен трипільської культури
- •11. Кіммерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз
- •12. Пантеон словянських богів
- •13. Матеріальна та духовна культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі
- •14. Зарубинецька (іі ст. До н.Е. – іі ст. Н.Е.) і черняхівська (іі – V ст.)
- •15. Політеїстичні язичницькі вірування стародавніх словян
- •16. Формування українського етносу
- •17. Перша письмова згадка про Україну
- •1187 Р., Київський літопис
- •18.Запровадження християнства та його вплив на духовну культуру.
- •19.Розвиток літератури, освіти і мистецтва в Київській Русі
- •20. Іларіон Київський «Слово про закон і благодать», основні проблеми твору.
- •21. Літописання Київської Русі.
- •22. «Слово о полку Ігоревім» – пам’ятка духовної культури.
- •23. Архітектурні пам’ятки Київської Русі.
- •24. Образотворче мистецтво Київської Русі.
- •25. Здобутки матеріальної культури Галицької Русі.
- •26. Етнокультурні процеси в Україні в 14-16 ст.
- •27. Відгуки ідей Ренесансу і Гуманізму в Україні. Олельковицький ренесанс
- •28. Поширення ідей гуманізму в Україні. Ю.Дрогобич, п. Русин.
- •29. Український ренесанс на ниві духовної культури України. . Український ренесанс
- •30. Архітектура і образотворче мистецтво України доби Ренесансу.
- •31. Золотий вік Львівської архітектури доби ренесансу.
- •32. Діяльність Івана Вишенського на ниві полемічної літератури.
- •33. Поняття та специфічні риси відродження в Україні.
- •34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •35. Культурно - просвітницька діяльність брацьких шкіл.
- •36. Полемічна література 16 – 18 ст.
- •37. Культура Запорізької Січі та її риси.
- •38. Музична культура і театральне мистецтво епохи Ренесансу.
- •39. Українське бароко і літературі і образотворчому мистецтві.
- •40. Музична культура і театральне мистецтво др..Пол. 17 – 18 ст
- •41. Діяльність г. Сковороди.
- •42. Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •43. Класицизм в архітектурі і обр. Мистецтві доби Просвітництва.
- •44. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
- •45. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •46. Аналіз праці «Історія русів»
- •47. Народницький період національно-культурного відродження
- •48. Суспільно – політична діяльність Кирило – Мефодіївського товариства
- •49. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні
- •50.Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •51. Бачинський , Міхновський
- •52Національно-культурне відродження у Галичині
- •53 Руська Трійця
- •55 Літературна і громадсько-політична діяльність т.Шевченка
- •56. М.Костомаров «Закон Божий». Книга буття українського народу
- •57. Розвиток науки і освіти в україні у хіх ст..
- •59. Період української культури хх ст.. Основні тенденції розвитку
- •60. Здобутки української культури на шляху її національного відродження
- •61. Розстріляне відродження 20-30-х рр.. І його рагічні наслідки для української культури
- •62. Суспільно-політична і культурно-просвітницька діяльність «шістдесятників»
- •63 Творча діяльність діячів української культури в еміграції
- •64. Л.Курбас- діяч українського театру
- •65. О.Довженко – основоположник укр..Кіно
- •66. Музична культура і театральне мистецтво хх ст..
- •67. Культура України в умовах нової соціальної реальності
- •68. Перспективи розвитку української культури у ххі ст..
24. Образотворче мистецтво Київської Русі.
Процес поширення й утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчому мистецтві. В ході самостійного розвитку давньоруського іконопису традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Особливо славилися роботи Аліпія (близько 1050—1114 pp.), котрий, за свідченням Печерського Патерика, "ікони писати хитр був зело". З його іменем окремі дослідники пов'язують ікони "Печерської Богородиці" і так званої Великої Панагії. Наприкінці XI ст. склалася київська іконописна школа, в XII ст. виникають художні школи у великих удільних князівствах: Галицько-Волинсько>гу, Володимиро-Суздальському тощо.
Мистецтво масштабних мозаїчних композицій, як і саме слово "мозаїка", також прийшли з Візантії. Це мистецтво й сьогодні справляє на людину неабияке враження, а для середньовічних русичів воно було наочним чудом. Мозаїка несе в собі ідею гармонійної єдності безлічі різноманітних одиничних компонентів, їх стрункої організації в цілісну картину, де кожен камінчик взаємодіє із сусідніми і взаємодоповнює їх, не втрачаючи одиничних властивостей — кольору і блиску.
Безперечно, мозаїка "Нерушимої стіни" і виконані місцевими київськими майстрами мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря (1113 p.), 1934 p. вивезені до Москви, становлять перлину давнього вітчизняного мистецтва, здатні задовольнити найвибаг-ливіші художні смаки минулого і майбутнього.
Оскільки мозаїки були дуже дорогими у виконанні, більшість зображень у храмах і в князівських палатах (до нашого часу, на жаль, не збереглися) виконували у вигляді розписів фарбою — фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палат, а в церквах з'являлися розписи, побутові за тематикою, сцени полюваня та княжого життя в галереях Київської Софії. З-поміж інших малюнків трапляються зображення виступу скоморохів — храм на той час був не лише місцем молитви, сюди приходили проводити і години дозвілля.
25. Здобутки матеріальної культури Галицької Русі.
— одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Одним з перших звернувся до її дослідження Д.3убрицький, який у 1852-1855 pp. опублікував наукову розвідку "История древняго Галичско-руського княжества" у 3 частинах. У Львові 1863 р. була видана праця І.Ша-раневича "Історія Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453". Закономірним політичним і культурним спадкоємцем Київської держави, послабленої і спустошеної внаслідок золотоординської навали, стала Галицько-волинська Русь, що утворилася в результаті об'єднання Галичини та Волині у 1199 р. князем Романом. Найбільшої могутності вона до¬сягла у ЗО—60-ті рр. XIII ст. за часів правління князя Данила Галицького (1201—1264 рр.), який у 1254 р. дістав від римського папи титул короля. Вигідне географічне становище давало можливість Галицько-Волинській Русі встановити тісні економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи, зокрема Німеччиною та Італією. Завдяки об'єднанню етнічно спільних українських земель у нове державне утворення саме тут створились сприятливі умови для становлення й подальшого розвою національної культури. Важливими осередками духовної культури Галицьке -Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях з Німеч¬чини, Чехії і Польщі до Києва і міст Волині, а" також до гнрла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму. Міста Галицько-Волинської Русі стали значними центрами літописання та книгописання. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року.
Літопис складався при дворі Данила Галицького, а згодом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печатника Кирила. У канцелярії князя Данила працювали писарі, що вели дипломатичне листування, готували тексти грамот, стиль яких у наступні часи закріпився у Великому князівстві Литовському. Грамоти князя Юрія II, боярина-правителя Дмитра Детька, львівського воєводи Якші Блотишевського написані виразним письмом, їх текст складений за всіма середньовічними правилами, що регламентували написання документів. До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII—XIV ст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій, книжник і філософ волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, мав велику бібліотеку, близько 36 книг заповідав церквам Волині. У м. Володимирі-Волинському була складена нова редакція Кормчої книги — збірки церковних та світських правових норм, що поширювалися на Україні та в Білорусії. Центрами переписування книг були Онуфріївський та Святоюрський монастирі у Львові. Зростанню ролі церкви у поширенні освіти сприяло утворення в 1303 р. Галицької митрополії, яка, незважаючи на її неодноразові скасування та відновлення, існувала протягом XIV ст. Галнцько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів тощо. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з півкруглою апсидою, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрестителя. Традиційно вважається, що його будував князь Лев Данилович для своєї дружини — угорки Констанції. До княжого періоду належать і такі шедеври архітектури Галичини та Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі, церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.), Свято-іванівський собор у Холмі, Спаський монастир поблизу Самбора (тепер Старий Самбір).
Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна. Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, нахил до асиметричної побудови композиції, багата кольорова гама. Про високий рівень живопису Галицько-Волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу. Колористична вишуканість притаманна мініатюрам Галицького Євангелія (кінець XII ст.), які, на думку дослідників, за майстерністю виконання не поступаються візантійському малярству доби Палеологів. Культура Галицько-Волинської держави справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Во¬лині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-Волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.