Використана література

1. « Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань» Указ Президента України № 827/98 від 31 липня 1998 р.

2. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань» Закон України від 11 грудня 1998 р. // Голос України. - 1999. - 19 січня.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіц. видання. -К.іАтіка, 2004.-96 с.

4. Байдуж В. П. Шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах ДКВС України. - К.: ДДУПВП, 2006. - 25 с

5. Богатиръов І. Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі: Монографія. - К.: Атіка, 2005. - 312 с

6. Галай А. О. Організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарань: Автореф. дис... канд. юрид. наук, 2004. - 19 с.

7. Горенко С. В. Реалізація кадрової політики в умовах реформування Державної кримінально-виконавчої служби. - К.: ДДУПВП, 2006. - 29 с

8. Гречанюк С. К. Організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними органами: Автореф. дис... канд. юрид. наук, 2006. -19 с.

9. Григоренко А. М. Формування професійної компетент-ності педагога та перспективи впровадження досвіду Швеції. - К.: ДДУПВП, 2006. - 70 с

173

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

10. Ковалевский С. Руководитель и подчиненный. - М.: Изд-во «Прогресс», 1973. - 180 с.

11. Костенко В. А. Реалії та стратегічні пріоритети забезпе­чення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях Державної кримінально-виконавчої служби України. - К.: ДДУПВП, 2006. - 20 с

12. Степанюк А. X. Кримінально-виконавче право України. -X., 2005.

13. Степанюк А. X., Яковець І. С Система кримінального законодавства потребує узгодження та доопрацювання // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. А. А. Музики. - К.: КЮІКНУВС, 2005. - С 290-302.

174

БОГАТИРЬОВ І. Г.

Модуль II. Особлива частина Перше навчальне заняття

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАРАНЬ

Поняття та ознаки покарань, не пов'язаних із позбавленням волі

Дослідження будь-якої правової проблеми неможливе без звернення до теорії поняття, системи, ознак, принципів і класифікації. Оскільки поняття «покарань, не пов'язаних з позбавленням волі» (далі - НПВ-покарань) в зарубіжній і вітчизняній літературі відсутнє, але сам термін «покарання, не пов'язані з позбавленням волі» застосовується не тільки юристами, а й соціологами, психологами, педагогами, - необхідно розглядати це поняття з позиції, в першу чергу, таких наук, як кримінальне право, кримінально-виконавче право та кримінологія.

Щоб охарактеризувати поняття «НПВ - покарання,» необхідно визначити його зміст та етапи формування. У зарубіжних джерелах при використанні терміна «НПВ - покарання» не дається його загальне визначення, а лише підкреслюються найбільш суттєві характерні для нього ознаки. Так, у своїй праці «Нетюремні санкції і Порівняльна характеристика» Жутсен та Углеш Звехіч стверджують, що тюремне ув'язнення є нормою, а його альтерна­тиви - вторинні. Крім того, з формальної точки зору права деяких країн це може бути справедливим відносно багатьох серйозних злочинів.

У деяких юрисдикціях так звані «НПВ - покарання» внесені до переліку видів покарань, що допускають застосування у тому числі і тюремного ув'язнення. Жозин Юнгер-Тас, аналізуючи результати всесвітнього дослідження ефективності видів покарань альтернативних позбавленню волі, робить висновок, що більшість проектів застосування цих видів покарань у 50-60% випадків передбачає заміну позбавлення волі альтернативним видом.

Російський вчений-пенітенціарист В. Уткін вважає, що збільшення кількості НПВ-покарань може бути більш впливовим

175

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

чинником, ніж тюремне ув'язнення. Але це, на його думку, неможливо без надійної організації виконання альтернативних позбавленню волі видів покарань, що викликали б у суддів віру в їх ефективність із позиції мети покарання, яка чітко визначена Кримінальним кодексом.

Інший російський вчений, О. В. Філімонов, вважає, що для створення механізму виконання покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, необхідно створити дійову правову базу шляхом внесення змін і доповнень до законодавчих актів та прийняття закону, який би забезпечував регулювання призна­чення, виконання та відбування альтернативних позбавленню волі видів покарань. Професор С.Н. Пономарьов вважає, що надійність альтернатив багато в чому залежить від готовності застосовувати та виконувати їх відомствами, які є учасниками кримінального судочинства, а також від осіб, відносно яких введені ці альтерна­тиви.

О. В. Беца в статті «До питання про створення служби пробації в Україні» визначає, що альтернативна ув'язненню санкція пробації (випробування) полягає у встановленні нагляду за злочинцем, котрий залишається у суспільстві, але судом на нього покладені певні зобов'язання й обмеження.

Крім того, жоден із зазначених вище наукових підходів до альтернатив позбавленню волі, з одного боку, не може бути нами заперечений, а з іншого -не охоплює усіх сторін дослідження проблеми. У цих підходах не вистачає реальних позицій, в тому числі й матеріальних, з боку зацікавлених осіб, потерпілих від злочинів, за вчинення яких судом застосовано кримінальні НПВ -покарання. Характерним є те, що в даний час термін «альтерна­тиви» широко застосовується не тільки в праві, але й в економіці, психології, політології, педагогіці. Ми розглядаємо поняття «НПВ-покарання» з двох позицій:

• по-перше, застосування НПВ-покарань передбачено в тих випадках, коли поряд із санкцією кримінальної норми, що передбачає застосування покарання у виді позбавлення волі, існує інша норма, яка дозволяє суду впровадити альтернативу НПВ-покарання;

• по-друге, альтернативи позбавленню волі передбачаються санкціями Кримінального кодексу України як основні, та додаткові види покарань.

176

БОГАТИРЬОВ І. Г.

Тому, «кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі» нами розглядаються як такі, що за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримінальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, роботи, сімейних відносин і виконання яких передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання.

Поняття «альтернативи позбавленню волі», на наш погляд, необхідно вживати в тих випадках, коли санкція норми Кримі­нального кодексу України передбачає застосування до особи, яка вчинила злочин, як покарання у виді позбавлення волі, так і НПВ-покарання.

Побудова системи НПВ-покарань здійснюється на основі таких принципів: законності, гуманізму, демократизму, невідворотності, індивідуалізації, визначеності, економії каральних заходів. Аналіз зазначених принципів показує, що:

• принцип законності припускає побудову системи покарань у точній відповідності до положень Конституції, а також заснованих на ній законів та інших нормативних актів;

• принцип гуманізму характеризує відмову вітчизняного законодавця від невизначених, а також грубих, жорстоких, принижуючих і ганебних покарань, а також прагнення виявити поважне ставлення до людської гідності злочинця;

• принцип демократизму передбачає встановлення в системі НПВ - покарань таких видів, які можливо було б застосовувати до будь-якого громадянина, що вчинив злочин, незалежно від його соціального, майнового і службового становища, національної, расової приналежності і віросповідання, виходячи із суспільної небезпеки його особистості і учиненого ним злочину;

• принцип невідворотності характеризується тим, що діюча система НПВ - покарань передбачає певну розмаїтість видів задля забезпечення можливості й обов'язковості реагування держави і громадськості на будь-який випадок вчинення злочину і, таким чином, запобігання злочинності;

• принцип індивідуалізації не тільки припускає наявність у системі не тільки різноманітних видів НПВ - покарань для того щоб призначати покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особистості винного й обставин справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,

12-8-520

177

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

але і передбачає дію покарання на конкретного злочинця персо­нально, для того щоб заподіювати по можливості менше тягаря близьким йому особам;

• принцип визначеності знаходить своє вираження у тому, що встановлюваний законом перелік видів кримінальних НПВ -покарань є вичерпним. Ніякі інші покарання, крім охоплюваних системою відповідного кримінального кодексу, не можуть бути призначені судом;

• принцип економії каральних засобів виражається у прагнен­ні законодавця встановити такі види покарання, порядок їхнього застосування і використання, за яких якомога менше обмежу­валися б свободи громадян, існувала заміни суворих покарань більш м'якими та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Вищевикладене дає можливість дати наступне визначення покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, - це види покарань, що за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримі­нальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, роботи, сімейних відносин і виконання яких передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання.

Система, критерії класифікації покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

У сучасний динамічний період розвитку суспільних відносин розробка і вирішення наукових кримінально-правових питань призначення виконання та відбування кримінальних покарань є вельми актуальною проблемою і притягає увагу значної кількості теоретиків та практиків у цій галузі соціальної діяльності.

Необхідно привернути увагу наукових кіл та практики щодо питань системи та класифікації кримінальних покарань за новими Кримінальним, Кримінально-виконавчим кодексами, які мають велике соціальне і правове значення в удосконаленні чинного законодавства! практики діяльності системи кримінальної юстиції України.

Дослідження системи та класифікації кримінальних покарань, формування її в законодавчому полі взагалі бере свій початок

178

БОГАТИРЬОВ І. Г.

наприкінці XVIII ст. У різні роки зазначену проблему розробляли Л. В. Багрій-Шахматов, Н. А. Беляев, В. К. Дуюнова, В. А. Кли­менко, І. Я. Козаченко, М. Й. Коржанський, М. І, Мельник,

B. А. Мисливий, В. І. Осадчий, С. В. Познишев, Н. Д. Сергеєвсь- кий, А. X. Степанюк, Н. О. Стручков, Н. С.Таганцев, В. М. Труб­ ников, Б. С. Утевський, Я. Фойницький, В. Б. Харченко, О. Л. Цвєтінович, А. Д. Чернов, Н. Д. ІПаргородський тощо.

Так, професор кримінального права Н.С. Таганцев під систе­мою покарань розумів «сукупність каральних мір даного кодексу в їхній взаємній супідрядності і співвідношенні». Він писав, що встановлення таких сходів має істотне значення як для законо­давця, так і для судді, оскільки для законодавця полегшує вибір покарань за окремі діяння відповідно до їх значення для право­порядку, а для судді вони створюють можливість порівнювати караність з обставинами окремого злочину і водночас здійснювати перехід від одного виду чи роду покарання до іншого.

Професор І. Я. Фойницький також зробив спробу визначити поняття системи покарань. У цьому зв'язку він писав: «Сукупність каральних мір, що застосовуються в даного народу у певну епоху, утворює його каральну систему чи систему покарань. Якщо різні каральні міри побудовані законом у певній послідовності, з допущенням переходу від вищих до нижчих, то виходить поняття «сходів покарань», причому окремі покарання складають їх ступені».

Визначав поняття структурної побудови каральної системи і професор Н. Д. Сергеєвський. Він іменував її «сходами покарань», розуміючи під ними таку систему, в якій усі роди покарань, поділені на види і ступені за порівняльною вагою, розташовуються в послідовному порядку ступенів, у формі арифметичної чи геометричної прогресії, так що відношення між двома ступенями, що стоять поруч, представляється завжди однаковим, байдуже, належать ці ступені до одного роду покарань чи до двох різних.

Більш лаконічно говорив про «сходи покарань» професор

C. В. Познишев. На його думку, вони являли собою сукупність каральних мір у їхньому співвідношенні один з одним і мали вид переліку, в якому покарання розміщуються за ступенем їхньої відносної важливості.

12*

179

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Після скасування дуже складного і громіздкого переліку кримінально-правових мір, що передбачалися дореволюційним кримінальним законодавством, вітчизняна кримінально-правова наука відмовилася від терміна «сходи покарань». У радянському кримінальному законодавстві і кримінально-правовій літературі міцно закріпився термін «система покарань».

Розкриваючи його зміст, професор Б. С. Утевський вказував, що це «вичерпний перелік покарань з точно встановленими в законі рамками кожного з покарань і з точними санкціями в главах Особливої частини».

Як справедливо помітив М. О. Стручков, системі покарань у науці кримінального права «не поталанило»: протягом багатьох десятиліть виклад питання про цю систему зводився до пере­рахування в підручниках видів покарання із зазначенням деяких елементів їхньої класифікації.

У переважній більшості робіт у галузі теорії покарання проблеми системи покарань розглядалися в традиційному аспекті як проблеми побудови переліку видів покарань в чисто юридич­ному розумінні. У цьому зв'язку більшість пропонованих визна­чень поняття системи покарання далекі від досконалості.

Розходження у визначеннях поняття системи покарань, що наводяться у навчальній і науковій літературі з кримінального права, відносно незначні. У сутності своїй більшість визначень зводяться до того, що розглянута система - це встановлений і обов'язковий для судів вичерпний перелік видів покарання, розташованих у визначеному порядку.

Якщо співставити визначення системи покарань з філо­софським розумінням категорії «система», то виявиться, що за минулі десятиліття юристи не тільки не наблизилися, але й, навпаки, віддалилися від нього. Водночас, коли мова йде про вивчення такого правового явища, як система покарань, систем­ний підхід, що полягає у дослідженні певного об'єкта як системи, представляється правомірним і необхідним.

Таким чином, на сьогодні не існує єдиної думки щодо визна­чення системи. В нашому випадку варто навести лише деякі з них і виділити системо утворюючі ознаки, що є значимими для такої соціальної категорії, як покарання.

180

БОГАТИРЬОВ І. Г.

Так О. Д. Чернов представляє систему покарань як сукупність взаємодіючих і об'єднаних спільністю цілей елементів і ознак, що передбачені кримінальним законом у переліку видів покарань, які характеризують заходи кримінально-правового впливу як кримінальні покарання. О. В. Старков і С. Ф. Мілюков запропону­вали визначення системи покарань як сукупності передбачених кримінальним законом видів державного примусу, що знаходяться у відносинах взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємозамінності, здатні забезпечити досягнення цілей кари (відновлення соціальної справедливості), загального і спеціального попередження, а також виправлення злочинця, призначаються судом за конкретні злочини, виходячи з принципів кримінального права.

Зазначені визначення вільні від недоліків загальноприйнятого визначення, але їх не можна прийняти беззастережно через перевантаженість зайвими положеннями і надмірну докладність. По-перше, далеко не всі примусові заходи включені до системи покарань. До того ж у цих визначеннях відсутня пряма вказівка на соціальну зумовленість системи покарань. З огляду на останню причину не можна прийняти і визначення О. Г. Пермінова, який розглянув систему покарань як упорядковану цілісність взаємо­залежних і взаємопов'язаних видів покарання, встановлених кримінальним законом.

Мабуть, найбільш прийнятним ми вправі вважати визначення, запропоноване О. Л. Цвєтіновичем, відповідно до якого система покарань являє собою соціально обумовлену сукупність встанов­лених законом взаємодіючих певних видів покарання, побудовану в порядку зростання в них обсягу кари. Аналізуючи систему покарань, необхідно констатувати, з одного боку, розмаїтість їх видів, а з іншого - істотні розходження між окремими покаран­нями, що відносяться до їхнього змісту, порядку й умов застосу­вання.

Діюча система покарань, встановлена ст. 51 КК України, що містить 12 видів, фактично складається з двох підсистем: підсистеми покарань, пов'язаних з позбавленням волі, і підсистему покарань, із позбавленням волі не пов'язаних. Для позначення другої підсистеми в офіційних документах, юридичній науці і навчальній літературі використовується дуже різноманітна термінологія. Так, розділ II Кримінально-виконавчого кодексу

181

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

України містить норми, які визначають порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. З метою реалізації положень Кримінально-виконавчого кодексу України наказом ДДУПВП і МВС від 3 січня 2002 р. № 3/4 затверджена Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.

Важливо наголосити, що низка міжнародно-правових актів містить вказівку на міри, не пов'язані з тюремним ув'язненням (зокрема, Стандартні мінімальні правила ООН відносно мір, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила), прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/11014 грудня 1990 p.), громадські санкції і міри (Європейські правила щодо громадських санкцій і заходів - рекомендація № R (92) 16, прийнята Кабінетом Міністрів Ради Європи 19 жовтня 1992 p.), альтернативні міри покарання, альтернативні санкції, позав'яз-ничні санкції.

З огляду на вищевикладене, на підставі виведеного загального поняття системи покарань, визначаємо систему покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, як соціально обумовлену сукупність передбачених законом взаємодіючих між собою основних видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, побудовану в порядку зростання обсягу кари в них.

Побудова системи покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, здійснюється на основі принципів: законності, гуманізму, демократизму, невідворотності, індивідуалізації, визначеності, економії каральних заходів. Щодо того, які саме види варто включати до системи покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у правовій літературі немає єдності думок.

Найбільш обґрунтованим було б розглядати систему виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, як таку, що визначена в Особливій частині Розділу II КВК України: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіс­кація майна, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

182

БОГАТИРЬОВ І. Г.

Але на наш погляд, ця система є недосконалою і потребує доопрацювання. Слушною є думку, що такі види покарань, як арешт і тримання в дисциплінарному батальйоні військово­службовців, не можуть бути включені до системи виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, тому що: дані види покарань, по-перше, передбачають тримання засудженого в умовах ізоляції та спеціального режиму тримання і охорони, по-друге, на них поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконав­чим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

На нашу думку, арешт як вид покарання може бути визначено, як специфічний вид покарання у виді позбавлення волі. Що стосується покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, то воно, на наш погляд, незабаром набуде іншої форми та змісту, у зв'язку з введенням контрактної військової служби в Україні.

В умовах реформування кримінально-виконавчої системи України розробка системи та класифікації покарання є вельми актуальним завданням, вирішення якого покладено на кримі­нально-правові науки, які покликані забезпечити їх поглиблене вивчення, а відсутність єдності думок щодо зазначених проблем тільки породжує нові, іноді оригінальні підходи до їх розв'язання.

Розгляд загальних проблем системи НПВ - покарань не буде повним, якщо не торкнутися питання критеріїв класифікації цих покарань без класифікації не обходиться жодна з галузей знань. Класифікація - це практичний розподіл явищ, матеріалу, понять у якій-небудь сфері діяльності, галузі знань на частини, класи, категорії, групи, підгрупи, види за певними ознаками. Відповідно, класифікація кримінальних покарань - це їхня диференціація (поділ) на великі чи малі групи за тією чи іншою ознакою.

У цілому, перебудова класифікації відіграє важливу роль у розв'язанні проблеми покарання. Для науки це прийом, що не тільки вносить у дослідження систему і порядок, але і визначає повноту і правильність висновків дослідження. Для законодавця критерії класифікації НПВ - покарань служить допоміжним засобом під час побудови каральних мір у кримінальному законі. Адже законодавцю потрібно мати чітке уявлення про те, чи є доцільним встановлення тих чи інших видів покарання на певний

183

КРИМІНАЛЬНО ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

строк чи варто передбачати можливість умовно-дострокового звільнення від покарань і якщо так, то від яких конкретно видів, чи є доцільним певні варіанти поєднання покарань, заміна одного покарання іншим тощо.

Практичне значення класифікації кримінальних НПВ -покарань полягає насамперед у тому, що вона відкриває перед судом широкі можливості для суворо диференційованого, індиві­дуального підходу до призначення кримінальних покарань різним категоріям злочинців з урахуванням їхньої особистості, обставин вчинення злочину, характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння.

Чинне кримінальне законодавство, як і попереднє, не дає єдиної класифікації покарань, а в юридичній літературі це питання дискутується вже багато років. Обмежимося викладенням найбільш поширених і практично значущих варіантів класи­фікації НПВ - покарань.

1. За особливостями призначення і юридичною значущістю НПВ - покарання підрозділяються на:

• основні, які не можуть приєднуватися до інших покарань, що застосовуються судом (громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі);

• ті, що застосовуються і як основні, і як додаткові (штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).

Зазначений розподіл на сьогодні є єдиним прямо зазначеним у кримінальному законі (ст. 52 КК України).

2. Дуже важливою видається класифікація НПВ - покарань за критерієм характеру право обмежень, заподіюваних засудженому, згідно з якими вони підрозділяються на :

• покарання, що обмежують особисту волю засудженого (обмеження волі, арешт, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців);

• покарання майнового характеру (штраф, конфіскація майна);

• покарання, спрямовані на обмеження професійних прав засуджених (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю);

• покарання, в яких як головним обмеженням є примусова праця (виправні роботи, службові обмеження для військово­службовців, громадські роботи).

184

БОГАТИРЬОВ І. Г.

Звернення до цього критерію класифікації виглядає обґрунто­ваним. Зміст покарання, як відомо, незалежно від його виду, справляє вплив на правовий стан засудженого. Кожний вид покарання у першу чергу передбачає обмеження певної групи суб'єктивних прав і свобод: особистої волі, трудових прав, права власності. Однак при цьому необхідно враховувати, що наведена класифікація є значною мірою умовною, тому що жоден вид покарання не зводиться до право обмеження тільки одного характеру.

Так, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмежуючи в основному трудові права засудженого, веде водночас до погіршення його мате­ріального становища, тобто в остаточному підсумку, до обмеження його права власності тощо. У залежності від юридичного змісту НПВ - покарання можна розділити на пов'язані з виправно-трудовим впливом і не пов'язані з ним.

Можна погодитися з думкою О.Є. Наташева про те, що основними ознаками покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, є: їхня тривалість у часі («відбування»), наявність режиму як певної системи право обмежень і спеціальних правил, а також обов'язкова, тобто забезпечувана державним примусом суспільно корисна праця.

У цьому зв'язку до альтернативних покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, варто віднести громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, а також обмеження волі. НПВ - покарання доцільно також розділити в залежності від можливості чи неможливості встанов­лення на певний строк:

• покарання, що призначаються на суворо визначений термін у межах, встановлених законом (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, звільнення від відбування покарання з випробу­ванням);

• покарання, призначувані судом без вказівки терміну, такі, що мають зміст одноактних (штраф).

Законодавець розрізняє НПВ - покарання у залежності від особливостей суб'єктів, якими вони призначаються. При цьому він

185

КРИМІНАЛЬНО ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

виділяє дві груп покарань: так звані загальні покарання, що застосовуються до будь-якої особи, і спеціальні покарання, що призначаються лише певному колу осіб.

До спеціальних НПВ-покарань законодавець відносить позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі.

Кваліфікувати покарання не можна й у залежності від того, чи допускається умовно-дострокове звільнення від їхнього відбуван­ня. За цією правовою підставою розрізняються покарання, відбування яких передбачає можливість умовно-дострокове звільнення (виправні роботи, службові обмеження для військово­службовців, обмеження волі), і покарання, умовно-дострокове звільнення від відбування яких неможливе (всі інші покарання).

Законодавцем НПВ-покарання розрізняються і в залежності від можливості звільнення від їхнього відбування з випробуван­ням. Відповідно до ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробу­ванням при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, а також обмежен­ня волі.

Отже, пропонуємо такі критерії покарань за їх видами із зазначенням аргументів їхнього впливу на засудженого.

Покарання у виді позбавлення волі передбачають повну ізоляцію засудженого, при цьому установи виконання покарань можуть максимально реалізувати кару і застосувати до засудже­ного всі засоби виправлення і ресоціалізації.

Покарання, не пов'язані з позбавленням волі, на наш погляд, мають більше аргументів впливу на виправлення і ресоціалізацію засудженого. Так, відсутність ізоляції засудженого, але присут­ність каральної функції з боку кримінально-виконавчої інспекції, дотримання засудженим певних умов відбування покарання, збереження ним певного соціального статусу, сімейних відносин та соціальних зв'язків, професійної кваліфікації, економічна, соціальна та морально-психологічна вигідність, формування у засудженого загальноприйнятих навичок поведінки дозволяє зробити висновок, що зазначеної категорії засуджені мають

186

БОГАТИРЬОВ І. Г.

набагато більше можливостей успішно інтегруватися в суспільство як його повноправні члени.

Кримінально-правова санкція вперше запропонована автором. У процесі характеристики ст. 75 КК України, яка передбачає звільненими від відбування покарань з випробуванням, та аналізу ст. 51 КК України, яка показує, що даний інститут законодавчо не визначений як вид кримінального покарання, пропонується вважати його видом кримінально-правової санкції, що передбачає здійснення за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, соціального контролю.

Отже, вищевикладене дозволяє нам, зробити наступні виснов­ки щодо цього питання:

• суди під час призначення таких видів покарань, як позбав­лення права обіймати певну посаду або займатись певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи та під час звільненні від відбування покарання з випробуванням, не завжди враховують особу злочинця та інші обставини (криміногенне зараження, відсутність позитивних соціальних зв'язків, постій­ного місця проживання та ін.), що суттєво впливає на можливість кримінально-виконавчій інспекції досягти позитивних змін у процесі виправлення та ресоціалізації таких осіб;

• оцінка сучасного стану виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, свідчить про наявність у цій сфері низки нерозв'язаних проблем соціального, правового, кримінологічного та організаційного характеру;

• Кримінально-виконавчий кодекс України у розділі II вперше закріпив та визначив порядок і умови виконання НПВ - покарань.

Узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що розробка системи та класифікації в умовах сучасних суспільних відносин в Україні, вимагає від кримінально-правових наук поглибленого вивчення як проблеми теоретичного, так і практичного спряму­вання.

Штраф

Загальні засади призначення кримінального покарання у виді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України. Штраф становить собою міру кримі-

187

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

нального покарання, що полягає у стягненні з засудженого в доход держави певної суми грошей.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Штраф застосовується як основне або додаткове пока­рання. Його розмір встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено більш високого розміру штрафу.

Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті КК України. Як основне покарання штраф може бути призначений також у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також заміни покарання більш м'яким, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних мір покарання передбачає ще й штраф.

Якщо санкція статті КК України не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

У разі неможливості сплати штраф суд може замінити неспла-чену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Штраф як грошове стягнення в доход держави, що накла­дається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, що може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин. Штраф є найменш

188

БОГАТИРЬОВ І. Г.

суворим видом у системі основних покарань і тому він не може бути замінений іншим покаранням (ст. 69).

Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК України не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір:

а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного;

б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності;

в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами;

г) доходів від цінних паперів;

д) доходів від земельної ділянки;

є) нерухомого та іншого майна, а також брати до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.

При цьому підлягають врахуванню доходи як в національній, так і в іноземній валюті, а також доходи, одержані винним в натуральній формі. Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому у місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, виданого судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший доход, за винятком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Передбачена ч. 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається.

Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82, 83) та при звільненні від покарання на

189

КРИМІНАЛЬНО ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85).

Штраф як основне покарання, призначений за один із злочинів, не підлягає складанню з іншими видами покарань при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) та за сукупністю вироків (ст. 71), а виконується самостійно. Штраф як додаткове покарання також виконується самостійно (ч. З, 4 ст. 72).

Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється стат­тями 98 і 100 КК України. Особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89). Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності зач. 1 ст. 389 КК України.

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК України).