Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Персонаж, засоби розкриття його характеру. До питання № 1.

Термін „персонаж” походить від франц. personnage, лат. persona – маска актора в античному театрі, в переносному значенні – носій маски, актор, зображувана ним істота.

„В тому ж значенні в сучасному літературознавстві використовуються словосполучення літературний герой, дійова особа (переважно в драмі, де список дійових осіб традиційно подається після назви п'єси). У даному синонімічному ряду слово персонаж — найбільш нейтральне, його етимологія маловідчутна. Героєм (від гр. Heros — напівбог) в деяких контекстах некоректно називати того, хто позбавлений героїчних рис („Неможна, щоб герой був дрібним і нікчемним”, – писав Буало про трагедію), а дійова особа — бездіяльною” [34, с. 149].

Персонаж літературний – носій конструктивної ролі у творі. Ним може бути людина, тварина (Джек Лондон „Білий клик”, Г. Мелвіл „Мобі Дік”), рослина, предмети (байки, „Битва книг” Свіфта), фантастична істота (саламандри та золоті змійки у новелах Е.Т.А. Гофмана, Життя-у-Сметрі з поеми С.Т.Колріджа „Сказання про Старого Мореплавця”, Духи Різдва у „Різдвяній пісні у прозі” Ч. Діккенса).

„Персонаж – це або плід суцільної вигадки письменника (Гуллівер і ліліпути у творах Дж.Свіфта), або результат домислення зовнішності реально існуючої людини (історичної особистості, людини, біографічно близької письменнику, самого автора) – (у такому випадку говорять|, що| персонаж має прототип – О.Н.); або, підсумок обробки і добудови вже відомих літературних героїв, як, скажімо, Дон Жуан або Фауст. Разом з літературними героями як людськими індивідуальностями, деколи вельми значущими виявляються групові, колективні персонажі” [33, с.102], прообразом яких є хор в античній драмі (наприклад, юрба у „Соборі Паризької Богоматері” В. Гюго чи базар у „Череві Парижу” Е. Золя).

Із поняттям „персонаж” не слід ототожнювати поняття „характер” (гр. сharacter – ознака, відмінна риса). Ще Арістотель вказував, що дійова особа тільки тоді має характер, коли своїми вчинками чи промовами вона проявляє власну волю.

Персонажі відіграють дуже важливу роль у творі. Від ступеню сприйняття та розуміння персонажів залежить загальне сприйняття художнього твору, його ідей. У літературних персонажах віддзеркалюється узагальнений досвід письменника, найбільш суттєві риси людей певної епохи.

Персонажі тісно пов’язані із етичними поняттями, мають величезний моральний потенціал, вони сильно впливають на поведінку та вчинки читача.

Найпоширенішою помилкою в процесі аналізу літературного характеру, від якої наполегливо застерігають професійні літературознавці, є уподібнення його анкетній характеристиці. Стать, вік, соціальне походження і становище, освіта, рід занять і т.п. – ці чинники, безсумнівно|, впливають на поведінку людини в суспільстві, але не є суттю характеру і, тим більше, не його естетичним втіленням. Аналіз художнього характеру можна вважати таким, що цілком відбувся лише тоді, коли вдається відповісти на такі питання:

- яким є зображуваний характер;

- за допомогою яких художніх засобів| він створений;

- яким є його місце і призначення в творі” [30, с. 34].

Ні в якому разі не слід розглядати й характеризувати персонажа літературного твору як живу людину, свого сусіда чи знайомого. Принципова відмінність образу від реальної особистості полягає у тому, що перший є результатом авторського узагальнення, типізації.